Андрій Мельник: «Важливо поставити акцент на гуманітарному розвитку України»
Засновник Cowo.guru про українське суспільство та проблеми культури України
У серії інтерв’ю з випускниками Києво-Могилянської Бізнес Школи «Проблема в іншому» вийшла нова розмова ведучого Андрія Сусленка з засновником Cowo.guru Андрієм Мельником. Mind публікує її.
Як би ти відповів на запитання: хто такий Андрій Мельник?
Колись ми з групою випускників РМВА-14 створили «клуб мислення». Ми розмірковували: що таке мислення? Як із ним можна працювати? Як його можна розвивати? Одне із завдань було – сформулювати свій світогляд у письмовій формі. Тоді, виконуючи його, я зрозумів, що чітко розділяю поняття підприємець і бізнесмен.
Підприємець, entrepreneur – це певна форма авантюризму, з якою людина живе у світі. Авантюризм може бути творчим, а може бути руйнуючим. Виписуючи свій світогляд я чітко зрозумів, що певна форма підприємництва є авантюризмом, і це ті ризики, які я беру. І є певні поклики зсередини, які мене кудись ведуть.
Скажімо, на цьому етапі мене привело в точку, яка називається Cowo.guru. Ядро – освітнє, але навколо нього розгортається велика ініціатива – творення середовищ, у яких може існувати творча людина, де вона може знаходити собі подібних, орієнтуючись на спільне творення та спільне благо. І, таким чином, відтворювати через це Україну.
Люди, з якими я знайомлюсь у межах Cowo.guru і поїздок Україною, є «садівниками». Вони можуть поєднувати природні сили, свою волю і мислення, «саджати» сенси, зрощувати роками. Тобто вони мають довгу волю, мислення і жагу до ризику.
Тобто ти або схильний до ризику, або окей із тим, щоб брати ризики? І, напевно, ти сам є людиною довгої волі?
Мені здається, коли ми знаходимося на певному фронтирі, тобто на межі визначеного і невизначеного, потрібна рефлексія, рефлексивне мислення, щоб рухатися вперед. А поєднання відповідальності та ризику відбувається само собою в цій точці. Якщо ти готовий вийти на фронтир творення, заходити за його межі, а потім повертатися назад, то ця довга воля тебе втримує на цьому фронтирі, а твоє мислення і здатність до ризику дозволяє тобі виходити за нього. Треба вміти там знаходитись і виходити.
Що ми звідти винесемо – це питання складне і не дуже зрозуміле, але внутрішні орієнтири мають бути. Вони дають стрижень, на який можна спертися.
За шкалою від 1 до 100, на скільки Україна має рефлексивне суспільство?
На 10. І якщо за останні роки це точно прогрес, то чи це прогрес за останні 30 років – я вважаю, що ні.
Цікаво, що ти одразу намагаєшся побачити ширшу картинку: «а давай подивимося на 30 років…». Це вміння було у тебе ще до навчання в kmbs?
Напевно, десь в паростках точно було. Розвиваючи перекладацьку компанію «Профпереклад», я досить багато спілкувався з людьми, керівником яких був, і ми завжди розмовляли про сенси і навіщо ми робимо те, що робимо. Тому цей вихід у «над-» часто існував у моїх розмовах. Але kmbs дещо розгойдує твій базис, ти починаєш його намагатися зібрати в іншу модель. Треба руйнувати для того, щоб бути на фронтирі – потрібно відмовитися від того, що було в минулому, вийти і стати руйнівником, але з позиції творення.
Архітектори минулого, будуючи храми, собори й інші творіння, знали, як завершиться робота, але часто не доживали до цього. Вони будували за межі свого життя. Те, про що ти говориш, для мене звучить дещо схоже. А що б ти хотів залишити за 100 років по собі?
Мені дуже цікаво спробувати подивитися на суспільство трошки по-інакшому. Не через національну формулу, в якій ми існуємо, а чи може існувати якась інша форма: з однієї сторони, є велика кількість людей, а з іншої, щоб вони не були масою. Щоб ця кількість мала певну субʼєктність.
