Події кінця минулого тижня продемонстрували жорсткі наміри Євросоюзу захищати свій суверенітет від спроб домінування, яких в міжнародній політиці вживають Сполучені Штати Америки. Стримуючи Вашингтон від нав'язування ним свого економічного порядку і захищаючи інвестиції європейських компаній, Єврокомісія анулювала дію санкцій США проти Ірану на території ЄС. А канцлер ФРН Ангела Меркель на переговорах з президентом Росії Владіміром Путіним підтвердила прагнення побудувати газопровід «Північний потік-2» для розширення поставок російського газу до ЄС в обхід України, всупереч погрозам США ввести санкції проти компаній, які беруть участь у проекті. На цьому тлі стало очевидним, що кожен з учасників глобальної геополітичної гри і «нафтогазових змагань» налаштований рішуче відстоювати власні інтереси. Чого не можна сказати про Україну, яка поки так і не знайшла свого місця на цій карті. І робить хаотичні спроби приєднатися до одного з таборів, часом звіряючи свій політичний годинник за суто ситуативними меседжами світових лідерів.
Чи потрібна Європі українська ГТС? Аргументи американського Держдепу про те, що «Північний потік-2» посилить залежність ЄС від російського газу, в Німеччині не сприймають всерйоз. Новий газопровід обіцяє Берліну як економічні, так і політичні зиски: він зміцнить вплив Німеччини в Євросоюзі, а енергетична політика ЄС стане гнучкішою завдяки диверсифікації маршрутів газових поставок до регіону. Енергобезпека в розумінні Брюсселя – це не лише поява нових виробників газу на ринку, але і розвиток мережі транспортування, щоб покупцям було простіше компенсувати з різних напрямків дефіцит ресурсу, якщо він виникне.
Тому залежність від українського транзиту споживачам російського газу в ЄС ні до чого. Але існує прямий взаємозв'язок між значимістю української газотранспортної системи на європейському енергоринку і обсягами російського газового експорту: чим більше «Газпром» торгуватиме з Європою, тим більшою буде і його зацікавленість в українському транзиті. Адже саме ГТС України завдяки наявності підземних газових сховищ має ті технічні характеристики, які дозволяють гнучко регулювати обсяги поставок газу до ЄС в залежності від попиту. Тому Владімір Путін заявив, що Росія має намір підтримувати співпрацю з «Нафтогазом» з транспортування газу, але чекає від української сторони конкурентоспроможних «економічно обґрунтованих» пропозицій.
На важливості гарантій збереження українського маршруту для транспортування російського газу акцентувала й Ангела Меркель.
Хоча у Вашингтоні не схильні довіряти Кремлю у виконанні таких гарантій, все більше стає очевидним, що завдяки появі нових газопроводів, які будує «Газпром», у «Нафтогазу» залишається все менше можливостей для того, щоб висувати свої умови російській монополії. Попри те, що на газовому ринку через розвиток альтернативної енергетики та розширення пропозицій від постачальників розвивається конкурентна боротьба за споживачів газу, у випадку з українським транзитом «Нафтогаз» не може диктувати правила гри «Газпрому» як споживачеві своїх транспортних послуг. У «Газпромі» розуміють, що інших виробників газу, здатних забезпечити НАК до $3,5 млрд щорічного прибутку від експлуатації ГТС, у компанії немає.
Хто на що згоден? Навряд чи голова правління «Нафтогазу» Андрій Коболєв прагне увійти в історію як топ-менеджер найбільшої державної монополії, яка під його керівництвом втратила основний дохід і перетворила магістральні газопроводи на металобрухт. Але такий ризик існує, якщо НАК не змінить свою політику. Врегулювати відносини з «Газпромом» дозволить переговорний процес, проте «Нафтогаз» (як і офіційний Київ) вельми стриманий у своїх ініціативах.
Спікером, який оголосив позицію української сторони, несподівано став віце-президент Єврокомісії з питань Енергосоюз Марош Шевчович. З його слів стало відомо, що «Нафтогаз» розглядає можливість транзитної знижки «Газпрому», якщо буде забезпечений «комерційно життєздатний» обсяг транспортування. Орієнтовним показником тут може бути близько 30-40 млрд куб. м транзиту газу в рік. Чим вищий обсяг, тим більша знижка.
«Газпром» у розпал судових розглядів з «Нафтогазом» у Стокгольмі озвучував плани зберегти близько 15-20 млрд куб. м газового транзиту через Україну на рік. А в «Нафтогазі» після погіршення політичних відносин Москви і Києва через анексію Криму та збройний конфлікт на Донбасі зробили своїм пріоритетом обмеження співпраці з «Газромом», розробивши план відмови від транзиту російського газу і оптимізації магістральних газопроводів під внутрішні поставки. Також НАК вирішив організувати газовий хаб, щоб розвивати торгівлю з ЄС.
Куди дмуть «вітри змін»? Зовнішньополітичний контекст для України і бізнесу «Нафтогазу» став активно трансформуватися, коли наприкінці 2016 року президентом США замість демократа Барака Обами несподівано став республіканець і будівельний магнат Дональд Трамп. Хоча саме при ньому в серпні 2017 року було ухвалено жорсткий закон про антиросійські санкції, в якому особливо виділяється проблема газопроводу «Північний потік-2» для європейської та української енергобезпеки, з часом стало очевидно, що основна мета, яку переслідують США, має більш прагматичний характер – це просування економічних інтересів американського бізнесу на міжнародній арені. Зовнішньополітичні інтереси України, як і підтримка демократичних перетворень у ній, в цьому процесі відіграють другорядну роль.
