Ольга Велика: «Самотужки людина здатна багато на що, але тільки в синергії можна досягти справді великих результатів»
Випускниця Києво-Могилянської Бізнес Школи та Ангел kmbs Alumni Ольга Велика розповіла про переваги роботи з КІФами, низьку культуру податкової оптимізації українського бізнесу, та мрію відкрити замок
Ольга Велика – Співзасновниця Capital Management Group (Київ). Багаторічний досвід роботи в юридичній та фінансовій галузях. Працювала в KPMG – міжнародній мережі незалежних фірм, що надають аудиторські, податкові та консультаційні послуги. Обіймала позицію Senior Consultant Business Development в компанії «PwC Ukraine». Працювала Head Of Private Banking в компанії «USB BANK», а також Head of Business Development в «Альфа-Банк Україна».
⦁ Ви співзасновниця компанії «Capital Management Group». Коли вона була створена, на чому спеціалізується та хто її клієнти?
Capital Managing Group – це група компаній, що працюють у фінансово-юридичній сфері, та до якої входять КУА Capital Management group, Flexify та AXEL4. До речі, наше спілкування припало на восьмий день народження Capital Management Group. Я переконана, що це не випадковість.
Розпочалось все з компанії «AXEL4», що допомагала відкривати рахунки та структурувати бізнеси клієнтів в нерезидентській площині. Згодом ми побачили великий попит на легальну оптимізацію коштів. На жаль, в Україні культура оптимізації знаходиться на низькому рівні. У нас це вважається чимось соромним. Але це можна робити цілком законним шляхом. Я вважаю, що сплачувати податки необхідно, питання лише в тому, де та як це робити. Тому поки всі користувалися Кіпром та нерезидентськими компаніями, ми відкрили бізнес з управління активами та почали структурувати компанії клієнтів через КІФ (корпоративний інвестиційний фонд). КІФ можна використовувати як материнську компанію, акумулюючи там активи та виплачуючи собі дивіденди з дуже вигідним відсотком – 10,5 замість 19,5. Це майже вдвічі зменшене податкове навантаження.
Наступним кроком став запуск Flexify – фінансового еквайрингу, який допомагає клієнтам з проведенням платежів. Навіть попри багаторічний досвід ми продовжуємо розширюватися та змінюватися, фокусуючись на потребах клієнтів. Наша мета – створити повний спектр послуг для клієнтів, пов'язаних з фінансовими потоками.
⦁ Тобто ваша коренева компетенція – це оптимізація та структуризація компаній?
Ми допомагаємо клієнтам як з продажем, так і з купівлею активів. Наша компетенція сформувалася завдяки успішній роботі з нерезидентами. Згодом ми зрозуміли, що КІФ – це чудова альтернатива КІК, і почали пропонувати клієнтам КІФ замість КІК. Ми спеціалізуємося на реєстрації, веденні та структуруванні КІФів, а також надаємо додаткові послуги, такі як flexify, еквайринг, інкасація. Крім того, ми допомагаємо клієнтам з юридичним оформленням всіх операцій.
⦁ До речі, AXEL4 дуже цікава назва.
У фігурному катанні є елемент під назвою «потрійний аксель». Аксель – це стрибок, названий на честь норвезького фігуриста Акселя Паульсена, який уперше виконав його в 1882 році. Ми вирішили назватися AXEL4, тому що почетверений аксель ще нікому не вдалося виконати й ця назва символічно говорить, що те що ми робимо, неможливо для інших.
⦁ Яким був ваш професійний шлях до заснування власного бізнесу?
За першою освітою я соціолог. Після закінчення університету я працювала в інжиніринговій компанії Tebodin. Це велика голландська компанія, яка розроблює технічну документацію та вводить в експлуатацію будь-які об'єкти, окрім житлових. Потім чотири роки я працювала у PwC та KPMG. Після цього я працювала в компанії з управління активами. Потім я була залучена до амбітного проєкту. Ми планували запустити перший банк без відділень. Monobank тоді ще не було. Але війна, що почалася у 2014 році, перекреслила ці плани. Ми не змогли реалізувати проєкт, оскільки інвестори припинили вкладати в нього гроші. Проте нам вдалося зберегти команду IT-фахівців, з якою ми перейшли до банку, який теж мав бути технологічним. Однак низка невдалих запусків проєктів підштовхнула мене до створення власного бізнесу. Адже у нас була чудова команда і я зрозуміли, що замість того, щоб працювати на когось, потрібно створювати щось своє. Так я з партнерами запустила власний бізнес, який виявився дуже успішним.
