Бути вислуханими. Ключові інсайти розмови з Борисом Ґудзяком
Олександр Стародубцев, заступник керівника апарату НАЗК і випускник KMBS, поділився враженнями від інтерв'ю з архиєпископом і митрополитом Філадельфійським УГКЦ у США
Олександр Стародубцев, заступник керівника апарату НАЗК і випускник KMBS, поділився з Mind враженнями від інтерв'ю з Владикою Борисом Ґудзяком, проведеного в межах проєкту НАЗК, про який ми вже писали раніше, – «Ukraine now. Візія майбутнього» – і який ставить на меті створення платформи для цивілізованої дискусії щодо розбудови країни після війни. Наразі тривають перші етапи проєкту: збір і аналіз інформації та формулювання «уроків війни».
Інтерв'ю з Владикою Борисом Ґудзяком, президентом і головою Сенату Українського католицького університету, архиєпископом і митрополитом Філадельфійським Української греко-католицької церкви у США, стало одним з найбільш натхненних в межах спецпроекту НАЗК «UKRAINE NOW. Візія майбутнього». Наводжу декілька ключових інстайтів з цієї розмови.
1. Недовіра як наслідок травми
Владика звертає увагу на те, що, зважаючи на події ХХ століття українців як народу і держави могло й не бути. Геноцид і війни призвели до того, що з 1914-го по 1950-ий роки на території України загинули близько 15 мільйонів людей. Історики вважають, що з 1932-го по 1945-ий роки українська земля була найкривавішою територією у світі.
Все минуле століття в Україні тривали жахіття, які вплинули на декілька поколінь українців. Наслідком цієї глибокої травми є брак взаємної довіри. Як каже Євген Глібовицький, ми є нащадками людей, які вижили завдяки тому, що нікому не довіряли. Українці пережили війни, Голодомор і репресії. Лише для того, щоб вижити, нам був потрібен захисний механізм, тож ми призвичаїлись надягати маски і вибудовувати мур від зовнішнього світу. Такий надмірний захист ускладнює життя та взаємодію і призводить до розділення суспільства. Зрештою, саме він заважає нам розвиватися як країні, як нації.
Як нам зцілитися від цієї недовіри? Владика Борис Ґудзяк вважає, що зробити це можна лише «любов'ю, терпеливими, добрими стосунками, які будують довіру, а не нищать її».
Перші ознаки зцілення вже є, говорить Владика. Українці продемонстрували дивовижну єдність під час Майдану 2004 року, під час Революції єдності, і зараз, у визвольній війні з росією. І цю єдність вкрай важливо зберегти після перемоги. «Мені здається, основний виклик сьогодні – почати щиро й правдиво ставитися одне до одного, бути відповідальними, не лякати й не боятися одне одного, – каже Владика. – Ця війна, як і попередні майдани, нас до цього скеровують, будують солідарність і довіру».
2. Важливість бути вислуханими
Найбільш важливий інсайт цієї розмови особисто для мене є продовженням попередньої тези Владики: терпеливе ставлення до ближнього, вміння слухати і чути ближнього є основою для побудови довіри.
В УКУ є обов’язковий курс «Християнська духовність у постмодерній добі», перша лекція якого присвячена саме слуханню як началу духовного життя, розповідає Владика. «Основний постулат – не ми є ініціаторами духовного життя, а Господь до нас промовляє, а нам треба почути, треба бути сприймачами. Вміти спостерігати, відчитувати, слухати. Отже, треба про ці речі говорити, треба їх моделювати, теоретично представляти. Варто запрошувати колег-викладачів і студентів в атмосферу взаємного слухання», – вважає він.
