Игорь Тынный: «Возобновляемая генерация является единственным вариантом развития энергетики. Все остальное – от лукавого»

Игоря Тынного можно без преувеличения отнести к пионерам отечественного рынка возобновляемой генерации. В особом представлении он в качестве активного общественного инвестора и лоббиста «зеленой» энергетики не нуждается. Тынный наиболее известен как владелец группы компаний «Акванова» и соучредитель Украинской ассоциации возобновляемой энергетики. Киевляне также  знают его как активного игрока ресторанного бизнеса.

Свои первые проекты в сфере ВИЭ Игорь Тынный реализовал еще задолго до инвестиционного «зеленого» бума в Украине, который начался с 2017 года. Основной специализацией были реконструкция и строительство малых ГЭС в Закарпатье. Однако сегодня малая гидроэнергетика в стране не имеет перспектив активного развития, а сам Тынный со временем переключился на инвестирование в солнечную и биоэнергетику.

О возобновляемой энергетике наш собеседник может говорить долго и с восторгом – сколько хватит времени. А поговорить в сфере «зеленой» генерации есть о чем – отрасль находится в ожидании кардинальных изменений правил игры и готовится к выполнению своей дальнейшей роли как наиболее перспективного и эффективного производителя электроэнергии.

Наша встреча с Игорем Тынным состоялась в одном из его ресторанов в центре Киева, который он использует, в частности, для деловых встреч.

– Розпочнемо з найбільш актуального. Наразі в Україні існує певна загроза перегріву ринку «зеленої» генерації. Зокрема, НЕК «Укренерго» вже видало договорів на приєднання до електромереж на 10,5 гВт потужності, з яких введено в експлуатацію понад 3 гВт. Як прогнозує системний оператор, при нинішніх темпах будівництва ВДЕ, технічні можливості енергосистеми щодо приєднання нових електростанцій, без обмеження тих чи інших видів генерації, можуть закінчитися вже наступного року. Чи можна завадити негативному розвитку подій?

– Ворогом відновлюваної генерації є не тільки й не завжди традиційна енергетика. Ще більшим ворогом є спекулянт. Це та людина, яка відводить землю. Це та людина, яка видає дозволи, зокрема технічні умови. Це та людина, яка профінансувала свого часу кошти в оформлення документів і хоче на цьому заробити. Вона ніколи не побудує нічого наприкінці процесу.

Тобто в нас наразі є національний спорт: взяти якийсь шмат поля, отримати умови на приєднання до електромереж, а далі шукати того, хто в тебе це задорого купить. У результаті продавець, який проінвестував у хабарі, скупку землі й техумови, отримує захмарну надрентабельність, а покупець – 8 чи 9 років окупності, комерційні ризики, кредити, заставу майна тощо.

У нас в УАВЕ діє фундаментальний принцип – ми не приймаємо до себе девелоперів. Для початку треба побудувати хоч один об'єкт, ризикнути своїми грошима, знайти людей, організувати процес, пройти всі ці кола пекла, а вже потім будеш допущений сісти за стіл із рівними тобі.

Тому наша асоціація категорично підтримувала в прийнятому законопроекті №8449-д норму про те, що технічні умови повинні бути строковими, а не вічними, як раніше. Не побудував за два роки СЕС – дай можливість зробити це  наступному інвестору. Для інших видів ВДЕ діє, як відомо, обмеження в три роки.

Я вважаю, що більшість із виданих техумов на приєднання ніколи не будуть реалізовані. Тому ми докладали зусиль, щоб законопроект був прийнятий якомога швидше й набув чинності.

– Проте №8449-д має ряд недоліків, які, можливо, виправлять шляхом внесення відповідних законопроектів.

– Недоліки безумовно є. Я вважаю, що мала генерація недостатньо захищена, будемо й надалі її підтримувати. В Україні є також певні диспропорції в розвитку підвидів ВДЕ, наприклад, будівництво СЕС на цьому етапі потрібно обмежити трохи більше. Україна є аграрною країною, тому треба трохи більше підтримувати переробку біомаси й вироблення біогазу.

