сезонів
100
українського газу
Вікова історія українського газовидобування сповнена яскравих подій і сюжетів. Про них не прочитати в шкільних підручниках, але цілком можна зняти багатосезонний серіал.

Якісь зіграли в плюс, якісь призвели до серйозних мінусів. А в результаті вийшла галузь №1 за обсягом податків, що сплачуються, та своєю значимістю для енергобезпеки країни.

Mind згадав найцікавіші подробиці з минулого газовидобування та заглянув у майбутнє – to be continued?
Цьогоріч українському газу виповнюється рівно 100 років. Відлік його історії стартував у 1921 році, коли на Дашавському родовищі у Львівській області, на глибині 395 метрів, були відкриті перші поклади природного газу. Перша свердловина давала лише 14 000 кубометрів газу на добу – за нинішніми мірками небагато.

Але навіть такий обсяг спершу не знали, як використовувати. Для транспортування видобутого енергоресурсу було побудовано перший газопровід до міста Стрий, – вже за тих часів потужного залізничного вузла. Там левову частку газу використовували для потреб залізниці, а також на освітлення вулиць – саме в Стрию з'явилися перші в регіоні вуличні газові ліхтарі. Що цікаво: газ у ліхтарях горів і вдень. Це було дешевше, ніж утримувати штат ліхтарників. Тому Стрий в ті роки називали «містом вічного світла».
Перший газ – перша сенсація
Там же 1928 року запустили інноваційне для Європи промислове виробництво скрапленого газу. А вже до кінця 1930-х років на Галичині працювало 28 газопереробних заводів. Загальна протяжність магістральних газопроводів за два десятиліття збільшилася з 150 до 310 км.
Так виглядали стовпи з першим газовим освітленням в Бориславі. Вони горіли цілодобово, оскільки це було дешевше, ніж оплачувати працю ліхтарників, які виключали їх вручну
Відкриття Дашавського родовища
Пам'ятний знак до 70-річчя Дашавського родовища у Львівській області, де були відкриті перші поклади природного газу. Початок газової промисловості України
До кінця 1930-х років на Галичині працювало 28 газопереробних заводів
Скоро виявилося, що потенціал Дашавського родовища величезний. Першу свердловину поглибили – і вона стала давати... у 50 разів більше газу! Це була світова сенсація.

Одразу ж активізувалися західні інвестори. Французька нафтогазова компанія «Прем'єр» в 1922 році спорудила в Бориславі першу в Європі газову електростанцію. Її потужності в 11,2 тис. кВт вистачало для забезпечення електроенергією жителів десятка навколишніх міст.
Після приєднання Західної України до УРСР, у 1939 році радянська влада націоналізувала все, що створили польські та іноземні бізнесмени. Втім, газовидобування продовжила активно розвивати. Через рік вже радянські фахівці відкрили нове газове родовище – Опарське.

Слідом побудували газопровід «Дашава – Львів» протяжністю 65 км. Газ по ньому подавався не лише для потреб промисловості, але і населенню Львова.

Тоді ж з'явився проєкт найдовшого в ті часи в Європі магістрального газопроводу «Дашава – Київ». Завдяки йому планували заощаджувати до 1 млн т донецького вугілля, яке щорічно споживала українська столиця. Але цим планам завадила війна.

У 1941-му, відступаючи з Західної України, радянська влада вивезла все можливе обладнання. Інше було пошкоджено або спалено – зокрема, постраждали понад 80% свердловин і обладнання для нафтопереробки.
Будівництво на тлі війни
Прокладання центральної частини радянського газопроводу «Союз». Цю ділянку назвали «Дружба»
Німці, зайнявши цю територію, заходилися поспіхом її відновлювати. Велику частину потужностей приблизно через півроку вже було введено в дію. Щоб транспортувати український газ до Польщі, окупанти побудували газопровід «Опари – Самбір – Перемишль – Стальова Воля». Магістраль довжиною 210 км і діаметром 300 мм стала, по суті, першим експортним газопроводом на території сучасної України.

У 1945 році вже СРСР продовжив поставляти по ньому газ до Польської Народної Республіки. Пункт передачі газу з СРСР до ПНР був обладнаний у селі Дроздовичі. Тепер це відома газовимірювальна станція «Дроздовичі», через яку минулоріч до України здійснювався «віртуальний» реверс газу з Польщі.
Газовимірювальна станція «Дроздовичі», через яку здійснюється «віртуальний» реверс газу з Польщі
Після війни видобуток газу зростав революційними темпами в Дашаві, Більче-Волиці, Косові, Угорському. Газові родовища Західної України стали ресурсною базою всього Радянського Союзу.

