Едуард Мальцев: Якою має бути публічна служба в Україні
Наявність демократичних інститутів нічого не гарантує, головне – які люди в них працюють
Демократія отримує нові й нові виклики по всьому світі. Відповісти на них зможуть лише публічні службовці «нового покоління» – професійні, політично незаангажовані і контрольовані громадськістю. За яких ще умов публічна служба можу слугувати і «стабілізатором», і «інноваційним двигуном» держави і суспільства, розповів заступник декана kmbs, керівник SBU MBA Едуард Мальцев.
Публічні службовці – професійні адміністратори, які працюють в штаті системи державного управління та місцевого самоврядування, тобто не обираються виборцями як публічні політики. Тому публічні службовці мають бути політично нейтральними, діяти в інтересах держави та суспільства і не діяти у власних інтересах. В той самий час, отримуючи посаду, публічний службовець отримує владу – найнебезпечнішу спокусу для будь-якої людини і професійної корпорації людей. Людство винайшло демократію як політичне змагання, розподіл гілок влади на незалежні законодавчу, виконавчу, судову та ЗМІ (четверту владу) – саме для того, щоб запобігти концентрації та узурпації влади.
На прикладі рф бачимо, що формальна наявність «демократичних інститутів» не гарантує нічого – там вони цілком підпорядковуються єдиному центру прийняття рішень у фсбшно-поліцейській вертикалі. В Україні інша «хвороба зростання» – ЗМІ, за якими переважно стоять наші олігархи, чиновники, які часто працюють на конкретні бізнес-інтереси, і системи управління в гілках влади, які працюють переважно «на себе». Заради справедливості треба згадати, що демократія отримує нові виклики по всьому світі. Приховане фінансування політичних партій, корумпованість окремих політиків, прихована маніпуляція виборцями через засоби масової інформації, театралізація виборів та звернення до емоції, не до раціональності… В цих умовах роль публічних службовців різко зростає. Саме ці люди можуть бути і «стабілізатором» і «інноваційним двигуном» держави і суспільства.
Далі – декілька тез про те, що для цього потрібно.
1. Здатність публічних службовців служити ідеї, а не конкретній людині. Це може бути ідея політичної нації, місія певної інституції, певна державна стратегія або політика. І тоді йдеться скоріше про лідерство, а не тільки про менеджмент чи адміністрування. Це ще називають «лідерством служіння» ідеї, коли управлінці підпорядковують свої рішення та дії такій ідеї або над-ідеї. Це можуть точно не всі – тривалий час і, особливо, весь кар’єрний шлях. Але вважаю, що в публічній службі мають бути саме такі люди.
2. Відкритість розуму. Світ довкола змінюється дуже швидко. Наша війна – лише початок турбулентного періоду для всього людства. Спроможність навчатись, запозичувати та створювати ідеї, стратегії, політики, процедури та технології – вкрай важливі. Відкритість розуму означає готовність приймати складність сучасного світу і здатність змінюватись, дає суспільству і державі певну надію на те, що управлінська культура і управлінські практики будуть актуальні і адекватні викликам часу.
3. Відкритість світу. Сьогодні ми знову фронтир, де наші воїни б’ються з концентрованим злом. Наша мужність привернула увагу всього світу. Але так буде не завжди. Саме публічні службовці забезпечують взаємодію з партнерами, створюючи враження – і формуючи репутацію держави і народу. Це скоріше про полікультурність як здатність вільно спілкуватись мовами і культурними кодами, яка потребує і освіченості, і здатності бачити «широку картину», і відкритості всьому світу.
4. Підзвітність суспільству. Готовність до підзвітності – основа сучасного «гарного врядування» у будь-яких сферах життя. Це норма для сучасних фахових управлінців. Публічний службовець має практикувати правове мислення, діяти про-активно і в межах закону – в умовах прозорості та підзвітності – державі та суспільству. І це точно непересічна задача, якщо ми хочемо не тільки виконувати процедури, але й змінювати їх, прагнемо не тільки виконавчої дисципліни, але й розвитку.
Не все в публічній службі залежить від самої публічної служби. Ідея політичної нації – задача широкого загалу. Щоб зберегти лідерство, маємо бути зрозумілими з нашими ідеями і в глобалізованому світі і в Україні. Але успішна реалізація глобально-локальних ідей – саме задача служби.
Політика, заточена на інтереси суспільства, а не олігархів, має бути в фокусі політичного дискурсу. Тоді зміна політичних каденцій не буде означати призначення «своїх» і звільнення «чужих». Державні політики мають бути сталими, оскільки спрямовані на рішення проблем стратегічного рівня. Сталою має бути і серцевина публічної служби, забезпечуючи тяглість і професіоналізм управління.
Громадський контроль – невід’ємна умова ефективної державної служби, але контроль фаховий, неупереджений, політично незаангажований, конструктивний. Можливо, колись його роль зменшиться, але сьогодні пильне око організованого громадянського суспільства грає ключову роль у виробленні продуктивних практик взаємодії держави і суспільства. Саме зараз, коли ми очікуємо колосальні фінансові потоки на відродження країни, маємо бути певними, що ці гроші працюють на все суспільство.
Відповідальність публічних службовців має бути реальною – і моральною і правовою. Ми маємо припинити «бізнес на посадах» і позбутись посадовців, які діють в інтересах конкретних гравців чи у власних інтересах. Тоді отримаємо на посадах тих, хто прагне служити своїй країні, і статус публічних службовців в суспільстві буде відповідний. Думаю, цей статус має бути максимально високим – поруч з військовими, вчителями та лікарями. Вважаю, що в інтересах держави і суспільства – мати в публічній службі найкращих управлінців країни. Тоді найкращі ідеї нашого майбутнього будуть ставати реальністю нашого життя.