Дайджест kmbs alumni: про бізнес-принципи інклюзивності, журналістику та вимирання філософії
Найцікавіше на платформі в липні
У рамках співпраці з Києво-Могилянською бізнес-школою та, зокрема, спільнотою її випускників Mind пропонує своїм читачам ознайомитися з найцікавішими матеріалами, що публікувалися на платформі kmbs аlumni протягом липня.
kmbs news
Викладач філософії Вінницького національного технічного університету Олег Хома розповів, що філософія вимирає в Україні як академічна спільнота, а без неї може початися процес «мавпування». Він додав, що у філософів є заборона на професію, оскільки для них немає структурного місця. І зауважив, що в Україні розвиток науки триватиме ще приблизно десять років.
Доктор філософських наук Олександр Філоненко вважає, що філософія – це не стільки професійне заняття, скільки потреба кожної людини, яка розвивається і вимагає експертних знань. Він додав, що саме це змушує нас подивитися на своє життя та відповісти на pзапитання: «Що мені потрібно зробити для того, щоб перестати жити там, де я не впізнаю самого себе?».
«Для мене вся філософія народжується з розумінням того, що ти живеш щасливе або нещасливе життя, але не своє. Це відкриття люди зазвичай роблять у підлітковому віці і його дуже лякаються, бо здається, що це дуже дивно, що ти живеш життя, яке потрібне твоїй родині, твоїм друзям, твоїй країні, але чомусь не тобі», – зауважив Філоненко.
Благодійний фонд «Старенькі» у липні продовжив знайомити користувачів соцмереж з підопічними пенсіонерами. У фонді наголосили, що літні чоловіки рідко звертаються по допомогу, оскільки не дозволяють собі скаржитися.
Два дідусі, які потребують доставки їжі, потрапили до липневого списку пенсіонерів, яким допоміг благодійний фонд. Перший із них – колишній спортсмен Олег Миколайович, який отримав травму. Ще один дідусь – Володимир Іванович.
Журналіст, історик та засновник медіа «Історична правда» Вахтанг Кіпіані видав збірник про видатних українок XX століття – «Україна жіночого роду». Книга вийшла друком у видавництві Vivat 2 серпня 2021 року.
До неї увійшло 26 історій жінок, чий внесок раніше не був оцінений, – це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політв'язні, журналістки, культурні діячки.
Випускники Києво-Могилянської Бізнес Школи (kmbs) провели першу регату – спортивне змагання на вітрильних човнах. Захід відбувся 23–25 липня в Одесі.
У перегонах взяли участь 44 випускники. Їх розділили на 12 команд, які змагалися за перше місце. Переможцям вручили кубок, який переходитиме з року в рік чемпіонам змагань. Захід має стати традиційною подією kmbs alumni.
kmbs openmind
Apple, TikTok, Procter & Gamble, Microsoft Teams, Spotify – світові гіганти, які презентували досягнення в забезпеченні інклюзивності. Директор центру інклюзивного дизайну Олександр Ворона вважає, що впровадження у бізнес принципів, що враховують соціокультурне різноманіття, стає передумовою для успішного розвитку таких компаній.
В Україні є приклади підприємств, які вже запровадили зміни. ПриватБанк створює доступну інфраструктуру, навчає співробітників інклюзивного процесу надання послуг, підвищує рівень фінансової грамотності користувачів. У компанії Jooble сприяють працевлаштуванню людей з інвалідністю, створюючи платформу для зустрічі роботодавця та людини з інвалідністю. Компанія MOZGI GROUP під час адаптації своїх продуктів для людей із проблемами слуху – команда зробила субтитри частиною кліпу.
Інклюзивність стосується не лише бізнесу, а й розвитку майбутнього покоління. Обговоренням питання доступності дитячих майданчиків ми підіймаємо новий блок, який часто залишається поза увагою, вважає Олександр Ворона. Досі є неприйнятні випадки, коли створюють місця окремо для дітей з інвалідністю. Це не є інклюзивність, а, навпаки, жахливий поділ на «однакових» та «інших» дітей».
Ключовою повинна стати теза, що кожна дитина має право на спілкування, гру та дозвілля. На сьогодні в Києві спостерігається позитивна тенденція, з’являються рекреаційні зони, парки, які адаптовані до потреб кожного відвідувача: доступний вхід, створюються доріжки з правильними кутами нахилу, доступ до різних об’єктів, наявність безпечного покриття майданчика. За умов належного фінансування, впровадження доступності та інклюзивності за 3–5 років можна змінити місто та навіть отримати міжнародне визнання – Accessible City Award.
У межах спільного проєкту «Детектор медіа» та Премії імені Георгія Ґонґадзе, журналісти і редактори розповіли, що їх надихає в роботі, як долають кризи й труднощі та що приносить професійне задоволення.
Ведуча ток-шоу «Зворотний відлік» Мирослава Барчук зазначила, що її мотивує й рятує розуміння масштабу історичного процесу. «Ми перебуваємо в короткому епізоді дуже-дуже довгої історії. Наша задача – не провалити свою ділянку», – впевнена вона.
Головний редактор «Суспільного телебачення» Юрій Макаров розповів, що ніяких особливих мотивів працювати журналістом у нього не було. Щоправда, його дуже гріло посвідчення із золотими літерами «ТАСС-РАТАУ».
За його словами, сенс професії – не лише повідомляти широким масам, що й де сталося, а й намагатися пояснити суть і значення подій. Бути «великим спрощувачем», тобто не просто розповсюджувати складну інформацію, а й робити це в доступній формі. «Коли енергію спрямовуєш на те, щоб донести до авдиторії нібито очевидні для тебе речі, а через якийсь час з’ясовується, що тебе не почули, хочеться все кинути. Щоразу вийти з піке допомагає несподіваний зворотний зв’язок», – додав Макаров.
Очільниця Української службу «Голосу Америки» Мирослава Ґонґадзе вважає, що для журналіста важливо мати цікавість до світу й до життя, до того, як твориться суспільство.
«Я в професії 25 років, і часом буває складно, адже хочеться, щоб люди розвивалися, а суспільна свідомість змінювалася. Демотивує, коли цього не відбувається і суспільство ніби знову й знову йде по колу, наступаючи на ті самі граблі», – вважає Мирослава.
Засновнику онлайн-видання «Наші гроші» Олексі Шалайському завжди подобалася журналістика. Він зауважив, що журналіст займається тим, що ходить по саду з апельсинами, вичавлює сік із фруктів, які дозріли, і йде собі далі.
«Жоден журналіст не хоче бути редактором, його до цього змушують. Але, коли відчуваєш, що твоє медіа стає успішним фінансово чи творчо, теж починаєш тішитися. І фінальна радість – коли люди, яких ти сам вчив журналістики, стають відомими редакторами чи отримують якісь суперпремії», – поділився Шалайський своїми спостереженнями.