У 1948 році був побудований магістральний газопровід «Дашава – Київ», який дав старт розвитку газотранспортної системи України. Його пропускна здатність сягала 2 млрд куб м на рік, а довжина склала понад 534 км – цій трубі не було рівних у Європі!
Москва відбирала, селяни крали
Далі трубу потягнули вже до Москви, і скоро там відчули запах газу із Західної України. До 1955 року видобуток газу в Прикарпатті забезпечував майже половину всього обсягу в Радянському Союзі. Значний час північні сусіди були залежними від нашого газу, а не навпаки. А потім український газ пішов до Мінська, Вільнюса, Риги...

А як же було з газифікацією населених пунктів на самій Львівщині, розташованих поблизу найбільших на той момент у Європі газових родовищ?
Прокладання газопроводу через Львівську площу в Києві
Будівництво газопроводу, по якому український газ з Прикарпаття пішов до Мінська, а далі в Прибалтику
Ось як описує тодішню ситуацію поблизу Дашави в 1948 році член УПА Марічка Савчин у своїй книзі «Тисяча Доріг. Спогади»:
Дуже важко було проходити в околицях села Дашави, де простягались болота над річкою Стрий. Треба було йти доволі довго по рурі газопроводу Дашава – Київ. В тій низовині газопровід не був укопаний в землю, а лежав зверху, на болоті, обпертий на дерев'яних дрючках. Рури, не обцементовані, як за польських часів, ржавіли від болота, дірявіли. До того, селяни з довколишніх сіл самі проверчували діри і відводили газ до домів та вживали в кухнях, огрівали ним помешкання. Все це робилось примітивно, бо влада не дбала про відведення газу до сіл... Ішли, як удень. Понад рік тому тут вибухнув газ. Він ще й дотепер горів ясним стовпом, і не могли його погасити.
Прокладання газопроводу через вулицю Терещенківську в Києві (навпроти музею Ханенків)
Риття траншей для газопроводу «Дашава – Київ»
У 1960-і фокус зі Львівщини починає зміщуватися на східну Україну. Саме там одне за одним відкриваються величезні родовища газу. Зокрема й легендарне Шебелинське, яке досі є №1 за кількістю газу, який щорічно видобувається в Україні.

Інтенсивне зростання обсягів видобутку зробило можливим експорт газу вже за межі самого СРСР. У 1967 році Чехословаччина вперше отримала український експортний газ. Фахівці з «Укргазпрому» консультували та допомагали чехословацьким газовикам у процесі будівництва газопроводу територією ЧССР до Австрії.
Експорт із кип'ятильником у кишені
Шебелинське родовище. Бригада Саєнка Дмитра Івановича
Ветеран української газової галузі Роман Макар, який був присутній у Відні на укладанні договору про постачання газу з СРСР до Австрії, так описував у 2015 році свої враження журналу «Трубопровідний транспорт»:
З одного боку я – офіційний представник багатої величезними запасами корисних копалин країни, що експортує газ, а з іншого боку – у мене в валізці кип'ятильник лежав, щоб чай у готелі заварювати і не витрачати валюту. У делегації обов'язково був представник КДБ. Довелося мені близько познайомитися з «конторою далекого буріння» і в зв'язку з подіями в Празі 1968 року. Після введення радянських військ до Чехословаччини, чехословацькі оператори компресорних станцій просто розбіглися. Виникла гостра потреба забезпечення роботи цих станцій нашими фахівцями для збереження поставок газу до Західної Європи. Виконання цього завдання було покладено на мене. Я з групою операторів з Ужгорода в супроводі військових перетнув кордон Словаччини, і, рухаючись уздовж газопроводу, ми залишали на кожній компресорній станції по два фахівця. Так ми дісталися Праги. А через кілька днів, коли ситуація стабілізувалася, і місцеві фахівці повернулися на робочі місця, ми тим же шляхом, забираючи своїх людей, повернулися в Україну.
Фахівці радіють отриманому газу на свердловині Шебелинського родовища
У 1964 році почалася експлуатація першого в Україні підземного сховища газу – Олішевського, розташованого в Чернігівській області. Це був поворотний момент у розвитку газової галузі: вперше відкрилася можливість забезпечити стабільні поставки газу споживачам під час зимових холодів, коли його використання стрімко збільшується.

На даний час українська система ПСГ налічує 12 сховищ загальним обсягом 31 млрд куб. м і є найбільшою в Європі.
Олишівське ПСГ в Чернігівській області
Зварювання труб патонівським швом
68,7 млрд куб. м газу – таким став рекорд видобування газу в Україні, зафіксований 1975 року. Відтоді газовидобування на території УРСР почало скорочуватися, і після розвалу СРСР на початку 90-х впало до приблизно 20 млрд куб. м газу.

