18 грудня 2019 переглянуто 1686

Меценатство заради загальної безпеки. Розмова з Миколою Вікнянським

 

Чому успішний бізнесмен може піти в політику? Якою є його мотивація й чим він може бути корисним державній системі? Про це, а також про навчання у бізнес-школі та підтримку премії Георгія Ґонґадзе, ми поговорили з Миколою Вікнянським, власником компанії Termopal, засновником Асоціації експортерів меблів України та випускником Presidents’ MBA kmbs.

Павло Білодід: Миколо, яким бізнесом ти зараз займаєшся?

Микола Вікнянський: Я вже майже 20 років працюю у сфері деревообробки та меблевої промисловості: імпортую та постачаю українським фабрикам матеріали, з яких вони потім роблять меблі. До 2014 року місцевий меблевий бізнес розвивався дуже швидко, тому що основним ринком для моїх клієнтів були країни колишнього Радянського Союзу. Коли почалася війна, ці ринки були втрачені, й з того часу я займаюся переважно розвитком та посиленням українських меблевих фабрик, щоб вони виходили на експорт. Я є одним із засновників бренду Furniture for Ukraine, допомагав вітчизняним компаніям брати участь у виставках у Кельні, в Польщі тощо.

Згодом я об'єднав зусилля з асоціацією меблевиків і сфокусувався на просуванні українських меблів у всьому світі. Іншими словами, ми вирощуємо ринок для своїх клієнтів – щоб вони були успішними.

Сьогодні Україна експортує меблі в 90 країн світу. Ми вже перевищили показники продажу, які були до 2014 року, виготовляємо більше меблів, ніж до війни. І ми повністю незалежні від країн СНД. Ця сфера бізнесу в Україні розвивається дуже успішно. Це приклад того, що для того, щоб бути успішним, необов'язково працювати в IT.

П.Б.: Яким був шлях до kmbs що спонукало тебе піти навчатися?

М.В.: У ситуації невизначеності хтось хоче засунути голову в пісок, сховатися від неї. Інші прагнуть робити все, як раніше. А я захотів зрозуміти, що й як відбувається насправді, у мене виникло сильне бажання вчитися. Не знаю, чи розібрався повністю, але я принаймні трохи наблизився до цього розуміння завдяки kmbs.

П.Б.: Що вдалося отримати завдяки навчанню?

М.В.: Я завжди був дуже самовпевненим, завжди знав, що мені робити і, не замислюючись, міг ще й іншим підказати – що робити їм. Після двох років навчання у мене виникло чимало запитань до самого себе й, зрештою, я став вже не настільки впевненим. Тепер я багато чого ставлю під сумнів: свої думки, рішення, те, що бачу навколо. І за це я дуже вдячний школі, бо, з моєї точки зору, так правильніше. Це моя перша зміна.

По-друге, я завжди любив вчитися. Наприклад, коли познайомився зі стендової стрільбою, то протягом кількох років кожного дня ходив стріляти по тарілочках. Так само було з вітрильним спортом. Проте коли ти переходиш до тренування мозку – ці речі стають не такі цікаві, натомість виникає бажання отримати дедалі більше знань. Можна сказати, що kmbs «підбила» мене на те, щоб постійно продовжувати вчитися.

Звичайно, дуже важливі й знання, які отримуєш у школі, у тому числі про системне і критичне мислення. Та особливо вдячний я професору Моренцю. Після першої його лекції я сказав йому: якщо від навчання візьму тільки те, що почув у Вас, то мої гроші вже повністю окупляться. Уявіть: сидить група з 30 підприємців – і раптом поезія Вінграновського. Це було так сильно, що я ледь не заплакав. Зі мною такого не було ніколи, а він взяв – і відкрив це в мені.

П.Б.: А як школа вплинула на бізнес?

М.В.: Асоціацію експортерів я створив практично одночасно з тим, як потрапив до kmbs. Але під час навчання я переглянув свої погляди на те, як це робити правильно. До школи я думав, що буду один вести усіх, у мене не було навіть ідеї про об’єднання з іншими. kmbs допомогла мені змінити візію.

