12 листопада 2021 переглянуто 107

Австрійська осінь – 2021. «Інший» Бетховен і Wiener Klangstil

В Україні завершився Третій Міжнародний музичний фестиваль «Австрійська осінь»

 Фото: lb.ua/culture

«Інший» Бетховен Беньяміна Шміда
16 жовтня у Дніпрі в супроводі Київського камерного оркестру Національної філармонії України під орудою незмінної художньої керівниці фестивалю Наталії Пономарчук виступив Беньямін Шмід. Це один із топових скрипалів сучасності. Приїзд в Україну артиста такого рівня є свідченням, зокрема, високого потенціалу українських музикантів, запрошених для спільного виступу. Адже Київський камерний оркестр мимоволі опинився в одному ряду з оркестрами Віденської, Лондонської філармоній, оркестром Концертгебау в Амстердамі, Лейпцизьким оркестром Гевандхаус, оркестром Тонхалле в Цюриху – усе це колективи, з якими виступав Беньямін Шмід.

– Шмід уперше в Україні, – розповідає організатор концерту Томас Бруннер. – Ми багато говорили з ним про Леоніда Когана (видатний скрипаль і педагог, яскравий представник радянської школи скрипкового виконавства. – Ред.). Безумовно, для нього це величина, і він має за честь виступати у філармонії його імені. Шмід не знав, що Коган народився у Дніпрі.

Про манеру виконання австрійського гостя, особливості його інтерпретації Скрипкового концерту Людвіга Бетховена розповіла диригентка Наталія Пономарчук:

– У Шміда манера гри дуже делікатна, м’яка, гранично прониклива. При цьому він не маніжиться, це не виглядає театрально. Можливо, тому що він австрієць до нутра кісток – відчуває цю культуру як частину себе. Він грає надзвичайно якісно, не дозволяє собі грати нечисто, неакуратно. Це й приголомшлива штрихова палітра. Технологічно його гра на височенному рівні. Не можна сказати, що його гра була вишуканою, у сенсі салонною. Ніякої салонності тут не було, Шмід не має нічого спільного з «акторами», які виходять на сцену і влаштовують шоу.

У музиці Бетховена він бачить не так філософський конфлікт, як насамперед дуже багато краси. Коли він мені сказав про горизонт у другій частині твору, я просто побачила ось цю величезну безконечну лінію горизонту неймовірної краси.

Шмід народився у Відні, а виховувався й дорослішав у Зальцбурзі, де й досі живе. Каже, що ніколи не проміняє це місто на яке-небудь велике шумне, це йому чуже. Тобто це атмосфера камерності, атмосфера вільного дихання з далеким горизонтом.

Він просив мене не грати pesante (важко, масивно. – Ред.) у першій частині твору, не грати героїку «героїчно». Казав, що це композитор просто сердиться, він роздратований. Але це велика різниця між тим, що я собі уявляла про цю музику, і тим, що бачить він. З іншого боку, ми не знаємо, як писав Бетховен, як його виконували сучасники і яке виконання він сам хотів би почути.

Шмід виконує Бетховена дуже гостро, але аж ніяк не брутально. Він взагалі проти такого, сказати б, брутального виконання Бетховена, до якого ми звикли. Він бачить у цій музиці висоту і не втрачає її. Він не занурюється в так звану подієвість хвилини, а стоїть немовби понад текстом.

Мене ще вразила його щирість. Сам він про себе говорив, що йому набагато цікавіше грати «для себе». Тому величезну насолоду він отримує, коли просто займається, відкриваючи для себе нові й неймовірно красиві речі. Тобто людина весь час перебуває у процесі осягнення, пізнання. Ба більше, це пізнання інтимного характеру. Беньямін далекий від гвардії музикантів, які тиражують концертні виконання, а тому на якомусь етапі це стає рутиною. Тут же вступають у силу якісь духовні речі. Відтак усе це не може не зчитуватися в його грі.