Причин кілька. Не можна сказати, що газові родовища повністю розробили – потенціал України в газовидобуванні навіть сьогодні колосальний. Однак легкодоступні поклади, дійсно, вже закінчувалися.

При цьому вкладати в складні газоносні ділянки радянська влада не поспішала. Адже в 1970-х з'явилася альтернатива – Радянському Союзу вдалося відкрити гігантські родовища газу в Західному Сибіру, з яких згодом і виросла газова міць Росії.

Усі доступні ресурси стали кидати на підкорення сибірських надр. Перш за все, потрібні були люди – професійні, досвідчені інженери. І вони були... в Україні.
Рекорди українців у Сибіру
Українці масово їхали до Сибіру. У 1977 році в УРСР було створено виробниче об'єднання «Укрбургаз», якому поставили завдання – розпочати промислове буріння західносибірських покладів. У 1982 році українські фахівці вже бурили на Уренгої свердловини глибиною 3000-3200 м, тоді як у буровиків місцевого об'єднання «Тюменбургаз» максимальна глибина була лише 1200 м.

Буровики «Укрбургазу» встановлювали рекорд за рекордом. Якщо перші свердловини бурилися зі швидкістю 750 м на місяць, то наступні вже зі швидкістю 3000 м, а потім і 4250 м/міс. Замість трьох місяців за діючими нормативами свердловини бурились за один місяць, а потім і за 20 днів. Це стало можливим завдяки впровадженню нових технологій, які самостійно розробляли інженери «Укрбургазу».

За словами головного інженера Красноградського управління бурових робіт Володимира Філя, який керував роботою українських бригад у Сибіру, тільки в 1989 році українські підрозділи пробурили там 600 свердловин. З них 50% були підключені до установок підготовки газу і забезпечували 30 млрд куб. м газу та 6 млн тонн нафти та конденсату на рік.
Українські буровики здобули першу нафту. Урай, Росія
У XX столітті український нафтогазовий комплекс – один з найпотужніших в Європі
З 1966 року почалася розробка Глібовського родовища на території Криму. Через сім років відкрився доступ до покладів Голіцинського родовища на Чорноморському шельфі, а в 1981 році українські інженери встановили першу бурову платформу в Азовському морі, щоб качати газ зі Стрілецького родовища.

Обсяги газових покладів в економічній зоні України на шельфі Чорного моря можуть становити понад 150 млрд кубометрів. І це без урахування родовищ, втрачених після анексії Криму. За оцінками експертів, на українському шельфі реально добувати по 15 млрд куб. м газу щорічно. Перспектива вражаюча, адже поки що внутрішнє газовидобування в Україні становить 18–19 млрд куб. м на рік.
Підкорення чорноморських глибин
У роки незалежності український шельф Чорного й Азовського морів розробляла єдина компанія – «Чорноморнафтогаз». В її розпорядженні було лише чотири бурових установки, одна з яких 1979 року виробництва, ще одна 1995-го. Дві інших платформи – це сумнозвісні «вишки Бойка», придбані в 2012 році за $800 млн. Як старі, так і нові вишки були захоплені Росією після анексії Криму, оскільки перебували біля узбережжя півострова на Одеському родовищі газу.

На початку 2021 року НАК «Нафтогаз України» отримала від Кабміну спецдозволи на видобуток газу на шельфі Чорного моря на найближчі 30 років. Серед площ, які розроблятиме компанія, значиться «Дельфін» – найбільша морська газова ділянка. Її загальна площа становить 9,5 тис. кв. км. Згідно з конкурсною документацією, «Дельфін» знаходиться в перспективній зоні: оціночні запаси вуглеводнів складають 286 млн тонн умовного палива.
Глібовське ПСГ на території Криму, 2012 рік
Бурова платформа на узбережжі Азовського моря
Прапор РФ на анексованій СПБУ Сиваш, вересень 2016
Україна зробила вагомий внесок у розвиток газової галузі на території всього колишнього Радянського Союзу. Наші фахівці будували трубопроводи та добували газ у непростих умовах Сибіру, Арктики, Ямалу, Туркменістану, Казахстану. Проєкти, пов'язані з їхніми іменами, і в наші дні відіграють важливу роль в економіці цих регіонів і визначають їхні перспективи.
Імена за межами політики
Схожим чином склалася доля й іншого нашого талановитого співвітчизника – Івана Сидоренка, який був близьким другом Шеремети. Вони не тільки разом працювали в Москві, але і підкорювали Арктику – розробляли інноваційні технології для видобутку вуглеводнів в умовах вічної мерзлоти.