Я не знаю, чи взагалі це можливо, чи буде можливо колись у майбутньому. Можливо не через 100, а через тисячі років, якщо цивілізація не занепаде, люди перестануть бути масою, зможуть бути субʼєктною особою в кожному людському прояві.
Отже, мені цікаво спробувати побачити світ у якійсь іншій формі. Я поки її не розумію, але називаю «сади софійності». Є острівки «садів», у них є люди, які обʼєднуються через плекання сенсів. Це середовище велике, у ньому є багато «садів», і люди з усього світу обʼєднуються.
Я спілкуюсь із Foundation for Future, вони намагаються мислити категорією «людство». Для них людство – це і минуле, і сучасне, і майбутнє. У «людство» потрапляють не всі люди, а ті, хто творять, працюють із сутністю. І постає питання – а чи можна створити такі передумови у суспільстві, які б відкривали людяне, людське через ось цю позицію «людства»?
Мені б хотілося спробувати подивитися на Україну як на місце певної свободи, певних чеснот, певного мислення, на можливості для виникнення паростків чогось унікального, вільного, яке потім імплементується у світ і народжує щось нове. Мені здається, що ця формула може існувати через гуманітарні науки. І важливо поставити акцент на гуманітарному розвитку України, українськості. Доєднувати усіх охочих і пробувати робити гуманітарні інновації, а вони породжуватимуть економічні, політичні тощо.
Отже, ти в Україні уможливлюєш розвиток гуманітарних інновацій, які будуть створювати передумови для розвитку різних галузей. І ти це робиш завдяки Cowo.guru. Хто твої клієнти?
Наша центральна концепція називається «шлях мирієвця». Це штучно створене нами слово, яке поєднує три ключові спроможності: мислення, дієвість і міра. Є люди, які спроможні рухатися «шляхом мирієвця», тобто від мислення до діяльності, рефлексуючи свою систему внутрішніх мір, отже, знаходячись у певній субʼєктній позиції. І цей рух спрямований, з однієї сторони, на себе, на самовизначення, а з іншої сторони – на взаємодію з іншими.
Наша стратегія на найближчі п’ять років – це пошук цих «садівників» і спроба нас всіх познайомити один із одним, створити передумови для спільної справи, середовище мирієвості. Середовище, де люди мислять, діють і розуміють свої червоні межі, можуть їх рефлексувати і можуть навіть за них заходити, але робити це свідомо.
Яке значення для тебе має слово «міра»?
Це одне із ключових понять, з якими ми працюємо. Якщо у нас немає мір або якщо у нас одна міра, то ми примітивні люди. Якщо наша культура спрощена і видає нам одну міру, ми стаємо пласкими людьми. Якщо ж культура створює багатовимірність, тобто я себе можу поміряти як людину-українця, як людину-бізнесмена, підприємця, учня, студента тощо, то зʼявляється різноманіття. І тоді я можу в цій культурі відтворювати унікальність, яка в мені закладена.
Цю концепцію ти створив у kmbs, під час навчання? Що взагалі дала тобі школа?
kmbs мені відкрила певний пласт гуманітарного, показала, що гуманітарне може впливати на методологічний, інструментальний бізнес. Також школа розхитала певні основи, на яких я стояв.
Взагалі я пішов до kmbs з двома задачами: підвищити свій рівень підготовки в бізнесі, в економіці та знайти однодумців, людей, з якими я можу спілкуватися на схожі теми, у схожих форматах.
Формула kmbs – це додавання гуманітарного. Гуманітарне направлене на роботу з основами, основи починають гойдатися, руйнуватися потихеньку, і ти починаєш намагатися зібрати основи свого бізнесу, перезбираючи й свої основи. Тут ти розумієш, що треба йти кудись далі.
Скажімо, «Профпереклад» почав трансформуватися. Ми максимально цифровізували процес перекладу, завдяки цьому змогли підвищити якість і продуктивність та інтегруватися в європейський контекст.
