Ілона Шнейдер: «Мрію спродюсувати відкриття Олімпійських ігор в Україні».
Випускниця Києво-Могилянської Бізнес Школи та Ангел kmbs аlumni Ілона Шнейдер розповіла про те, як війна вплинула на кіноіндустрію, що головне у роботі продюсера та над якими проєктами працює зараз.
Ілона Шнейдер – продюсерка торішньої Венеційської архітектурної бієнале та документальних фільмів: «Блекаут», «Як вижити, коли тебе вбивають», «Аматори», «Ми. Майбутнє». Co-owner ігрових стартапів.
- Розкажіть, як розпочалася ваша кар’єра кінопродюсерки?
Моя кар’єра розпочалася в 25 років з роботи на телебаченні. Досить тривалий час я продюсувала відомі розважальні шоу, зокрема, «Зважені та щасливі», а потім покинула телебачення, але так чи інакше була дотична до створення візуального контенту.
На початку повномасштабного вторгнення частина креативної індустрії зробила спробу об’єднатись. Продюсери, які зголосились інвестувати власні гроші та виробляти документальний контент, створили Організацію Українських Продюсерів (ОУП). Під егідою організації протягом 2022-2023 рр виготовлено понад 10 документальних стрічок. Частина з них, наприклад, «Маріуполь. Невтрачена Надія», було показано в понад 45 країнах світу.
З погляду процесу виробництва, кіно- та телеіндустрія дуже схожі, тому досвід, який я здобула на телебаченні, став у пригоді і я долучилась до команди, яка почала активно виготовляти документальні фільми у рамках ОУП. На сьогодні ОУП існує як об’єднання, але ми вже або поки нічого разом не створюємо.
- Над чим працюєте зараз?
У мене з чоловіком є власний продакшн «Kino not only Production». Ми виробляємо документальні фільми, ютуб-проєкти, навчальні лекційні матеріали, комерційні та соціальні ролики, а також знімаємо фільми-портрети для приватного користування. Наразі у нас йде фінальний монтаж двох важливих документальних фільмів, які ми зняли торік. Їх прем’єра відбудеться в лютому 2024 року. Перший фільм називається «We are you», а в українській версії – «Ми. Майбутнє». Це документальний фільм про п’ятьох українських підлітків та їхніх наставників, про цілі, що стають реальністю, про зовсім юне «теперішнє» покоління, яке творить гідне «майбутнє». У фільмі глядачі дізнаються історії п’яти підлітків з Харкова, Запоріжжя, Миколаєва, Каховки та Львова. Кожен із героїв – сміливий, талановитий і вмотивований відновлювати Україну не лише після перемоги, а вже зараз. Вони діляться своїм досвідом проживання війни та своїми мріями. Цей фільм ми зняли з фондом і для фонду SaveEd, який залучає кошти з-за кордону, щоб відбудовувати зруйновані та пошкоджені російською армією заклади освіти в Україні, а також для того, щоб будувати укриття в освітніх закладах.
І другий фільм, який ми почали знімати ще на початку 2022 року, про ТрО як явище. Ми досліджували, чому люди йдуть в ТрО, як вони уявляють війну і якою вона є насправді. Для знімання саме цього фільму був залучений театральний драматург Максим Курочкін. Це була певною мірою авантюра, бо театральна драматургія і кіношна – це різні речі. Максим запропонував провести глибинні інтерв'ю і виключно на них побудувати весь фільм. Інтерв’ю тривали протягом чотирьох-п’яти годин. Ми свідомо не обмежували коло пошуку виключно учасниками відомих боїв. Ми ухвалили рішення, що для нас героєм є кожен, хто наважився взяти до рук зброю в ті дні, коли вирішувалась доля української нації. Нас цікавили в першу чергу не сенсаційні епізоди, а внутрішні рішення героїв, шлях їхньої особистої еволюції; намагалися зафіксувати емоції, сумніви, сподівання, мотивації. Ми працювали в партнерстві з керівництвом ТрО. Було записано близько 70 інтерв'ю з хлопцями та дівчатами, які пішли служити до сил територіальної оборони. Цей фільм особливий тим, що там немає ані додаткових футажів, ані закадрового голосу, все вибудувано виключно на людях і сенсах, які вони говорять.
