Батальйон імені Ілона Маска: як звичайний підрозділ тероборони перетворився на загін кіборгів
І хто в цьому допоміг
Mind провів один день разом із бійцями Сил територіальної оборони ЗСУ. Враження від цього дня передаємо – заради збереження емоційної складової – від першої особи авторки. Але задля безпеки всіх учасників ми змінили назву підрозділу та імена бійців ТрО. Також свідомо не вказуємо їхню локацію.
У пошуках таємного бункера тероборони я чотири рази звернула на хибний шлях. Навігатор безсоромно брехав – і потрібна адреса чомусь виявилася за кілометр від точки на карті, куди він мене привів. Що ж, якщо журналісту так складно орієнтуватися без дорожніх знаків, то ворогу точно не позаздриш. На щастя, провідник телефоном давав підказки, і із запізненням у 45 хвилин вдалося опинитися в потрібному місці.
«Розумні очі»
Поки я блукала, не помітила, що за мною пильно стежить штучний інтелект. Камери, встановлені по периметру ділянки, за яку відповідає батальйон імені Ілона Маска, зчитують риси обличчя і розпізнають незнайомців, яких немає в базі. Якби я не попередила про свій приїзд, то наді мною уже літав би дрон-розвідник, а назустріч їхала б екіпірована до зубів група оперативного реагування.
Але, на щастя, я тут у ролі запрошеного гостя. Мовчки крокую за спиною у схожого на велетня Сергія, який веде мене в серце цього бункера – ситуаційну кімнату, обладнану за останнім словом техніки.
Саме тут на велетенському екрані світиться мозаїка із десятків камер, що за допомогою спеціальної програми контролюють периметр, за який відповідає підрозділ. Програма стежить за тим, щоб на територію не зайшов ворог. А щойно в об'єктив камери потрапляє чужак, інформація про проникнення миттєво надходить до чергового.
Поки я роздивляюся загадкові позначки на гігантських мапах, спроєктованих на екранах на стіні, керівник підрозділу Валерій розповідає про еволюцію ідеї комп'ютерних вахтерів: «У нас була величезна територія і небагато людей. І в дощ, і в сніг бійці стояли по периметру і видивлялися, чи не насувається звідти ворог. Це ж можуть бути не лише росіяни зі зброєю, а й диверсанти в цивільному одязі, які збирають інформацію про наші локації. А коли добряче намерзлися, то почали міркувати: що ми такого можемо придумати, щоб наші хлопці менше часу бігали по периметру, але бачили все, що відбувається довкола?»
Спочатку бійці діяли стандартно: ставили мітки по території, щоб побачити, чи хтось тут проходив. Потім привезли бездомних собак і почали їх підгодовувати. Коли чули гавкіт – назустріч виходила група реагування.
Згодом виникла ідея поставити розтяжки із світло-шумовими гранатами, які реагують на рух. На висотах сиділа людина і відслідковувала спалахи світла – і туди відправляли групу реагування.
«Нам потрібні були очі, і ми їх знайшли, – розповідає Олексій, айтішник із 20-річним досвідом, який зараз є головним генератором високотехнологічних ідей підрозділу. – Спочатку ми встановили по периметру камери, щоб відслідковувати поточну ситуацію. Черговий дивився на монітори. І вже згодом підключили до цих камер штучний інтелект, який відслідковував рух людей. Якщо приходить хтось, кого немає в нашій базі, одразу інформація надходить до чергового, який перевіряє цю особу. Потім черговий передає інформацію до оперативного підрозділу. І тільки тоді виїжджає наряд».
Допомагають вчасно попередити про небезпеку і датчики-аналізатори стану повітря та води, які були встановлені на кількох ділянках. Так військові розуміють, чи є тут наслідки використання ворогом хімічної зброї. А якщо біда сталася – вчасно попередити про це людей.
«Зараз висока загроза використання хімічної зброї. У нас комп'ютер відслідковує показники, і якщо відбувається якийсь різкий перепад, до нас відразу надходить інформація із порадами, як діяти, – пояснюють у ТРО. – Наприклад, одягнути марлеву пов’язку, змочену в розчин із соди і води, і відійти на 200 метрів від місця, де сталося забруднення».
