Успішні до 25-ти: як водночас бути держслужбовцем, викладачем і волонтером

Mind продовжує цикл інтерв'ю з успішними українцями, які попри юний вік вже обрали кар'єрний шлях або справу до душі. Раніше ми вже розповідали про винахідника спеціального «водовідштовхувального» блокнота для військових Владислава Рибку, 14-річного чемпіона Європи зі снукеру Юліана Бойка, засновника ІТ-компанії Андрія Баса, фаундера інтернет-маркетингового агентства Владислава Івченка, творця світлодіодної маски Михайла Чумаченка, а також спілкувалися з Владиславом Бандуриним – співавтором довідкового інтернет-ресурсу для абітурієнтів та Валентином Фречкою, що розробив проєкт переробки опалого листя на папір.

Цього разу ми поговорили з Іваном Затварським, який реалізував свої стартапи до 24 років, а нині є волонтером всеукраїнської екомапи Recycle Map та координує проєкти цифрового розвитку як співробітник Міністерства цифрової трансформації України.

Незважаючи на багатозадачність державної служби, Іван продовжує активно викладати, передавати досвід студентам, надихаючи їх до розробки успішних проєктів. Серед причин називає можливість вивчати нові методики, спілкуватися з молодшими однодумцями та передавати їм власний практичний досвід.

– Наш проєкт передбачає певну частку «ейджизму». Тож вимушена запитати: скільки вам зараз років і чим пишаєтеся понад усе сьогодні – яким з проєктів? Перший реалізували в якому віці?

– Мені трохи менше 30-ти, а перший стартап з’явився у 20 років, наступний у 22, а вже до 25-ти встиг попрацювати ще в декількох. Кожен з проєктів був певним етапом соціального та суспільного розвитку.
Якими проєктами можу пишатись? Думаю, в першу чергу це Recycle Map. Один із наймасштабніших та найактуальніших проєктів, у яких мені пощастило взяти участь і зіграти свою роль, хоча саме в ньому я виступав не автором, а координатором. Адже цей проєкт став вчасним рішенням, не залишився просто задумкою, а пройшов усі етапи створення й існує вже близько трьох років. Маю надію, що він продовжить своє існування і в майбутньому буде масштабований.

Не менш важливий для мене був і є проєкт Legion 810. У скрутні та непередбачувані для України часи волонтерство для мене видозмінило свій напрям. Я починав з проєкту «Притомний споживач», де наша команда готувала регулярні випуски «Під прицілом». Це були огляди військового спорядження для підвищення обізнаності солдат та волонтерів. А згодом ми перейшли до безпосереднього виготовлення якісного спорядження. Причина проста: нас не задовольняло те, що частина спорядження, яке їхало на фронт, було вкрай низької якості, а від значної його частини залежить життя бійця.

– Ви представляєте Recycle Map. З чого почався цей проєкт і яка ваша роль у ньому?

– Співзасновниками проєкту є Іван Стародуб, Максим Арбузов та Павло Тищук. Мене запросили в ролі  Team Lead на початку реалізації, коли вже був готовий MVP, а за декілька тижнів ми вже запустили карту з пунктами у Львові. Крім нас до цього було залучено ще декілька волонтерів, які допомагали з перевіркою пунктів, редакторством, тощо. Тоді, три роки тому, про проблематику сміття мало говорилося, і сміттєва криза у Львові заскочила всіх зненацька своїми купами відходів. Було насправді моторошно усвідомлювати, як місто потопає у своєму смітті.

Recycle Map – це соціальний і некомерційний проєкт. Я став частиною команди у травні 2017-го і супроводжував його аж до моменту працевлаштування на державну службу. Чим дуже пишаюся, адже цей проєкт  є однією з найпопулярніших екомап і найбільшою всеукраїнською мапою.

– А «Україна без сміття» виникла паралельно з Recycle Map?

– Проєкт Євгенії Аратовської був створений раніше за нас, і вона є одним із pathfinder-ів даного руху. Але при цьому я не вважаю, що нас варто порівнювати чи співставляти. Ми доповнюємо один одного, допомагаємо зробити сортування сміття легкою та корисною звичкою, і навіть гіпотетично не можемо бути конкурентами. До того ж, пункт «Україна Без Сміття» є одним із найкраще оформлених та наповнених інформацією пунктів на нашій мапі.

Усі організації, які займаються вторпереробкою – чи самостійно, чи стимулюють інших– є нашими партнерами, бо вони виставляють свої пункти на Recycle Map.