Взагалі, документальне кіно виробляється від трьох до шести місяців, бо це не ігрове кіно, це фіксація певних подій і швидка реакція на те, що відбувається. Але з цим фільмом так не вийшло, коли почався період монтажу ми не змогли швидко знайти потрібну форму. Ми довго перебирали різні схеми та підходи до монтажу та ось нарешті знайшли й маємо фінальну версію фільму, який вийде 23 лютого на СТБ о 22.00, а потім буде доступним на діджитал платформі NV. Стрічка називається «Аматори». Ми хотіли, щоб камера вдивлялася в кожного захисника України, як в голлівудську зірку. Адже мало хто з голлівудських зірок може похвалитися такими пригодами та складними внутрішніми виборами, що випали на долю наших героїв. Вони красиві люди. Наш обов’язок – змусити світ полюбити їх так, як полюбили їх ми. Я сподіваюсь, що буде цікаво і радо буду чекати на ваші відгуки.
Крім продакшну в мене є інші проєкти, до яких я дотична Це переважно соціально-культурні ініціативи. Наприклад, у 2023 році я була продюсеркою українського павільйону архітектурної Бієнале Венеції. Бієнале бувають художні, мистецькі, танцювальні, музикальні та архітектурні. Найбільша архітектурна Бієнале проходить у Венеції раз на 2 роки. Останнє десятиліття ми були представлені як частина росії. На щастя, це відійшло у минуле.
На Венеційській бієнале я усвідомила важливу річ. Коли ти виїжджаєш з України, тобі здається, що всі розуміють, який жах у нас коїться. Але це не так, ми поступово втрачаємо актуальність для світу, тому люди там не такі категоричні, як я це уявляла.
«Європейці не маркують росію як зло, намагаються не використовувати категоричних заяв»
Вони досить делікатні в цьому питанні. Для мене це було неочікуваним розчаруванням, але я вирішила розцінювати це як стартову точку. Й мені стало легше комунікувати з ними.
- Що являє собою кіноіндустрія в Україні сьогодні? Як війна вплинула на кінобізнес?
Українське кіно переживає не найкращі часи, але потреба в ньому дуже велика.
«росія виробляє таку кількість контенту для внутрішнього та зовнішнього ринків, що нам треба якось з нею конкурувати»
Але, на жаль, держава на кіно грошей не виділяє. Можна лише вкладати власні кошти або рейзити за кордоном.
Європа та світ в цілому перенаситились військовим українським контентом. Сталася купа інших подій, тому європейці не хочуть давати стільки грошей, як це було, наприклад, у 2022 році. Зараз треба докладати неабияких зусиль, щоб отримати міжнародний грант. Зняти фільм не просто про війну, а, наприклад, про війну через призму екоциду, або через призму порятунку тварин, або якось ще. Щоб акцент був навколо воєнних речах, треба вигадувати інші форми оповідання.
«Так чи інакше ми не можемо рухатись далі без кіно»
Це дуже простий і водночас дієвий інструмент розуміння того, що відбувається навколо. Наприклад, коли ми знімали трилогію про Маріуполь, в третьому фільмі ми записали частину інтерв’ю відразу після подій в місті, а частину через рік. І так цікаво було спостерігати, як люди забувають деталі, навіть страшні події, учасниками яких вони були. З часом вони схиляються до менш категоричних висловлювань, плутаються в фактах.
«Тому для людей з нашої індустрії дуже важливо ловити момент і фіксувати події, адже це формує нашу колективну пам'ять»
Цілком нормально, що людина не хоче пам'ятати погане, мозок видаляє це з пам’яті. Саме тому кіно має фіксувати та зберігати ось цю напругу для того, щоб ми потім могли пам'ятати. Взагалі дуже важливо показувати світу, що відбувається в Україні. Це мені здається очевидна історія.