Швидка кооперація
Командир підрозділу Валерій згадує, як на другий день війни відправив родину в безпечне місце і записався в тероборону. Маючи за плечима військову кафедру та досвід бойових дій в зоні АТО, він звернув увагу керівництва в ТрО на те, що поруч з його домом цілий мікрорайон залишався «голий»: без охорони та блокпостів: «Я запропонував керівництву ТрО сформувати підрозділ і взяти під захист цю ділянку. Запрошували людей, які проживають поряд і теж добре знають сусідів та кожну стежку».
Заступником Валерій узяв свого давнього друга Богдана – досвідченого управлінця із гарною фізичною підготовкою, який за габаритами нагадує ведмедя.
«У перші дні війни в ТрО всюди були черги, – розповідає Богдан. – І ми вирішили створити свій підрозділ. Я дав клич, зібрав хлопців. Роботи в нас що тоді, що зараз вистачає. Вивозимо наших поранених, захищаємо об’єкти критичної інфраструктури, проводимо дорозвідку і зачистку. Організовуємо евакуаційні місії».
Технореволюція в підрозділі почалася із приходом Олега – досвідченого ІТ-спеціаліста, який багато років працював керівником проєктів, пов’язаних із впровадженням новітніх ІТ-систем в оборонний сектор. Саме Олег підкинув ідею використовувати штучний інтелект, аби відслідковувати пересування чужинців на території периметру. Мовляв, якщо воювати, то за стандартами НАТО.
За кілька днів у бригаді зібралася команда ІТ-спеціалістів, які почали міркувати над цікавими варіантами розв’язання проблем на фронті. З єдиною метою – зберегти життя побратимів. Хлопці зізнаються, що не мають хисту до ведення боїв зі зброєю в руках. Але намагаються бути корисними в справі, на якій дуже добре знаються. Адже копати окопи може кожен, а керувати бойовими дронами вміють одиниці.
Машину для риття окопів продають вже навіть на OLX
«Під адреналіном ми працювали дуже швидко. Наприклад, коли я був у великій ІТ-компанії, то розгортання ситуаційного центру забирало 50 днів. А тут ми за 10 днів зробили таку ж кімнату самі, групою з кількох хакерів та програмістів. Щоправда, працювали по 14–15 годин. Звідкись бралася ця енергія, і швидко все вдавалося. Доходило до смішного: нам одна людина пропонувала намалювати проєкт ситуаційної кімнати. Так от, поки він малював, ми вже її зробили і втілили в життя!»
У колись порожньому невеличкому приміщенні зараз функціонує сучасний ситуаційний центр: серверна кімната, в якій встановлене спеціалізоване програмне забезпечення, що дозволяє бійцям тероборони проводити планування та розвідку.
За словами Олега, ситуаційні центри такого ж рівня є в Державній службі із надзвичайних ситуацій, у Офісі Президента та КМДА: «Наш підрозділ активно задіяв понад 20 передових програм. Використовуємо сервери Hewlett-Packard, уся мережа побудована на американському обладнанні Cisco Systems. Усе за вищим ґатунком. Навіть старлінк маємо».
Ядром ситуаційного центру є запатентована Антоном Баляшицьким розробка – «Мультивізор»: великий екран, на який виводиться зображення через проєктор та на якому можна працювати спеціальним стилусом, як на сенсорному телефоні. Всередині мультивізора є комп'ютер для групової роботи.
Екран зроблений із матеріалу, схожого на еластичну тканину. Він не боїться дощу і працюватиме, навіть якщо в нього потрапить куля.
«Плазмові екрани крихкі. А цей екран не б'ється, легко перевозиться. На ньому можна малювати. Це дуже зручно, бо коли ми розробляємо операції, то бачимо, де розставляти наші сили, де може ховатися противник і яким шляхом меже пройти. Дивимося на карті шляхи відступу. Також є система конференц-зв'язку для проведення селекторних нарад із штабами батальйонів та дивізій».
Сумарна вартість обладнання в цій ситуаційній кімнаті – близько 5 млн грн. При цьому тероборона не отримала із державного бюджету ні копійки. Звідки ж взялися всі ці гаджети та програми?
Заступник командира Богдан пояснює: усе, що має підрозділ, – це подарунки благодійників та результати домовленостей із ІТ-спільнотою, що як може допомагає українській армії.
