Захворіло у світі
1,225,360
Померло у світі
66,524
Вилікувалось у світі
252,615
Захворіло в Україні
1251
Померло в Україні
32
Вилікувалось в Україні
25
Бабусі керують: чому бізнес «Нафтогазу» невіддільний від соціального порядку денного

Бабусі керують: чому бізнес «Нафтогазу» невіддільний від соціального порядку денного

І де проходить межа соціальної відповідальності держхолдингу, який формально належить українським громадянам

Цей матеріал також доступний російською
Бабусі керують: чому бізнес «Нафтогазу» невіддільний від соціального порядку денного
Фото: pixabay.com

Бізнес і результати діяльності НАК «Нафтогаз України» традиційно знаходяться в центрі економічної політики, яка реалізується на державному рівні. Компанія – один з найбільших платників податків, що надходять до держбюджету. До того ж у результаті арбітражного спору з «Газпромом» компанія змогла отримати майже $3 млрд. І цим додала головного болю уряду – йому тепер доведеться вирішувати, як із користю розподілити цю порцію мільярдів.

Є у Кабміну й інші питання, пов'язані з «Нафтогазом», які потребують відповідей. У нещодавньому інтерв'ю одному зі ЗМІ голова правління НАК Андрій Коболєв розповів, що зараз обговорює з урядом очікування від компанії, а також її роль на ринку після анбандлінгу та скасування поставок газу за соціальними зобов'язаннями (з 1 травня ціна на газ для населення регулюватиметься ринком і конкуренцією між постачальниками). Перспективною функцією для «Нафтогазу» може стати підвищення енергоефективності та безпеки поставок газу – разом зі збільшенням власного видобутку ці заходи повинні призвести до скорочення залежності від імпорту та оптимізації торгівлі газом на внутрішньому ринку.

«Ми орієнтуємося на економічно доцільні рішення», – зазначив Андрій Коболєв.

Mind проаналізував еволюцію корпоративної соціальної відповідальності та уявлень про неї. І те, чому це явище (як і його різноманіття) досі є спірним. Навіщо компаніям соціальна відповідальність і чи має право великий бізнес ігнорувати виклики, що стоять перед державою?

Погляд з 1970-х

Такий підхід до ефективного корпоративного управління, в якому головним орієнтиром виступає максимізація прибутку, став своєрідною «релігією» для бізнесу близько 30 років тому. У 1970-х у нобелівського лауреата, одного з найвпливовіших економістів XX століття і захисника свободи ринку Мілтона Фрідмана вийшла колонка у The New York Times Magazine, в якій він писав: «Соціальна відповідальність бізнесу полягає в максимізації прибутку». Вважати, що бізнес має вирішувати суспільні проблеми, боротися з дискримінацією або забрудненням навколишнього середовища, – означає проповідувати чистий соціалізм і підривати основи вільного суспільства, наголошував Фрідман.

Важливо враховувати історичний контекст його публікації: на той час США перебували в стані холодної війни з Радянським Союзом, влада якого намагалася побудувати державу загального добробуту на ідеях соціалізму (безуспішно – як згодом стало очевидним).

Велика перевага максимізації прибутку, за Фрідманом, полягає в тому, що змушує керівництво компаній нести відповідальність за свої дії і ускладнює використання ситуації в особистих цілях, корисливих або безкорисливих. А обов'язок компаній – вести бізнес відповідно до бажань акціонерів, які зазвичай полягають у тому, щоб заробити якомога більше грошей при дотриманні законів і етичних норм, на яких ґрунтуються суспільні правила.

Національні особливості «Нафтогазу»

У випадку з такою компанією, як «Нафтогаз України», що є акціонерним товариством, а його акціями в інтересах акціонерів – громадян України – керує уряд, орієнтир на максимізацію прибутку не завжди виглядає однозначним рішенням. А часом він може переслідувати протилежний реальний результат, відмінний від публічних декларацій.

Свідченням цього можуть слугувати скандали, які супроводжують бізнес компанії. Залишаючись значущим елементом системи малоефективної (все ще) національної економіки, «Нафтогаз» постійно стикається з конфліктом інтересів, коли мова заходить як про соціальні функції на ринку, так і про укладення сумнівних угод, що тягнуть за собою збитки.

Тільки з початку лютого вже розгорілося дві палких дискусії. Перша стосувалася врегулювання давньої суперечки між «Укртрансгазом» і «Укрнафтою» щодо права власності на газ у підземних сховищах. Домовленості з акціонерами «Укрнафти» – компаніями, підконтрольними Ігорю Коломойському, навряд чи можна вважати справедливими і виграшними для «Укртрансгазу».

«НАК фактично відмовився від судової боротьби за спірні обсяги газу з «Укрнафтою» в ПСГ і вимагає від держави компенсації за продаж газу населенню за неринковою ціною (15 млрд грн). Також «Нафтогаз» купує авансом у «Укрнафти» 2 млрд куб. м газу за заниженою, а не ринковою ціною загальною вартістю 14,6 млрд грн», – написав у колонці для Mind Юрій Корольчук, експерт Інституту енергетичних досліджень.

