«Upgrade держмайна». Колонії, готелі, хлібзаводи – рейтинг об'єктів, які найбільше дорожчають під час приватизації

Перезапуск приватизації невеликих об'єктів вартістю до 250 млн грн восени 2022 року виявився досить успішним кроком. З 2023 року до середини 2025 року державний бюджет отримав від продажу таких активів 7,8 млрд грн.

З погляду великої приватизації такі цифри не вражають. Наприклад, ціна проданого у вересні 2024 року готелю «Україна» становила 1,05 млрд грн, а в результаті приватизації в жовтні 2024 року Об'єднаної гірничо-хімічної компанії держава отримала відразу ж 3,9 млрд грн.

Але перевага малої приватизації в тому, що вона генерує постійний і рівномірний грошовий потік у державну скарбницю. Крім того, на дрібні об'єкти простіше знаходити покупців. Адже одна справа, продати спиртзавод у Львівській області за 100–150 млн грн, і зовсім інша – велике стратегічне підприємство за кілька мільярдів гривень, яке потребує не лише величезних інвестицій, а й грамотного управління для подальшого розвитку.

Mind у рамках циклу публікацій Upgrade держмайна склав рейтинг об’єктів (див. інфографіку наприкінці тексту), за які розгорнулася найзапекліша конкуренція, а також розбирався – хто та чому їх купував.

Яка користь від малої приватизації

Загалом мала приватизація – це win-win історія. Держава позбавляється непрофільних активів, які потребують перепрофілювання або модернізації. Приватні інвестори отримують готові майданчики для релокації або готовий бізнес, який працює та після погашення боргів і мінімальних капіталовкладень здатний вийти на прибуток.

Зрозуміло, далеко не всі приватизаційні аукціони є успішними. Окремі об'єкти, які виставлені на продаж, – у жалюгідному стані: у них відсутні ліквідні основні фонди, щодо них ініційовано процедуру банкрутства або ці об'єкти розташовані поблизу лінії фронту, що відштовхує потенційних покупців.

Тому Фонд державного майна (ФДМУ) змушений виставляти такі активи на приватизацію неодноразово та суттєво знижувати їхню вартість. Як приклад – Інститут титану в Запоріжжі, який 12 серпня ФДМУ спробує продати вже в 10-й раз, або завод «Мотордеталь-Конотоп» у Сумській області, який фонд не може приватизувати з кінця 2024 року.

Водночас є державні підприємства, за якими покупці вишиковуються в чергу. В аукціонах з їхнього продажу беруть участь до 10 і більше потенційних покупців, а ціна на такі об'єкти під час торгів зростає в кілька разів.

На які об'єкти малої приватизації був попит до війни

Державних активів, які продані зі зростанням ціни, не надто багато. У період із 2021 до 2025 року ФДМУ зміг приватизувати близько трьох десятків об'єктів, стартова вартість яких перевищувала 30 млн грн.

Mind склав рейтинг таких об’єктів за рівнем зростання ціни, виключивши підприємства, які на дату продажу мали великі проблеми (банкрутство, повна руйнація основних фондів тощо). Див. інфографіку наприкінці тексту.

Причому найуспішніші приватизаційні аукціони відбулися ще до початку повномасштабного вторгнення.

Ще в липні 2020 року рекордсменом став столичний готель «Дніпро». Це перший гучний приватизаційний кейс, тому його в рейтинг не включали свідомо. За готель змагалися 29 компаній, а ціна під час аукціону зросла майже в 14 разів – до 1,11 млрд грн. Цей об'єкт загалом мав гарні шанси на приватизацію, оскільки він перебував у центрі Києва, стабільно працював і не мав серйозних фінансових проблем та прострочених боргів. Покупець, яким стала компанія «Смартленд», планував створити на базі готелю центр кіберспорту. Але війна сплутала ці плани.

Готель «Дніпро». Джерело: ФДМУ

Наприкінці 2021 року фонд продав майновий комплекс держпідприємства «Калуська теплоелектроцентраль – нова» зі зростанням вартості у 3,5 раза, до 800 млн грн. Влітку 2019 року Міністерство енергетики спробувало передати цей об'єкт у власність територіальної громади міста Калуш (Івано-Франківська область), але восени 2019 року Кабмін анулював це рішення, і через два роки ТЕЦ потрапила на приватизацію. Її придбала компанія «Костанза», щодо якої на сьогодні відкрито процедуру банкрутства.

