Народися 21 липня 1972 року на Київщині родині дисидентів. Батько Василь Лісовий працював в Інституті філософії Академії наук УРСР і за участь у самвидаві був заарештований КДБ за два тижні до народження сина. Мати Віра Лісова (Гриценко) за фахом – український філолог і педагог, теж зазнала гонінь від радянської влади.
1982–1983 роки родина прожила в селищі Ілька в Бурятії, де після звільнення з табору відбував термін заслання батько. До Києва Лісові повернулися в червні 1983 року.
«Там, звісно, не було телевізора, не було ніяких розваг, інтернету, звісно, теж, і мені залишалося лише читати книжки, дуже-дуже багато книжок. Саме завдяки читанню я став тим, ким є, бо ті години з книжками навчили мене не тільки розкуто вигадувати, фантазувати – тобто бути креативним, а й сформували вміння все це чітко висловлювати, а отже – досягати», – згадує життя в Бурятії Оксен Лісовий.
Оксен закінчив Опішнянську філію Решетилівського художнього професійно-технічного училища № 28 (нині – Решетилівський художній професійний ліцей, Полтавська обл.) за фахом «художник-кераміст» і має кваліфікацію гончара 3-го розряду. Вищу освіту за спеціальністю «бібліотечно-інформаційні системи» він здобув у 1990-х у Київському державному інституті культури.
Працювати почав із 17-річного віку як викладач шкільних художніх гуртків. У 1990–1991 роках проводив тренування з фехтування у військово-історичному клубі «Спудейський курінь» в КДУ ім. Т. Шевченка. З кінця 1991 року – тренер з фехтування на шаблях і бойового батога в 1-й вечірній недільній дитячій козацькій школі для хлопців («Школі джур») при музеї «Хата на Пріорці» в Києві.
Протягом 1992–1993 років Лісовий викладав тіловиховання на літніх таборах Українського дитячо-юнацького товариства «Січ» у Трахтемирові. Кілька місяців у 1992 році був викладачем козацьких бойових мистецтв у гімназії «Києво-Могилянський колегіум».
Брав участь у першій Великій раді Українського козацького товариства (пізніше – ГО «Українське козацтво») в Київському університеті 15 травня 1991 року.
У 20 років Лісовий зайнявся торговельним бізнесом: володів кількома кіосками та магазинами, торгував бензопродуктами. Відомо, що в 1994 році він став співзасновником ліквідованого нині ТОВ «Спас», чиєю діяльністю була оптова торгівля. У 23 роки Лісовий відкрив автозаправну станцію. За його власними словами, з часом він зрозумів, що просто заробляти гроші нецікаво.
Окрім того, деякий час Оксен Лісовий обіймав керівну посаду в генеральній дирекції ВАТ «Укртелеком».
У 2004 році Оксен Лісовий став директором Малої академії наук України – на той час позашкільного навчального закладу учнівської молоді.
За керівництва Лісового МАНУ набула статусу Національного центру (2011), а команда зросла з 7 людей до 300. Тепер в структурі НЦ «МАНУ» є 5 освітніх центрів, 5 внутрішніх підприємств та одна наукова установа. У проектах і конкурсах МАН щороку беруть участь понад 250 тис. дітей. За час керівництва Лісового вийшло друком понад 250 публікацій та 25 авторських праць за редакції Лісового. З ініціативи директора запровадили систему прозорості для захисту наукових проектів та почали проводити літні наукові школи за різними науковими напрямами для талановитої молоді – на даний час понад 150 літніх шкіл у різних регіонах країни.
За цикл робіт «Всеукраїнський освітній Інтернет-портал “Острів знань”» Оксену Лісовому присудили державну премію України в галузі освіти (2012).
У 2018 діяльність МАН отримала статус Центру наукової освіти II категорії під егідою ЮНЕСКО та статус Академії Copernicus, що дає українським школярам доступ до даних 29 європейських супутників.
Разом з президентом МАН Станіславом Довгим Лісовий ініціював у 2020 році створення першого в Україні Музею науки на ВДНГ в Києві.
Оксен Лісовий працював помічником на громадських засадах народного депутата 8-го кликання (2014–2019) Лілії Гриневич («Українська стратегія Гройсмана») та нардепа 8-го і 9-го скликань Максима Саврасова («Європейська солідарність»).
Після російського вторгнення 24 лютого 2022 року Оксен Лісовий вступив у добровольче формування територіальної громади (ДФТГ) № 25 м. Обухова (створене Миколою Коханівським під назвою «ОУН»). З травня його група добровольців була прикомандирована до 95-ї десантно-штурмової бригади, яка брала участь у бойових діях під Кремінною, Долиною, Довгеньким. Лісовий не числився в ЗСУ та не отримував грошового забезпечення як військовослужбовець, а обов’язки директора МАНУ виконував дистанційно.
21 березня 2023 року Верховна Рада України проголосувала за призначення Оксена Лісового міністром освіти і науки.
Напередодні призначення в міністерське крісло Оксен Лісовий потрапив у скандал з плагіатом. Академічну недоброчесність виявили в його дисертації на здобуття ступеня кандидата філософських наук «Соціокультурна самоідентифікація особистості», захищеній у НПУ ім. М. Драгоманова (2012).
На своє виправдання Лісовий заявив, що кандидатський ступінь був формальною вимогою для продовження перебування на посаді директора НЦ «МАН». Тому він писав дисертацію поспіхом:
«Я був директором позашкільного навчального закладу, який отримав статус національного. Мені тоді послали чіткі сигнали, що на посаді, на якій я перебуваю, мав бути принаймні кандидат – повинен захиститися. Багато хто був у таких ситуаціях».
Після того, як уряд ухвалив відповідні зміни до законодавства, 30 травня 2023 року Оксен Лісовий добровільно відмовився від ступеня. Попри це антиплагіатна ініціатива «Дисергейт» присудила Лісовому антипремію «Академічна негідність 2023 року» в номінації «Плагіатор 2023 року» (січень 2024 року).
Оксен Лісовий одружений, виховує двох синів. У нього є сестра Мирослава. Лісовий полюбляє фехтування, стрільбу з лука. До великої війни разом із синами регулярно їздив у Пилипець-байкпарк у Карпатах кататися на гірських велосипедах.
• заслужений працівник освіти України (22.01.2021);
• доцент (15.12.2015);
• Державна премія України в галузі освіти (6.10.2012);
• нагрудний знак Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти» (2009);
• почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2007).