Кармічна спадщина: як ГТС впливає на історію України

Експортні газопроводи, які дозволяють НАК «Нафтогаз України» отримувати доходи від транзиту російського газу, експлуатуються вже понад 50 років. Це спадщина, яка дісталася Україні після розпаду СРСР, і вона продовжує пов'язувати країну з радянським минулим, де економічні рішення диктувала ідеологія.

Але магістральні газопроводи нелегко «декомунізувати» без фінансового збитку в $3 млрд – приблизно таку суму щорічно отримує «Нафтогаз» від «Газпрому» за надання транспортних послуг, і вона надходитиме українському держхолдингу до завершення транзитного контракту в 2019 році.

Mind розбирався, з якими ризиками пов'язана така дохідна історія для оператора газотранспортної системи – компанії «Укртрансгаз». Ці ризики відображають специфіку актуальних політичних суперечностей, які заважають газотранспортному бізнесу, але водночас спонукають його до змін і пошуку нових ефективних рішень.

За рахунок чого утримувати ГТС? Одна з найважливіших проблем «Укртрансгазу» пов'язана із забезпеченням поточного ремонту магістральних газопроводів для підтримки їхньої технічної якості. Тут можна виділити три основні аспекти.

По-перше, витрати на ремонт закладені в інвестпрограму компанії, яку ще повинна легалізувати Нацкомісія регулювання енергетики і комунальних послуг.

По-друге, «Укртрансгаз» відчуває дефіцит фінансових коштів для покриття поточних витрат, який посилюється на тлі протиріч з облгазами і підприємствами теплокомуненерго через суперечки щодо формування газового балансу і його документального оформлення.

Доходи від транзиту російського газу «Укртрансгаз» також отримує обмежено: як ними розпорядитися, вирішує «Нафтогаз», який виступає стороною, що підписала контракт із «Газпромом». «Укртрансгазу» в цих домовленостях відведена роль технічного виконавця.

По-третє, існує проблема з організацією поставок всіх необхідних комплектуючих для проведення ремонтних робіт.

Частково згадані ризики для оператора ГТС зняв «Нафтогаз» як його акціонер. У НАКу порахували, що через неефективну роботу держрегулятора, «Укртрансгаз» може орієнтуватися в операційних витратах і капітальних інвестиціях на свій річний фінансовий план, затверджений наглядовою радою держхолдингу.

Але через політичні обмеження у контактах з «Газпромом», «Укртрансгаз» не може виходити на прямі переговори щодо закупівель комплектуючих для ремонту ГТС. Російська монополія – ​​основний замовник транспортних послуг – могла б посприяти в укладанні вигідних угод. Однак зараз такий варіант для «Укртрансгазу» виключений. А посередники, усвідомлюючи проблему, в своїх пропозиціях для компанії завищують ціни. Були прецеденти, коли накрутка досягала п'ятикратної ринкової вартості комплектуючих. В «Укртрансгазі» розглядали також варіант пошуку альтернативних китайських виробників. Але співпраця з ними не гарантує високої якості товару, тому ідея відпала.

У подібній ситуації доречним буде запитання про те, як «Укртрансгазу» виконувати умови транзитних домовленостей з «Газпромом». У НАКу не афішують проблеми із закупівлею комплектуючих для ремонту ГТС, але акцентують на здатності забезпечити гарантований транзит. До сих пір претензій до України від споживачів російського газу в ЄС не виникало.

Для повноти картини, не варто ігнорувати той факт, що «Газпром», як і «Укртрансгаз», транспортує свій ресурс застарілими газопроводами, більше половини яких фактично потребують заміни. Їх не воліють ремонтувати для збільшення терміну служби, але готують «переробити з нуля» в інтересах великих підрядників і лобістів виробників труб великого діаметру.

Як обслуговувати прикордонні ділянки? Наступний ризик для «Укртрансгазу» при наданні транзитних послуг пов'язаний з самим «Газпромом». В умовах неоднозначної політичної ситуації, коли Кремль організував гібридну війну проти Києва, влаштовуючи різні провокації, напругу може створити навіть виконання умов чинного контракту «Нафтогазу» з «Газпромом» з транспортування газу.

