Starenki: від ідеї до системної реалізації
Ірина Бараненко
Strarenki – це мій перший, не зовсім класичний стартап, який пройшов шлях від Ідеї до системної реалізації з нульовими інвестиціями, та подарував мені багато інсайтів щодо влаштування систем, мотивації людей, натхнення, вигоряння.
Чесно кажучи, я ніколи не планувала занурюватися у благодійність. Сказати мені п'ять років тому, що я буду цим займатися – не повірила б. Я займала топ-менеджерську позицію в чималій за мірками Донецька компанії, добре заробляла та мала високі кар'єрні амбіції. Все, що за їхніми межами – я навіть не розглядала.
Але потім сталися трагічні події у Донецьку, які змусили мене залишити моє рідне місто з однією валізою в руках і з безліччю запитань у голові до цього світу. Мабуть, саме це й стало імпульсом до створення чогось більшого, ніж «Я – професіонал».
Благодійний стартап
Після переїзду до Києва я все частіше стала помічати на вулицях, у аптеках, у магазинах літніх людей, які відраховували гривні, щоб купити найдешевше з необхідного. Кожен раз я намагалася їм допомогти: десь сплатити рахунок, десь пропустити вперед, підказати – але я розуміла, що цього недостатньо, моя допомога є випадковою. Я не любила покладатися на випадок, мені хотілося допомагати регулярно, системно, і я зайнялася пошуком благодійних організацій, яким би я могла довіряти певну суму на місяць. Але тема старості у благодійних колах, як виявилося, була не дуже популярною. Рідкісні проекти допомагали будинкам для літніх людей, інші – займалися більш «перспективними» категоріями нужденних. Люди похилого віку, які залишилися на самоті, але не зважилися на переїзд до будинку для людей похилого віку в силу зрозумілих страхів і причин, виходить, залишилися без уваги громадськості. Вони взагалі були немов би виключені з суспільства – мало брали участь у соціальному житті, рідко виходили на вулицю та боролися за свої життя самостійно, у тісних страшних застарілих квартирах.
Я багато обговорювала цю проблему зі своїм близьким оточенням. Виявилося, що вона хвилює багатьох і багато хто готовий був допомагати – в основному, фінансово зважаючи на щільні робочі графіки. Я розуміла, що з одного боку – є десятки, сотні та можливо й тисячі людей, які готові були щомісяця ділитися невеликою сумою грошей, з іншого – були тисячі, десятки й можливо сотні тисяч людей, які гостро потребували допомоги. Це мав бути простий і прозорий механізм, який би поєднав «сторони» та «важіль», який би помножив на 100 зусилля однієї людини у вирішенні даної проблеми.
Усе почалося, як часто буває, з соціальних медіа – я опублікувала короткий допис із закликом до дії, і на мій подив публікація отримала величезну підтримку та поширення. У приватні повідомлення відгукнулися десятки людей – знайомі, малознайомі та незнайомі зовсім – з пропозицією допомогти. «Я готова, що потрібно робити?» – писали мені. Що робити я не мала ні найменшого уявлення. У мене не було досвіду ні в соціальній, ні в благодійній сфері, все, що було у мене на той момент – це Ідея.
На самому старті мені пощастило з командою. До мене приєдналися прекрасні люди та що важливо – професіонали, з різним функціональним і галузевим досвідом з українських і міжнародних компаній. PR, маркетинг, фінанси, проектний менеджмент – у нас були всі необхідні компетенції для роботи, а Ідея «драйвила» та запалювала нас.
У першу чергу ми визначили принципи. Саме вони лягли в основу моделі нашої роботи й до тепер є універсальним фільтром для прийняття рішень:
Прозорість. Ми розуміли, що довіра – основний актив, який нам слід будувати та оберігати. Ми відмовилися від готівкових пожертвувань, які було складно контролювати, підписали договір з міжнародним фондом і приймали кошти на виділений розрахунковий рахунок, ми завели звітність і звітували за кожну залучену та витрачену гривню.
Простота та зручність. Ми розуміли, що донаторам має бути просто та зручно допомагати. Якщо у звичайному бізнесі складний шлях до «продукту» – це ризик втратити «клієнта» по дорозі, то у благодійній сфері – це ризик у квадраті. Нам важлива була участь кожного, цінна кожна гривня, і тому – ми реалізували електронний прийом платежів – підтримати нас можна було натисканням однієї кнопки, прямо з телефону, не виходячи з дому чи офісу.
Системність. Допомога літнім самотнім людям, прямо скажу, тема складна та дуже делікатна. Ми розуміли всі ризики, крім того, в наших планах було зростати. І ми зробили ставку на системність. Ми визначили чіткі критерії, кому допомагаємо а кому НІ, як допомагаємо, а як НІ. Чіткий фокус дозволив нам день у день удосконалювати нашу діяльність. У результаті ми отримали досить системний процес надання допомоги – все, від закупівлі продуктів у пакети допомоги до їхньої передачі безпосередньо в руки, в нашому управлінні. Ми працюємо тільки офіційно, про це знають і це цінують і наші постачальники, і районні центри соціального захисту, з якими ми співпрацюємо. З одного боку, це непросто – законодавство не дуже сприяє офіційній роботі благодійників і накладає на них безліч додаткових зобов'язань. З іншого боку, ми спокійні та чесні перед собою й тими, хто нас хоча б один раз підтримав.
Амбітна Ідея, сильна Команда, чіткий фокус і незаперечні принципи – ось наша формула успішного запуску та зростання проекту. Ну, і робота, багато роботи ... щодня.
