Міжнародний валютний фонд нещодавно закликав США підвищити податки. На думку експертів фонду, такий крок буде ефективним для боротьби з дефіцитом бюджету країни. Раніше подібну ідею, але вже для України анонсував голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. А оскільки Україна неабияким чином залежить від МВФ і його рішень, не виключено, що таке рішення щодо нашої фіскальної політики також буде ухвалено Фондом. Проте наразі це лише ідея, яка жваво обговорюється, зокрема, і бізнес-спільнотою. Водночас такі рішення завжди мають бути ретельно зважені та прораховані, адже спричиняють соціальну напруженість і можуть призвести до різкого невдоволення з боку бізнесу. Тож на що потрібно зважати перед тим, як запроваджувати подібні ідеї на практиці, і якими можуть бути наслідки таких рішень, розповів Mind економіст Олексій Білязе.
У сучасній державі податки виконують кілька важливих функцій. Їх можна розділити на економічні та соціальні.
Економічні функції – це фінансування державних видатків і регулювання економічної активності. Соціальні функції – це перерозподіл доходів і соціальний захист.
Основна економічна функція податків – забезпечення держави фінансовими ресурсами для фінансування різноманітних видатків. На погляд ліберальних економістів, держава має фінансувати лише безпеку та судову систему, в певних випадках – інфраструктуру. Мейнстрим додає до них освіту, охорону здоров’я і примус до виконання контрактів. Соціальні демократи наполягають, що, крім перелічених функцій, держава має фінансувати ще й соціальні програми як гарантію певного рівня життя у скрутних обставинах.
Додаткова економічна функція податків, акцент на яку з’явився у другій половині XX століття, – це стимулювання економічної діяльності. Для видів діяльності, бажаних для держави, податкову ставку знижують, для небажаних видів – збільшують. Класичний приклад – це різноманітні акцизи, якими обкладені всі товари для шкідливих звичок. Додаткові податки на певні товари (акцизи на алкоголь і тютюн) мають скоротити їх споживання та розвантажити систему охорони здоров’я, тоді як податкові пільги й знижки можуть стимулювати інвестиції в пріоритетні галузі.
Основна соціальна функція податків – фінансування важливих соціальних послуг, таких, як освіта, охорона здоров'я та соціальне забезпечення вразливих верств населення. Ця функція податків має забезпечити базовий рівень життя для всіх громадян, що знижує соціальну напруженість у суспільстві.
Крім того, у XXI столітті в податків з’явилася нова соціальна функція, дебати щодо якої тривають у більшості розвинених країн. Певні школи соціальної філософії вважають, що для зниження соціальної напруженості потрібно не тільки забезпечити базовий рівень життя для всіх, а ще й зменшити розрив між багатими і бідними. За наявності такого розриву, або нерівності в суспільстві не буде стійкого консенсусу. Це призведе до невпинних конфліктів на кшталт описаної Карлом Марксом класової боротьби.
Суспільне розуміння соціальної справедливості змінюється разом із суспільством, і зараз часто вважається, що люди, які набули багатство без зусиль (спадщина, виграш, везіння), не мають на нього морального права. Вони мусять сплатити додаткові податки, на які будуть профінансовані програми для зменшення нерівності, насамперед – освіта та медичне страхування для малозабезпечених.
Зважена податкова політика дозволяє тримати інфляцію на бажаному рівні та стимулювати зайнятість й економічне зростання, тому тема оптимального податкового навантаження – це приклад постійної дискусії в академічних і регуляторних колах.
Майже кожен впливовий економіст XX століття опікувався темою оптимальних податків, їхніх економічних та соціальних функцій.
Джон Мейнард Кейнс – видатний британський економіст і філософ, наголошував на ролі уряду в стабілізації економіки через фіскальну політику, зокрема оподаткування. Кейнс вважав, що державне втручання, у тому числі через податки, є необхідним для забезпечення повної зайнятості та економічної стабільності.
Його академічний опонент, Фрідріх Гаєк, австрійський економіст і філософ, критикував централізованого планування та надмірне державне втручання. Він наполягав, що державі слід зосередитися лише на тих функціях, які не бажано віддавати вільному ринку: законодавчій і правоохоронній функціях, національній обороні. Він допускав державне фінансування соціального захисту, але лише як допомоги за надзвичайних обставин. Гаєк вважав, що високі податки й надмірне втручання держави можуть призвести до викривлення сигналів ринку, обмеження економічної свободи та зниження ефективності економіки.
Компромісну позицію поміж Кейнсом і Гаєком займав Мілтон Фрідман, провідний представник монетаризму. Він виступав за мінімальне втручання держави в економіку та вважав, що податкова політика має бути спрямована на створення умов для економічного зростання й стабільності. Фрідман наполягав, що низькі податки стимулюють інвестиції та підприємництво.
Важливим для розуміння сучасної дискусії щодо податків є спадок Амартія Сен, індійського економіста й філософа. Він акцентував увагу на важливості соціальної справедливості та рівності, розглядаючи податки як інструмент перерозподілу доходів і забезпечення базового рівня життя для всіх громадян.
Наступні три економісти фактично й стали авторами сучасних поглядів на оптимальне податкове навантаження.
Едмунд Фелпс досліджував питання, як податки й державна політика можуть впливати на економічний ріст і добробут суспільства. Він робив акцент на вплив податків на створення нових економічних стимулів, особливо інновацій, та роль податків у економічному зростанні.
