Евгеній Вандін
PhD, MBA, адвокат, партнер АО «Фомін та партнери», засновник Predmet Construction Group, засновник «2Mac», «Applefix», віцепрезидент ТОВ «АЙГАМА Україна», співавтор комп’ютерних програм: «Виявлення шахрайства у поведінці користувачів інтернету» та «Автоматизований Аналітик Банку», власник кількох ТМ, з 2019 року — членом СЕО Club Ukraine.
ВИ Є ПАРТНЕРОМ В АО «ФОМІН ТА ПАРТНЕРИ». КОЛИ СТАЛИ ПАРТНЕРОМ, НА ЯКІЙ ГАЛУЗІ ПРАВА СПЕЦІАЛІЗУЄТЕСЬ?
Я став партнером у 2016 році. «Фомін та Партнери» – це компанія, що спеціалізується на кримінальному праві та захисті бізнесу. Відповідно, я опікуюсь юридичним захистом бізнесу від рейдерських атак, маю компетенції з питань взаємодії з владою, оцінюю законодавство, нормативні акти, а також політичне середовище.
ЯКИМ БУВ ВАШ ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ ДО «ФОМІН ТА ПАРТНЕРИ»?
Я маю дві вищі освіти. Закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національну академію державного управління при Президентові України. Працювати почав ще на першому курсі інституту помічником юриста у будівельній компанії. Потім з 2006 по 2010 рік працював у юридичній компанії «Салком». Вона тоді належала до топ 5 провідних юридичних компаній України. У 2010 році почав працювати в органах прокуратури, а у 2014 році перейшов до Адміністрації Президента. На жаль, в умовах сьогодення на держслужбі ти більше не створюєш, а руйнуєш. Я прагнув створювати. Тому у 2016 році я пішов з держслужби. Тоді ж Ігор Юрійович Фомін запросив мене до себе партнером, керівником судової практики.
В ЯКОМУ СТАНІ ЮРИДИЧНИЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ ЗАРАЗ?
Після початку війни юридичний бізнес впав, тому що він обслуговує реальний сектор економіки, який було знищено війною, особливо на півдні та сході України. А коли реального сектора економіки немає, то немає і юридичного бізнесу як такого. Цей бізнес зараз не приносить тих прибутків, які були до війни, тому я зосередився на інших сферах заробітку.
ЯК ЗМІНИЛОСЬ ВАШЕ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПОЧАТКУ ВІЙНИ?
З перших днів війни я доєднався до благодійних ініціатив СЕО Club, членом якого я є з 2019 року. Разом з іншими учасниками я допомагав ЗСУ, ГУР та іншим спецпідрозділам, забезпечуючи їх усім необхідним. Пізніше я звернувся до знайомих, які служать в армії, і запропонував свою допомогу. Відтоді я підтримую кілька різних підрозділів. За власні кошти я купив і передав їм понад 15 автівок, а також прилади нічного бачення, дрони, каліматори, військову форму та багато іншого. Я не жертвую грошей фондам, бо не можу проконтролювати, як вони їх використовуватимуть. На щастя, у мене багато друзів та знайомих, які захищають нашу країну. Але я не надсилаю грошей, а особисто купую те, що їм потрібно. Наприклад, лише за останній місяць я передав два джипи: Nissan Pathfinder 2007 року в чудовому стані та Dodge Nitro 2009 року, які придбав за власні кошти. Я знаю, що ці автівки потрапили саме туди, де їм і місце.
У 2024 РОЦІ ВИ ЗАКІНЧИЛИ KMBS. ЩО МОТИВУВАЛО ДО ВСТУПУ ТА ЧОМУ ОБРАЛИ САМЕ KMBS?
Мені зараз 37 років, останні п’ять років я виношував бажання закінчити президентську MBA-програму Могилянської бізнес-школи. Але чомусь навчання завжди відкладалось до однієї події в моєму житті. У 2021 році я з товаришем загубився в горах, провівши 52 години без води та їжі. Врешті-решт нам вдалося вийти до людей. Я пообіцяв собі, що більше нічого в житті не відкладатиму, зокрема тих речей, які впливають на мій розвиток. Протягом двох тижнів я відновлювався, перебуваючи вдома. Саме тоді я написав есе для вступу до kmbs, а потім пройшов співбесіду з Едуардом Мальцевим і потрапив на PMBA.
ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУЛИСЯ З ВАМИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ?
