A2A Форум. Персональний розвиток. Катерина Мартиненко: «Головне - знайти щось твоє, щось, що надихає та спонукає жити «своє» життя, допомагає триматись та рухатись до Перемоги!»

Катерина Мартиненко - Ангел та членкиня наглядової ради kmbs Alumni Association, випускниця EMBA-26, експертка з корпоративного управління, викладач, менторка.

Десь за чотири роки до вступу в kmbs я усвідомила, що зворотнім боком цієї енергійності є постійне почуття тривоги, яке не дає заспокоїтися та сконцентруватися. Я почала працювати з психологом. Це, мабуть, був мій перший серйозний крок у персональному розвитку. Процес тривав майже три роки, вони передували моєму вступу до kmbs. Перших навичок саморефлексії та самоаналізу мене навчила психологиня, з якою я працювала, – це було дуже корисно.

Коли я прийшла в бізнес-школу, побачила, що вона системно працює з цим компонентом. У навчальному курсі MBA закладений персональний розвиток учасників, тому з'явилися нові завдання, виклики та можливості досліджувати себе з інших сторін. Але свідомий персональний розвиток почався ще напередодні навчання в бізнес-школі та продовжився після її закінчення. 

Ба більше, основною цінністю я вважаю не стільки знання, що дає бізнес-школа в рамках персонального розвитку, скільки можливість опинитися в спільноті людей, які також системно та свідомо працюють над собою. Це, мабуть, найбільш трансформуючий фактор – бути частиною спільноти випускників kmbs. Це дуже вплинуло на мене особистісно, на мене як професіонала, як громадянку України, на мою свідомість і на те, як я рухаюся далі у своєму розвитку.

Коли ти зрозуміла, що на передній план виходить щось нове? 

Мені допомогли завдання, з якими ми, учасники програми MBA kmbs, працювали в рамках навчання. Одним з найважливіших було описання своїх життєвих ролей у широкому сенсі – не лише професійних, а всіх ролей, які я виконую в цьому житті. Коли починаєш описувати свої ролі, стаєш свідомим того, наскільки вони різноманітні. Як мама трьох дітей, я маю окрему роль щодо кожної дитини. Крім того, виконую роль дружини, сестри, працівниці компанії, консультантки, а також громадянки України. 

Спершу від нас потребувалось усвідомити свою роль, а потім сформулювати ту цінність, яку я приношу. Коли починаєш робити цю «інвентаризацію», розумієш, що це дуже дієвий спосіб усвідомлення ролей і цінностей у кожній з них. Звісно, важко застосовувати той самий наратив, який використовує бізнес-школа, в якому йдеться про створення продуктів, адже ми у своєму житті не створюємо продуктів у прямому сенсі. Однак ми несемо певну цінність в кожній з наших ролей. Водночас ми отримуємо щось від тих середовищ, у яких ці ролі виконуємо. Переконана, що надихає і наповнює енергією саме те, коли ти не тільки віддаєш, але й отримуєш щось у відповідь.

Я ще не досягла цього дзену, але усвідомлення своїх основних ролей і їх пріоритизація – це найбільший виклик для мене. Ми всі живемо в дуже інтенсивному ритмі, постійно виникають нові проєкти, змінюється зовнішній контекст,  нам доводиться жонглювати цими ролями. Виникає питання: «Як розставити пріоритети та як збалансувати свою енергію – фізичну, душевну, особистісну, щоб бути щасливою у всіх цих ролях?». Пригадуються слова Григорія Сковороди про “сродну працю” та те, що найбільшим щастям є знайти своє покликання. Я все ще в пошуках. Можливо, у мене, як у самурая, немає чіткої цілі, але є шлях, яким я йду. Я намагаюся насолоджуватися цим шляхом, хоча інколи буває важко.

Які свої життєві успіхи ти приписуєш саме персональному розвитку? 