У мене є свій власний хрестовий похід. Я би дуже хотів, аби джерелом відновлюваної енергії визнали паливо з побутових відходів. Проте в цій сфері активно діють інші опоненти, інше лоббі, які не дозволяють цього зробити протягом тривалого часу – здебільшого це величезні пакувальні компанії. Але потяг набрав швидкості, його вже не можна зупинити.  

– Міненерговугілля у своєму відомому листі достатньо аргументовано виклало власну позицію щодо необхідності обмежити розвиток малої генерації, зокрема, заборонити встановлювати сонячні панелі на прибудинкових територіях. Як стверджують у міністерстві, в Україні домашні СЕС використовують не стільки для власних потреб, як для  заробляння грошей на продажі електроенергії за «зеленим» тарифом.

– Коли міністр енергетики стверджує, що бізнес домашніх сонячних станцій є занадто прибутковим, то хочеться сказати йому, що найбільш прибутково в нас бути міністром енергетики. У порівнянні з цим бізнесом всі інші виглядають скромно.

Перед тим як зачіпати заробіток кількох тисяч домашніх господарств, було б дуже непогано, якби той самий міністр зі своїми колегами висловилися з приводу аудиту «Енергоатому» чи постачання вугілля на електростанцій, або пояснив, що відбувається з державними обленерго та чому вони досі не приватизовані – у цих секторах збитки визначаються мільярдами.

Тепер стосовно неемоційної складової. Кожна ситуація є індивідуальною. Виробництво електроенергії надмалими станціями доцільно в тих місцях, де є її споживання. Тобто йдеться про населені пункти з порівняно великою кількістю населення. У таких місцях ви виробляєте енергію для власних потреб, а з мережі високої напруги покриваєте нестачу, яка виникає, коли у вас недостатнє вироблення. Умовно кажучи, сонячна станція вдень забезпечує вас енергією повністю, а її дефіцит ви покриваєте з енергомережі лише вночі. Це ідеальний сценарій.

Але іноді буває, що в селі мало людей, вони виїхали на заробітки чи у великі міста. Відповідно електроенергія, яка виробляється місцевою сонячною генерацією, що приєднана до мережі з низькою напругою, залишається без  попиту. Водночас ця енергія нікуди не дінеться, її потрібно передати на більш високий рівень напруги, хоча це неефективно з технічного погляду, і за неї треба сплатити. Й ось у цьому разі міністр уже правий. Але це питання доцільно вирішувати не шляхом заборони людям інвестувати в прибудинкові СЕС, а за рахунок того, що потрібно перевіряти, де є споживання, де немає, чи живуть у цих будинках люди, чи там мертві душі, під прикриттям яких хтось системно встановлює сонячні панелі.

Я багато подорожував світом і можу щось із чимось порівнювати. Можу сказати, що це страшенне прокляття – жити заможною людиною в країні бідних людей. Кожен раз, коли є спроба закрити ринок тільки під найбільших гравців, це є великою помилкою, яка призведе до проблеми.

Не повторюйте цю помилку й не намагайтеся перетворювати сонячну енергетику в іграшку для промислових інвесторів. Дозвольте кожному звичайному громадянину мати такі самі умови. 7500 господарств у нас уже встановили прибудинкові мікростанції. Це надзвичайно позитивна динаміка. Не треба знижувати малу генерацію, треба стримувати розвиток надзвичайно великої генерації, сконцентрованої в одному місці, бо саме вона потребуватиме великих витрат на балансування і транспортування.

– Окрім технічних обмежень енергосистеми щодо підключення об'єктів ВДЕ, чи існує загроза фінансового обвалу ринку, якщо законопроект №8449-д раптом чомусь не набуде чинності й доля «зеленої» генерації в тарифі значно зросте?

– По-перше, кількість проектів, які ми реалізуємо та збираємося реалізувати, ми вже зменшуємо, бо вважаємо, що є ризик виникнення фінансової нестабільності й невиплат. 99% гравців на ринку «зеленої» генерації є відповідальними позичальниками. Епоха, коли за часів Андрія Клюєва можна було взяти в банку $800 млн, а потім лишитися десь за кордоном і нічого не повернути, давно минула.