Конкурентною перевагою Recycle Map є відмінний дизайн та наповненість. Вона легко завантажується на телефонах, що вкрай актуально для тих населених пунктів, де інтернет не такий швидкий, як у мегаполісах. А пункти прийому на мапі є не лише у великих містах, але й у містечках та смт.

У найближчих планах –  запровадження гейміфікації, ігрового процесу для залучення громадян до проблеми вторсировини. У першому кварталі цього року, окрім веб-версії, Recycle Map отримав андроїд-застосунок, за що ми дуже вдячні розробникам, які його подарували проєкту. В найближчій перспективі з’явиться застосунок на IOS та кабінет користувача з медальками, бонусами, балами від партнерів. Ми хочемо перетворити сортування сміття на гру.

– Я була свідком дивного випадку у Туреччині, коли в аеропорту прибиральниця відсортоване сміття з різних урн скинула докупи...

– Це недоліки менеджменту в конкретних місцях. «Київкомунсервіс» різними машинами забирає вторсировину, в той час як простим сміттєвозам заборонено приймати сортоване сміття. В регіонах наразі це налагоджено не так добре. Як правило, проблема в ставленні місцевих органів влади та відсутності загального контролю, адже наразі відсутній жорсткий контроль компаній з вивезення сміття.

В Європі політика щодо сортування набагато жорсткіша. Наприклад, в Австрії сусіди повідомляють, якщо ти не сортуєш сміття, а це потягне серйозний штраф. І це правильно, бо через невідповідальність одного страждають інші – так, сміттєвики просто можуть відмовитись вивозити сміття з вашого будинку через те, що несумлінний сусід викинув сміття в контейнер, не посортувавши.

– Що вже вдалося реалізувати в Мінцифрі, будучи керівником проєктів?

– Державні проєкти значно глобальніші та реалізуються набагато довше. Значною мірою через те, що вони є масштабними й охоплюють собою десятки мільйонів користувачів. Проєкти, які я безпосередньо координую, пов’язані з інфраструктурою та спортом, і наразі перебувають у процесі розробки. Та перші значні результати можна буде побачити вже в грудні 2020-го.

Проте є проєкти, де я залучений як одна зі складових великої команди, і в деяких з них вже є перші результати. Так, кіберспорт був офіційно визнаний неолімпійським видом спорту, що є дуже великим кроком до його легалізації. Проте ви навіть не уявляєте, скільки зусиль і спеціалістів було залучено до того, щоб це стало реальністю. Попереду ще багато роботи, але ось такі результати надихають не здаватись навіть у моменти, коли дуже складно.

Важливо розуміти, що цифрова трансформація – це зміна застарілих бізнес-процесів на ефективні цифрові, зменшення паперового документообігу, усунення від надмірного впливу окремих чиновників, ліквідація корупційних ризиків, тощо. Для нас у пріоритеті є оптимізація процесів та ліквідація чинників, які суттєво «проїдають» час.

– Вам комфортніше у рамках стартапів чи на держслужбі?

– Держслужба в Мінцифрі дещо подібна до стартапу. Ви і тут, і там працюєте в діджиталі, створюєте ІТ-рішення, проте самі механізми часто функціонують по-різному.

У стартапах в цьому плані простіше: можна на ініціативі зібрати крутих людей, зробити класний продукт, вкласти гроші в піар та рекламу і на виході з великою долею ймовірності отримати популярність і ринкову частку. Коли ви реалізуєте проєкт на держслужбі, то робите щось із кінцевою аудиторією мінімум у 100-200 тис. користувачів, а часто-густо кількість вимірюється мільйонами. Ми вже не міряємо успіх поняттями «злетіло – не злетіло». Немає такого варіанту. Треба, щоб це запрацювало, бо на це витрачається час, гроші платників податків (власне наші з вами кошти), а тому ви маєте докласти всі зусилля для досягнення успіху.

А це в свою чергу вкрай непросто зробити у порівнянні із простим стартапом – адже є законодавчі обмеження, нюанси фінансування, а деколи на це нашаровуються вендорлоки по певних технологіях або необхідність отримання сертифікату КСЗІ, що теж вимагає певного часу і впливає на запуск проєкту.
Тому з точки зору реалізації, звісно, стартапи зручніші та простіші. Проте в жодному стартапі не буде таких челенджів, які постають у рамках держслужби. І це вартує того, щоби миритися з певними незручностями чи обмеженнями, які накладає на тебе робота на державу.

