Успішні до 25-ти: наймолодший з усіх, хто завойовував титул найсильнішої людини на планеті
Стронгмен Олексій Новіков – про те, як займатися спортом всупереч думці близьких, та про рівень спортивної підготовки в Україні
Mind продовжує цикл інтерв'ю з успішними українцями, які попри юний вік вже обрали кар'єрний шлях або справу до душі. Раніше ми вже розповідали про винахідника спеціального «водовідштовхувального» блокнота для військових Владислава Рибку, 14-річного чемпіона Європи зі снукеру Юліана Бойка, засновника ІТ-компанії Андрія Баса, фаундера інтернет-маркетингового агентства Владислава Івченка, творця світлодіодної маски Михайла Чумаченка, а також спілкувалися з Владиславом Бандуриним – співавтором довідкового інтернет-ресурсу для абітурієнтів, Валентином Фречкою, що розробив проєкт перероблення опалого листя на папір, та з Іваном Затварським, який реалізував свої стартапи до 24 років, а нині є волонтером всеукраїнської екомапи Recycle Map та координує проєкти цифрового розвитку як співробітник Міністерства цифрової трансформації України. Також мали бесіду зі співзасновником креативного агентства nudge та анімаційної студії NEED Вадимом Черніковим.
Цього разу ми поговорили з наймолодшою найсильнішою людиною світу: такий титул отримав киянин Олексій Новіков – вперше з часів Василя Вірастюка.
– Скільки вам років і чим ви наразі пишаєтеся найбільше?
– Мені 24 роки. Я – найсильніша людина на планеті, маю чотири світових рекорди. Я наймолодший з усіх, хто завойовував цей титул. Попри це я не зупиняюся на досягнутому та йду далі.
– Що ви відчули, коли завоювали титул найсильнішої людини планети?
– Чесно кажучи, як тільки мене оголосили переможцем, я пустив сльозу. Але потім одразу придушив емоції. Я відчував гордість – мені дали прапор, і я з великою честю підіймав його разом із кубком.
– З якого віку ви почали займатися спортом? Як з вами спілкувалися батьки, щоб не відбити ентузіазм?
– Перші спроби були з 12 років. Більш серйозно я підійшов до цього питання, коли мені виповнилося 15. А ось професійно почав займатися вже з 17 років.
Ситуація з батьками – це коли я займався не завдяки їм, а всупереч. Вони забороняли, адже це важкий вид спорту: можна зірвати спину, отримати грижі. В юному віці мені доводилося вживати протеїни та амінокислоти. Для батьків це було страшно – суспільство 2013 року було не готовим до такого. Але наразі до цього ставляться набагато простіше.
– Чи гідним є рівень спортивної підготовки в Україні?
– Так, гідний. Я не можу, звісно, порівняти рівень України з США, Польщею, Англією. Але якщо порівнювати з Китаєм чи Чилі, наприклад, то непоганий. Наразі в Україні є лише два спортсмени, які можуть змагатися на міжнародному рівні. Це я і Павло Кордiяка, всі решта поки що не готові.
– Як зазвичай проходить ваш день?
– Зазвичай я прокидаюся, снідаю, відпочиваю, розтягуюсь, розминаюсь, а потім їду на тренування. Після цього я займаюся своїми справами, можу тренувати людей чи провести якусь зустріч. Увечері відпочиваю вдома. Майже дві години з усього часу я проводжу за кермом.
– Спорт – це визначений шлях та кар'єра, чи ви розглядаєте якісь альтернативи?
– Спорт – це певний шлях. У такому молодому віці я досяг великих вершин у спорті, отже, у мене є талант. А не розвивати його в правильному напрямі – це безглуздо з мого боку.
– Чи є у вас приклади для наслідування?
– Саме в спорті немає, але в житті є. Це мій дідусь, який завжди проявляв себе як справжній чоловік. Я хотів би бути схожим на нього в сенсі розуміння слова «чоловік».
– Що порадите почитати? Які ваші джерела натхнення?
– Я би порадив книгу «Просто роби! Роби просто!». Вона доволі мотиваційна й дає зрозуміти, що ми витрачаємо багато часу за телефоном та лежачи на дивані.
У нашій голові багато упереджень: «А що, якщо не вийде?» Тому я за те, щоб люди ставили собі мету та працювали над собою.