Дмитро Шестаков: «З власного досвіду знаю: якщо людина робить щось цікаве для себе, робить щось у власне задоволення, – простір дає і вчителів, і можливості»
Що таке інновації та чи легко їх імплементувати в компанію? Наскільки важливий самостійний вибір професії? А також про викладання в kmbs, плани на майбутнє і про йогу як базис фізичного та емоційного здоров'я ми поговорили з Дмитром Шестаковим (MBF-3) – випускником Києво-могилянської бізнес-школи, резидентом powered kmbs alumni platform та керуючим партнером компанії з управління інноваціями THINKERA.
– Дмитре, як бачите, ми переходимо дещо в інший спосіб життя з ситуацією навколо пандемії. Мабуть, надалі спілкування он-лайн стане більше нормою, ніж зазвичай.
– Так, світ постійно змінюється. Є такий парадокс конвергенції технології: чим більше технологій з'являється, тим скоріше з'являються інші технології. Світ і без пандемії динамічно змінюється і динаміка змін пришвидшується. Пандемія стала тригером з проникнення технологій в суспільство. Не думаю, що це так критично, як пишуть футурологи і що все кардинально зміниться, але пришвидшення проникнення технологій спостерігається. Я живу інноваціями, досліджую їх як з практичної, так і з наукової точки зору. І основна проблема при імплементації технологічних досягнень лише в психологічному бар'єрі на навчання. Це пов’язано із вимушеністю міняти звички і напрацьовувати нові. Як на мене, поточна ситуація пандемії, в глобальному масштабі, зсуває цей психологічний бар'єр.
– Можливо, можна говорити про новий тип mindset, про ставлення до цих нововведень? Чи дозволяємо ми пустити ці інновації в наше життя?
– Так, безперечно, mindset змінюється. Знаєте, це поки півень не клюне, то нічого не зсувається, люди не починають ворушитися. Нині в українському бізнесі всі тримаються за голову: «Як бути? Що робити?» Так, всі тепер вимушено рухаються в зону нових технологій, орієнтуються на нові бізнес-моделі. Така ситуація контрастів.
– Знаю, ви, як учений, орієнтовані на дослідження інновацій і маєте багато практики у цій галузі. Нині додалося викладання. Як ви себе, все ж, ідентифікуєте?
– Гарне питання (посміхається). Я його собі ставлю з 2012 року, відколи вступив в докторантуру. Звісно, можна бути винятково науковцем і синтезувати в межах фахової галузі, проводити дослідження. А можна – крізь призму власного практичного досвіду. Я маю практичний досвід і мене драйвить екстраполювати нові знання на практичний ґрунт. Тому я, радше, себе ідентифікую як практика, або прикладного науковця, якщо так можна сказати.
– Ситуативно: якщо «сьогодні» потребує наукових знань – ідете в науку; якщо – практик, то цю науку застосовуєте на практиці. Тоді життя стає більш органічним, чи не так?
– Це ви точно сказали. Для мене такий органічний стан – викладання в kmbs. На сьогодні я викладаю лише в бізнес-школі, але планую розширювати практику. З нового навчального року викладатиму в Києво-Могилянській академії на кафедрі фінансів. Для мене викладання в kmbs – взаємозначний обмін. Після кожної лекції я відкриваю щось нове, з'являються питання над якими я працюю. Я розмірковую через власний досвід, заглиблююся, читаю, шукаю нову інформація і таким чином змінюю той предмет, який викладаю.
– Тепер мені зрозуміло, що тригером переходу на практику є нові знання. На вашу думку, саме ментальні чи практичні челенджі дозволяють поєднати вже наявні знання або досвід з чимось новим і далі рухатися?
– Безперечно. Цікавий момент, що у східних традиціях духовного розвитку ключовим таким базисом є нові запитання. Без запитань в людини немає розвитку: «Для чого потрібна сім'я? Що таке Бог? Чого я хочу в житті?» Ці запитання продукують наш розвиток. Так само й запитання в бізнесі.
– Ви не дарма згадали східну духовну практику, адже певний час займалися східними єдиноборствами і спортивним вдосконаленням. У спорті рух вдосконалення зрозумілий, його можна передбачити. А який шлях ви пройшли після закінчення ВНЗ і до тепер: це був лінійний розвиток, цілеспрямований рух, слідування принципам, а, можливо, якась практика чи бажання слухати свій внутрішній голос?