Як людина радянського покоління, я не звикла висвітлювати свої успіхи, але готова поділитися деякими досягненнями, які для мене важливі та до яких я прийшла через усвідомлену роботу. Я спеціалізуюся на корпоративному управлінні, це водночас широка і дуже вузька сфера. Довгий час корпоративне управління в Україні було потрібне лише для великих системних компаній, особливо державних. Проте з накопиченням професійного досвіду я помітила як трансформується бізнес в Україні: він стає прозорішим, змінюються стандарти, свідомість засновників дорослішає, з кожним роком попит на корпоративне управління зростає.

Мій шлях до цієї сфери був частково випадковим, на нього мене вивело оточення в kmbs. Я є експерткою в корпоративному управлінні, тому інші учасники програм, власники бізнесу, знали, що я можу допомогти з побудовою системи управління, формуванням бордів, організацією процесів корпоративного управління. Коли до мене почали звертатися за порадою, я зрозуміла, що це дійсно цінно.

Спостерігаючи за своїми колегами та іншими учасниками MBA навчання, які також розвивалися як експерти та консультанти, я зрозуміла, що бути експертом і не ділитися своїми знаннями – не зовсім правильно. Якщо є потреба в тобі як в експерті, треба відгукуватись на неї. . 

Так я прийшла до усвідомлення своєї місії: мені важливо ділитися своєю експертизою, ділитись з бізнесом, говорити про ефективні способи покращення системи управління, зокрема корпоративного управління. Це був один з найбільш трансформаційних етапів мого життя, який змінив мене як професіонала. Я почала більше проявляти себе як експертка, викладати, брати участь в професійних подіях та консультувати.

Під час попереднього інтерв'ю з Ольгою Катющенко, ми знайшли дуже цікаву сентенцію, зокрема, що персональний розвиток не може бути персональним. Фактично і твій поштовх до персонального розвитку, та його характер не є персональним. Що скажеш про це? 

Цілком згодна з цією тезою. Мені пощастило бути мамою трьох дітей. Це надає мені унікальну можливість спостерігати, як мої діти розвиваються. І саме протягом дорослішання дітей очевидним стає вплив оточення на них, тому що вони формуються під впливом школи, друзів, родини. У дорослих те саме, але не всім щастить в зрілому віці опинитись у трансформуючому середовищі. Мені пощастило – це була kmbs. А зараз це Спільнота випускників kmbs Alumni.

Скажи, будь ласка, як ти пов’язуєш свій персональний розвиток з розвитком спільнот? 

Розвиток спільнот – це мій поклик. Я дуже щаслива, що свого часу доєдналася до Спільноти випускників kmbs та мала змогу бути частиною процесу створення того, що маємо зараз. Спочатку наше коло було невеликим та складалось приблизно з дванадцяти людей, ми постійно міркували над тим, як і куди рухатись далі. Коли я приєдналася до цієї ініціативної групи, вже було пройдено певний шлях, були допущені деякі помилки та винесені уроки з того, що не працює. Наприклад, модель, коли людина просто приходить у Спільноту, платить внесок і отримує якісь бенефіти, виявилася недієвою. Ми тоді почали осмислювати, що потрібно Спільноті та нам. І так відчули потребу разом робити щось корисне для ширшого кола випускників, створюючи умови для їхнього спілкування.

За останні чотири роки, відколи я приєдналася, ми пройшли дуже драматичний шлях, який, на мою думку, рухався вгору по експоненті. Саме тоді мені прийшла ідея називатися Ангелами за аналогією з ангельськими інвестиціями, адже ми – це група людей, яка вірить в успіх проєкту, вкладає свою енергію, сили, кошти, не очікуючи обов’язково якогось прибутку. Зараз я є членкинею Наглядової ради Асоціації випускників kmbs. Минулого року ми інституціалізували Спільноту, створивши наглядову раду. Асоціацією керує менеджмент згідно затвердженої всіма учасниками стратегії. В нас багато планів і вже зараз відчувається що ми на правильному шляху.

Крім того, під час проходження навчання, наприклад, в Ukrainian Corporate Governance Academy, Aspen Institute Kyiv, я зрозуміла, що люди приходять не тільки за навчанням, а й за спілкуванням. Це дуже цінно. Маючи природну схильність до організації зустрічей, я та інші мої коліжанки організували жіноче коло з учасниць різних спільнот, до яких належимо. Це такий неформальний клуб, який існує лише як група в меседжері, але вже два з половиною роки ми збираємося, проводимо різні події, дівчата мають змогу розповісти про свої проекти та дізнатись про інших. Не знаю, чи переросте це в щось більш системне, але поки що я отримую задоволення від можливості просто об’єднувати людей. 