Несподівано високий інтерес виявили інвестори в червні 2021 року до Львівської виправної колонії №48, яка була продана за 377 млн грн зі зростанням ціни майже втричі. Оскільки з 2020 року колонія перебувала у стані ліквідації, на приватизацію було виставлено її майно – переважно це різні об'єкти нерухомості (будівлі, цехи, майстерні).

Покупцем стала компанія «Девелопмент інжиніринг сервіс», яка входить до групи SoftServe. Це велика ІТ-компанія, яка має 60 представництв у різних країнах, зокрема головні офіси у Львові та Остіні (США). SoftServe планувала звести на місці колонії офісний комплекс. Але мабуть через війну вона ці плани відклала.

За 273 млн грн, що майже в півтора раза дорожче за стартову ціну, у травні 2021 року було продано Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів. Щоправда, аукціон пройшов лише з одним учасником, він і став новим власником підприємства – це ТОВ «Епіцентр К», яке належить Олександру та Галині Герегам.

Купівля Дунаєвецького хлібокомбінату стала черговим кроком у посиленні присутності групи «Епіцентр» в аграрному бізнесі, який вона розвиває вже не перший рік. Як розповіла влітку 2024 року в інтерв'ю Forbes Юлія Свириденко, яка на той момент була міністром економіки, Гереги вклали в комбінат понад 220 млн грн і повністю перезапустили підприємство.

У вересні 2021 року фонд продав за 235 млн грн виробничі активи держпідприємства «Одесавинпром» зі зростанням вартості майже вчетверо. Попри те що підприємство на момент приватизації було не в найкращому фінансовому стані (чотири роки поспіль зазнавало збитків і мало негативний власний капітал), воно продовжувало працювати й виробляло понад 6,5 млн літрів шампанського, ігристих вин і слабоалкогольних напоїв на рік.

Крім того, частина проданих активів розташована в історичному центрі Одеси – на Французькому бульварі. Тому інтерес до підприємства був підвищений і в аукціоні взяли участь 12 претендентів. Його купила одеська компанія «Каплор 7», яка виробляє алкогольні напої.

«Одесавинпром». Джерело: ФДМУ

Ще один виробник алкогольних напоїв – Одеський завод шампанських вин – був проданий на початку 2022 року зі зростанням стартової ціни у 2,2 раза, за 195 млн грн. На момент приватизації підприємство вже чотири роки не працювало – воно з 2018 року шукало інвестора для модернізації виробництва.

Покупцем заводу стала компанія «Елітбуд Груп», яка пов'язана з ексдепутатом від «Партії Регіонів» і колишнім мером Одеси Олексієм Костусєвим. За даними системи YouControl, Одеський завод шампанських вин після приватизації відновив діяльність і почав одержувати дохід від основної діяльності (у 2023 році він становив 2,2 млн грн), хоча на прибуток вийти поки що не зміг.

Які успішні кейси малої приватизації з 2022 року

Ще більший інтерес викликають ті об'єкти, що були приватизовані після лютого 2022 року. Адже в умовах воєнного стану не лише знизився попит на держмайно, а й потенційні інвестори стали вибагливішими. Вони купують активи або взагалі за безцінь, як це було з Триліським спиртзаводом, ціна якого знизилася у 100 разів – до 6500 грн, або нормальний бізнес, що працює, як-от завод «Пентопак» – він був конфіскований у російського бізнесмена Івана Саввіді та проданий у червні 2024 року за 103 млн грн.

Один із показових прикладів малої приватизації воєнного часу – продаж підприємства «Рівнеторф» у липні 2023 року. Його стартова вартість зросла в 4,4 раза, і ціна продажу сягнула 205 млн грн. За актив змагалися 12 компаній, а покупцем стало ТОВ «Ленд Гроу», для якого переробка торфу – профільний бізнес.

Тобто це саме той випадок, коли держпідприємство потрапило до профільного інвестора. «Рівнеторф» не мав прострочених боргів, але потребував інвестицій і модернізації. При цьому його великою перевагою була наявність спецдозволу на видобуток торфу на родовищі «Старники» (Рівненська область). Цей дозвіл після приватизації було переоформлено на «Ленд Гроу».

«Рівнеторф». Джерело: ФДМУ

Досить успішною виявилася приватизація майнового комплексу підприємства «Електронмаш» (Київ), що не працювало. Воно було продано у травні 2023 року за 121 млн грн, що вдвічі перевищує стартову ціну.

За радянських часів підприємство випускало комп'ютерну техніку, але воно не витримало конкуренції з імпортною продукцією. Довгі роки «Електронмаш» не провадив діяльності, а просто здавав своє майно в оренду, щоб хоч якось компенсувати поточні витрати. Збитки підприємства сягали 10–20 млн грн на рік, а накопичені до приватизації прострочені борги перевищили 21 млн грн.