- Тобто найскладніше в продюсуванні це тримати руку на пульсі?
Так, тим паче зараз, коли життя дуже стрімке. І те, що актуально сьогодні, не буде таким через три місяці. Ще я вважаю, що в продюсерській роботі є велика соціальна складова. Для продюсера дуже важливо не тільки зафіксувати події та обрати форму, в якій ти їх покажеш, а й правдиво їх висвітлити.
Ти маєш подивитись на ситуацію з різних кутів, твій продукт не повинен лобіювати чиїсь інтереси. Якщо, наприклад, це ігрове кіно, яке виробляється на замовлення для когось, це допустимо. В документальному кіно це просто неприйнятно! Тому об'єктивність дуже важлива, попри особисті уподобання або роздуми про ту чи іншу ситуацію.
- Чи мрієте про те, щоб спродюсований вами фільм отримав Оскар?
Я не маркую себе саме як кінопродюсерку, в мене велика продюсерська (тобто організаційна) експертиза. Я мрію спродюсувати відкриття Олімпійських ігор в Україні. Вірю, що мені випаде така нагода. Я буду неймовірно щаслива!
- Ви закінчили kmbs. Що мотивувало до вступу та чому обрали саме цей заклад?
Kmbs я закінчила десь дев'ять років тому. Тоді в полі мого зору взагалі не існувало інших бізнес-шкіл з тією освітою, яку мені хотілося здобути.
«Могилянка вчить Helicopter view, інакше кажучи, виводить тебе з твого контексту і допомагає подивитись на все під ширшим кутом, а ще озирнутися навкруги, подивитись чим живуть інші, і якось це інтерпретувати»
Оскільки я більшість свідомого життя працювала в креативній індустрії, мені хотілось подивитись на інші бізнеси/сфери та людей з іншим складом характеру. Існує думка, що креативні люди – це люди без рамок, але насправді креативні люди – це люди, які більше за інших живуть в рамках. Я потребувала переосмислення звичних для себе речей, тому обрала kmbs. На жаль, через те, що я на момент навчання мала скромний практичний досвід, я краще засвоїли теоретичну частину. Якби я пішла навчатися зараз, то імпакт був би значно більший (чи принаймні мені так здається).
- Що змінилося після закінчення бізнес-школи?
Я почала мислити геть іншими категоріями. Під час навчання я зрозуміла, що опинилася серед людей, які розуміють, що крім особистої відповідальності, існує ще й соціальна, які готові брати відповідальність за майбутній розвиток та державну екосистему, оскільки усвідомлюють, що вони є її частиною. Ці люди спроможні змінювати середовище навколо себе, використовуючи як інструмент власний бізнес та знайомства. У них сформована така потреба, на відміну від тих людей, які живуть за принципом «моя хата скраю». Я дуже рада, що Могилянка дала мені можливість бути серед цих людей, знайти друзів, однодумців і одномрійців.
- Ви є Ангелом спільноти alumni kmbs. Коли та чому вирішили стати частиною цього кола людей?
До кола Ангелів я приєдналася влітку 2023 року. Тоді добігала кінця виставка «Ти як?» в Українському домі, на якій були представлені мистецькі роботи українських художників про досвід, пережитий після початку війни. На моє запрошення виставку відвідали випускники kmbs, частина з яких була Ангелами. Мене познайомили з їх місією та візією і я зрозуміла, що маю сили та ідеї, щоби приєднатися до розбудови Спільноти.
«Ми прагнемо робити Спільноту міцнішою, підсилювати проєкти зі значущим впливом, які відбудуться під нашим ангельським патронатом»
Я думаю, що 2024 рік стане для нас формувальним. Наразі Ангелами є одні з найкращих представників багатьох українських індустрій. Наші цінності можуть бути різними в деяких моментах, але здебільшого вони єдині. Я думаю, що це саме те, на чому можна побудувати міцний інструмент впливу.
Журналіст: Кирило Цветков