Як це – бути універсальним репортером?
Розповідає автор проєкту Donbas Frontliner Андрій Дубчак
Андрій Дубчак – фотограф, репортер і журналіст. Автор проєкту Donbas Frontliner, де в реальному часі показують, що відбувається на лінії фронту. Кадри Андрія публікують в The New York Times, NBC, The Guardian, Reuters.
Що для вас – найкрутіше у вашій роботі?
Найкрутіше – це комунікація з людьми. Сутність роботи репортера – показати велику подію через окремих людей. Війна – це люди, і тому на моїх фотографіях люди не стріляють. Так, наприклад, на одній з моїх фотовиставок було 60 світлин, і стріляли лише на одній. Все інше – моменти з життя людей, що живуть та воюють на фронті.
Як ви вчились фотографувати?
Хист до малювання я мав ще з дитинства. Багато малював в школі звичайною ручкою чи олівцем. З 2003 року я працював на сайті «Радіо Свобода», виконував і функції більд-редактора. Для купівлі фото мав доступ до провідних фоторедакцій світу – AP, AFP, Reuters. Щодня вибирав та купував фото до ілюстрації подій та новини. Тому “надивився” дуже багато. А це важливо – дивитися на роботи фахівців. Коли вперше взяв для рук фотокамеру наприкінці Євромайдану, то з композицією якось одразу склалося саме через цю “надивленість”.
Технічні аспекти роботи з камерою та фотографією я вже потім вивчав у Київській Школі Фотографії. Ну і практика. Практика, практика і ще раз практика. Меж досконалості немає, і треба постійно вчитися. Фотографія – це просто, але після років роботи й практики.
Як наважились поїхати на фронт?
Я був першим стрімером Євромайдану. Стрімив всі події Революції Гідності, включно з трагічними датами – 18,19,20 лютого. Бачив багато смертей на власні очі. Бачив тіла у моргу. Після такого досвіду я розумів, що війна і фронт потребують ретельної підготовки та знань. Я пройшов декілька дуже потужних курсів воєнних репортерів від інституту масової інформації. Пройшов курс по парамедицині. Але розумів, що для ефективної роботи потрібна машина. Потрапив я на фронт вперше лише на початку 2016-го.
Як ви відчуваєте себе, коли фотографуєте?
По-різному. Іноді драйвуєш, іноді не розумієш, що навколо відбувається. Це залежить від багатьох речей, від психологічного, морального та фізичного стану. Чи йдуть люди, яких ти фотографуєш, на контакт? Чи подобаються вони тобі? Це купа елементів, які дозволяють тобі драйвувати або не драйвувати.
Фотографія – це водночас проста і складна річ. Аби зробити фотографію, потрібно натиснути на кнопку. Але для того, щоб натиснути на кнопку, потрібно пройти досить довий шлях. А фронтові фотографії – це тренінги, комунікація з людьми, бачення композиції, символів та елементів, що тебе оточують.
Donbas Frontliner
Donbas Frontliner став квінтесенцією досвіду нашої команди. Йдеться про роботу з вебсайтами, фотографією та стрімами. За допомоги Donbas Frontliner ми фіксуємо реальність такою, якою її бачимо. Адже брак інформацію про фронт відчувається катастрофічно.
Одна з головних фішек проєкту – інтерактивність. Ми багато спілкуємось з нашою авдиторію, зокремо в Instagram. До речі, близько 75% підписників інстаграму Donbas Frontliner – англомовні. Це люди зі Штатів, Австралії та Великої Британії.
Donbas Frontliner є унікальним не лише на теренах України, але і у світовому масштабі. Це не лише медіа для людей і соцмереж, але й медіа для медіа. Ми співпрацюємо з багатьма редакціями: з Радіо Свобода, 24 каналом, НВ, Associated Press, Reuters та іншими впливовими медіа.