Я прийшов до kmbs отримати helicopter view, тобто здійнятися над собою, поглянути на себе збоку. Не можу з впевненістю сказати, що володію тепер helicopter view, однак kmbs безперечно дала мені змогу поглянути на все під ширшим кутом. Мій бізнес не лише вижив, а й зумів розширитися та масштабуватися під час повномасштабної війни завдяки знанням, досвіду та зв’язкам, здобутим у kmbs. Саме тут я по-справжньому зрозумів, що таке світовий ринок капіталу, міжнародні та інвестиційні фонди. Завдяки знанням, здобутим у kmbs, я зміг залучити гроші для своїх проєктів як іноземних, так і українських. Крім того, я сам значно виріс як бізнесмен та особистість. Могилянка суттєво покращила мене як людину. Вона наповнила мене гуманітарними знаннями та уявленнями про світ загалом, навчила рефлексувати та вести відверті розмови із собою. Як казав Сунь Цзи: «Першим, кого ти маєш перемогти, – це себе». Я пішов туди задля знань, розвитку бізнесу та нетворкінгу, а отримав набагато більше. Однак хочу зазначити, що моє навчання в школі триває. Я відвідую ще одну програму, яка називається «Стратегічне лідерство в секторі безпеки та оборони України». Вона підтримується урядами Великої Британії та Канади. Я там єдиний представник бізнесу, решта – це держслужбовці, народні депутати, представники Збройних Сил України та інших спецпідрозділів, які захищають Україну. Я вважаю, що таких людей, як я, там має бути більше, бо Україна встояла зокрема завдяки проукраїнському громадянському суспільству. Можливо, ми й втратили частину територій, але ми здобули націю, здобули державу і державність у цій війні. Навчатися мене мотивують мої діти, для яких я маю бути прикладом, та дружина, яка розділила зі мною ініціативу здобувати нові знання і також навчається у kmbs.
НЕЩОДАВНО ВИ СТАЛИ АНГЕЛОМ СПІЛЬНОТИ ALUMNI KMBS. ЧОМУ ВИРІШИЛИ ДОЛУЧИТИСЯ ДО ЦЬОГО КОЛА ЛЮДЕЙ?
Я маю друга, який є членом лондонського Oxford Cambridge Club. Я згадав про це, бо цей клуб показав мені, що таке сила випускників таких шкіл, як Оксфорд та Кембридж. І коли я дізнався про те, що є Асоціація випускників, є Ангели, то мені захотілося долучитись до тих людей, які розбудовують світ випускників kmbs.
ЯКА ВАША НАЙКРАЩА ІНВЕСТИЦІЯ ЗА ОСТАННІЙ ЧАС?
Моя найкраща інвестиція – це моя сім’я. Для мене це найважливіше в житті, важливіше ніж бізнес та гроші. Я вдячний моїй мамі за те, що вона допомагала мені в дитинстві з домашніми завданнями, вдячний батькові за те, що прищепив любов до спорту. Я вдячний батькам, які, не маючи великих грошей, змогли дати мені гідний рівень життя. Взагалі я родом із села. Ми переїхали до Києва лише в 1999 році, коли я навчався в 7-му класі. Тому я знаю, що таке прокинутись о 5-й ранку, коли тобі 6 років, щоб скопати 30 соток землі для висадження картоплі, а потім цю картоплю зібрати. Крім того, я дуже вдячний своїм бабусям та дідусям, які також вкладали в мій розвиток та навчали життя. Я вдячний двом своїм дітям за те, що завдяки їм я докладаю всіх зусиль, щоб стати кращою версією себе. Вони допомагають мені глибше пізнати себе. Я вдячний своїй дружині, яка щодня власним прикладом надихає мене.
ВИ СКАЗАЛИ, ЩО БАТЬКО ПРИЧЕПИВ ВАМ ЛЮБОВ ДО СПОРТУ, А ЯКИМ СПОРТОМ ВИ ЗАХОПЛЮВАЛИСЬ?
Я кандидат у майстри спорту з гандболу. Всі хлопці мріяли стати футболістами, я теж, але не склалося. У селищі, де я народився, крім гандболу нічого не було. Тому це був єдиний вид спорту, якому я міг присвячувати час. Коли я переїхав до Києва, переді мною постав вибір: або спортивний інтернат з гандболу, або навчання. Я дуже люблю спорт, він у моєму житті з дитинства, я грав у футбол, боксував, але через важку травму коліна вже понад 10 років не виходив на футбольне поле. Тож свого часу я обрав навчання, бо був відмінником, і я не жалкую про свій вибір.