30 вересня 2022 переглянуто 1195

«Якщо не ми, то ніхто»: як перетворити «хлопців з нашого двору» на «Команду Ух»

На війні немає хороших і поганих – є кадри, і треба вміти їх використовувати

«Якщо не ми – то ніхто» – девіз бойової «групи Маузера», який закріпився у команді після виконання небезпечного завдання: війська мали вийти з території біля Святогорська, а група – лишитися, все замінувати і тільки після цього відійти. Завдання було складним, але хлопці впоралися. В першу чергу – завдяки досвідченому лідеру з правильною методологією і систематичним підходом до справи, адже на війні працюють ті ж правила, що і в бізнесі, вважає Сергій Позняк (позивний «Інструктор») – фінансист, засновник і власник компаній Cronevest та Інвестиційного фонду FinStream і випускник kmbs. Разом з керівником «групи Маузера» Олегом Удовченко він розповів Mind, що спільного в управління командою в бізнесі і на полі бою, а також назвав топ-п’ять умов, за яких команда буде ефективною у будь-якій справі.

«Для мене розповідати про «групу Маузера» – все одно що розповідати про будь-який бізнес-кейс, – стверджує Сергій Позняк, – оскільки і там, і там я розповідатиму про управління, про стратегію та її реалізацію, про прийняття рішень, злагоджені дії команди, ефективне лідерство. Є книжка Роберта Гріна «Тридцять три стратегії війни», в якій він проводить паралелі між військовими стратегіями і бізнес-процесами – і це насправді одне й те саме. Різними є тільки ціна помилки і відсутність напівтонів, напівправди. Тут або правда – або брехня. І завжди краще казати правду: або поставив міну, або ні, або є хтось на позиціях, або ні. Не можна сказати «поставив» – і побігти ставити. Така правдивість стає звичкою. Ти на автоматі завжди чесний, коли повертаєшся до бізнесу, бо звик виконувати заплановане і говорити тільки правду».

Умова 1. Ефективний лідер

Керівником «Групи  Ух» є Олег Анатолійович Удовченко, позивний «Маузер» – «людина війни», як говорять про нього підлеглі, професійний офіцер з великим досвідом, Магістр оперативного мистецтва. Нинішня група спеціального призначення – не перше військове угруповання, яке він зібрав і перетворив з випадкового збіговиська на злагоджену команду.

«Ми знайомі з 2010 року, коли Олег став керівником служби безпеки в моїй компанії, – розповідає «Інструктор» Сергій Позняк. – В 2013 він пішов на Майдан, а звідти – на війну, де очолив батальйон, зібраний з уцілілих уламків інших угруповань з Донецька, Луганська, Криму. Це були дуже різні люди: і зі зламаними долями, і ті, хто більше ніде не міг себе знайти, і молоді недосвідчені офіцери, достроково випущені з військової Академії. Навіть командний склад не був цілісним колективом. Олег Анатолійович їх просіяв, навчив і зробив справжньою командою».

В 2021 році Удовченко отримав інвалідність, а 25 лютого 2022 року разом з Сергієм вже був у частині, де видрав з інвалідного посвідчення фото і вклеїв його в новий тимчасовий військовий квиток.

Перший час їм було складно: в мирному житті керівником був Сергій, на війні – Олег. Але командир має бути один: він один отримує повну інформацію, один несе відповідальність за рішення. Після однієї з нарад проговорили, хто яку роль виконує, хто за що відповідає.

«Ми обидва – лідери, у обох є лідерські навички і вміння, але у військовій сфері, звичайно, у нього набагато більше досвіду та успішних кейсів, – говорить Сергій. – Тут йдеться, в першу чергу, про власний вибір: є час бути лідером, а є час не реалізувати свій лідерський потенціал, а зробити правильний «лідерський висновок», поступитись більш досвідченому і компетентному – зробити так, як буде краще для справи».

Крім освіти, вмінь і досвіду, головним для військового лідера є вміння працювати з людьми, погоджуються «Інструктор» і «Маузер». «Якщо ти не знаєш, як підійти до звичайних щоденних людських проблем, що в людини спитати, як відреагувати, що сказати, чим допомогти, як вирішити проблему, – все розсиплеться, – пояснює командир Удовченко. – Не можна бути байдужим, залишати проблему без вирішення або відправляти солдата вирішувати питання до вищого командира. Навіть якщо воно не в твоїй компетенції – йти питай сам, дбай про своїх людей».