Важливо зрозуміти, що найбільшими кредиторами «зеленої» генерації в країні є державні банки України та ЄБРР. Відповідно, кожен раз ми сплачуємо десятки мільйонів доларів держбанкам у вигляді відсотків. Тобто разом із «зеленою» генерацією заробляють і фінансові установи, які їх кредитують. Стимулювання СЕС і ВЕС було одним з основних чинників, чому взагалі в країні відновилося кредитування. Тобто одна галузь створює другу, потім друга створює третю. За генерацією починає розвиватися кредитування, виробництво обладнання тощо. Отже, ми є відповідальними за цілий ланцюжок. У випадку, коли з'являється можливість несплати за електроенергію, наступним етапом є загроза  несплати кредитів. 

По-друге, ми послідовно виступали за зниження «зелених» тарифів випереджувальними темпами і раніше. Минулого року ми пропонували знизити їх ще в першому півріччі 2019 року. Інша справа, що це не можна зробити в останню мить. Оскільки тоді цю пропозицію не розглянули, то тепер уже не можна сказати: ріжемо завтра! Люди, які будують об'єкти, повинні мати право добудувати їх уже за тими тарифами, за якими почали.

Це призведе до зменшення темпів будівництва. Тимчасово. Технології тим часом розвиватимуться,  дешевшатимуть. За рік-півтора темпи відновляться. Проте за цей час запрацює ринок електроенергії, балансуючий ринок, буде зрозуміло, як збирати плату за небаланси. І будемо сподіватися, що стане прозорішою процедура приєднання до мереж, що, зі свого боку, ще більше здешевить відновлювану генерацію.

Безумовно, загроза перегріву ринку є, і це питання наразі дійсно актуальне. Всі бояться, що може наступити момент фінансової нестабільності, і підстави для таких побоювань існують.

Насправді, НКРЕКП має прогнозувати, яка кількість коштів потрібна, аби система працювала стабільно, і регулятор разом з урядом повинні мати вплив на те, скільки нової генерації будується і де саме. Не можна будувати де завгодно. Учасники ринку добре розуміють, що стадію становлення ми вже пройшли. Уряд повинен мати щорічні квоти, скільки й чого можна будувати.

Але давайте водночас визнаємо, що основна причина загрози фінансової дестабілізації – це субсидування тарифів для населення. Ці тарифи є субсидованими для всіх, тоді як підтримувати треба тільки малозабезпечених.

Чому я вважаю занижену ціну нечесною? Тому, що мій бізнес платить наразі за електроенергію у два рази більше, ніж плачу я сам. От зараз ми сидимо в ресторані, чому він має платити за електроенергію у два рази більше, ніж його власник, як фізична особа? Це взагалі нонсенс, такого нема в жодній країні.

За рахунок дешевих цін для населення ми знищуємо власний бізнес у країні.

– У чому, на ваш погляд, основні недоліки державної енергетичної політики у сфері відновлюваної енергетики?

– Перше. Держава не спромоглася зробити своєрідний «План ГОЕЛРО». Тобто кожен отримує техумови й будує собі, де вважає за потрібне. Міненерговугілля при цьому не має жодної позиції, яка була б доведена до фахівців, щодо того, де є дефіцит, і яким чином збирається стимулювати виробництво саме там, де є дефіцит.

Тобто великою проблемою галузі є невпорядкованість з погляду розміщення генерації, бо ми нехтуємо вартістю транспортування. Якби ми будували станції саме там, де вони потрібні, і генерація була б більш розподіленою  країною, то й втрати були б менші і тариф нижчий. До того ж нехтування цім питанням призводить до додаткових витрати на регулювання потужності.

Звісно ми раді, що найбільший галузевий гігант в обличчі ДТЕК стає «зеленішим». Рінат Ахметов є розумною й досвідченою людиною, і якщо він інвестує мільярди в «зелену» енергетику, то він для себе вирішив, за чим є майбутнє. Ми не бачимо, щоб він робив велику реконструкцію теплової генерації. Ми не бачимо, щоб його енергохолдинг намагався відкривати нові вугільні шахти й розрізи.