⦁ Напочатку нашої розмови ви торкнулися дуже цікавої й водночас делікатної теми – культури оптимізації. Український бізнес соромиться слів оптимізація та мінімізація. Як ви вважаєте, чому так відбувається?
У нас склалося уявлення, що оптимізація податків – це щось пов'язане з рейдерством і небажанням платити податки. Але в цивілізованому світі все працює інакше. Компанії мінімізують податкове навантаження завдяки юрисдикціям, використовуючи низькоподаткові зони та податкові конвенції. Великі холдинги та корпорації прийшли до цього через КІКи, Кіпр та активно це використовують. Це і є оптимізація, і це абсолютно нормально.
Наприклад, корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) – це інструмент, який дозволяє не платити податок на прибуток в процесі інвестування, а лише після припинення існування фонду. Якщо під час заснування фонду термін його існування розраховується, умовно, на 50 років, відповідно податок на прибуток сплачується аж через пів століття. Це теж оптимізація і вона цілком законна. Крім того, КІФ дозволяє оптимізувати виплату дивідендів, реінвестувати в інші бізнеси тощо. КІФ може інвестувати в будь-які юрисдикції, не тільки в Україну. Іноземні інвестори добре ставляться до КІФів. Звичайно, коли стаєш великим платником, податкова починає прискіпливіше придивлятися. Тут важливо розуміти свою правову позицію і захищати її.
⦁ Що мотивувала піти навчатися до бізнес-школи?
Як партнерка компанії я відповідаю за розвиток бізнесу та роботу з клієнтами. Після першої декретної відпустки я відчула, що мені потрібен професійний ріст, тому пішла вчитися в Києво-Могилянську бізнес-школу. Думала, що знайду там багато нових клієнтів, але отримала набагато більше. Могилянка навчила мене ставити незручні питання. Особливо на мене вплинули декан Олександр Саврук, а також гуманітарний день в kmbs, за який відповідав Віктор Оксенюк. Він запрошував неймовірних людей, за що я йому дуже вдячна. Одним з таких виявився доктор філософських наук Олександр Філоненко. Він розповів притчу про трьох каменярів, які працювали над будівництвом храму. Перший вважав, що виконує нудну й виснажливу роботу. Другий ставився до своєї роботи стримано, адже виконував її заради грошей, а третій був неймовірно щасливим, оскільки розумів, що будує храм, який стоятиме тисячу років. Після цього Олександр Філоненко запитав, який храм будуємо ми? Це питання стало для мене дуже важливим, адже я замислилася над тим, що є моїм храмом.
Невдовзі я зрозуміла, що мій бізнес складно назвати храмом. Тому я довго міркувала над тим, що мені хочеться робити. Відповіддю на це запитання стала моя магістерська робота, що була присвячена культурній спадщині України. І хоча це не мій профіль, але після другої декретної відпустки, я планую разом з подругою створити можливості для виникнення приватно-державного партнерства у сфері культурної спадщини.
⦁ Які проєкти ви плануєте запускати у сфері культурної спадщини?
Спершу, важливо створити умови. Неможливо будувати все самотужки.
«Потрібно знаходити людей, які готові втілювати свої мрії»
Наприклад, я розмовляла з хлопцем, який хоче запустити млин, що вважається культурною спадщиною України. Він потрібен для виробництва косівської кераміки, бо те устаткування, що, зазвичай, допомагало у створені керамічних виробів, вийшло з ладу. А моя подруга хоче створити ресторан просто неба на руїнах замку під Ужгородом. Вона впевнена, що він матиме шалений попит. Я ж мрію запустити українське шато, як у Франції, з виноробством, сироварнею та екосистемою навколо. Це стимулюватиме розвиток місцевого бізнесу та громади. Я хочу відходити від шароварщини та показувати нашу багату культуру та історію. Давати людям edutainment (education – освіта + entertainment – розваги). Ми навіть до кінця не усвідомлюємо, скільки всього цікавого є в Україні. А коли ти це пізнаєш, починаєш цим пишатися і хочеш демонструвати іншим. На жаль, згідно із законом ми не можемо взяти об'єкти культурної спадщини на довгострокову оренду і зробити з них бізнес. Щоб це стало можливим, потрібні зміни до законодавства. Й ми зараз працюємо над цим.