Водночас, є круті проєкти, які може протестувати кожен з нас. Нещодавно була презентація Infrastructure Digital Day, де Міністерство інфраструктури демонструвало свої цифрові проєкти. Зокрема, запустили Smart Tickets, який «Укрзалізниця» розробляла спільно з Мінінфраструктури протягом чотирьох чи п’яти років. Цей продукт найближчим часом вирішуватиме багато проблем, які завжди стосувалися подорожей із пересадками. Як це відбувалося колись: ти їдеш з умовного райцентру Харківської області до Львова, у тебе один маршрут до Харкова, потім з Харкова до Києва, з Києва до Львова. Три квитки. Ти купуєш їх завчасно, трьома транзакціями, є високі ризики загубити ці папірці та дізнатися про це безпосередньо перед посадкою.

Smart Tickets працює по типу навігатора Google чи Easy Way: людина вводить точку відправлення та прибуття – і їй одразу прокладається маршрут різними видами транспорту, передбачаючи комплексні поїздки, де може бути залізниця, автобуси, авіаперевізники, метро. Не потрібно буде носити купу квитків із собою. Натомість буде один QR-код і лише одна транзакція.

– Як ви разом з цим встигаєте викладати?

– Я викладаю у Києво-Могилянській академії дисципліну «креативний менеджмент» тільки по весняних триместрах. Минулого року у нас на курсі було 325 студентів – рекорд як для факультативу.

Моя візія полягає у тому, щоб студенти йшли на цей курс із певною ідеєю та могли її реалізувати в рамках навчання. Це б дозволило побачити практичне застосування набутих ними знань, відчути прогрес, виявити проблемні зони і те, де бракує компетенції, що надихне більше вчитися. Зрештою, якщо проєкт «вистрелить», це дозволить майбутнім випускникам Могилянки мати вже працюючий бізнес, що зменшить навантаження на ринок праці, а власники бізнесу потенційно зможуть створювати власні робочі місця.

Водночас, я продовжую викладати не через гроші, бо зарплати викладачів досі залишаються вкрай невеликими, а через певне нематеріальне задоволення – від процесу розбору кейсів, від спілкування зі студентами, від їхніх проєктів. І це того вартує, особливо коли бачиш, як люди доходять від стадії «божевільна ідея» до перших продажів і отримують вдячні відгуки від клієнтів.

Справа тут у певній спадковій традиції Могилянки – коли тобі роблять добро, воно не має залишатись у тебе, ти повинен передати його далі. Свого часу представники KMBS Alumni дали грант на реалізацію мого першого стартапу. І тепер своїми зусиллями я допомагаю новому поколінню розвивати їхні задуми. Було б добре, щоб через років 5-10 вже мої студенти приходили і поповнювали наші ряди у вигляді викладачів, менторів, наставників чи гостьових спікерів.

– Чи є у вас приклади для наслідування?

– Чи є у мене люди, які мене надихають? Так. Чи маю я якогось кумира/приклад для наслідування? Точно ні. Справа в тім, що часто чийсь успіх – сліпий випадок. Просто у правильний момент пощастило познайомитися із правильною людиною.

З відомих персонажів, які особисто мені імпонують як люди, митці, професіонали я б назвав: Любомира Гузара та Святослава Шевчука (колишній та теперішні митрополити УГКЦ), Василь Стус (поет), Михайло Федоров (віце-прем’єр міністр, міністр цифрової трансформації України), Валерій Ананьєв (ветеран, автор книги «Сліди на дорозі»), Роман Вітонів (Майкл Щур), Роман Скрипін (журналіст), Данило Яневський (журналіст), Вахтанг Кіпіані, Денис Бігус (журналіст-розслідувач), Тетяна Микитенко та Андрій Павленко (проекти АМБ та «Рагулі»).

Водночас, на продуктивну роботу дуже сильно надихає правильна музика, а тому в моєму плеєрі закачані як треки всесвітньо відомих гуртів на кшталт Nightwish, P.O.D, Five finger death punch, різна закордонна поп-музика, так і твори багатьох українських виконавців типу «Скай», «Другої Ріки», Юри Самовілова, «Антитіл», «Він і Вона», «Пернатий Змій», «Козак Системс», «Глава 94», «ЦеШо» та інших. Поволати дорогою на роботу о 7 ранку в авто пісні гурту «Жадан і Собаки» взагалі безцінно – це гарантовано надихає на великі звершення.

Нас оточує дуже багато успіху – у фейсбуці, інстаграмі, розповідях друзів і родичів. Це часто тисне, десь у голові кожен з нас задавався думкою: «А я що, якийсь неправильний? Інші чогось досягають, а я ні». У декого це викликає депресії, опускаються руки. В таких випадках дуже важливо дійсно закрити очі на всі ці «успішні успіхи», подорослішати, перестати себе порівнювати з іншими, поставити собі мету і цілеспрямовано до неї йти.