– Створюється враження, що ДТЕК взагалі вирішив поступово перейти з вугільної на відновлювану генерацію.

– 100%. І це зайвий раз доводить непересічному громадянину, що саме ВДЕ – це єдиний, з погляду перспективи, шлях розвитку.

Але якщо в одному місці концентрується 100, 200 МВт потужності, то з їхнім балансуванням виникає велика проблема. Тобто, якщо б було 100 станцій по 1 МВт, коливання зміни частоти струму в мережі були б меншими. 

Звісно, що капітальні витрати в перерахунку на 1 МВт потужності на малих станціях більші, ніж на великих, і розподілену генерацію будувати дорожче. Проте ми підтримуємо саме розподілену генерацію, оскільки вважаємо, що чим більше будувати саме малих об'єктів по країні, тим ефективнішою буде енергосистема.

Іноді ефект масштабу дозволяє зекономити на вартості будівництва, проте в подальшому це зміниться негативним ефектом з погляду витрат на регулювання.

– На останньому аукціоні в Казахстані ціна електроенергії ВЕС та СЕС склала приблизно 5–6 центів за кіловат-годину. Чи означає це, що традиційна енергетика  починає втрачати свою конкурентоздатність у порівнянні з відновлюваними джерелами?

– Мені здається, якщо по чесному порахувати повну вартість життєвого циклу теплової і атомної генерації, починаючи з науково-технологічних робіт і закінчуючи виведенням електростанцій із експлуатації,  то ТЕС і АЕС уже зараз суттєво дорожчі за «зелену» генерацію. Треба просто чесно порахувати ціну.

Ми маємо дешеву енергію із традиційних джерел із кількох причин.

Перша: наявні потужності були побудовані переважно ще за радянських часів і вже давно замортизовані.

Друга: ми нехтуємо екологічними стандартами.

Третя: у традиційної генерації є інші варіанти доходів, які перебувають поза межами енергоринку. 

І четверта: коли ми говоримо про якусь технологію, повинні пам'ятати, що вона має момент свого зародження, розвитку й смерті. Після того, як станції виводяться з експлуатації, потрібно зробити реновацію. Коли зупиняється  вугільна станція, її треба демонтувати, порізати на металобрухт, очистити ділянку. А коли закривається вугільна шахта, треба зробити так, щоб не було екологічної катастрофи. Хтось підрахував, скільки коштуватиме її повне закриття?

Ні, ми перекладаємо проблеми на наступні покоління.

Тому наша мета зараз полягає в тому, щоб не знизити темпи будівництва ВДЕ, а зробити їх передбачуваними. Тобто нам треба будувати не менше, ніж будується зараз, але одночасно робити реформи енергетичного сектору. Йдеться перш за все про перехід на ринкове ціноутворення для населення, введення балансуючих потужностей, а також визначення передбачуваного горизонту завершення експлуатації традиційної енергетики – щоб чітко знати, коли вона зупиниться. Йдеться про всю традиційну генерацію, зокрема  атомну.

– Про інвесторів. Чи можна визначити профіль типового українського інвестора. Хто ці люди, у чому полягає їхня мотивація, яка в них бізнес-модель?

– Я боюся, що типового інвестора ми не знайдемо. Де-факто він є різноманітним, цей інвестор.

Його основним мотиваційним рушієм є той факт, що зелена генерація прив'язана до валюти. Завдяки цьому інвестор може брати дешеву валютну позику.

Окрім того, в Україні не створили ринку цінних паперів, а гривня є засобом платежу, однак не стала засобом зберігання капіталу.  Як тільки в людей з'являється можливість отримати валютну дохідність, вони відразу надають їй перевагу, бо не довіряють НБУ та уряду.

Тобто частково інтерес до ВДЕ зумовлений тим, що є сприятливі умови для кредитування, зростання масштабності бізнесу та його передбачуваності. З цієї галузі зробили для інвесторів виняток. Добре, що зараз немає перешкод і будь хто може ризикнути та проінвестувати у відновлювану енергетику. Я є палким прихильником малого зеленого бізнесу, того, щоб сотні тисяч людей мали можливості інвестувати разом із потужними корпораціями.