Що означає політика Дональда Трампа для всього світу? До влади нинішній господар Білого дому прийшов на слоганах America First («Спочатку Америка») і Make America Great Again («Зробимо Америку знову великою»). Дональд Трамп залишається їм вірний, хоча це може бути і не зовсім очевидно на тлі хаотичної поведінки, яку він публічно демонструє.
Американські журналісти з Axios, посилаючись на оточення Трампа, розкрили суть його специфічного переговорного методу: загрожувати, підвищувати напругу, підсилювати її твітами і кепкуванням, щоб потім раптово дати задній хід і запропонувати компроміс – звичайно ж, на більш вигідних для себе умовах. Рівень напруги і паніки, які створює президент США, майже завжди врівноважується розрядкою – і всі полегшено зітхають. Додатково Трампу допомагає його особливе уявлення про те, як може поводитися світовий лідер при особистому спілкуванні. Свідок переговорів про долю НАТО розповів, що відчував себе по-справжньому ніяково від того, наскільки жорстко президент США насідав на європейських лідерів. Але це його головний принцип: проводити власну політику, майже без оглядки на чиюсь думку.
Подібний сценарій Трампа та його адміністрації простежується щодо просування інтересів американського газового бізнесу за кордоном. Напередодні зустрічі Ангели Меркель і Володимира Путіна з Вашингтона також звучали яскраві емоційні заяви відносно прагнень захистити європейський ринок від газової диктатури Кремля. Але вони не справили належного ефекту на лідерів Німеччини і Росії. Це тільки тим, хто не знає про специфічний переговорний метод Трампа, він здається не вельми адекватним.
Якщо ж проаналізувати твіттер Трампа, то отримаємо картину світу, при якій і жити лячно, і водночас нічого жахливого в реальності не відбувається. Хоча вкрай підігріта ситуація вже неодноразово створювала привід для побоювань щодо початку нової світової війни з атомним бомбардуванням.
Однак цього досі не сталося. А США тільки виграють від бурхливих пристрастей. Учорашній день надав чергове підтвердження цьому. Після тривалих виступів Трампа про те, що Китай позбавляє робочих місць американців, Білий дім нарешті повідомив про нові домовленості з Пекіном, які дозволяють припинити торгову війну між країнами. Китай погодився «значно збільшити» закупівлі американських товарів і послуг, сільськогосподарської продукції та енергоносіїв, активізувати співпрацю в сфері захисту інтелектуальної власності, а також створити «справедливе і рівне поле для конкуренції».
А що це означає для України? Очевидно, до переговорної тактики Трампа варто придивитися і «Нафтогазу», і всім учасникам політичного процесу в Україні – хоча б для того, щоб не попадатися на його хитрощі і прагматично відстоювати інтереси власної країни на міжнародній арені. Інакше легко вдатися в паніку або розчаруватися через невиправдані очікування від господаря Білого дому.
Відомий публіцист Девід Брукс на сторінках The New York Times нещодавно написав, що людей формує їхнє оточення, а особистість нинішнього американського лідера сформувалася в нью-йоркському будівельному бізнесі, в тому числі серед таких справжніх гангстерів і шахраїв, як Джон Коді і «Товстий Тоні» Салерно. «Можливо, такий бекграунд може дати відповідну освіту для того, щоби мати справи з шахраями і головорізами, які керують деякими частинами світу зараз. Усе більше підстав вважати, що Трамп розуміє образ мислення цих головорізів більше, ніж випускники престижних дипломатичних академій», – вказує Брукс.
Як зрозуміти, куди в своєму політичному пошуку рухається Україна, що прагне реформувати економіку? Про це можна зробити висновок на основі дослідження політолога Деніела Трізмана, який вивчив 201 випадок демократичних перетворень у різних країнах з 1800 по 2015 рік.
Він з'ясував, що лише в 4% випадків демократизація сталася через свідоме обмеження державою своїх повноважень на тлі ліберальних ринкових реформ, в 16-19% випадків – у результаті пакту еліт. Але найбільше – від 64% до 67% випадків – належать до того, що вчений назвав «помилковою демократизацією» – це коли влада робила кроки для зміцнення власних позицій, але в реальності їх послаблювала.. Наприклад, розпочинала війни, в яких програвала, недооцінювала силу політичних опонентів на виборах, або влаштовувала репресії, які провокували протести, що повалили владу.
Усе це свідчить про те, що перед Україною відкрито багато перспектив. А та спірна енергетична політика, яку «Нафтогаз» демонструє в прагненні відвоювати місце на газовому ринку Європи, лише підтверджує великі можливості для пошуку оптимального варіанту, результат якого ще не вирішений. Але він залежить від здатності всіх причетних сторін (України, Євросоюзу та Росії) досягати взаємовигідного компромісу, навіть коли для цього доводиться на ходу осягати непередбачувану логіку оригінальних методів Трампа.