«У нас були люди, що мали свої дрони, – розповідає він. – І вони почали тренувати людей, як цією технікою користуватися. А потім ми почали стукати в усі двері. Звісно, непублічно. Допомагали виключно наші знайомі: й іноземні компанії, і українські. Хтось подарував техніку, хтось надав її в оренду, хтось із дому щось приніс. Наприклад, нам волонтери передали два дрони вартістю 150 000 грн кожен. А щось ми купили за власні гроші».
Мультивізор також в оренді до кінця війни: отримати його допоміг генерал ЗСУ як вдячність за успішно проведену спецоперацію з евакуації співробітників ДСНС та їхньої техніки із Чернігова під час оточення.
«У нас є друзі в ізраїльській армії, вони нам передають передове програмне забезпечення, – пояснюють бійці. – А ми ж просто один підрозділ ТрО. Якби в нас був вищий статус, то можна було б досягати амбітніших цілей. Наприклад, отримувати доступ до всіх камер із мобільних телефонів. І таким чином відслідковувати людей. Або до камер, що встановлені в селах та містах, якими користується поліція… Технічні можливості зараз захмарні».
Ідеальний план
Зараз бійці тестують новітню ізраїльську розробку – програму, що аналізує розстановку сил на полі бою та передбачає, яким буде результат битви в конкретній ситуації.
«У нас є аналітика, яка дозволяє передбачити, яким буде результат бою, – розповідають місцеві хакери. – Комп'ютер розраховує результат залежно від того, як ми плануємо ставити завдання. Програма підказує, як вигідніше виставити БТР, танки, і в який бік вони мають стріляти, щоб противник отримав максимальні втрати».
Віртуальна реальність допомагає і в підготовці до бойового виїзду – у випадку, коли бійців командирують на незнайомі локації.
«Якщо, наприклад, я ніколи не був у Лисичанську, ми вивчаємо периметр за допомогою VR-окулярів та мандруємо по Google Street View. Це допомагає швидко зорієнтуватися на місцевості», – пояснює Святослав, колишній банкір, який тепер відповідає в підрозділі за силовий блок.
Також 3D-окуляри та симулятори використовуються для тренувань керування військовою технікою: танками, БТР тощо.
«За допомогою цих окулярів кожен бажаючий може зрозуміти, як працює та чи інша техніка: танк, БТР або інше. Вистріл однієї гармати коштує $1500 – це вартість снаряду. А так наш боєць вчиться, як заводити машину, яка кнопочка за яку функцію відповідає. Так само стрілецька зброя: ми ставимо ціли і тренуємося віртуально по ній стріляти. Дивимося, влучив чи не влучив. Так заощаджуємо ресурси».
А на випадок роботи в умовах, коли ні мобільний зв'язок, ні рації не працюють, у підрозділі придумали альтернативний варіант – передачу смс-повідомлень за допомогою bluetooth-з'єднання. «Завдяки ньому можемо на відстань до 5 км передавати повідомлення, – пояснюють тутешні айтішники. Зараз працюємо над тим, щоб це був ще й аудіозв'язок».
Ще одна розробка, яку підрозділ зараз тестує на десяти бійцях, – міні-датчик на тілі військового, який зчитує його серцебиття, емоційний стан; повідомляє про збої в організмі, які можуть свідчити про поранення. Інформація передається кожні 15 секунд – і у випадку поранення на підмогу виходить група для евакуації.
«Зараз працюємо над тим, щоб під час бою в реальному часі бачити, що відбувається з нашим бійцем, – розповідає Богдан. – Інколи від однієї людини залежить життя цілої групи. А якщо людина поранена, вона не може виконувати своє бойове завдання. Ми розуміємо, що нам треба зв'язатися з нею і замінити її».
Моделювати майбутній наступ допомагає українська програма ComBat Vision. Командир керує цим процесом із ситуаційної кімнати і розписує завдання. А потім у режимі реального часу спостерігає, як переміщуються наші сили і як виконують завдання.