– Які строки окупності проектів у відновлюваній генерації?

– Ви знаєте, якби треба було проголосувати за тварину як національний символ, то більшість людей в Україні, мабуть, вибрали б порося. Вважаю, що це кардинальна помилка. Наш національний символ – це зелена жаба. Тобто українці з причин певної бідності і провінційності виросли трохи заздрісними.

Завжди можна зробити експеримент: побудувати СЕС до 30 кВт і на основі власного досвіду, емпіричним шляхом, перевірити, як вона окупиться.

Я такий експеримент зробив. У Житомирській області, у садибі мого дідуся, я побудував мікростанцію на 30 кВт, щоб подивитися, яка ж буде окупність бажаної «зеленої» генерації. Незважаючи на те, що ми є професіоналами, закуповуємо найефективніше обладнання й робимо все професійно, все одно я очікую повернення інвестицій через 8,5 років. Тому всі розмови блогерів про ВДЕ як надприбутковий бізнес – це лише розмови.

Тепер беремо інший бік. Ви будуєте на півдні країни велику станцію 200 МВт вартістю 170–180 млн евро. Ви маєте ефект масштабу за рахунок спорудження об'єкту в одному місці, у вас один постачальник обладнання, одна будівельно-монтажна бригада, одне приєднання до мережі, хай і дороге – все це призведе до того, що окупність вашої інвестиції складатиме 5–5,5 року. На мою думку, це надприбутковість. Інфраструктурні проекти повинні окупатися 7–10 років, бо працюватимуть довго.

Проте як багато людей чи компаній у нашій країні зможуть проінвестувати подібний проект на 200 МВт? А скільки з тих людей, що навіть мають гроші, зможуть отримати дозвіл на підключення, яке досі непрозоре?

Отже ми приходимо до того, що надпотужні проекти в Україні будують, як правило, декілька компаній. Тож давайте розрізняти й казати відверто, чому ціни на електроенергію ВДЕ в Україні є вищими? Тому що й ризики бізнесу і вартість капіталу в країні також суттєво вищі. Можливості отримання всієї дозвільної документації мають корупціогенні чинники, які також значно вищі.

Тому кінцевий інвестор, перед яким стоїть вибір проінвестувати станцію в Німеччині за тарифом 9 центів за кіловат-годину, чи в Україні за тарифом 15 центів, може віддати перевагу Німеччині, а не Україні. Бо там він візьме дешевший кредит, безкоштовно отримає дозволи, застрахує бізнес та вкладе в проект лише 10–30% власного капіталу. У нас же він має внести майно в заставу, проінвестувати самостійно 40%, позичити гроші під високий процент, занести мільйон різним борцям і реформаторам, і все одно вийде на ті самі 7–8 років окупності.

– Одним із найслабкіших місць сонячних та вітрових станцій завжди був низький коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП). Чи є динаміка поступового зростання цього показника?

– Чим новіша й досконаліша технологія, тим менше вона розповсюджена. Ще кілька років тому я читав про японські експериментальні, але вже діючі на той час, зразки промислових сонячних панелей із коефіцієнтом 44%.

Проте дуже часто може бути недосяжною сама економічна доцільність технології.

Наприклад, зараз настає ера електромобілів, які дуже скоро витіснять звичайні двигуни внутрішнього згоряння. Проте хіба не існував електротранспорт ще 100 років тому? Він вже був. Просто час впровадження технології не прийшов.

КВВП у сонячній генерації зростає дуже повільно. Проте кожної миті можна очікувати якісного технологічного прориву із зростанням коефіцієнту потужності, коефіцієнту перетворення та створення більш ефективних інверторів. Це призведе не тільки до підвищення ефективності, але й до того, що сонячна генерація стане більш компактною. Тобто можна буде розташовувати все більшу потужність на все меншій площі. Ми бачимо це навіть на своєму шестирічному досвіді. Знижуються капітальні витрати, кількість металу, панелі стають двосторонніми тощо.

