Як меценатство може стати частиною національної безпеки
Історичні подорожі-розвідки ангелів спільноти kmbs alumni продовжуються: цього разу – Полтавщина
Випускники KMBS продовжують вивчати питання складових національної безпеки в інтелектуальних подорожах, під час яких досліджують історію різних регіонів країни, обговорюють почуте та докладають нові знання до концепції трансформації країни.
Минулого серпня представники спільноти kmbs alumni відвідали Івано-Франківську область, а у жовтні продовжили дослідження у Черкаському регіоні.
Цього року у червні до фокусу їхньої уваги потрапила Полтава – історія краю та визначальні аспекти буття її мешканців. «Спільні подорожі допомагають побачити світ не однією, а десятьма парами очей, відчути не одним, а десятьма серцями, витлумачити не однією, а десятьма головами, – говорить Ольга Катющенко (операційний директор в Starlight Production та випускниця EMBA-27). – Якраз у цьому цінність таких поїздок, адже послухати екскурсію, познайомитися з новими людьми можна і самому, але зробити з цього спільний інтелектуальний досвід, примножений особистим досвідом кожного з учасників, – ось що цінне і призводить но творення нових сенсів».
Полтава має давню і дуже цікаву історію, настільки багату, що і Катерині Мартиненко, (керівниця з корпоративного управління АТ КБ «ПриватБанк» директорка благодійного фонду ПриватБанку «Допомагати просто!», ЕМВА-27), яка там народилася, і Лілії Матвєєвій (СЕО дистр.компанії WhiteOrtho, голова БФ Dental Help UA, ЕМВА-33), котра вперше туди потрапила, було цікаво відкрити для себе цей куточок України. Причому, як сам по собі, так і в порівнянні з іншими невеликими містами держави. «У таких поїздках, по-перше, усвідомлюєш, як мало знаєш про власну малу батьківщину, але разом з тим, починаєш відчувати зв’язок між минулим і теперішнім, а ще – між регіонами країни: вони дуже різні, але усі – українські у різних проявах», – ділиться враженнями Лілія Матвєєва.
Навіщо потрібні музеї?
У Полтаві на 270 тисяч мешканців припадає 11 музеїв тільки у самому місті. І це – не рахуючи пам’яток, унікальних церков, яскравих автентичних місць, які варто відвідати, і просто пишної природи. Тому перше сильне враження, звичайно, справили саме музеї, які ніби застигли у радянському часі і попри те, що змінили вивіски, поки ще не встигли ні усвідомити можливу власну роль у формуванні національної ідентичності, ані модернізувати сенс своєї роботи.
«Зрештою, в СРСР музеї були частиною пропаганди, – говорить Микола Демченко (співзасновник юридичної компанії «Праве діло», випускник РМВА-10). – І залишати їх у такому ж вигляді, якими вони були тоді, просто не можна. З другого боку – їх треба спасати, бо вони попри те, що мають багаті фонди і цікаві експонати, надзвичайно занедбані і не розуміють сенсу власного існування. Перше, чим слід займатися на цій стежці, – переглянути їхні наративи і створити новий для кожного, а ще – задатися питанням: якби цього музею не було, чи ми б його будували? А яким?»
«Стан музеїв підтверджує тезу про те, що в Україні є культура, але немає культурного менеджменту, – додає Євген Саранцов (засновник reactor.ua та випускник MBF-6). – Довкола культури та історії має будуватися міська спільнота, суспільство, країна. Саме тому ми потребуємо запуску нашої школи культурних управлінців, а реорганізація, наприклад, музею Полтавської битви, могла би стати пілотним проєктом її випускників. Ми маємо ставитися до культури не просто як до набору цінних артефактів, а як до складової національної безпеки, і правильно нею управляти. Яскравий приклад такого підходу – музеї у США, наприклад, музей Марка Твена. Це не просто зібрання експонатів, це новий світ, який творить нові культурні переживання та досвід». Натомість, щоб не впасти в іншу крайність, слід проводити переоснащення сенсами дуже обережно, погодилися учасники, бо факти мають лишитися фактами, а музеї з бездіяльних хранителів – перетворитися на місця живого спілкування, центри культурного життя.
Від меценатства до нацбезпеки
Наприкінці 19 – на початку 20 століть українське меценатство переживало свій «золотий вік», і Полтавські філантропи, звичайно, не залишилися осторонь. Вони будували лікарні, школи і церкви, допомагали їх утримувати, закладали парки, видавали українські книжки – тобто, відігравали значну роль у формуванні міста та свідомості городян.
«Шкода, що традиції меценатства заступила традиція захапання, а допомога перетворилася на моду і привід похвалитися», – говорить Лілія Матвєєва. «Цікаво, як люди тоді глибоко розуміли суть системи, усвідомлювали, як одне рішення – створити дві нові палати для душевнохворих чи закласти парк з рослинами з усього світу – може мати глобальні наслідки для усього міста, – розмірковує Ольга Катющенко. – Що це – не просто про реалізацію потреб чи планове вкладення коштів, а про творення підвалин гуманізму».
«З другого боку – задаєшся питанням, де ці меценати брали сили і натхнення будувати, творити усе те, що згодом ставало спадком для усього міста і цементувало українство, – додає Євген Саранцов. – І наскільки важливо справді розуміти, де саме наразі потрібні твої зусилля, щоб це мало найбільший ефект. І такі роздуми знову-таки повертають нас до питання правильного культурного менеджменту».
Дослідження продовжується!
«У мене після поїздки виникло більше питань, ніж було до цього», – ділиться враженнями Микола Демченко. «Чим більше ми виїжджаємо, тим більше розумію, що ми маємо відвідати кожне місто кожного регіону країни, щоб викласти з цього цілісну мозаїку вражень і розуміння», – додає Ольга Катющенко. А це значить, що «інтелектуальне дозвілля», як називає ці вилазки Євген Саранцов, продовжаться. Бо це – працює.
«Після такої ідеально збалансованої поїздки, у якій нашаровуються один на одного історичний, інтелектуальний і бізнесовий компоненти, завжди добре думається над питанням «А що я буду робити далі? Яка моя роль у цій історії» – і це дає натхнення, енергію і нові ідеї», – додає Олена Ткаченко (власниця юридичної фірми «Кайрен», випускниця MBA(L)-6).
А Лілія Матвєєва вважає, що такі поїздки мають стати трендом не лише для kmbs alumni. «Це настільки ефективно і для роботи, і для власного розвитку, і для зміцнення країни, що таке проведення часу хочеться промотувати», – резюмувала вона.