Мій чоловік каже, що я “інтегратор”. Мені подобається  робити щось, щоб люди збиралися не лише для приємного проведення часу, але й для створення чогось корисного. Я думаю, що саме в цьому й полягає сенс цих спільнот, адже люди хочуть відчувати спільну ідентичність, причетність до чогось. А ще зараз, на третьому році війни, це має ще й терапевтичний ефект, бо в спілкуванні, в проговоренні своїх проблем та в “слуханні” інших є сила, що допомагає встояти в темні часи.

kmbs, безперечно, трансформував мене в цьому напрямі, допоміг позбутися страхів і комплексів, стати впевненою в тому, як я себе проявляю серед людей. Свідомо чи ні, але kmbs мав на мене значний вплив.

Фактично твій розвиток полягає в постійному пошуку та експериментах. В англійській мові є такий термін «experiential learning». Це навчання шляхом створення чогось нового. Я правильно розумію, що у тебе немає якоїсь академічної системи навчання, лише постійне бажання щось створювати?

Приємно почути такий відгук, мабуть, це правда. Я дедалі краще усвідомлюю, що мені потрібно систематизуватися, адже життєві сили не безмежні. Тим паче зараз, коли ми вже два з половиною роки живемо у війні, це дуже виснажує ресурси. Оскільки моя енергія пульсуюча, я прагну її якось упорядкувати, зробити так, щоб ці імпульси стали системними, тривалими та дозволяли мені реалізовувати масштабніші ідеї. Зараз усе схоже на експериментальне навчання, але життя – це гра. Для мене це твердження стало ще очевиднішим в контексті війни, яка підсвітила питання про те, що життя може дуже швидко і неочікувано закінчитися. 

Як кажуть, життя надто несерйозна річ, щоб ставитися до нього серйозно. Не пам'ятаю, хто це сказав, але суть вірна. Дивлячись на себе зараз, а мені 48 років, я не соромлюся говорити про це, а розумію, що якби могла дати пораду 20-річній собі, то сказала б: «Експериментуй, не бійся, ризикуй, іди за покликом серця». Це те, що я хотіла б робити, якби знала тоді те, що знаю зараз.

Що ще залишається для тебе територією розвитку? Чи є щось таке, що хотілося б зробити? 

Я розумію, що персональний розвиток обов'язково має включати роботу над фізичним станом. Без цього гармонійна особистість неможлива. Заняття спортом, подорожі, активний відпочинок – усе це дуже важливо. Але я зіштовхнулася з тим, що на початку війни у мене був страшний спад сил. Я не могла змусити себе навіть бігати, хоча раніше це було для мене звичною справою. Ті, хто стежив за мною в соцмережах, знають, що я часто постила, як бігаю в ботанічному саду. Зараз це стало дуже важко, енергії стало менше, але я розумію, що це потрібно надолужувати. Адже постійний стрес від війни, плюс турбота про маленьку дитину, сильно впливають на мене. Вночі, під час тривоги, я не можу собі дозволити спати спокійно. Це все накопичується, тому я дійшла до усвідомлення, що мені потрібно більше уваги приділяти фізичному стану, оскільки від нього багато залежить.

Ба більше, зараз я на етапі, коли мене цікавлять різні практики, як-от медитації чи усамітнення. Я б хотіла спробувати їх. Ділюся цим, бо, можливо, хтось уже проходив через подібне, було б цікаво почути про такий досвід. Це важливо обговорювати, бо ми всі звикли говорити лише про успіхи, але важливо також знаходити джерела наповнення. Зізнаюся, мені рідко вдається побути наодинці, тому я навіть задумуюсь над тим, щоб запровадити правило: хоча б раз на рік вирушати в поїздку одна, нехай навіть не далеко. Вважаю, що це дуже важливо. Тема ментального здоров'я зараз надзвичайно актуальна, адже ми всі травмовані війною. З плином часу діти підростають, це також впливає на наш стан, особливо коли йдеться про суміщення ролей у сім'ї. Зараз я спрямовую свій погляд не на пошук нових проєктів, а на звільнення часу для можливостей побути наодинці, усвідомити себе і відновитися таким чином.