Дилеми зростання
Ми виросли. Виросли настільки, що благодійний фонд, з яким ми раніше співпрацювали, попросив нас «на вихід». Якийсь час вони закривали для нас усі питання бек-офісу: виділений розрахунковий рахунок, бухгалтерія та звітність, документообіг з постачальниками, розміщення на сайті, і ми стали забирати на себе досить багато їхнього адміністративного ресурсу – тож, їх можна було зрозуміти.
У 2017 році ми створили власний благодійний фонд і перейшли на новий етап розвитку – з волонтерської ініціативи ми перетворилися в юридичну організацію. З одного боку, це стимулювало нас рухатися ще швидше, з іншого – накладало на нас додаткові зобов'язання у вигляді адміністративних витрат: тепер нам треба було оплачувати юридичну адресу, бухгалтера, податки та здійснювати інші обов'язкові платежі.
Тут перед нами постала перша дилема. Коли ми були волонтерською ініціативою, ми взяли за правило 100% отриманих пожертвувань перетворювати на конкретну допомогу. Той, хто перераховував нам кошти, був упевнений в тому, що вони в повній мірі дійдуть до цільового одержувача. Ми як команда проекту з першого дня відмовилися від зарплатні та інших матеріальних винагород у проекті, а усе бек-витрати брав на себе фонд, який нас якийсь час дружелюбно «приймав», тож дотримуватися цього правила було досить просто.
Створивши власний благодійний фонд, постало питання: як і чиїм коштом покривати щомісячні неминучі платежі. Класична модель роботи благодійних фондів передбачає відрахування 20% на адміністративні витрати. Ми пішли іншим шляхом – і створили окремий розрахунковий рахунок – рахунок адміністрування та розвитку проекту. Це дозволило нам і надалі дотримуватися обраного правила: 100% пожертвувань на основний рахунок йдуть безпосередньо на допомогу самотнім людям похилого віку. А ті, хто хоче підтримати нас як організацію, хто хоче стати причетним до існування та розвитку проекту як «важеля» допомоги, можуть зробити це за виділеним посиланням – http://starenki.com.ua/help/
За 2017 рік ми виросли вдвічі за сумою операцій, і у 2018 рік увійшли з новою дилемою. Команда проекту все ще працювала на волонтерських засадах, у вільний від основної роботи час, але проект ріс і з кожним днем вимагав усе більше часу й уваги, та часто густо все виходило навпаки – основна робота робилася у вільний від Starenki час. Відмовитися від основної роботи та переключитися повністю на Starenki на волонтерських засадах було неможливо, відмовитися від Starenki – ще неймовірніше. Одним з рішень – цілком нормальним для більшості організацій – було б введення заробітної платні для команди проекту. Ми серйозно його розглядали, оцінювали всі «за» та «проти», чесно говорили про те, що нас мотивує та що змушує займатися цим день у день. І зрозуміли, що заробітня платня перетворить улюблену справу в низькооплачувану роботу, і так ми ризикуємо втратити мотивацію. Це був крутий інсайт для мене – у деяких випадках відсутність зарплатні у команди (і відсутність формальних обов'язків за цю платню) може мотивувати людей краще ніж її наявність і будь-які KPI. Звичайно, за умови існування інших мотивуючих факторів, на рівні Ідеї та смислів.
Ми знайшли рішення:
керівництво всіма процесами залишилося за співзасновниками благодійного фонду – це майже всі ті ж люди, з якими ми запускали цей «стартап», і вони все ще роблять це на волонтерських засадах. На операційні процеси, що є найбільш трудомісткими та вимагають щоденної участі, ми взяли на роботу постійного координатора, та оплачуємо його працю; багато поточних точкових і проектних завдань у Starenki виконують люди, які приєдналися до проекту трохи пізніше, вони також реалізують їх на волонтерських засадах.
Тож у нас зараз чимала команда – 15 чоловік (без урахування волонтерів «у полях»), майже всі працюють віддалено, багато хто – за запитом або у міру можливостей. Дуже сучасно та гнучко вийшло.
За 2018 рік, працюючи вже за новою організаційною моделлю, ми ще раз подвоїли результат, почали діяльність у Дніпрі та досягли поставленої мети – 1,000,000 гривень. Це хороша сума, враховуючи той факт, що основне джерело надходжень – краудфандинг із середнім чеком у 300-400 гривень.
Нові виклики
Ми розробляємо і вже частково реалізуємо «гібридну» модель – в якій соціальна діяльність буде превалювати над чистою благодійністю. Звичайно, ми прагнемо до того, щоб в нашому благодійному фонді не було необхідності в принципі (з огляду на те, що проблеми не існує як такої або вона вирішується швидко на іншому рівні – державному, локальному, індивідуальному). І ми шукаємо новий важіль, який дозволить нам мати більший ефект, в десятки, сотні разів більший ефект.
Крім основної благодійної діяльності, зараз ми багато говоримо про «усвідомлене дорослішання» – щоб кожна молода людина розуміла, що її старість залежить у першу чергу від неї вже зараз. Саме час замислитися і взяти своє життя під контроль.
Ми також поширюємо ідею «добросусідства» – адже, давайте чесно, такі ж самотні літні люди, до яких наші волонтери їдуть через усе місто є у кожному районі, дворі? То чому ж не допомогти тим, хто поруч просто, по-сусідськи?
У цьому році ми почали більше практикувати корпоративні соціальні івенти. Допомагати іншим – хороший корпоративний тренд, який рухається до нас із Заходу, і всі компанії, з якими ми встигли попрацювати – це «просунуті» компанії, які знайшли нас самостійно.
Як, утім, і більшість інших можливостей, які знайшли Starenki самі. Схоже, у проектах з ідеєю «більше ніж просто гроші» зашитий якийсь особливий магніт.