В іншій резонансній історії «Нафтогаз» також запідозрили в тому, що він підіграв Ігорю Коломойському, але вже на ринку автомобільного пального. Компанії «Укрнафта», «Укртатнафта» і «Укргазвидобування» виступили лобістами введення мит на дизпаливо і автогаз російського виробництва.

У «Консалтинговій групі A-95» вважають такі заходи невиправданими, тому що український паливний ринок відчутно залежить від імпорту. А нові мита призведуть до підвищення цін і збоїв в поставках – від цього постраждає насамперед населення. Адже висока вартість дизпалива і зрідженого газу автоматично спричинить зростання цін на інші товари, зокрема на соціально значущі продукти харчування і сільськогосподарську продукцію.

І лише одна тема змогла викликати схвальні публічні відгуки – це потенційне «стрімке зменшення» цін на газ для українських громадян цього літа, анонсоване Андрієм Коболєвим.

Погляд на 2020-й

Україна – одна з найбідніших країн Європи. Але це лише частина проблеми, яка змушує громадян бути чутливим до цінової політики і рішень, ухвалюваних топ-менеджментом «Нафтогазу».

Зарубіжні компанії дедалі більше усвідомлюють неминучість своєї більш широкої участі в соціальному порядку денному на державному рівні, ніж вони практикували раніше, дотримуючись ідеї Мілтона Фрідмана про виняткову роль максимізації прибутку.

Економісти, опитані на Всесвітньому економічному форумі, назвали соціальний порядок денний і участь бізнесу у вирішенні суспільних проблем серед головних трендів, які визначатимуть розвиток економіки у 2020 році та в новому десятилітті. Традиційні політичні механізми, які використовували уряди для згладжування економічних шоків і антикризового стимулювання, тепер неефективні.

«Світову економіку стрясають торгові війни і кліматичні катастрофи, і те й інше найсильніше б'є по людях з низькими доходами, посилюючи нерівність, що й без того зростає. У свою чергу перехід до нової економіки – і цифрової, і зеленої – виявляє нові протиріччя і провокує соціальні конфлікти. Наприклад, у Франції спроба скоротити викиди вуглецю шляхом підвищення податку на паливо спровокувала хвилю протестів у 2018–2019 роках», – йдеться в доповіді ВЕФ.

Бізнес замість держави

Соціальні демарші, викликані несправедливістю розподілу економічних вигод, з високою ймовірністю поширюватимуться і далі в різних країнах. Але є і хороші новини: бізнес намагається допомогти економіці вийти на шлях сталого розвитку і добровільно починає брати участь у вирішенні соціальних та екологічних проблем.

Так, укладений 181 генеральним директор компаній США маніфест Business Roundtable Declaration сприяв просуванню розмови про відповідальність бізнесу – перед акціонерами і всіма зацікавленими сторонами, включаючи працівників і споживачів.

З досвіду зарубіжних корпорацій соціальна відповідальність може бути благодійністю, частиною бізнес-стратегії, доповненням або заміною соціальних інститутів. Але її вплив на бізнес самих компаній залишається спірним питанням. Класичний приклад – збанкрутіла американська енергетична корпорація Enron, що стала символом корпоративного шахрайства: до свого краху вона вела соціальні програми і навіть отримувала нагороди в сфері сталого розвитку.

Еволюція замість революційних амбіцій

Не виключено, що в перспективі серед акціонерів «Нафтогазу» з'являться приватні інвестори. Андрій Коболєв – прихильник продажу «невеликого пакета акцій компанії» на біржі. Але діяльність НАК залишиться пов'язаною з державною соціально-економічною політикою, і керівництво компанії не зможе її ігнорувати, якщо піклуватиметься про свою публічну репутацію.

Проблему поглиблює демографічна картина. Середня тривалість життя українського громадянина сьогодні – 71,8 року. Вивчаючи демографічну піраміду 2018 року, ми бачимо не просто старе, а старіюче населення зі зростаючим переважанням жінок у міру просування вгору за віковою шкалою.

Справа в розбіжності середньої очікуваної тривалості життя між статями: чоловіки вмирають раніше, і, починаючи з 50 років, гендерна нерівність стає все більш очевидною. Останні 15 років тривалість життя повільно зростала. Проте, за даними «Укрстату» на 1 січня 2019 року, середня очікувана тривалість життя українських чоловіків все ще вкрай низька – 66,7 року. Той же показник для українських жінок – 76,7 року.

Що означає така демографічна картина для розвитку країни? Жінки після 50 років і старше стають домінуючою соціальною групою в Україні. Це створює імпульс для перемикання політичних та економічних акцентів на соціальні цінності, які неминуче впливатимуть на пріоритети бізнесу, але особливо – на управління такими системоутворюючими компаніями, як НАК «Нафтогаз України».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті