Формула (не)любові: якими перекосами та махінаціями обростає енергонезалежність України
І хто на цьому заробляє
Майже 30 років тому Україна здобула незалежність внаслідок розпаду СРСР. Але реформи, які дозволили б країні посилити самостійність, все ще не завершені. Процес перетворень виявився складним і розтягнутим у часі. Причина цього криється в специфічній організації радянської економіки: вона будувалася на взаємопов'язаних промислових кластерах, не здатних ефективно існувати самостійно.
Наприклад, українська газотранспортна система, навколо перспектив якої точиться багато суперечок, будувалася як частина Єдиної системи газопостачання СРСР. Тому здатність України максимально заробляти на транзиті російського газу в ЄС також можна вважати «радянською спадщиною».
Проте політична і ринкова ситуація змінюються, змушуючи шукати нових можливостей, щоб зробити національну економіку ефективнішою. Однак не все йде гладко: переваги для споживачів не завжди очевидні, а сам процес часом нагадує банальний переділ ринку на догоду конкретним гравцям, здатним лобіювати свої інтереси на політичному рівні.
Це не завжди підтримує розвиток конкуренції, диверсифікацію поставок і зниження цін, вигідне для покупців, зате породжує гучні скандали і цинічні спекуляції. Ними особливо став багатий український ринок енергоресурсів після загострення політичної кризи між Києвом і Москвою у 2014 році.
Mind згадав кілька найбільш резонансних історій, які найяскравіше відображають суть сформованих протиріч.
Нафтопродукти: мита
Український ринок нафтопродуктів – один з найконкурентніших і найзалежніших від імпорту. Тим часом найбільшим дистриб'ютором всередині країни і власником по суті єдиного працюючого нафтопереробного заводу «Укртатнафта» є група «Приват» Ігоря Коломойського.
У лютому «Укрнафта», «Укртатнафта» і «Укргазвидобування» виступили за введення мит на дизпаливо і автогаз російського виробництва терміном на п'ять років. Згадані компанії, в управлінні якими разом з НАК «Нафтогаз України» беруть участь ставленики олігарха, запідозрили в тому, що вони підігрують його інтересам.
А 17 червня стало відомо, що Міненерго пропонує ввести квоти на імпорт нафтопродуктів, обмеживши частку кожного джерела поставок планкою в 30%. Очевидно, що під прицілом опинився перш за все російський імпорт.
Чиновники з міністерства, дублюючи риторику нафтопереробних і нафтовидобувних підприємств, говорять про своєчасність цього заходу, вказуючи на фінансову кризу і падіння роздрібних продажів.
Проте будь-які обмеження імпорту на імпортозалежному ринку призводять до зростання цін і перерозподілу потоків. У даному випадку «підтримати гривнею» Ігоря Коломойського і «Нафтогаз України» будуть змушені пересічні громадяни і бізнес.
Це далеко не перша спроба олігарха заробити на конфлікті з Росією. У 2018 році «Укртатнафта» вже намагалася ініціювати введення мит і квот на білоруські та російські поставки. Але тоді Ігор Коломойський був не у фаворі – і скаргу розглядати не стали. Зараз шансів більше, та й державна влада слабка як ніколи.
Електроенергія: російський імпорт
Ще один скандальний приклад – імпорт російської електроенергії. Щоправда, в даному випадку тому ж Ігорю Коломойському були вигідні закупівлі від недружнього сусіда без будь-яких обмежень. І він цим скористався сповна.
Така політика дозволяла стримувати ціну кіловат-години для промислових споживачів і працювала в інтересах деяких власників найбільших приватних підприємств країни. Але в результаті енергетика занурилася в масштабну фінансову кризу, що триває досі.
Хоча карантин у квітні змусив НКРЕКП обмежити російські поставки електрики, як антикризовий захід не виключено також різке підвищення тарифів на електроенергію для населення у відкладеній перспективі. Це навісить на кишені громадян усі витрати, необхідні енергетикам «для повного щастя». Але з урахуванням нинішнього рівня життя в Україні, такий сценарій є неприпустимим і ризикує призвести до збільшення боргів по платежах на ринку.
Примітно, що якщо у випадку з обмеженням російського імпорту нафтопродуктів активно використовується патріотична риторика, то у випадку з імпортом електроенергії її немає.
Нардеп Андрій Герус, який домігся введення спецмита на трубопровідні поставки дизельного палива з Росії у 2019 році, виступав за імпорт електроенергії з Росії для боротьби з монополізмом Ріната Ахметова в цій сфері. Але найбільше постраждав державний «Енергоатом», який виробляє найдешевшу українську електроенергію.
Вугілля: «Роттердам+»
Ціноутворення на ринку вугілля, засноване на специфічній формулі «Роттердам+», по праву вважається найгучнішим скандалом, що привернув увагу Міжнародного валютного фонду і отримав міжнародний резонанс.
У ньому виявилися замішані керівники НКРЕКП і компанії «ДТЕК-Енерго» Ріната Ахметова. Національне антикорупційне бюро провело розслідування і підрахувало, що після застосування формули державі й споживачам було завдано збитків на 18,8 млрд грн. А левову частку цих грошей отримав холдинг олігарха.
Наразі «Роттердам+» вже не діє. З початком роботи ринку електроенергiї 1 липня 2019 року вугілля постачається для споживачів на конкурентних умовах.
Виявилося, що проблема не стільки в самій формулі, яку у 2015 році затвердила НКРЕКП як ціновий орієнтир при імпорті вугілля в Україні, скільки в практиці її використання ДТЕК. Прецедент з «Роттердам+» показовий, перш за все, масштабом зловживань. Хоча формульний підхід вже давно використовується в Україні при розрахунках ціни на нафтопродукти, майже 80% яких завозиться з-за кордону.
Тут також цікавий «російський» вектор: нещодавно стало відомо, що державна компанія «Центренерго», яка опинилася після перемоги Володимира Зеленського в орбіті Ігоря Коломойського, активно закуповувала вугілля в Росії, намагаючись піти від роботи з домінуючим постачальником в особі Ріната Ахметова.
Природний газ: «Дюссельдорф+» і «Амстердам+»
Збройний конфлікт на території Донецької та Луганської областей не минув безслідно для газового ринку. В результаті загострення політичної кризи між Україною і Росією, анексії Криму і протистояння з сепаратистами на Донбасі, «Нафтогаз» з листопада 2015 року припинив прямі закупівлі в «Газпрому». Натомість були організовані дорожчі поставки газу на український ринок за реверсом з європейської території. А НАК був змушений пояснювати широкій публіці не тільки політичні нюанси ситуації, що склалася, а й специфіку бізнесу.
Основна проблема пов'язана з тим, то закордонні трейдери отримали можливість заробляти на російській агресії, перепродуючи в Україні, по суті, надлишки російського газового експорту, що відіграє ключову роль у газопостачанні країн ЄС.
Значний резонанс очікувано викликали базові умови для розрахунку імпортного паритету, до якого додаються транспортні витрати. Спочатку це була формула «Дюссельдорф+» (в її основі – котирування на європейському хабі NCG поблизу німецького міста Дюссельдорф), а у 2020 році уряд її замінив на «Амстердам+» (орієнтир – ціни на газовій біржі TTF у Нідерландах).
Національне антикорупційне бюро бралося вивчити ситуацію із застосуванням формули ціноутворення на газ «Дюссельдорф+». Але ніяких гучних викриттів після цього не було.
Справа в тому, що на відміну від того самого ринку нафтопродуктів, який зараз у всіх на слуху, поставки газу в Україну були монополізовані «Газпромом». Це довгий час дозволяло російській корпорації впливати на політичну ситуацію, влаштовувати ціновий шантаж і перешкоджати лібералізації українського газового ринку. І тільки реверс газу з території різних країн Євросоюзу зупинив цю порочну практику, яка обмежувала суверенітет України.
Власне, у цьому і полягає мета реформ, які розвиваються в українській економіці за підтримки партнерів з ЄС і США. Основна ідея – створення відкритих енергоринків і диверсифікація імпорту в країну, щоб забезпечити захист національних інтересів, справедливе ціноутворення і стабільні поставки, від яких виграють споживачі, а не тільки обмежене коло великих компаній.
Розвиток конкурентних ринків, боротьба з впливом монополій і олігархів у економіці – це також основна умова співробітництва України і Міжнародного валютного фонду. Серед умов нової програми, розробленої МВФ, – прискорення реформи ринків газу та електроенергії в Україні, а також обмеження влади великих фінансово-промислових груп, через які переплачують споживачі, а українська економіка лишається залежною від кредитів. Можливо, цього разу влада знайде достатньо стимулів для того, щоб повернути Україну на шлях економічного зростання, а не довести національну економіку до дефолту