Крім того, у kmbs я познайомився з Володимиром Патісом, який став президентом асоціації меблевиків і моїм другом.

Меценатство заради загальної безпеки

П.Б.: Як з'явилися рішення йти в політику?

М.В.: Я не можу сказати, що хочу займатися політичною діяльністю. Але я не можу нею не займатися. Тому що якщо я не буду це робити – то хто буде?

Зараз я є керівником обласної партійної організації «Голос» в Одеській області. Якби мені про це сказали півроку тому, то, напевно, я б засміявся і не повірив. Але я дуже переймаюся тим, що відбувається сьогодні в країні. Переймаюся нашою демократію, що тільки зароджується, при цьому постійно збивається з правильного шляху, ставить сама над собою експерименти і ризикує загинути. Тому у мене не було іншого виходу: я сказав, що добровільно надягаю на себе хомут – і йду вперед.

П.Б.: Що здатні зробити люди з успішним досвідом в бізнесі у політиці?

М.В.: Насправді я не впевнений, що можу бути ефективним депутатом. Тому й не намагався пройти до Верховної Ради. Під час виборів я ніде не говорив про себе, а лише про партію, бо для мене було важливо збільшити її рейтинг.

Бізнесмени здатні створити організацію – і цим можуть бути корисні у політиці. Нам не варто намагатися переписувати закони, але ми можемо допомогти людям, які будуть більш ефективними у ролях депутатів та політиків.

П.Б.: Що для тебе означає меценатство? І яке значення для тебе є підтримка премії Ґонґадзе?

М.В.: У класичному розумінні меценат – це той, хто підтримує науку, культуру та мистецтво (саме слово походить від прізвища давньоримського державного діяча, який опікувався різними видами мистецтва). Я вірю, що культура та мистецтво – це те, що веде нас вперед і відрізняє від тварин. Навіть не знаю, що важливіше – хліб чи наша внутрішня культура.

Премія Ґонґадзе, як на мене, – не меценатство у класичному розумінні. Адже розвиток чесної журналістської культури – це питання порятунку й збереження демократії. Тому я ставлюся до участі у цьому проєкті як до добровільного внеску в загальну безпеку.

П.Б.: Чи був у тебе досвід меценатства раніше?

М.В.: Я брав участь у виданні декількох книжок, гроші на них збирали через краудфандінг. Без меценатів ці книжки не могли б народитися, а залишились би у вигляді рукопису. Ось це, як на мене, типове меценатство. А чесна журналістика – питання нашого виживання.

П.Б.: Якою була персональна мотивація для участі у премії Ґонґадзе?

М.В.: Для мене персональна та колективна безпека – це одне й те саме. Чесна журналістика – це одна з основ сильного суспільства, демократії. А її відсутність – це скочування в кам'яну добу. І якщо я можу допомогти нашому суспільству стати трошки сильнішим, я це маю зробити. Замість гасіння пожежі – давайте побудуємо систему пожежної безпеки. Давайте підтримувати чесну журналістику в Україні – й тоді наша демократія проб’ється, як квіточка крізь асфальт.

П.Б.: Де сьогодні можна навчитися державотворенню, основам демократії?

М.В.: Перш за все, з літератури – наприклад, я читаю сучасних філософів на кшталт Френсіса Фукуями, а також Ніла Ферґюсона. Відвідав лідерський семінар в Aspen Institute Kyiv, де говорили про те, що таке політика, держава, влада, якою є природа людини тощо. Я зустрічався з організацією NDA (Національний демократичний інститут США), яка має допомогти нам з навчанням – як правильно будувати політичну партію.

У мене є досвід того, як будувати організацію, яка заробляє гроші. Але політична партія – це зовсім інше. Тому я планую продовжувати вчитися. Адже те, що робиться інтуїтивно – не завжди правильне, а системне, навпаки, часто контрінтуїтивне.