Ярослав Волковецький: «Журналістика – ключовий механізм, що забезпечує відкритість суспільства»
Як соціальним ініціативам будувати стійкі зв’язки з меценатами? На який сучасний виклик відповідає Премія Ґонґадзе? Цих та інших питань ми торкнулись в розмові з Ярославом Волковецьким, CEO «Селепей, Волковецький і Партнери», випускником Presidents’ MBA kmbs і одним з меценатів Премії Ґонґадзе.
Яким бізнесом ви займаєтесь?
У 2010 році я приєднався до юридичної фірми, заснованої моїм партнером Андрієм Селепеєм. Тривалий час ми мали класичну фірму, що надає юридичні послуги за гонорар. Утім, протягом 2015-2018 років ми дещо переосмислили себе. Ми вийшли за межі юридичної діяльності – додали інвестиційні та управлінські рішення і у такий спосіб розширили наш горизонт до ревіталізації юридично-стресових активів.
Що таке юридично-стресові активи? Це бізнес, який внаслідок криз, війни і несприятливого правового середовища в Україні зіткнувся з правовими обмеженнями у своїй діяльности. Складні кредитно-фінансові та корпоративні відносини втягують компанію в судові процеси, що часто закінчується її банкрутством. Це має ширші наслідки: бізнеси перестають виробляти хороший продукт для своїх клієнтів, скорочують виробництва, кількість працівників та доходи. Як наслідок – не сплачують податки. Це негативно позначається на території, де ці бізнеси працюють.
Завдяки поєднанню юридичної, інвестиційної та управлінської компетенцій ми допомогаємо власникам таких бізнесів розв’язати юридичну стресовість навколо активів, за необхідності залучити фінансування та реструктуризувати бізнес. У такий спосіб вони повертаються до нормального ділового життя і отримують передумови для подальшого розвитку. У цьому ми бачимо свою роль.
Чому ви пішли до Києво-Могилянської Бізнес-Школи?
Я зайнявся юридичним бізнесом через свій фах та досвід в юриспруденції. На старті в мене було відчуття того, що я розумію, чим я буду займатись. Але коли ти починаєш потроху практикувати і дивитись на себе як на управлінця, який будує організацію, тоді приходить розуміння того, що виключно юридичного фаху вже не достатньо. Потрібно щось більше, аби ти був дійсно спроможним створювати передумови для стійкого розвитку бізнесу. Так постаєш перед завданням – навчитись цього. Я знав, що цього навчають на програмах MBA, і Києво-Могилянська бізнес-школа мені імпонувала найбільше.
Але є також інший рівень. KMBS – це бізнес-школа, яка надає підприємцю можливість переосмислити себе та свій бізнес. Мій бізнес-партнер також навчався в kmbs і значною мірою завдяки цьому нам вдалось подивитись на себе по новому і вивести свій бізнес на нові горизонти.
Окрім того, важливе середовище kmbs. Тут вчаться та комунікують підприємці і управлінці, що близькі один одному за цінностями. Вони мають запит на якісні зміни як своєї організації, так і країни в цілому.
Як громадським організаціям мотивувати підприємців інвестувати в них?
Я скептик щодо того, що когось можна до чогось мотивувати. Як на мене, проєктам не треба ставити перед собою ціль мотивувати когось підтримувати їх. У багатьох українських підприємців вже з’явився запит на те, щоб зробити свій внесок у розвиток середовища, тож громадським організаціям важливіше було б знайти своїх меценатів. Знайти тих, кому ціннісно резонує діяльність цієї ініціативи, кому відгукується те, що ти робиш. Напрямків діяльності дуже багато і внутрішній запит у потенційних меценатів також різний.
Звичайно ж важливо реалізовувати свої задуми належним чином, і розповідати про це меценатам. Як максимум – залучати самих меценатів до своєї діяльності, як, наприклад, це робить Премія Ґонґадзе. Премія постійно комунікує з меценатами і активно долучає їх до “робочого” процесу. Побудова стійких взаємовідносин робить меценатство не проєктним, а постійним. Це забезпечує фінансову стійкість ініціативи, а стійкість і перспектива в часі розкриває ширші можливості для сили впливу.
Чому ви вирішили підтримати Премію Ґонґадзе?
Є кілька важливих критеріїв. Перший – це виклик, на який відповідає Премія. Премія Ґонґадзе спрямовує свою дію у сфері, яка є дійсно важливою для України. Ми прагнемо, аби наша держава вийшла на шлях динамічного розвитку, а для цього, зокрема, ми як країна маємо стати відкритішими. Журналістика є ключовим дієвим механізмом, який забезпечує на практиці цю відкритість. Утім, сьогодні вона перебуває під тиском як у світі загалом, так і в Україні.
Другий фактор – це Спільнота, яка підтримує Премію. Задум, що лежить в основі ініціативи, є точкою тяжіння. Але також важливо, з ким ти цей задум реалізуєш. Цей фактор є визначальним у тому, як ініціатива буде розвиватись в майбутньому.
Третій критерій – це те, що Премія Ґонґадзе не є проєктом. Це не про те, що ми одного року вручили премію і закрили цю тему. Це ініціатива, що розгортається в часі і має шанс розширювати межі та силу свого впливу.
Четвертий – це конфігурація Премії. Вона передбачає взаємодію трьох різних середовищ: журналістів, інтелектуалів і підприємців. Це цікаво і породжує нестандартну синергію.
Крім того, цікава конструкція того, як фінансується Премія. Вона створює передумови як для незалежності в конкретного мецената, так і для стійкості і перспективи розвитку ініціативи.
Якою ви бачите Премію Ґонґадзе в майбутньому?
Моє бачення є більше загальним, оскільки я не є експертом у медіа. Я б хотів, щоб Премія була орієнтиром для кожного журналіста у тому, як він реалізує себе в професії. Мотивувала його в діяльності та в усвідомленні своєї ролі як частини чогось ширшого – країни, суспільства.
Текст: Діана Делюрман