– Я би не сказав, що це було слідування принципам у розумінні принципу як цінності, на яку ми спираємося під час ухвалення рішень. Я просто робив те, що мені подобалося і дисципліну при вступі до ВНЗ я обрав самостійно, не орієнтуючись на бачення батьків. З власного досвіду знаю: якщо людина робить щось цікаве в першу чергу для себе, робить щось у власне задоволення, – простір дає і вчителів, і можливості. Мова йде не про замкнене коло і сліпу удачу, а про закон руху енергії: для того, щоб отримати, треба щось і зробити. Я вірю в досвід попередніх життів, у карму: якщо ми народжуємося в певних умовах, коли можливостей у когось більше, ніж в інших, то це результат тільки попередніх наших дій.
– В яких саме аспектах для вас виражається ціннісний підхід і як він проявляється в повсякденному житті?
– Основний принцип – точка зору, як я сприймаю себе у світі. І, звісно, я дивлюся, яку цінність можу дати у всіх галузях, в яких я працюю.
– Цінність як результат: хіба це це не споживча цінність?
– Тут питання, що таке споживча цінність: фізична, емоційна?
– Якщо ми говоримо про викладання не лише як про передачу знань, а про наявні там дидактичні моменти, харизматичні, надихаючі тощо.
– Абсолютно правильно. Йдеться про філософію бачення і сприйняття себе у світі.
– Коли ми вже торкнулися питань цінностей: чим для вас є спільнота alumni kmbs, у чому її важливість?
– Спільнота – епіцентр об'єднання людей типу value-driven, ціннісно орієнтованих людей, ба більше, – центр формування таких людей. Школа допомагає викристалізувати таке бачення.
– Що може посилити такий осередок?
– Сильніша і більша комунікація підсилить взаємодію між нами. Разом ми можемо створювати більші цінності і генерувати їх, транслювати. Я не вірю у зміни олігархічної системи з її наявними цінностями, але власним прикладом ми точно зможемо закласти правильний фундамент для іншого покоління, я вірю в еволюцію. Саме тому генерація цінностей, якими наділена спільнота, зможе якісно вплинути на формування розвитку України як самодостатньої держави, як нації.
– Що, на вашу думку, може посилити спільноту випускників? І що, особисто вам, хотілося б від неї отримати?
– По-перше, я помітив такий парадокс – як в українському бізнесі, так і в спільноті – відсутність стратегічності. Що я маю на увазі? З однієї сторони, випускники організовують гарні благодійні ініціативи, культурні проєкти. Ми класно мобілізуємося, коли треба вирішувати якісь складні питання в екстремальних умовах. Але будь-яка організація, будь-яке об'єднання неможливе без економічної складової. Як на мене, у спільноти повинна бути бізнес-модель. Я не вірю, що можна в лічені місяці досягти break even point. Об'єктивно, на Заході і в країнах з наявними потужними асоціаціями, спільноти можуть формуватися десятиріччями. Думаю, у нас є два шляхи: або шлях еволюції і очікування зміни свідомості, відтак, збільшення благодійних внесків на розвиток alumni спільноти і школи; або шукати іншу бізнес-модель і думати, яким чином ми можемо монетизувати спільноту. Я бачу, що люди бояться застосовувати сюди якусь бізнес-логіку, а бізнес-логіка передбачає інвестиції. Наприклад, є багато ініціатив і спроб розвитку alumni kmbs, але реальність така, що люди не готові інвестувати в тестування гіпотез бізнес-моделі. Я думаю, що це точка росту і розвитку нашої асоціації, що ми наразі і робимо з Радою спільноти.
– Інвестиції не обов'язково мають бути лише фінансовими, а, наприклад, різного капіталу: соціального, емоційного, часового й інших аспектів. Яким ви бачите цей innovation pillar Києво-Могилянської бізнес-школи або спільноти?