Владика наводить приклад використання цієї практики слухання зі свого життя. Останні роки у Франції і Америці він запрошував до себе на гостину священиків з України з їхніми сім’ями, з дружинами та дітьми, щоб вони долучилися до служіння. Перший рік вони жили у помешканні Владики, в сусідських приміщеннях – цього року це було майже 30 осіб, 11 дітей, шість подружніх пар. З ними Владика практикував слухання. Під час спільних вечерь за довгим столом він запитував усіх, в тому числі дітей: «Що ти пережив за день? Що почув? Які думки в тебе, твоїх батьків?» Спостерігаючи такий підхід день за днем, місяць за місяцем, вони входять у нову культуру та нове служіння, виробляють власний стиль слухання та поваги до іншого.
Це слухання, уважне та співчутливе, є вкрай важливим, і не тільки в духовному служінні. «Коли ми вислухані, ми розвиваємося, наша гідність скріплюється. Сьогодні багато дітей не вислухані своїми батьками. У нас є ґаджети, ми працюємо, не маємо часу дивитися у вічі одне одному, спостерігати з любов’ю одне до одного», – каже Владика Борис Ґудзяк.
Така практика слухання далі поширюється тими, хто був вислуханий сам. Якщо ти відчуваєш довіру, повагу і небайдужість до себе, до власних травм і переживань, ти розумієш, наскільки потужно це поєднує людей і створює довіру. Це цілюща практика, але над нею треба свідомо та систематично працювати.
Слухання є вкрай ефективним в будь-яких питаннях, що пов’язані з суспільними питаннями: від розвитку організаційної культури до розробки державних політик. Власне, одним із завдань нашого проекту «UKRAINE NOW. Візія майбутнього» є розвиток цивілізованої культури діалогу, і вміння слухати і чути є вкрай важливим.
3. Наш бог – поміж нами
Попри те, що багато росіян, як і українців, вірять в Христа, це різні вірування. Сьогодні, коли московська церква фактично благословляє широкомасштабне вторгнення в Україну, стає очевидним, наскільки разючою є ця різниця. Аргументи в них не Христові, не євангельські, не духовні, не богословські, говоритькаже Владика, а націоналістичні та імперіалістичні. Вони випливають з ідеологеми «русского мира», яку розробив, зокрема, патріарх Кирил. Вони твердять: «ми потужні, ми гаранти гегемонії російської культури на тих теренах, де росія панує або колись панувала. А там, де її панування через, наприклад, розпад радянського союзу, припинено, його треба відновити». Це аргументи влади, сили, панування.
Натомість українці вірять в Бога, який є поруч з нами, який посеред міста. Про це ми говорили в ще одному інтерв’ю спецпроєкта – з військовим капеланом, отцем Андрієм Зелінським. Він нагадав про те, що в самому серці Києва, на стіні Собору Софії Київської, найстарішої церкви на наших землях, в абсидії, над орантою, є цитата з 45 псалма грецькою мовою: «Бог посеред міста, воно не похитнеться, Бог допоможе йому перед світанком».
«У цих словах для мене – ціла духовність київської церкви в розмаїтті її історичних проявів, різних конфесій. Я шалено радію, що ми живемо в поліконфесійній державі. У нас ніколи не було однієї-єдиної церкви... Бо коли з'являється монополія однієї церкви, ми бачимо, що відбувається: як уже казав, про Євангеліє та Христа згадують мало, церква служить інтересам держави. Так було в Константинополі, так є в росії», – каже отець Андрій.
Про це говорить і Владика. Ми, українці, віримо в Господа, який іде вниз – із неба до землі, він поруч з нами, він входить у нашу смерть, у наші страждання. «Маємо Ісуса Христа, який є прикладом смирення. Його сила є духовною потугою, його царство не є царством цієї землі. Коли церква хоче царювати у світський спосіб, вона вихолощується, тратить свою тотожність, віддаляється від прикладу проповіді й заповіту Христа», – каже він.
До речі, на наше традиційне питання про книжки, які варто прочитати саме сьогодні, Владика порекомендував святе письмо. Для мене, як для людини світської, ці тексти тепер мають інше значення – це в першу чергу про цінності, про любов і довіру, про людське служіння.