Auner Quartett & Флоріан Еґнер
Цілком і повністю австрійським (як у сенсі програми, так і виконавської школи) видався спільний концерт струнного квартету Auner Quartett і віолончеліста Флоріана Еґнера (другого художнього керівника фестивалю), що відбувся 25 жовтня у Великому залі Культурно-ділового центру «Менора» у Дніпрі. Усі учасники струнного квартету – учні професора Йоганнеса Мейсла, викладача Віденського університету музики й виконавського мистецтва, де вони й познайомились.

Своєю чергою всі четверо не можуть не знати тонкощів так званого Wiener Klangstil, особливого звукового стилю, що його практикують віденські і – ширше – австрійські музиканти, наближаючись до історичного виконавства (приблизно такого, яким воно було в давнину, бо як це було насправді – не знає ніхто). Там є своя історія, пов’язана із принципами динаміки, техніки виконання тощо, але це стосується передусім духових та ударних інструментів. Звучання струнних у цьому стилі практично не відрізняється від світових стандартів. За винятком хіба що специфічної камерності звуку. Auner Quartett довів до досконалості власне камерне, ансамблеве звучання. Не випадково після перемоги колективу на конкурсі Єжена Ізаї у Льєжі про них говорили, що вони грають так, ніби «камерна музика і є сутністю самої музики».

Склад квартету інтернаціональний: Даніель Аунер (перша скрипка), засновник квартету, родом із Відня, Барбара де Менезес Галанте (друга скрипка) народилася у бразильському місті Сан-Паулу, Нікіта Ґеркусов (альт) – із Санкт-Петербурга, Костянтин Зеленін (віолончель) – з Мінська.

До української програми артисти включили Третій струнний квартет Моцарта (соль мажор), Струнний квінтет Шуберта (з подвійною віолончеллю) і П’ятий струнний квартет сучасної австрійської композиторки Йоханни Додерер. Моцарт, а особливо Шуберт (тут до квартету долучився віолончеліст Флоріан Еґнер, що вже самим своїм авторитетом додав вагомості басовій партії) прозвучав як маленький оркестр, здавалося, музикантів на сцені удвічі більше.

Та найдемократичнішим номером програми (вирішеної у ключі інтелектуального жанру) видався твір Йоханни Додерер «Mattsee». Матзее – ярмаркове місто в Австрії (федеральна земля Зальцбурга), оточене горами й омите озерами. Схоже, композиція Додерер – це своєрідна замальовка цієї місцевості, музичний переклад її метеорологічних, географічних особливостей: то, здається, музика змальовує, як світить сонце, відзеркалюючи у воді, то враз у висхідних пасажах вчуваються пориви вітру, а опісля буревію – знову тиша й блаженство. Цей твір – це також метафора сходження на гірську вершину.

Ласло Феньо, король віолончелі
26 жовтня єдиний концерт в Україні (замість запланованих трьох) віолончеліста-віртуоза Ласло Феньо відбувся в Києві – у Національній філармонії України. Вітчизняній публіці ім’я цього угорського музиканта, переможця Міжнародного конкурсу Пабло Казальса у Кронберзі знайоме за концертами в Харкові. Рік тому він виступав на концерті «Класична феєрія» у супроводі Молодіжного симфонічного оркестру «Слобожанський» під орудою диригента Кирила Карабиця.

Достатньо вже кількох відео у мережі з виступів цього артиста, аби зрозуміти, що перед нами справді видатний музикант, не просто віртуоз (а його технічна майстерність бездоганна), а зрілий майстер, який здатен транслювати глибокі музичні переживання й емоції, як свої власні. Феньо грає на віолончелі роботи венеціанця Матео Гофрілера 1695 року. Що й казати, музичні інструменти 300-річної давності вже самі по собі сприймаються як магічні й загадкові артефакти історії. А коли ще й до них торкається рука майстра – й поготів.

