Роман Квашенко: «Хотілося б, щоб потреби в меценатстві та благодійності не було»
Ми зустрілися з Романом Квашенком, випускником Президентської МВА та одним з 12 меценатів Премії імені Георгія Ґонґадзе, щоб поспілкуватися про kmbs як середовище особистого і професійного росту, про роль меценатства й благодійності в українському суспільстві та про те, якими проєктами повинні займатися члени спільноти.
Павло Білодід (далі – П. Б.): Романе, дякую, що погодилися на розмову. Розкажіть, будь ласка, про себе, про свій бізнес та загалом – про те, чим ви займаєтеся.
Роман Квашенко (далі – Р. К.): Я – власник компанії «Торговий Дім «Технологія Трейд» і випускник Президентської МВА-12 Києво-Могилянської бізнес-школи. Моя компанія займається імпортом і виробництвом інгредієнтів для харчової промисловості. Ми є дистриб’юторами декількох іноземних компаній-виробників та сфокусовані на ринку м’ясопереробної промисловості. В Україні на нашому власному виробництві ми виробляємо функціональні та смако-ароматичні суміші для харчової промисловості. Серед наших клієнтів найпотужніші підприємства галузі. В нашій сучасній лабораторії створюються індивідуальні та неповторні для них смаки. В нашій стратегії – розширити виробництво та розвинути експорт. Ми дуже ретельно працюємо в цьому напрямку.
В 2018-му був започаткований, а в цьому році запущений проєкт «Easy Grill». Це маринад, який розміщено в ЗІП-пакеті та призначено для того, щоб покласти туди м'ясо, рибу або овочі, закрити та маринувати, не використовуючи посуд та не бруднити руки. За годину отримуємо продукт, готовий до смаження. Це про зручність у використанні. З травня 2019-го року ми продаємо нашу продукцію в найбільших мережах супермаркетів України. Це наша перша спроба вийти на В2С ринок, сподіваюсь далі буде. Мені подобається працювати в цьому напрямку, створювати продукти та виводити їх на ринок. Власне, саме я приніс цю ідею в компанію. Однак я її не вигадав, а запозичив з Америки.
П. Б.: А в Україні є аналоги?
Р. К.: В Україні аналоги відсутні. Я не знаю з якої причини, але наразі ми не маємо конкуренції на українському ринку. Звичайно, є маринади – «Верес», «Торчин» вартістю десь по 20-30 гривень. Наш пакет коштує близько 50 гривень, і все одно ми успішно продаємо, конкуруючи з такими «монстрами». Все тому, що у нас унікальний, зручний у використанні новий продукт і тим цікавий торговим мережам та споживачу.
П. Б.: Ви давно у цьому бізнесі?
Р. К.: В цьому році компанії виповнилося 16 років, але, якщо говорити про власне виробництво, то йому 2 роки.
П. Б.: А ця трансформація із дистриб'ютора у виробника відбулася після kmbs?
Р. К.: Я сказав би, що не після, а під час навчання у kmbs.
П. Б.: Чи було прагнення таких змін мотивацією піти навчатися до kmbs?
Р. К.: Так, я прагнув змін. Хотілося вдосконалити компанію, побудувати її правильно. А особисто для себе я хотів нових викликів та, можливо, навіть якихось додаткових емоцій і драйву.
Про свій вибір йти навчатися я не шкодував жодного дня. Тільки, коли було важко, я думав: «На дідька воно мені все здалося?». Можу сказати, що перші чотири модулі на мене справили найсильніше враження, тому що це був такий ефект від нуля до певного рівня. Пригадую, як ми кількома групами обговорювали якісь теми, робили вправи, то я зазначив для себе, що люди використовують такі слова, які я навіть ніколи не чув. Я був дуже вражений, мені було приємно, що я опинився в колі настільки потужних та розумних особистостей. Зміни відбувалися протягом всього процесу навчання, вони і до навчання відбувалися і зараз продовжуються. Наприклад, хтось тоді поділився інформацією про те, якими функціями у нього займається маркетолог, HR, а у мене в той час не було таких посад – і я вже думаю, що потрібно теж попрацювати в цьому напрямку. Це – безперервний процес спілкування та навчання.
П. Б.: А як ви прийшли до меценатства та благодійництва, чи був такий досвід до навчання в kmbs?
Р. К.: Так, у мене був такий досвід. Протягом останніх років ми працюємо з фондом «Таблеточки» і допомагаємо їм з кількома проєктами в «Охматдиті». Ми кожного місяця перераховуємо їм певну фіксовану суму. До цього я особисто робив це спонтанно і несистемно, а зараз вже є певний налагоджений механізм. Я довіряю цьому фонду і впевнений, що вони направляють наші кошти на правильні справи. Раніше у нас в офісі стояли такі скриньки, куди співробітники клали гроші. А нещодавно був організований проєкт, здається, він називався «Скринька сміливості»: туди люди клали іграшки, які потім дарували онкохворим дітям за сміливість проходження певних важких процедур і витривалість у цьому процесі. Цим займаються мої співробітники. А щодо меценатства, то на сьогоднішній день я підтримую українських спортсменів з греко-римської боротьби та співпрацюю зі «Спілкою організацій людей з інвалідністю Києва» в напрямку підтримки заходів з реконструкції пандусів до державних установ.