Коли я говорила про замки в Могилянці, з мене по доброму кепкували. Але я впевнена, що моя мрія здійсниться. Едуард Мальцев постійно запитував мене про культурні магніти, які можуть приваблювати в ті чи інші місцевості. Я багато можу про це говорити. Мене постійно запитують, що я закінчувала. Я кажу, що соціологічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та MBA kmbs. Потім одразу йде питання, де я працюю? Я кажу, що у сфері юриспруденції та фінансів. І у відповідь чую: «А як ви до замку дійшли?». На це я незмінно відповідаю, що Могилянка вміє змінювати людей. Завдяки досвіду в бізнесі я розумію, як спілкуватися з інвесторами. Я за те, щоб залучати західних інвесторів, але почнемо ми з місцевих, тому що в це треба вірити і йти на ризики, які тільки українці можуть брати.
⦁ Чому обрали PMBA, а не EMBA чи MBAF?
Я мислю стратегічно, бачу картинку в цілому, тому й пішла на програму для засновників компаній. Спочатку хотіла на програму для керівників, але мене переконали, що це не зовсім моє, бо коли справа доходить до деталей, мені важко. Я краще бачу загальну картину та залучаю команду, щоб разом реалізовувати ідеї. Я командний гравець, люблю надихати та мотивувати інших.
Однак наразі я вже не стільки думаю про бізнес, скільки про щось суспільно значуще. Тобто у мене немає бажання нав'язливо продавати послуги. Взагалі, я вважаю, що найкращі продажі відбуваються не тоді, коли ти пропонуєш, а коли робиш щось дійсно якісне та унікальне.
«Задоволений клієнт сам порадить тебе іншим»
Це набагато ефективніше за будь-яку саморекламу. Я вірю в сарафанне радіо і вважаю, що це єдиний правильний шлях. Ми не даємо рекламу і не ведемо соцмережі, хоча це, мабуть, теж могло б стати точкою росту для нас.
⦁ Тобто, у вас взагалі немає маркетингової стратегії, відділу продажів?
Ні, немає. Нові клієнти приходять до нас завдяки рекомендаціям або особистим контактам. У нашій компанії багато напрямків з'явилися саме так: хтось із менеджерів бачив запит клієнта, приходив з ідеєю, ми інвестували в цю ідею, і з'являвся новий напрям. Ця людина ставала партнером у цьому напрямі. Тобто наша команда зростає всередині групи компаній, і нові напрями з'являються завдяки запиту клієнта та тому, що команда не боїться брати відповідальність і розвивати ці напрями.
⦁ Чому стали Ангелом спільноти випускників?
Я дуже хотіла стати Ангелом. Це бажання стало додатковим стимулом для захисту диплома. Адже мені сказали, що без диплома не можна потрапити до Ангелів. А мені так туди хотілося, бо я розуміла, що там неймовірні люди, які думають не про те, що їм дадуть, а про те, що вони можуть дати.
Я дуже вдячна Могилянці за те, якою я стала. І хочу віддячити та допомогти тим, хто тільки починає свій шлях. Я переконана, що наша спільнота не працює навіть на 10-15% від свого потенціалу. Ми можемо бути набагато кориснішими одне одному та Ангели можуть у цьому допомогти. Тому я дуже хотіла бути однією з них.
«Кожен Ангел – це цілий Всесвіт, який чим краще пізнаєш, тим більше у нього закохуєшся»
Я точно знала, що коли закінчу kmbs стану Ангелом.
⦁ Чим є ангельство для вас?
Для мене ангельство – це про дружбу, про можливість бути поруч з людьми, якими захоплюєшся.
«Самотужки людина здатна багато на що, але тільки в синергії можна досягти справді великих результатів»
Для мене Ангели – це серце спільноти. І мені хотілося бути причетною до цієї спільноти, зробити щось для неї та Києво-Могилянської бізнес-школи. Могилянка змінює кожного, хто приходить до неї. Всі, хто тут навчався, – це неймовірні люди. Завдяки спільноті ти можеш з ними поспілкуватися, разом реалізувати соціальні чи бізнесові проєкти. Я на собі відчула те, як школа трансформує людину.
Я захоплююся всіма, хто навчався в Могилянці. Коли розумієш, що ти випускник Могилянки, одразу відчуваєш, що можеш зробити що завгодно. Це дуже крутий фільтр, такий собі знак якості. А Ангели – це люди, які хочуть і готові віддавати. Коли спілкуєшся з ними, дізнаєшся, скільки в них завдань, проєктів, напрямів і думаєш: «Боже, коли вони все встигають?». А потім: «Невже я такий же крутий, як вони?». Це чудово, коли у дорослому віці знаходиш не просто друзів, а щось більше.
Журналіст Кирило Цветков