Відштовхуючись від власного досвіду, якою б порадою хотіла б поділитися? 

Є чотири компоненти, які забезпечують мій персональний розвиток. Для отримання більшості з них я не докладаю особливих зусиль, можливо, це у мене від природи. Важливо усвідомлювати, що нам дано від природи, а над чим потрібно працювати. І от останнє – це і є найбільший виклик.

Перше – це природна цікавість, допитливість, інтерес до нового.

Друге – довіра. Це робота зі страхами, адже дуже важливо долати його, вчитися довіряти: всесвіту, людям, собі. 

Третє – це любов у широкому сенсі цього слова, адже, як писав Данте, “любов що рухає зірки”. 

І четверте – це фокус, системність, дисципліна. З цим у мене найважче.

І, мабуть, ці компоненти забезпечують рух уперед. Без них важко просуватися. 

Ці компоненти взаємопов’язані: підсилюючи довіру, ми одночасно працюємо зі своїми страхами. Яскравим прикладом для мене є мій брат, який служить в ЗСУ. За ці два з половиною роки війни він пройшов через поранення та важкі випробування, ставши для мене прикладом того, як можна боротися зі страхом. Ми багато говорили про це, а коли розумієш, що люди, які проходять через ці труднощі, це не просто абстрактні герої з кіно, а твої близькі, не можеш не перейняти цей досвід. Саме віра і довіра здатні перемогти страхи. 

Які книги або фільми про персональний розвиток ти порадиш?

Я слухаю кілька американських YouTube-каналів. Наприклад, Том Біл’еу (Tom Bilyeu), Стів Бартлетт (Steve Bartlett) або Мел Роббінс (Mel Robins), у кожного з них біля 4 млн підписників. Теми різні: від резильєнтності та енергійності, режиму сну та харчування, до тем управління та лідерства.

Чому американські канали? По-перше, мені цікаво слухати різні погляди, виходити за межі нашої бульбашки, адже все, що відбувається у “нас”, сприймається через призму війни та випробувань. Це, звісно, дуже важливо – не забувати про контекст, в якому ми живемо. Але іноді хочеться подивитися на світ іншим поглядом. 

Крім того, у таких подкастах часто беруть участь науковці світового рівня. Їх дослідження викликають довіру. 

З українських каналів – “Жовті кеди” та “Хмаринка Since”, наприклад.  

Звісно, є й бізнес-книги, які ми всі знаємо, але чесно – на читання не вистачає часу. Однією з моїх улюблених настільних книг є «Ікіґай» (концепція персонального розвитку, що представляє баланс між тим, що ми любимо, що нам приносить задоволення і тим, за що нам платять) та «Вабі-сабі” (пошук краси в недосконалості світу навколо нас). 

Остання включає принципи вдячності, простоти, пріоритетів, дотримання традицій і радикального прийняття. Ці книги дуже візуальні, а я люблю візуальні речі. 

Намагаюся приєднуватися на колективні читання з “провідниками”. Останнім було читання “Раю” з “Божественної комедії”.

На завершення, підсумовуючи, хочу сказати, що головне – знайти щось твоє, щось, що надихає та спонукає жити “своє” життя, допомагає триматись та рухатись до Перемоги!

P.S.: Користуючись нагодою, хочу висловити велику вдячність та повагу всім випускникам kmbs які стали до лав ЗСУ під час повномасштабного вторгнення! Без їх захисту не було б ніякого розвитку – персонального чи будь якого іншого. Дякую!



Інтерв'юер – Олександр Зеленюк (EMBA-25): партнер управлінців і топ-керівників у їхньому лідерському сходженні, професійний сертифікований коуч ICF (PCC ICF), дійсний член Міжнародної федерації коучингу, ментор Києво-Могилянської бізнес-школи та Президент ICF Ukraine (2020-2022)