4. Справжня суть університету
Ще одна важлива тема для мене, яку ми обговорили з Владикою, – це питання освіти. Наш проект підтримують два найкращих – принаймні на мою думку – університети країни: УКУ і Києво-Могилянська академія. Власне в освіті, в тому числі, освіті для дорослих, lifelong learning, я бачу важливу передумову розвитку країни.
Владика звернувся до першооснов самого поняття університетів. Він нагадав, що термін «universitas» є скороченням словосполучення «universitas professorum et studentorum». Тобто це збір професорів і студентів, які живуть спільнотним життям. «Університет – не місце, де лише програмують мозок, подають знання або компетенції. Це місце, де виховується цілісна людина, яка має душу, серце, почуття, має свою історію та призначення», – каже Владика Борис Ґудзяк, який також є президентом і головою Сенату УКУ.
На його думку, сучасні університети не мають обмежуватись лише вивченням певного корпусу знань, адже освіта – це набагато ширше поняття, яке включає, в тому числі, взаємодію, взаєморозуміння, взаємне навчання. Адже людина – – це набагато більше, аніж професія.
Найважливіше – це цілісний підхід до людини, за яким який передбачає, що людина є святістю, іщо ніхто не може перекреслити її гідності. Це означає, що до студента треба ставитися з повагою, говорить Владика, що дискусії слід вести на рівних, а рішення ухвалювати разом.
Прикладом такої культури ухвалювання рішень є УКУ. «За 12-13 років, коли я служив ректором, було прийнято тисячі рішень, але я пригадую лише 2-3 випадки, коли я сказав: «Друзі, знаєте, буде так і не інакше». В інших випадках був консенсус, дискусія, взаємне порозуміння. І ми рухалися разом, у симфонії, грі, з гумором, часом у палких дискусіях, але акцент ставився на спільноті, взаємному слуханні, на іншій культурі прийняття рішень. І це сформувало академічну поставу, яка притягувала дивовижних студентів», – розповідає Владика.
Такий підхід теж не обмежується лише територією університетів, адже lifelong learning є основою для побудовиою культури всередині будь-якої сучасної організації. «Я думаю, що Україна проходить найважливіший урок – урок спільного, де професори й студенти є разом, де ми об’єднуємося та жертвуємо чимось своїм задля спільного добра», – додає Владика Борис Ґудзяк.
5. Доброчесність має бути прикладом
Як представник НАЗК я не міг оминути в розмові тему корупції. Владика Борис констатує, що корупційні рефлекси є глибоко закоріненимиі в українському суспільстві. Частково це є наслідком тієї тотальної недовіри, яка сформувалась через транс-поколіннєву травму.
Як і випадку з подоланням недовіри, долати корупцію треба через позитивний особистий приклад, вважає Владика. «Я думаю, що треба творити й плекати центри, які живуть іншим життям, які показуватимуть, що жити без корупції означає жити краще, – каже він. – Немає кого сварити й критикувати – треба показувати, що життя без корупції є кращим життям. Воно плекає людську гідність, дає свободу та результат».
На переконання Владики, цей процес вже розпочався. «Уже є чимало підприємців, які приєднуються до такого способу мислення. Я знаю, що ціле товариство підприємців, які гуртуються навколо бізнес-школи УКУ, думає цими категоріями. Ми стараємося в духовний спосіб допомагати, пропонувати молитовні та духовні практики, які спонукають людей до цілісного життя – не спотвореного чи з подвійним дном», – розповідає він.
На думку Владики Бориса Ґудзяка, мистецтво, краса, чесноти мають посідати гідне місце в цілісному людському досвіді. «Коли й краса, і музика, і чесність, і співпраця, і волонтерство і жертовність зустрічаються, тоді легше відкинути всякі пороки та спокуси», – додає він.
Такими є мої головні інсайти з цієї глибокої розмови. Раджу вам її подивитись на YouTube-каналі НАЗК або прочитати на сайті проєкту, щоб знайти свої власні одкровення.