Артур Лаффер – відомий своєю кривою Лаффера, яка ілюструє відношення між ставками податків і обсягом податкових надходжень. Згідно з його теорією, існує оптимальна ставка податку, яка максимізує податкові надходження, а підвищення податків понад цю ставку може призвести до зменшення загальних доходів через зниження економічної активності.
Джеймс Мірліс розробив теорію оптимального оподаткування, яка вивчає, яка податкова ставка має бути встановлена, щоб мінімізувати втрати добробуту при зборі необхідних доходів. Він наполягав, що, коли нас цікавить питання оптимальності оподаткування в аспекті соціальної стабільності, нам слід вивчати співвідношення відданого державі як податки та ефекту від участі в розподілі.
У розвинених країнах встановлення оптимальної податкової ставки – це важливий процес, який допомагає уряду збирати необхідні доходи для фінансування державних видатків, не пригнічуючи економічну активність. Ось його спрощений алгоритм.
Спершу потрібно визначити, який саме ефект має бути досягнутий та які ефекти другого та більшого порядку можливі. Наприклад, якщо нам потрібні гроші на фінансування освіти, ми підвищимо ставку, отримуємо додаткові надходження, але від підвищення ставки зростає ухилення від сплати податків, знижується ділова активність і доступні для фінансування інвестицій заощадження.
На наступному оберті економічної системи виявиться, що інвестиції були недостатніми, капітал прискорено вибув, а податкові надходження – знизилися, тож фінансування освіти на рівні попереднього року – неможливо. Крім того, може бути так, що кількість приватних витрат на освіту теж знизилася внаслідок зниження пасивних доходів населення від його наявних заощаджень. У підсумку, можливо, кумулятивний ефект від додаткової освіти буде від’ємним.
У розвинених країнах уряди ухвалюють рішення щодо зміни ставки тільки після всіх розрахунків і зважування всіх відомих ефектів.
Але іноді уряд може ухвалити політичне рішення або рішення, яке не відповідає економічним розрахункам. Здебільшого ці рішення приймаються внаслідок бажання мати політичні дивіденди від «відновлення соціальної справедливості».
Соціальна справедливість – це концепція, яка відображає легітимність розподілу благ, ресурсів і можливостей між усіма членами суспільства. Вона включає ідеї рівності, справедливості та прав людини. Коли суспільство вважає розподіл багатства або тягар обставин несправедливим – воно реагує, здебільшого протестуючи проти влади.
Відчуття соціальної несправедливості залежить від багатьох чинників, зокрема економічної, соціальної, політичної нерівності, культурної цінності та індивідуальних очікувань. Крім того, важливий колективний стрес, який відчуває суспільство. Влада, що не здатна підтримувати відчуття справедливості на необхідному рівні, втрачає легітимність і починає дратувати суспільство.
Однак прогнозування соціальних наслідків від зміни оподаткування є ще складнішим, ніж економічних, адже соціальні ефекти – більш складні у прояви та виявленні.
Джеймс Мірліс також зауважив би, що розробка оптимальної податкової системи має враховувати не тільки збирання необхідних коштів, а й мінімізацію економічних втрат. Він наголошував на важливості створення такої податкової політики, яка б не перешкоджала економічній активності та зростанню.
Підвищення податкового навантаження може мати більше негативних, ніж позитивних наслідків, особливо в умовах низької довіри до державних інститутів і високого рівня корупції. Це може призвести до зростання тіньової економіки, зниження податкових надходжень й уповільнення інновацій. У такому контексті рішення про підвищення податків має бути дуже добре обґрунтоване й супроводжуватися заходами для підвищення ефективності державних витрат і боротьби з корупцією.
Податкова політика сучасної держави відіграє важливу роль у забезпеченні економічного розвитку та соціальної стабільності. Вона має дві основні функції: економічну, яка спрямована на фінансування державних видатків і регулювання економічної активності, та соціальну, яка включає перерозподіл доходів і соціальний захист. Для досягнення оптимального податкового навантаження необхідно враховувати не лише економічні аспекти, а й соціальні наслідки, що часто є складнішими для оцінки.
Економісти XX століття, такі, як Джон Мейнард Кейнс, Фрідріх Гаєк, Мілтон Фрідман, Амартія Сен, Едмунд Фелпс, Артур Лаффер і Джеймс Мірліс, зробили значний вклад у розуміння оптимальної податкової політики. Їхні роботи наголошують на важливості балансу між збиранням податків та мінімізацією економічних втрат, забезпеченням соціальної справедливості та стимулюванням економічного зростання. Проте політичні рішення щодо податків часто ухвалюються під впливом бажання мати короткострокові політичні вигоди, що може призвести до негативних наслідків.
Основні складності у виявленні соціальних ефектів від зміни податкового тягаря включають безпосереднє відчуття збільшення податків населенням, неефективність бюджетного розподілу, зростання тіньової економіки та вплив на інновації. У країнах із низьким рівнем довіри до державних інститутів і високою корупцією ці проблеми лише загострюються. Недостатня ефективність державних витрат і корупція можуть значно знизити позитивний ефект від підвищення податків.
Враховуючи всі ці аспекти, рішення про підвищення податків повинно бути добре обґрунтованим, зваженим та супроводжуватися заходами для підвищення ефективності державних витрат і боротьби з корупцією. Лише тоді можна досягти балансу між економічним зростанням та соціальною справедливістю, що є основою стабільного суспільства, що процвітає.