До основного транзитного контракту підписано доповнення – технічна угода, яка передбачає виконання виробничо-технологічних планових робіт на прикордонних ділянках. «Газпром» може звертатися до української сторони і з окремими ініціативами, поза планом, коли виникає необхідність, наприклад, внутрішньої діагностики трубопроводів.

Але якщо до анексії Криму Росією і початку збройного конфлікту на Донбасі такі ситуації не викликали підозр, то тепер вони пов'язані з ризиком диверсій і провокацій. А уникнути контактів на рівні технічних фахівців обох країн, які займаються обслуговуванням ГТС, неможливо. Тому що газопроводи України і Росії залишаються взаємопов'язані, незважаючи на поділ кордоном. Вони проектувалися за радянські часів як єдина система. Потоки російського газу в українській ГТС для експорту до Євросоюзу і для споживання всередині України можна розділити контрактно, але не фізично. Це містило відкриті можливості для маніпуляцій, поки в листопаді 2015 року «Нафтогаз» не припинив закупівлі палива у «Газпрому» за прямим контрактом.

Незважаючи на політичні складнощі між країнами, технічні фахівці з української та російської сторони продовжують обслуговувати прикордонні ділянки ГТС. Зараз лише ускладнилася процедура узгодження таких контактів для регіональних філій «Укртрансгазу» з «Нафтогазом», щоб підвищити гарантії того, що представники «Газпрому» не перетнуть «кордону демократії», виконуючи свої роботи.

Коли та як закінчиться «епоха транзитного панування»? Скорочення транзитних послуг, які «Укртрансгаз» надає в інтересах «Газпрому», залишається для компанії актуальною перспективою, незважаючи на різні політичні заяви з протилежним змістом.

Обсяг транзиту залежить від того, наскільки успішні будуть позиції російського газу на ринку ЄС. Для української сторони проблема тут не тільки в будівництві «Газпромом» альтернативних обхідних маршрутів ( «Північний потік-2», «Турецький потік»), але і в глобальній трансформації газового ринку.

Технології видобутку та постачання газу постійно удосконалюються. Одним з яскравих прикладів цього є скраплений природний газ (СПГ), який завдяки розвитку морського транспортування останніми роками активно змінює образ сучасної енергетики. У світі розвиваються інтеграційні процеси, СПГ конкурентів приходить на вже традиційні для російського газу експортні ринки ЄС, витісняючи «Газпром».

Розширює присутність у Європі й каспійський газ. Минулого тижня в Туреччині був запущений Трансанатолійський газопровід (TANAP). Азербайджан планує з середини 2019 року продавати по ньому газ до Туреччини і на південь Європи, де Україна також зможе організувати закупівлі.

За таких умов (диверсифікації джерел і географії поставок) цінність української ГТС для російського газового транзиту в Євросоюз знижується. Це об'єктивна тенденція, при якій великі перспективи мають плани по розширенню інтеграції українського газового ринку з європейським, а не повернення до тісної взаємозалежності «Нафтогазу» з «Газпромом».

Очевидно, цим пояснюється досить оптимістична заява президента Петра Порошенка про те, що Україна «повністю підтримує» TANAP, щоб отримувати азербайджанський газ через Болгарію і Румунію.

Розширення співпраці з Євросоюзом має для України стратегічну привабливість також з точки зору перспектив ринкових реформ, які останнім часом загальмували. Потрапляючи до «сфери впливу» основного торгового і фінансового партнера з розвиненою ринковою економікою, Україна скоріше буде трансформуватися у кращий бік. Такого союзника серед держав на міжнародній арені політологи називають «білим лицарем». У цьому контексті Росія для пострадянського простору є «чорним лицарем», який навертає сусідні держави на шлях авторитарної модернізації, умови якої нав'язує влада, а не ринкова ефективність.