Схожим чином відбувається технологічний розвиток і у вітровій енергетиці. От якби ми ще виробляли вітрові установки на українських машинобудівних заводах, з цього була б дуже велика користь. І для платіжного балансу країни, і для суміжних машинобудівних галузей, і з погляду створення робочих місць.  Нам усім було б морально простіше купувати українське.         

– Існує пілотний проект щодо проведення аукціону з будівництва ВДЕ в Чорнобильській зоні. Чи розглядали ви можливість участі вашої компанії в цьому аукціоні?

– Я для себе особисто виключаю будь-які інвестиції в Чорнобильську зону на цьому етапі. Причини, чому я це роблю, перебувають не в енергетичній площині. Як показує наш досвід, там, де чиновник, прокурор чи поліцейський може проявити владу, він її проявить і витре об тебе ноги. Інакше кажучи, у мене, як у звичайного громадянина України, є тотальна недовіра до інститутів державної влади.

Якщо є місцевість з обмеженим режимом пересування й доступу, мене можуть просто не допустити до мого майна. Завтра мені скасують перепустку і скажуть: «Вам туди не можна, заборонено».

Наразі дуже правильні речі для залучення інвестицій у Чорнобильську зону робить уряд, там досить прогресивне керівництво, досить прогресивний у нас і  міністр екології, принаймні в порівнянні з тими, що були раніше. Проте де гарантія, що це збережеться й надалі? Велика помилка для інвестора, коли він розглядає перспективи інвестування з огляду на конкретну персоналію.

Я вірю, що цей проект може бути цікавим лише для іноземних інвесторів і тільки під державні гарантії, тому що українець, який звик почуватися в рабському становищі перед чиновником і прокурором, має бути безумцем, аби інвестувати в такий бізнес.

– Чи відчуваєте ви певні побоювання на ринку у зв'язку з тим, що нинішній рік – це рік виборів нового президента й парламенту.

– Звісно, що відчуваємо. Хто переміг на виборах президента, яка буде виборча система, хто буде в наступній Раді – все це безумовно впливає абсолютно на всі сторони життя в нашій країні. Ми дуже політизоване суспільство з агресивним сусідом. Нема жодної сфери економічної діяльності, де б від стабільності влади не залежала ціна інвестування проектів та можливості взагалі їх продовжувати.  

Я дуже хочу, щоби ЗМІ помилялися, і Володимир Зеленський був незалежним від феросплавного бізнесу та засновників і партнерів групи «Приват». Тому що у феросплавах електроенергія займає дуже велику частку собівартості, і ми бачимо системну дискредитацію цієї галузі саме телеканалом «1+1» та іншими засобами, пов'язаними з Коломойським та іншими представниками його групи. Я не можу сказати, що саме ця група є кардинально гіршою за інші потужні бізнес-групи в країні. У всіх якесь напівкримінальне походження капіталу, всі звикли контролювати державні компанії і викачувати з них гроші.

Давайте казати так: раніше «зелену» генерацію можна було дійсно називати альтернативною та дорогою. Проте подивіться зараз. Вже третій рік поспіль найбільшим інвестором у ВДЕ є комуністичний Китай. Це держава, яка одна будує на рік «зеленої» генерації більше, ніж решта всього світу. Абсолютно прагматично вважаючи при цьому, що це основний найдешевший спосіб забезпечити себе дешевою енергією на майбутнє. А темпи розвитку економіки Китаю, та ті способи, завдяки яким він стає наддержавою і колись випередить США, вчергове доводять, що китайці помилок не роблять. ВДЕ – це не просто один із варіантів розвитку. Я стверджую, що саме відновлювана генерація є єдиним варіантом розвитку енергетики. Все решта – то від лукавого.

Тому, який би не сформували уряд після обрання нового президента України, ніхто з його членів зіпсувати розвиток відновлюваної генерації не може. Призупинити – так. Зіпсувати міжнародний імідж країни дурними діями гіпотетично також можливо. Сподіваємося, що влада матиме розум у голові, і буде підтримувати й направляти, а не грабувати й забороняти.