Ще одне важливе вміння – розбиратися в людях, зразу бачити «своїх» – тих, хто зможе влитися у колектив так, щоб не було зайвої турбулентності. Вміти знаходити і акумулювати кадри, адже саме вони «вирішують усе».


Умова 2. Кадри

«Немає хороших і поганих людей – є кадри, і треба знати, як їх використовувати, – стверджує командир Удовченко. – Когось можна поставити командиром роти, з другого краще зробити снайпера, з третього – навчити інженерній справі мінних загороджень. У кожного є хист, а завдання командира – побачити цей хист, розвинути і використати для справи».

Історія «групи Маузера» – групи спеціального призначення Нацгвардії – яскрава ілюстрація втілення саме такого хисту командира. Перший склад групи, як жартують військові, «набирали за оголошенням», крім «Маузера» і «Інструктора» до групи взяли співробітника Сергія з Cronevest менеджера Володю, автомайстра Саню, власника СТО Віталія та психіатра Олега. Кожен з них став професіоналом: Володимир і Олександр стали чудовими підривниками, Олег – спеціалістом з дронів, Віталій – гранатометником, а Сергій вперше в житті взяв до рук гвинтівку у квітні 2022 і став влучним снайпером, відстрілявши по мішені на перших же навчаннях 17 з 20 патронів.

На першому етапі, коли група перебувала у Горенці та Мощуні Київської області, до неї прибилися ще кілька людей, які практично одразу ж і відкололися, не витримавши дисципліни. За два місяці, коли команда перемістилася до Святогорська, до неї долучилися ще троє: інженер-будівельник Андрій перетворився на дроновода, а футболіст Ярослав і саксофоніст Євген стали снайперами. За час підготовки матеріалу до них долучилися ще два нових члена команди, їх навчання ще триває.

«Якщо знати, люди з якими якостями легко увіллються до команди, які спеціалісти потрібні для виконання завдань, – і разом з тим, дати кожному можливість розкрити його власний потенціал, можна отримати найкращу команду, навіть якщо ці люди ніколи в житті не були військовими», – стверджує командир Удовченко.

Результат такого підходу – у досягненнях групи:

«Якщо не ми, то ніхто»: як перетворити «хлопців з нашого двору» на «Команду Ух»

Умова 3. Дисципліна і мотивація

Коли всі у команді – на своєму місці, розвиваються, отримують досвід, стають спеціалістами, з такою команду можна і потрібно радитися, разом розробляти стратегію і тактику. Щоправда, все це – тільки на етапі підготовки до прийняття рішення. В цей час жодному авторитаризму місця немає. Якщо час і обставини дозволяють, кожен має висловитися. Натомість, питання «за ким має бути останнє слово» в армії не існує. Останнє слово – ухвалення рішення – завжди за командиром, у нього більший досвід, більше знань і міцніша інтуїція. Він вирішує і він несе відповідальність. Якщо рішення озвучене – його просто виконують. 

Вище ми вже згадували про кількох добровольців, які прийшли до команди під час її перебування у Київській області. Небажання «терпіти муштру і дисципліну» заставило їх вийти з групи і податися «на вільні хліби» – утворювати команду на засадах «колективного розуму». Їхня війна тривала всього три тижні: вони втратили частину людей, ще кілька було поранено.

«В армії не буває колективного розуму, а дисципліну я би взагалі поставив на перше місце в умовах успіху, – доводить командир. – Має бути людина, яка несе відповідальність за рішення. Разом з тим, дуже важливо надмірною муштрою не вбити в людях мотивацію і здатність мислити. Зрештою, ця здатність їм знадобиться і після війни – у мирному житті. Крім того, як кажуть, ми воюємо з другою армією у світі, і попри наше кепкування, можливо, так воно і є, принаймні у ресурсах. Але – і це головне – у них немає мотивації, а жорстка дисципліна та ієрархізація давно знищили креатив і здатність мислити».