Компанія «Інком Рент», яка стала переможцем приватизаційного аукціону, за даними YouControl, пов'язана з братами Супруненками (контролюють «КиївХліб») та з Ігорем Баленко (ексвласником супермаркетів «Фуршет»). Сама компанія здійснює операції з нерухомістю. Тому швидше за все покупця привабило розташування підприємства та наявність у нього об'єктів нерухомості площею понад 110 тис. кв.

«Електронмаш». Джерело – ФДМУ

Столичний готель «Козацький» був проданий у липні 2024 року за 400 млн грн. Хоч він і не повторив успіху приватизації готелю «Дніпро», але його ціна під час торгів зросла майже втричі.

Причому «Козацький» був не в найкращому стані: його збитки у 2022–2023 роках становили 14 млн грн, прострочені борги перевищували 9 млн грн, а проти екскерівництва готелю були відкриті кримінальні провадження за фактами зловживання службовим становищем.

Але розташування готелю в самому центрі Києва на майдані Незалежності стало головним аргументом для потенційних покупців. В аукціоні взяли участь три претенденти. Переможцем стала компанія «Надія», яка афілійована з підприємцем Сергієм Сподіним, а він у свою чергу має зв’язки з Анатолієм Юркевичем, якому належить група компаній «Мілкіленд» і який є ексвласником збанкрутілого Укрпрофбанку. Сподін також володіє київським ТРЦ «Магеллан» та є співвласником мережі «Галя Балувана».

Готель «Козацький». Джерело: ФДМУ

У лютому 2024 року відбулася приватизація Київського експериментального протезно-ортопедичного підприємства. Цей актив було продано зі зростанням вартості у 5,3 раза за 165 млн грн, а в торгах взяло участь 14 компаній.

Покупцем підприємства стала компанія «Реал Славутич 1», яка афілійована з бізнесменом Романом Луніним. Йому належать мережі супермаркетів «Велика Кишеня» та «Велмарт». За умовами приватизації новий власник Київського протезного заводу має погасити його борги в розмірі 34,4 млн грн і протягом 10 років зберегти профіль діяльності підприємства. Тому цілком імовірно, що Лунін вирішив спробувати себе в новій сфері бізнесу, оскільки продукція протезного заводу у військових реаліях має підвищений попит і важливу соціальну складову.

Нещодавно, на початку серпня 2025 року, ФДМУ продав майновий комплекс Київського авторемонтного заводу за 123 млн грн – стартова ціна об'єкта зросла майже втричі.

Що цікаво: у травні це підприємство було продано компанії «Магістральбудтрейд» за 310 млн грн, але покупець не сплатив цей лот, тож ФДМУ виставив завод на продаж повторно. На цей раз переможцем стала компанія «Інтер Фуд 2000», яка спеціалізується на оптовій і роздрібній торгівлі.

З великою ймовірністю, її зацікавило не саме підприємство, а та земля, на якій воно розташоване (майже 10 га) і нерухомість, що входить до майнового комплексу заводу (26,7 тис. кв. м). Після погашення 30 млн грн боргів і через 6 місяців після приватизації власник зможе розпоряджатися об'єктом на власний розсуд – перепродати або перепрофілювати, наприклад організувати там логістичний хаб. Сам об’єкт розташовано в досить привабливому місці – недалеко від станції метро «Берестейська».

Київський автомобільний ремонтний завод. Джерело: ФДМУ

Навіщо приватні інвестори купують держмайно під час війни

Якщо проаналізувати результати приватизації за останні кілька років, можна зробити висновок, що покупцям цікаві дві групи державних активів.

Перша – це збиткові підприємства й такі, що навіть непрацюють, на базі яких можна розгорнути новий бізнес. Але такий об'єкт не повинен бути в зовсім критичному фінансовому стані (не мати великих боргів) та одночасно мати цінність з погляду нерухомості (земля, споруди, комунікації, вдале розташування).

Друга – підприємства, що працюють і які за мінімальних інвестицій можна вивести на стабільну прибуткову роботу. При цьому інвестори звертають увагу на те, щоб у підприємства не було великих прострочених боргів і серйозних юридичних проблем (арешт майна, судові позови тощо).

І що найважливіше, покупці обирають переважно ті об'єкти, які розташовані далеко від зони бойових дій. Вони не готові платити десятки мільйонів за активи, які вже завтра можуть бути пошкоджені або зруйновані без можливості відновлення.