24 жовтня 2022 переглянуто 5577

Євген Саранцов у «Проблема в іншому»: «Складні часи народжують сильних людей»

Як знаходити джерела енергії, продовжувати вчитися за будь-яких обставин та налаштувати «опціонну логіку»

У серії інтерв’ю з випускниками Києво-Могилянської Бізнес Школи «Проблема в іншому» вийшла нова розмова з ангелом спільноти kmbs Alumni,  засновником платформи відкритих інновацій REACTOR.UA Євгеном Саранцовим.

Він розповів  ведучому підкастів Андрію Сусленку про  постійне навчання, нову платформу MONITOR.REACTOR.UA та «країну пробуджених янголів», якою вже стала Україна.

Зараз кожен українець постав перед екзистенційним викликом: ми не знаємо, що буде завтра й чи взагалі існуватиме те, що сьогодні робимо. І всі ми мали досвід мужності.

У перший ранок на паркінгу я побачив багато наляканих і розгублених людей, які не знали, що робити. Я, маючи певні управлінські навички, зміг організувати декілька сімей. Упродовж першого тижня мені вдавалося хоча б на 50%, погасити стрес і страх у цих людей. Цікаво, що мій персональний страх у цих обставинах ставав меншим – я був зайнятим, відповідав за інших.
Другий виклик постав, коли ми зрозуміли, що потрібно виїжджати за кордон. Поїздка тривала майже п‘ять днів, і теж потрібно було все організувати: де спати, де зупинятися, коли комендантська година, тощо.
Третім викликом було прощання, коли всі їдуть – а ти залишаєшся. Я не міг виїхати, але й не хотів. Я чітко розумів, що хочу розділити цей біль. Тому разом із братом повернувся до Києва. Це було дивне відчуття, бо всі їхали туди, а ми майже одні – назад. Але це було правильне рішення. Зрештою, тут були батьки, які самі, напевно, збожеволіли б від страху й новин.

Я три місяці був у ТРО, нам дали зброю й сказати, що охороняти. Я мав вибір, міг не підписувати контракт, не стояти ночами, не допомагати. Але це також було моє рішення. Мене приємно здивувало, що навіть у такий час люди думають, кого брати, і не беруть усіх підряд. У мене було декілька подібних випадків, коли мені відмовляли й казали: «Йдіть заробляйте, сплачуйте податки, піклуйтеся про своїх». Я зрозумів, що людяність працює навіть у такий час.

Мама і сестра з родиною, які залишилися вдома, почувалися розгубленими. Я побачив це й запропонував «стратегічний хід» – робити ремонт у будинку. У магазині на мене дивилися, як на дивака, бо я був майже єдиним, хто купував будматеріали.
Ремонт тривав десь три місяці, а я знаходив нові й нові заняття: то рубати дрова, то фарбувати стелю… Я навіть почав займатися садом, чого ніколи не робив: деревами, теплицею. Усе це ввімкнуло якусь енергію, не лише в мені, але й у моєї сестри, її чоловіка.

Коли моя стратегія спрацювала, у мене з‘явилася енергія рухатися й зі своєю справою – платформою інновацій REACTOR.UA. До війни ми працювали з дуже великими компаніями: «Укрсіббанк», «Метінвест», «ОККО». Ми були зайняті інноваціями для них. З початком війни ми втратили цих клієнтів. Але нам пощастило, що з‘явилися технологічні команди, які під час війни почали рухатися у бік ЄС, і їм знадобилася розробка нових рішень. Вони звернулися до нас, і це дозволило нам відновити активність.

Також я вирішив найняти ще людей та інвестувати у покращення ідеї відкритих інновацій для України. Незабаром матимемо реліз нової платформи, яка називається MONITOR.REACTOR.UA.
Ми зібрали майже 300 відкритих топових платформ інновацій з ЄС, США. Це місце, де люди говорять ідеями, а не мовою «скільки це коштує». І там постійно з‘являються запити за зразок «ми хочемо перебудувати місто» або американські запити оборонної сфери для України. Ми почали збирати виклики, які там зустрічаємо, і кожен тиждень маємо 20-30 відкритих колів для української технологічної екосистеми. Зараз ми підключаємо вже 10 технологічних компаній, які вирішили системно працювати, рухатися на глобальний ринок через певну ідею.

Завдяки навчанню у kmbs я навчився «опціонній логіці»: якщо є час і можливість щось закласти на майбутнє – то роблю це. Зараз це теж спрацьовує. Ми продовжуємо діяти як платформа, як медіа, дуже багато розповідаємо про інновації, говоримо з ринком. Колись воно дасть свої плоди.

У мене немає досвіду, який я не хотів би отримувати. Я вдячний за будь-який досвід, сприймаю його чесно і дуже відкрито. Після бізнес-школи я вирішив рухатися з інноваціями. І це було сміливе рішення, тому що в Україні цим займатися непросто.

Мені колись потрапила до рук книжка «Буття і ніщо» Жана-Поля Сартра. Там є така ідея, що буття не будується, а дається. Тобто насправді це не твої ідеї, а тобі просто Творець дав можливість їх вхопити і цю красу розділити. Якщо ти в це віриш, тоді немає відчуття, що ти якийсь автор, геніальна людина, що ти можеш мислити стратегіями і таке інше.

Сьогодні я розумію, що я є частиною історії, я її розділяю і хочу рухатись у цьому все життя. Для мене це вже навіть не вибір – це аксіома. Я хочу підсилювати Україну. Сьогодні наша країна – це місток між ситим світом і майбутнім. Тут ми будемо створювати майбутнє. Тут будуть народжуватися потужні ідеї. Ми єдине місце, де є такий виклик. Тут буде розвиватися культура і відбуватися просто неймовірні речі. Я хочу бути тут і їхати не збираюся.

Інновації – це така річ, яка потребує лідерства. Водночас важливо, щоб держава не концентрувала все у власних руках. У воєнний час консолідація і зменшення демократії – начебто нормальне явище, але нам треба стежити, щоб демократія повернулася. Щоб у нас держава не створювала монополію на інновації, щоб вона надавала можливість університетам робити це.
Що ж стосується REACTOR.UA, то ми хочемо притягнути в Україну найкрутіші ідейні виклики світу, щоб саме звідси рухались ідеї назовні.

Мені подобаються ті зміни, які відбуваються з українцями, бо я відчуваю, що народжується суб‘єктність. А це для нас головне. Ми починаємо мислити, брати відповідальність, кожен на своєму рівні. Корупція ще нікуди не поділась, але толерантності до неї вже немає. Ми наче підписали такий собі жорсткий контракт, що в нас немає іншого виходу, як стати державою, з якої будуть брати приклад багато століть.

У спільноті kmbs ми постійно навчаємось. Ідея спільноти побудована на дослідженні, яке ми хочемо проводити кожні декілька років. Скажімо, у попередні роки ми досліджували ідею спільнот: на чому вони побудовані, як саме. Зараз досліджуємо ідею національної безпеки.

Я завжди вірив, що Україна має якийсь дуже унікальний шлях. І сьогодні ми стаємо країною пробуджених янголів. Це найжахливіше, що могло з нами трапитись: ми довго будемо плакати за друзями, знайомими і взагалі людьми. Але складні часи народжують сильних людей, тому ми – місце народження сильних людей. Я бачу Україну таку, яку я навіть не очікував побачити. Атлант уже розправив плечі. Наш час розправляти плечі настав.

Повний текст інтерв'ю можна прочитати тут