Натомість, усі добрі військові – це дуже креативні люди, недарма у військовій науці, крім стратегії і тактики є ще третя складова – оперативне мистецтво. Все, що стосується цієї складової, не може бути зробленим за шаблоном, кожному командиру доводиться писати власний мистецький шедевр бою. Українці, на переконання Удовченко, мало того, що мотивовані, так ще й дуже креативні. Тому завдання українського командира – утримувати дисципліну і паралельно заохочувати мотивацію і креативність: поважати своїх солдат, розвивати їхні здібності, допомагати у складних ситуаціях, дати їм оснащення і можливість вчитися.

Умова 4. Навчання

Щоб дожити до перемоги, треба знати, що робити і як це робити. Звичайно, в першу чергу це має знати керівник, він має бути навчений, з досвідом, – тоді він навчає цим двом питанням і відповідям на них командний склад, а вони – своїх підлеглих.

«На війні усіх доводиться вчити всьому на місці, навіть тих, хто отримав відповідну освіту, – говорить Удовченко. – Військова наука має свої правила, які треба знати і закріпити на досвіді. Ще в 2015, коли я прийняв батальйон, мені довелося вчити усіх з нуля: малювати карти, схему бою, складати стратегію і тактику, керувати своєю групою від побутових питань до технічних. Звичайно, усьому я не навчу, але я можу дати базу, задати напрямок, далі людина вже розвивається сама». Тоді, у 2015, лейтенанти, які прийшли під командування Удовченко, вже за 4 місяці стали командирами рот спеціального призначення і за усіма правилами приймали свої роти, рахували недостачі, вирішували проблеми солдат і розробляли стратегію і тактику бою.
У 2022 році при правильному навчанні люди з далеких від війни сфер опанували військові навички і вміння і вже за три місяці отримали блискучі результати.

«Якщо не ми, то ніхто»: як перетворити «хлопців з нашого двору» на «Команду Ух»

Умова 5. Матеріальне забезпечення

«Звичайно, ми не могли б вчитися, якби не мали, на чому це робити, – говорить Сергій Позняк. – У нас були усі передові технології – і ми навчилися користуватися усім цим, одразу закріплюючи, а інколи й отримуючи знання на практиці».

Добрий командир має опікуватися усім: від туалетного паперу і одягу до високотехнологічної зброї, стверджує Сергій. Не може бути ставлення «немає – то й немає, це не моє завдання, це відповідальність держави». Щоб команда добре працювала, її треба забезпечити усім необхідним. Інакше з’являються відео з тезами «ми не хочемо воювати, нас тут кинули без зброї і одягу», пояснює Сергій.

«У нас є все, – говорить Олег Удовченко, – і все це нам дали люди, а не держава, хоча забезпечення мало би бути її справою. Існує паралельний державі фронтовий обіг, позадержавна фронтова логістика. Таке буває тільки на фронті під час бойових дій, під час миру це неможливо, бо в мирний час інспектори все перевіряють, питають, де що взяли, навіщо воно треба». При цьому важливо, щоб командир розумів, що насправді треба його підрозділу, щоб не обтяжувати волонтерів зайвими забаганками, знати, у кого що і навіщо попросити і не набирати «все, що дають, аби було».

«Коли з’явилася інформація, що у нас в групі є спеціалісти, які працюють по далекобійним мішеням, небайдужі громадяни, в основному із спільноти kmbs, допомогли нам зі зброєю, – розповідає Сергій. – Зараз у нас в групі є 7 гвинтівок, 4 з них – від волонтерів. І це високоточна зброя, такої, мабуть, більше в Нацгвардії немає. Наприклад, професор теології Юрій Чорноморець – брат викладача kmbs Петра Чорноморця, один з двох снайперів в країні, які вміють працювати з barrett 416, дав мені цю зброю – і я теж зміг навчитися. Тепер нас таких двоє».

Сергій впевнений, що своїми перемогами група, серед іншого, завдячує ще й тому, що кожен в ній забезпечений усім необхідним – від побуту до робочих інструментів: шмелів, фаготів, різноманітних мін, дронів і так далі.

«Коли військові грамотно формулюють запит – це вже половина успіху, – говорить Сергій. – З цього вже можна складати перемогу. Важливо, щоб такі командири, як Олег Удовченко, які вміють зорганізувати і добре забезпечити невелику групу, працювали на більших масштабах, керували більшими угрупованнями – як мінімум, бригадами».