П. Б.: Ви займалися боротьбою?
Р. К.: Ні, я боротьбою не займався. Мій друг, голова Федерації боротьби, запропонував мені допомогти молодим спортсменам, я погодився. Мова йде про не дуже великі суми. Окрім того, на рівні хобі я підтримую футбольну команду нашої компанії. Взагалі я вважаю, що культура підтримки соціальної відповідальності у нас на дуже високому рівні, адже багато хто займається благодійницькою діяльністю. Серед моїх колег з інших бізнесів чимало таких людей. Згадаймо хоча б найгострішу фазу війни – скільки тоді було зібрано грошей простими людьми! Звісно, можливо, хтось займається благодійністю не лише для того, щоб зробити добру справу, але й щоб очистити совість – у кожного своя мотивація.
П. Б.: А яка, на вашу думку, різниця між меценатством і благодійністю?
Р. К.: На мою думку, благодійність – це допомога людям, починаючи від хворих дітей і закінчуючи малозабезпеченим населенням. Меценатство ж – це підтримка мистецтва, культури, організація заходів, участь в таких проєктах, як, наприклад, Премія Георгія Ґонґадзе. І я впевнений, що це дуже важливо. Але хотілося б, звісно, щоб потреби в меценатстві і благодійності не було. Було б ідеально, щоб у держави були гроші на лікування хворих, щоб система була побудована таким чином, щоб можна було за рахунок страхування чи інших механізмів бути більш-менш забезпеченою людиною.
П. Б.: А яка у вас персонально мотивація, зокрема в підтримці проєкту Премії Георгія Ґонґадзе?
Р. К.: Я подумав: «Чому ні? Це – ще одна непогана справа. І все». Довго не розмірковував. Я хотів підтримати і людину, і долучитися знову ж таки до спільноти, з якою не завжди вистачає часу поспілкуватися. Думаю, якби цим займалася не спільнота kmbs, швидше за все, я б відмовився. Я знав, що цій спільноті можна довіряти, що це буде прозора процедура використання коштів.
П. Б.: Якою конкретно має бути Премія Ґонґадзе, щоб ваша інвестиція – і фінансова, і інвестиція власного часу – була виправдана? Яке майбутнє в цього проєкту?
Р. К.: Складне питання. Ми зустрічалися й обговорювали цю тему. Думаю, що, напевно 100-відсоткового бачення того, як це має бути, немає не тільки в мене, але й у всіх інших членів спільноти. Я вважаю, що нам потрібно сфокусуватися на тому, як зробити цю Премію якомога вагомішою: чим більша премія, тим сильніше за неї будуть боротися і намагатися її отримати. Я не знаю чи є у нас заможні журналісти і наскільки вагомою була матеріальна складова для першого лауреата.
П. Б.: Наскільки, на вашу думку, сфера журналістики є впливовою? Чи можуть блогери повністю витіснити журналістську професію?
Р. К.: У сучасному контексті виявляється безліч різних каналів, таких, наприклад, як соціальні мережі, які забрали в ЗМІ монополію на інформацію. Тепер будь-хто може написати пост і вплинути тим самим на багатьох. Донадьд Трамп у своєму Твіттері робить новини на весь світ, не використовуючи жодного редактора. «New York Times», «Financial Times» стають не потрібні. А якщо люди мають таку потужну Instagram-сторінку, де по 150 мільйонів переглядів і його пост теж має дуже високий вплив – то це журналістика чи ні? Сьогодні відбувається складний процес трансформації цієї професії, але справжня журналістика і свобода слова є безумовно важливими сьогодні.
П. Б.: І останнє питання: якими меценатськими проєктами, на вашу думку, повинна займатися спільнота kmbs?
Р. К.: По-перше, спільнота kmbs має дуже високий потенціал і могла б бути значно потужнішою – це моя думка. Наприклад, є одна закрита група – десь 500 тисяч людей, приблизно 80% з яких – чоловіки від 25 до 40 років, які є дуже цікавою аудиторією для певної групи товарів і важливість залучення саме їх набагато сильніша для рекламодавців, ніж спільнот на 10 млн. людей. Саме так наша спільнота, я б назвав її супер-таргетованою, – це надзвичайно потужне підприємницьке середовище. А якими проєктами опікуватися? Такими, якими інші не можуть.
Взагалі, я вважаю, що є kmbs і є всі інші бізнес-школи, які знаходяться на порядок нижче. Тому, мабуть, і від мене залежить визначення того, якими проєктами треба опікуватися. Якщо б та людина, яка запропонувала організовувати Премію Ґонґадзе, була фанатом дитячого футболу і правильно поставила питання, то наша бізнес-школа, можливо, створила б дитячу глобальну українську футбольну лігу. Тут справа полягає в тому, хто що запропонує і хто чим захоплюється. Для цього потрібні лідери.
П. Б.: А на вашу думку, спільнота підтримує потужну ідею чи людей, які цю ідею пропонують?
Р. К.: Спочатку, звичайно, людей, я думаю. Однак, ці обидва фактори дуже пов'язані.