– Безперечно, йдеться не лише про фінансові ресурси. Будь-який проєкт, будь-які зрушення без фінансової підтримки на початку можуть бути, але продовжуватися – ніколи. Без кваліфікованих людей, без експертизи, без зв'язків, без емоційного капіталу це не може відбутися. Я ще не бачив жодного проєкту, який би реалізувався без фінансової частини. У будь-якому проєкті є фінансова частина, навіть якщо люди її закривають своєю благодійністю.
– Якби ви були ініціатором інноваційного стовпа kmbs, щоб це могло бути?
– Гарне питання, наразі я не готовий дати відповідь на нього. В мене були думки стосовно створення нормального центру R&D з інновацій. Такого в Україні ще немає. Результати досліджень такого центру методологічні, їх можуть отримувати і український бізнес, і державні інститути, а також їх можна продавати на Захід. Це нормальна модель і те, на чому заробляють R&D центри при лідуючих світових бізнес-школах та університетах.
– Предметна сфера такої діяльності – дослідження яких саме аспектів?
– Методологічні аспекти управління інноваційними проєктами, управління інноваціями, – education складова.
– Мова йде про нішову річ з вузьким колом фахівців. Як долучити до такого потенціалу більш ширший?
– Такі дослідження можуть відбуватися на бізнес-кейсах і, власне, бізнес може бути їхнім замовником.
– Ви – досвідчений практик. Які ключові люди або книги вплинули на вас, стали визначальними у кар'єрі чи науковій діяльності?
– З книжок, напевне, дуже сильно на мене вплинув фінансист Пітер Бернстайн. Після його першої книги «Против богов. Укрощение риска» я, мабуть, всі його книги перечитав. Томас Кун «Структура научных революций» теж вплинула на моє становлення, з психології багато читаю й, звісно, тримаю руку на пульсі прикладної економічної літературі, що публікується переважно бізнес-школами університетів Ліги Плюща.
– Які практики сьогодні використовуєте для свого професійного, фізичного розвитку та й в принципі для подальшого життя?
– Першочергово, це йога, яку я практикую майже 9 років. Для мене це не вид спорту, а спосіб життя і філософія, мій базис фізичного, емоційного, духовного здоров'я, а також інструмент роботи зі своєю психікою через організм. Незвичні асани, різноманітні комплекси, пранаями тощо дозволяють відслідковувати різні емоційні, дуже глибинні патерни власної особистості.
– Як ваша практика виглядає щоденно, скільки часу ви їй приділяєте?
– Як сказав мій перший учитель: «Йога починається не тоді, коли ти сів на коврик, а коли ти з нього встав». Йога – це спостереження за собою, за природою, за людьми, постійне міркування, багато видів медитації, відкритість до нової інформації і до того, що наш світогляд, наша точка зору – не апогей розвитку як такого.
– У чому тоді проявляється прогрес в практиці? Як йогін-початківець відрізняється від досвідченого йогіна?
– Мій вчитель одного разу запитав мене: «Ну, ти щасливий?». Коли я замислився над його питанням, то зрозумів: щастя – дуже динамічна річ. Для того, щоб бути щасливим, завжди потрібно балансувати і для цього слід докладати зусиль. Якщо позитиву в житті більше, значить ви робите все правильно, а якщо його стало менше, то це маркер, що ви робите щось не так, йдете не тим шляхом.
– А який у вас наразі шлях? Над чим працюєте?
– Нині я викладаю в КМBS у Presidents' MBA, розвиваю напрямок з управління інноваціями. Це унікальний курс, я особисто вивчав методології, які є в DARPA, в NASA, працював з ними. Хочу імплементувати розширений курс в KMBS, працюю над цим вже близько року. Також думаю зробити відкриту програму або п’ятиденну програму з innovation management. Фідбек груп Presidents' MBA має вау-ефект і це зрозуміло: щоб розробити цей курс я досліджував сотні джерел протягом останніх десяти років через призму практичного застосування.
– По суті, ви зібрали його по крихтах?
– Саме так. Є, звісно, онлайн-курси, але вони зазвичай про дуже загальні, базові речі. Також нині я працюю над тим, щоб викладати цей курс в Роттердамській бізнес-школі. Ну, і, звичайно, працюю над декількома проєктами у сфері кібербезпеки та face recognition, методологічно й системно займаюся управлінням інноваціями й інноваційними проєктами. Message, який я хочу донести: інновації – не хаос, а цілком зрозумілі і прогнозовані методології, створення нових продуктів.