Коли ми запустили трансформацію «Профперекладу», я почав більш активно приділяти увагу клубу мислення і, на якомусь етапі, вийшов з компанії як керуючий партнер і залишився як міноритарний власник. Мій партнер продовжує управляти «Профперекладом», а я займаюсь Сowo.guru і розвиваю цей напрямок, «сади софійності».
Що змінилося за два роки навчання?
Відбувся певний level-up. Взагалі мені здається, що школа має породжувати інтерес до якихось тем, і якщо інтерес залишається, я далі йду його досліджувати.
Ми продовжуємо спілкуватися нашою групою, хоча пройшло вже багато років після навчання. Ми дуже різні, хоча наче в одних позиціях знаходимось, і ти кожного не можеш відкрити за один модуль. Та за 16 модулів, спілкуючись із кожним, ти відкриваєш його до такої глибини, до якої можеш, і розумієш усе різноманіття.
У нас є певне ядро, яке збирається регулярно і осмислює ті ініціативи, які б ми хотіли запустити. А далі ми вже презентуємо ці проєкти для нашої групи і приймаємо рішення – йдемо чи не йдемо. Ми створили таке місце, де можемо реалізовувати свій запит на вплив за межами організацій на складні системи. І тут ще реалізується якась частина душі людської.
Чи відрізняється Андрій Мельник до початку навчання і після завершення?
kmbs був певним накопичувальним ефектом. Після школи у мене були практики, зокрема опис світогляду і робота з цим, робота з медитаціями, філософська підготовка. Без kmbs цей процес був би пізніше і точно був би якимось іншим. Тобто kmbs розширила моє розуміння, як можна заходити в певні практики.
kmbs дає інструменти, через які можна подивитися на свій бізнес. І далі в тебе хитаються основи, на яких ти стоїш. А якщо ти готовий ставити питання щодо цих основ, то для тебе відкривається новий простір.
Альтернатива – піти до психологів. Але мені здається, що людина, яка може працювати з основами, – це має бути не просто психолог, а філософськи підготовлена людина. Я таких зустрічав дуже мало.
Освіта часто показує наші обмеження. Коли ти заходив на дворічне навчання на РМВА, напевно, ти зустрівся із набором своїх обмежень. Що ти дізнався про себе?
Коли я починав бізнес, то вчився на різних курсах, щоб отримати якесь розуміння – що таке бізнес. Згодом пройшов досить великий шлях від маленького точкового бізнесу до системи. Коли пішов до kmbs, наша перекладацька компанія була найбільшою в Україні. У певний момент я зрозумів, що курси вже не дають потрібного ефекту. І я вирішив, що підприємницька практика буде єдиним шляхом, яким я йду.
Але потім якось потрапив на курс чи подію до kmbs і здивувався. Я отримав зовсім інші інструменти, зовсім іншу якість освіти. Після цього я почав дивитися в бік МВА-програм, на різні бізнес-школи, зокрема й закордонні, але вирішив піти в kmbs.
Коли ти навчаєшся, то переходиш через якісь барʼєри. Скажімо, «гуманітарний день» показує, що можна йти або вище, або глибше за основи, на яких ти стоїш. Або навіть показує, що в тебе немає цих основ.
Чи може Сowo.guru стати університетом? Як у подальшому ти мислиш цей свій простір?
Напевно, може, якщо говорити про середньовічний університет, завданням якого було формування світогляду. Якщо ж казати про університет Гумбольдта, де в центрі знаходиться наукове дослідження, то Cowo.guru не буде виконувати цієї задачі.
Я бачу Сowo.guru саме як місце для отримання додаткової освіти, яке втрачене в українських вищих навчальних закладах. Cowo.guru – це місце формації, це певний спосіб життя. Шлях мрієвця – це спосіб життя, коли ти йдеш і твориш. А Сowo.guru допомагає – дає ключ, щоб рефлексувати себе і світ навколо, виходити на ширші контексти, через які можна дивитися на світ.