ComBat Vision – це програмно-апаратний комплекс військової розвідки, координації на полі бою та підтримки прийняття рішень. Він дозволяє фіксувати положення та зовнішній вигляд геопросторових об'єктів із різних джерел, класифікувати та фільтрувати їх за допомогою вбудованої ГІС і видавати оброблені результати споживачам на мобільні навігаційні термінали або у зовнішні системи для подальшого аналізу, реагування та координації дій.
Демонстрація роботи програми ComBat Vision
«Спочатку вивчаємо місцевість, щоб краще розуміти, як нам будувати стратегію, – пояснює комбат. – Потім заносимо в програму позиції, і алгоритм нам підказує, який варіант розвитку подій найвигідніший. Відтак із цих оптимальних варіантів обираємо свою тактику: хто де як заходить, і на карті в кожного з'являється своє завдання. За допомогою дронів можемо коригувати дії через навушники: з правого боку помітили ворожий танк – перегруповуємося».
У кожного бійця на телефоні з'являється завдання: він бачить свою ділянку і те, що на ній робитиме. Він також може наносити на карту точки, показуючи те, що він побачив на місці. При цьому в програмі кожен військовий бачить, де територіально знаходяться його побратими.
«Наприклад, іде зачистка району, – розповідає Святослав. – У нас загорається зеленим або червоним кольором ділянка – залежно від того, зачищена вона чи ні. І боєць, ідучи, бачить на телефоні, де є більша ймовірність небезпеки. Наприклад, зачистили будинок і одразу поставили на ньому зелену мітку. Інші групи, які йдуть за нами, теж це бачать. І дружнього вогню вже не відбувається».
Розробник подбав і про питання інформаційної безпеки в програмі: дані про те, що роблять інші, боєць не знає. І військові вважають, що це дуже добре, бо один балакучий язик у випадку потрапляння в полон ставить під загрозу всю групу.
«Кожен з нас має різний рівень доступу до карт. Генерал бачить усю картинку. Ми бачимо трохи менше. Лише те, що маємо бачити. А якщо в когось із нас забрали телефон, то після трьох неправильних введень пін-коду автоматично стирається вся інформація».
Підрозділ планує встановити на бійців мінікамери, що транслюватимуть відео онлайн. Таким чином у ситуаційному центрі буде видно все, що бачить кожен боєць. А вкупі із відео з дрона та локаціями бійців на карті командир чітко розумітиме, як відбувається переміщення та процес зачистки.
Війна без втрат
Хлопці показують демонстраційне відео ізраїльського дрона-камікадзе. Військові кажуть, що зараз, маючи мільйон дронів-камікадзе, виграти війну можна без жодних людських жертв.
Коли на локацію вилітає дрон, у ньому вбудована відеокамера та програма, яка сигналізує про те, що в її об'єктив потрапила людина зі зброєю. Потім інформація передається до ситуаційного центру і вже там ухвалюється рішення: стежити за об'єктом чи знищити його.
Демонстрація роботи дрона-камікадзе, в якому є програма-аналізатор
Таку ж аналітичну систему зараз використовують і в ТрО для постійного відстеження ситуації на периметрі закріпленої за ними ділянки.
«Сучасні технології дають нам небачені раніше можливості. У наших херсонських степах дуже важко підійти до противника, – пояснює Богдан. – Люди просто риють окопи і гинуть, щойно з них висунуться. Завдяки таким технологіям можна вижити та перемогти».
Бійці підрозділу мріють частіше використовувати саме таку високотехнологічну зброю. Зараз підрозділ стоїть у черзі, щоб отримати український бойовий дрон, який розробив Максим Музика. Ця модель розвиває швидкість до 190 км/год і на швидкості 130 км/год потрапляє в ціль відповідно до заданих координат. При цьому зона ураження – 35 кв. м.
Невдовзі такий дрон стане першим на службі в бійців тероборони
Богдан хоче стати пілотом цього дрона: «П’ять таких дронів служать ЗСУ в зоні АТО з 2015 року. І жодного не збили! Ворог не може перехопити управління дроном – код зашифрований дуже надійно. Зараз такі дрони підуть на службу ще в ССО, а потім і ми отримаємо. Ми шості в черзі на бойовий дрон, після чого будемо найбільш бойовими айтішниками, яких тільки можна уявити».
Mind розуміє що публікація цього матеріалу може не лише налякати ворога, але й дати певні підказки, тому деяка інформація в ньому була змінена.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