Ласло Феньо грає делікатно-м’яко, можна сказати, чуттєво, але ця чуттєвість не сентиментальної природи, за нею немовби стоїть промовистість стриманого жесту. У Києві музикант виконав Перший (домажорний) віолончельний концерт Йозефа Гайдна. Цей твір композитор написав для свого друга, віолончеліста Йозефа Франца Вайгля. Партитура концерту вважалася загубленою аж до середини ХХ століття, доки рукописи не було віднайдено в архівах Національного музею Праги. Першим цей концерт на початку 60-х зіграв чеський віолончеліст Мілош Садло на фестивалі «Празька весна». Після цього він зробився хрестоматійним у репертуарі провідних віолончелістів світу. Цей твір також включають як обов’язковий у свій репертуар різноманітні конкурси для віолончелістів. Отже, він доволі віртуозний (відповідно, достатньо складний), розрахований на максимально різнобічний та деталізований показ виконавцем власної майстерності.

Феньо вправно жонглював гайднівським звукописом, переключаючись від помірковано-грайливого характеру музики до енергійного, блискавично-моторного. При цьому у світлі швидких і раптових регістрових контрастів його звук нагадував то контрабас, то скрипку. Філософія виконання соліста в інструментальному концерті базувалася на ідеї гармонійного взаємодоповнення оркестру. Натомість оркестр немовби боявся проявитися трохи яскравіше, аби мимоволі не вийти зі своєю партією на перший план. Але загальне враження від музичного цілого доволі позитивне. Безумовно, це був один із найвдаліших виступів Київського камерного оркестру під проводом Наталії Пономарчук.

Томас Бруннер і його друзі
Ім’я Томаса Бруннера у Дніпрі знає мало не кожен шанувальник класичної музики. Уже п'ятнадцять років Томас живе в Україні, й чотири з них – у Дніпрі (звідси родом його дружина Ольга), де створив ГО «Друзі філармонії Дніпра». Подібні організації – при філармоніях, театрах, музеях – є в усьому світі, вони лобіюють інтереси відповідних установ, беруть безпосередню участь у вирішенні їхніх проблем. В Україні ж це поки що єдина така формація.

Звісно, у Дніпровській філармонії імені Леоніда Когана (як і у будь-якій іншій вітчизняній мистецькій інституції державної форми власності) проблем хоч залийся, а допомоги від держави чи «зі сторони» не так вже й багато. Водночас штат артистів – це команда фахівців, які потребують відповідних умов для творчої діяльності й особистого професійного росту. «Друзі філармонії» – це об’єднання мистецьких еліт, представників бізнесу, великих компаній і підприємств, що готові підтримувати розвиток індустрії класичної музики. Допомога ця цілком реальна й матеріалізована: річні внески «Друзів» ($50 для однієї людини і $5000 для великих компаній) йдуть на різноманітні потреби філармонії, зокрема: ремонт приміщення, оновлення музичних інструментів, організацію концертів тощо. Наприклад, минулого року філармонія отримала в дарунок від «Друзів філармонії» новий концертний рояль Steinway & Sons.

– Ми прагнемо не просто об’єднати людей навколо класичної музики, а створити атмосферу, свято, коли ти красиво одягаєшся, йдучи до філармонії, кличеш друзів, – розповідає Томас Бруннер. – Я дійсно вважаю, що музика допомагає нам зустрітися віч-на віч із самими собою, наче у дзеркалі. Крім того, це енергія, яка мотивує нас із більшим інтересом подивитися на світ навколо, наше оточення. Оскільки сам я з Австрії (Лінц – моє рідне місто), а сім’ю створив тут, в Україні, я намагаюся побудувати своєрідний міст між цими країнами. Хочу відкрити Україну для тих музикантів, яких ми запрошуємо, здивувати й закохати в неї, вразити тутешньою культурою, звичаями, зрештою, високим рівнем місцевих музикантів.

Стаття вперше була опублікована на lb.