Ще немає завершеної форми Сowo.guru. Я відмовився від слова «школа» у назві, і поки ми кажемо «середовище мислення». У нас є формат, який я б назвав «місцями мирієвості» – це робота невеличких груп, які ставлять собі за мету осмислити, а потім втілити.
А що ти можеш назвати проблемами культури України на сьогодні?
Ми з колегами-випускниками РМВА-14 за чотири роки після випуску підтримали багато культурних проєктів. І далі поставили собі запитання: як нам систематизувати цю практику? Виникла ідея створити мапу культурного розвитку і для цього провести розвідку в українській культурі. Зрозуміти, на чому вона стоїть, де її проблеми, як її можна побачити.
Тому ми зараз заходимо в культурну розвідку, щоб спробувати побачити культуру як щось ціле, і робитимемо це у двох форматах – горизонтальному і вертикальному. Горизонтальний – це побачити напрямок загалом, а вертикальний – углиб. Наприклад, побачити, що таке музика в Україні – це горизонтальна розвідка. А потім на рівні цієї горизонтальної розвідки треба дослідити структурні елементи, перезібрати, знайти точки, до яких є сенс доторкнутися своїми спроможностями, ресурсами, зробити поштовх.
Наприклад, ми побачили, що існує проблема партитур української музики минулого. Щоб у нас грали цю музику, потрібно набрати ноти видатних композиторів, їх озвучити, програти і викласти у доступ – або комерційний, або вільний. Тоді українська музика почне звучати інтенсивніше.
Це начебто не складна задача для країни, в якій живе 30-40 мільйонів людей. Але у нас є лише 1-2 видавництва, які займаються нотами, партитурами. Отже, це тримається на плечах окремих людей, і якщо вони не захочуть цим займатися – усе впаде. І так в кожному місці, якщо придивитися…
Отже, ми складемо «мапу культурного поступу», де будуть викладені такі приклади, з якими можна працювати і від них далі відштовхуватися.
Як ти придумуєш нові слова на зразок «мрієвця»? Як це в тебе працює?
Спілкуюсь із людьми, яких я наслідую, свідомо чи не свідомо. Роки зо три тому для мене створити нове слово – це було щось надзвичайне, але коли ти починаєш рухатись у тему мислення, то розумієш, що для того, щоб описувати реальність, тобі не вистачає слів. Так і починаєш займатися творенням слів. Втім, це треба робити обережно, бо можна створити таку мову, яку ніхто не зрозуміє.
Коли я захожу з ідеями мислення в організацію, то перший крок – це зрозуміти, яке семантичне ядро у ній існує, як люди розуміють певні поняття. Ми кажемо «людяність», але ніхто не розуміє до кінця, що це таке. А нам треба розуміти, хто що говорить, коли каже слово «людяність».
Взагалі, мені здається, у нас є дві розмови в Україні: мають чи не мають бути еліти в країні. Якщо я не помиляюсь, Забужко каже, що нація – це ті люди, які прочитали спільні книги. Але ж можна прочитати 20-30 спільних книг і бути нацією, мати якийсь базовий рівень розуміння, а можна прочитати 200-300-1000 книг, провести діалог навколо них – і стати певною елітою, яка буде розуміти один одного і брати на себе відповідальність.
Якщо наші семантичні запаси великі, то ми можемо світ схоплювати як ціле. Я дуже мало зустрічав людей, які можуть схопити Україну як ціле і описати її у різних вимірах. А якби такі люди були, тоді ми могли б вести діалог із світовими елітами, які приймають рішення. Якщо ж у нас немає цієї спроможності, не вистачає цих семантичних форм, то на цьому ми і зупинимося як країна, як нація.
А чому б ти хотів навчатися сам?
Мені точно було б цікаво вивчити архітектуру й арт (малювання, образотворче мистецтво) на практиці. Це мені дозволить подивитися на те, що я роблю, з іншої позиції: з позиції творця- архітектора або з позиції творця-художника. І хотілося б спробувати подивитися на це не просто як на механічний інструмент, а як на певну естетику і етику.