– Якщо відмежуватись від поточного контексту, що б вас могло підсилити?
– Думаю, це і партнер, і компанія, яка була б готова спробувати реалізацію системного портфельного підходу в межах підприємства, і стратегічний підхід до розвитку інновацій.
– В якомусь конкретному секторі?
– Не обов'язково. Реалізація можлива в будь-якому секторі чи стратегії. Тут важливо через успішні реалізовані кейси задати цей ритм, розгорнути і показати бізнесові, що це працює. Почати змінювати бізнес-філософію, адже без цієї зміни позитивних наслідків не буде.
– Яким чином, на вашу думку, такі інновації вивести на більш системну основу?
– По-перше, сміливо зізнатися, що ми не розуміємося в інноваціях. По-друге, припустити, що без інновацій майбутній розвиток неможливий і поставити питання: чому? По-третє, усвідомити той факт, що інновації створюють люди, фахівці. І, по-четверте, усвідомити і прийняти, що у фахівців потрібно вкладати. Послуги професіонала коштують недешево, в них треба інвестувати. Умовно, кожна компанія інвестує, але ці інвестиції, переважно, в межах звичайної операційної логіки. Під час свого курсу я пояснюю, чому так відбувається, які парадокси на це впливають, як обираються інвестиційні програми в компанії. Переважно інновації сприймаються як неконтрольовані ризики, однак це не так, вони є окремою наукою, зі своїми принципами, методами і методологіями, інструментами.
– Зараз ми говоримо про інновації як про певну компетентність, навички чи про інноваційний mindset? Чи це взагалі про професію інноватора?
– Я б тут погодився з Євгеном Саранцовим, що не треба робити ставку на зміну mindest. На жаль, у нас ще існує така точка зору: щоб розпочати інновації в компанії, слід змінювати майндсет. Спочатку необхідно реалізовувати інновації, бачити конкретні результати і тоді буде змінюватися майндсет. Ми знаходимося в замкненому колі: змінювати майндсет люди бояться через відсутність в Україні досвіду, фахівців, кейсів. Це коло можна розірвати, якщо залучати компетентних людей, їх не багато, але є. Важливо, щоб майндсет був партнерським, адже брати людей, які можуть налагодити і запустити в компанії цей процес на зарплату, зазвичай, досить дорого, що є іншим вузьким місцем для початку культури інновацій в компанії, адже поки український бізнес є досить жадним. Але це питання часу, рано чи пізно, компаніям доведеться конкурувати за людей, інакше вони програватимуть.
– Що відбувається з учасниками курсу, який ви викладаєте, на який рівень вони виходять після його завершення? Вони набувають додаткові навички, стають більш clever чи просто змінюють свій погляд на перспективу інновацій в своїх компаніях?
– По-перше, це зміна погляду та системне розуміння інновацій. Спроба самостійно розібратися в їх таксономії – чорна діра. Починається дослідження однієї школи, другої, третьої і можна загубитися. По-друге, ми розбираємо принципи створення підривних інновацій, принципи системної реалізації інноваційної стратегії в компанії, методологічне розуміння управління ризиками інноваційних проєктів на конкретних кейсах. Як оцінювати ризики інноваційних проєктів в принципі – наукова новизна моєї роботи, яка на глобальному рівні досить valuable. У цьому році планую завершити книгу з власної методології управління ризиками інноваційних проєктів, думаю, публікуватимемо її в KMBS.
– У чому саме новизна вашої роботи?
– Кожен проєкт по суті складається з п'яти гіпотез, які тестуються впродовж його реалізації. Цими гіпотезами можна класифікувати, оцінювати проєкт на різних стадіях. Я до цього прийшов через власний досвід, керуючи трьома венчурними фондами в інноваціях.
– Що ж, я вдячний вам за відкритість, за доступність. Мені подобається, що під час такого спілкування ніхто нікого не переконує, а ми ділимося тим, у що віримо, приймаємо один одного. Це класна реалізація цінностей Києво-Могилянської бізнес-школи.
– Дякую і вам, Олександре, за чудову розмову! Було цікаво і приємно.
Інтерв'ював – Олександр Зеленюк