Іронія долі в тому, що в 2010-і роки їхніми іменами «Газпром» назвав дві трубоукладальні баржі, які монополія використовувала в процесі будівництва газопроводу «Північний потік – 2» – альтернативного маршруту для експорту російського газу на територію ЄС в обхід України.
Штокманівське родовище в Баренцевому морі, яке відкрив в 1988 році український геолог Остап Шеремета
Одне з яскравих підтверджень тому – історія Штокманівського газоконденсатного родовища в Баренцевому морі, яке за запасами входить у десятку найбільших в світі. Його відкрив у 1988 році український геолог Остап Шеремета. Він закінчив Львівську політехніку, починав кар'єру на Західній Україні, а в 1978 році його здібності оцінили в Москві та запросили на роботу до Мінгазпрому СРСР.
Остап Шеремета
Поворотним моментом в історії нашої країни став 1991 рік, коли перестав існувати Радянський Союз і Україна проголосила незалежність.

У результаті реорганізації радянських підприємств у 1998 році створили НАК «Нафтогаз України», і її дочірній підрозділ – найбільшу газовидобувну компанію України – «Укргазвидобування». Сьогодні вона виробляє понад 70% всього природного газу в Україні. Силами фахівців компанії ведеться видобуток у різних регіонах країни: в Харківській, Сумській, Донецькій, Івано-Франківській і Львівській областях, а також на Чорноморському шельфі.
30-річна стагнація
Свердловина №29 Комишнянське родовище в Полтавській області
У період з 1991 по 2014 рік в Україні було побудовано 8,5 тис. км нових магістральних газопроводів, а на Чорному морі запрацювали три плавучі бурові установки – «Таврида», «Петро Годованець» і «Незалежність».

Разом із тим, за роки незалежності Україні не вдалося вийти на повне самозабезпечення своїм газом. На тлі виснаження родовищ позначалася нестача інвестицій – насамперед, у геологорозвідувальні роботи для пошуку нових перспективних покладів газу і в технології та обладнання, щоб цей «складний» газ видобувати на поверхню.
Блок-кондуктор-1-СПБУ «Петро Годованець» в Чорному морі, червень 2012 року
Ситуація почала покращуватися в другій половині 2010-х – коли держава змінила підхід до тарифоутворення на газ, що дозволило залучити необхідні інвестиції. Почали зростати обсяги геологорозвідки та буріння. У 2018 році вперше за період незалежності відбулося суттєве технічне оновлення – «Укргазвидобування» закупила нові бурові верстати і відремонтувала старі. В результаті її технічний «флот» зараз один з найпотужніших у Європі.

Однак на той же період припали і сумні події. У 2014-2015 рр. Росія відібрала разом із Кримом майже всі морські газові активи, а також низку родовищ у Донецькій і Луганській областях. Були і внутрішні проблеми – тривалий час держава не видавала дозволи на нові перспективні нафтогазові ділянки. Це явище в галузі називали «ліцензійний голод».
Освоєння Дніпровсько-Донецького нафтогазоносного басейну
Щоб досягти газової незалежності, Україні потрібно шукати та відкривати нові великі родовища газу, які стануть альтернативою «старим».

У 2019-2021 роках країна зробила великий крок у цьому аспекті, почавши вирішувати питання з виділенням ліцензій. По-перше, держава запустила систему електронних аукціонів на нові ділянки. По-друге, на практиці запрацював механізм угод про розподіл продукції (УРП) – згідно з ним газовидобувним компаніям передали сім великих перспективних ділянок. По-третє, уряд відкрив «Нафтогазу» доступ до перспективних нафтогазових ділянок, де можуть бути великі поклади блакитного палива.

Перш за все, фахівці пов'язують великі надії з новими великими площами в Чорному морі, які починає досліджувати «Нафтогаз». Вони небезпідставні – адже буквально впритул до цих територій нещодавно відкрили величезні родовища газу Румунія і Туреччина.
Нові проєкти – нові перспективи
«Нафтогазу» також надали в розпорядження Юзівську площу на Сході (Донецька і Харківська області) – найбільшу ділянку на суші, що досі «простоювала». За своїм потенціалом її можна порівняти з десятками інших великих родовищ сумарно.

Успішна розвідка та відкриття родовищ держкомпанією на цих ділянках здатні збільшити запаси газу Україні втричі – до 600 млрд кубометрів. Це означає перспективу перейти від стагнації до нарощування видобутку і, згодом – до повного самозабезпечення України газом.

Розвиток видобутку має відбуватися паралельно з розвитком «зелених» джерел енергії – сонця, вітру, водню. Для повного переходу на них знадобиться не одне десятиліття, і газ потрібен як «перехідне» паливо – найекологічніша з копалин. Обидва напрямки вимагають мільярдних інвестицій, нових технологій та знань, стабільного регуляторного середовища.
Освоєння родовища на узбережжі Азовського моря
Українська система ПСГ налічує 12 сховищ загальним обсягом 31 млрд куб. м і є найбільшою в Європі