Лишити не можна реформувати

В Україні – гострий дефіцит суддів та криза судочинства. Однак її вирішення залежить передусім від бажання судової системи реформуватися і працювати ефективно.

Судова реформа триває в Україні з 2016 року та має на меті зробити судову гілку влади справді незалежною, для чого й було створено Вищу раду правосуддя (ВРП). Вона ухвалює рішення про призначення, звільнення, переведення суддів, а також контролює фінансування судової системи. Також в її компетенції – затвердження кандидатур суддів, які пройшли відбір і оцінювання Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).

Нині роботу ВРП і ВККС заблоковано, судді масово звільняються, громадяни ж не мають можливості розраховувати на вчасне й справедливе судочинство – чи то йдеться про кримінальні, а чи то про цивільні, господарські або адміністративні справи. Яким чином виходити з цієї кризи? Mind.ua з‘ясовував це в учасників десятого щорічного судового форуму.

Скорочення фахівців та фінансування

Повноваження попереднього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені після ухвалення 16 жовтня 2019 року Верховною Радою Закону №193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

На перший погляд все нібито зрозуміло: щоб заповнити дефіцит кадрів у судах, потрібно відновити роботу ВККС, рішення якої затверджує Вища рада правосуддя, що її склад своєю чергою затверджує Етична рада при ВРП. Кризу загострює хронічне недофінансування судової системи, яке щорічно становить 60-70% від необхідного – принаймні саме на це скаржаться судді.

Голова Південно-Західного апеляційного суду Наталія Богацька зазначає: «Ми розуміємо, що Міністерство фінансів та Верховна Рада намагаються виправити ситуацію. Але ж нині ми фактично повернулися до 90-х років минулого століття: доходить до того, що сторони у судових справах купують для судів конверти, оскільки розуміють, що в них немає фінансової можливості навіть надсилати кореспонденцію».

Виконувач обов’язків голови Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький повідомив, що у цьому році фінансування судів становить лише 66% від суми, якої потребує система. Він додав, що наразі у трьох судах України – Таланівському районному суді Черкаської області, Авдіївському міському суді Донецької області та Ананіївському районному суді Одеської області – взагалі немає суддів.

«22 тисячі мешканців Черкаської області не мають доступу до правосуддя, і невідомо, коли його буде відновлено, – розповів пан Маловацький. – У Печерському суді міста Києва працюють 18 суддів, хоча за штатним розписом має бути 36, і в кожного судді по 4 тисячі справ на рік. Це означає, що просто прочитати всі томи по справах нереально. То що ж казати, коли адвокат намагається щось пояснити судді, а той його навіть не чує, бо фізично не здатен опрацювати таку кількість матеріалу».

Анна Огренчук, президентка Асоціації правників України та керуюча партнерка LCF Law Group, також переконана: криза судової системи буде лише поглиблюватися, якщо терміново не віднайти стратегічного вирішення проблеми її недофінансування у перспективі принаймні на найближчі 3-5 років.

Своєю чергою заступник міністра фінансів України Роман Єрмоличев запевнив: «У плані на наступний рік ми передбачили збільшення фінансування всіх судів на суму близько 3 млрд грн – до 21,8 млрд. Передбачається, що ці кошти буде спрямовано передусім на підвищення заробітних плат працівників апарату суддів. І близько 1 млрд грн має бути витрачено на першочергові ремонтні роботи у приміщеннях судів, що перебувають в аварійному стані».

Однак, за словами пана Єрмоличева, у відомстві неодноразово піднімали питання щодо ефективності використання коштів, які витрачає на суди держава. «В країні працює близько 600 судів, – зазначає заступник міністра фінансів. – Тож чому в одному суді заробітна плата працівників апарату стпановить мінімально 30 тис. грн, а іншому суду не вистачає навіть на виплату мінімальної зарплати?» Він додає: нещодавня аудиторська перевірка виявила у судах порушень на суму близько 3 млрд грн бюджетних коштів, зокрема використання близько 400 млн грн на начебто роботу судів, які взагалі не працювали, і ще близько 20 млн грн було витрачено на компенсації суддям, які не здійснювали правосуддя.

Тож не дивно, що у суспільстві настільки низький рівень довіри до судів. За результатами останніх соціологічних досліджень, лише близько 1,7% громадян повністю довіряють судовій гілці влади, тим часом як не довіряють їй 78%. «Тому питання фінансової незалежності судової гілки влади першою чергою залежить від самих судів – від їхньої ефективності та бажання втілювати реформи, – впевнений Роман Єрмоличев. – Якщо ми запитаємо у всіх українців: що нам варто зробити – збільшити видатки на медицину чи на суди, відповідь очевидно буде не на користь судової гілки».

Всупереч реформі – за власним бажанням

У Вищій раді правосуддя сподіваються на якнайскоріше відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка призупинила її два роки тому. Про це кореспонденту Mind розповів голова ВРП Олексій Маловацький. Та раніше ніж за півроку цього не станеться, тож тенденція відтоку з українських судів кадрів, які мають право на відставку за віком (це 55-60-річні фахівці), зберігатиметься.

«Два тижні тому в Запорізькій області звільнились майже всі голови судів, днями пішов з посади голова апеляційного суду Львівської області, – говорить очільник ВРП. – Дуже складна ситуація в кримінальних палатах апеляційних судів: у Харкові замість 87 суддів працюють 17, а в Сумах взагалі не залишилось жодного судді. Тому в першу чергу нам потрібно набрати людей в апеляційну інстанцію, піднімаючи їх з першої інстанції. А нові кадри у неї вже маємо набирати через ВККС».

Громадянин, який сьогодні звертається до суду, щоб розлучитися або отримати аліменти, чекатиме на перше засідання у справі щонайменше 45 днів, а в деяких судах цей термін сягає 75 днів. І якщо громадянин дочекався першого засідання, це абсолютно не означає, що його справу буде вирішено. Про це розповідає голова Ради суддів України Богдан Моніч. 

Голова Ради суддів переконаний: недоброчесних суддів потрібно звільняти, однак це можна робити поступово. «Нині реформа судової системи фактично зводиться до того, що треба все зруйнувати, а потім будувати щось нове. – наголошує пан Моніч. – З початку формування Етичної ради ВРП та Вищої кваліфікаційної комісії судді сприймають ці структури як націлені на звільнення переважної їх частини, і тому звільняються з роботи за власним бажанням».

За його словами, перевірка суддів на доброчесність, що її було розпочато 2015 року, перетворюється на процес, якому немає кінця-краю. «Досвідчених суддів спочатку перевіряли на знання законодавства, потім вони мали пройти тест на формування судового рішення. Результати цього тесту кваліфікаційна комісія перевіряла протягом року, та досі не завершила перевірку, – обурюється пан Моніч. – Лише третім етапом була перевірка на доброчесність. Але навіщо перевіряти на знання законодавства суддю, котрий щодня застосовує закон? Як це впливає на його доброчесність? Адже він може бути недоброчесним і при цьому вправно ухвалювати рішення й добре знати закон. Ми вже тоді казали: почніть з біографії судді, перевірте статки його сім’ї, і якщо ви з’ясували, що суддя недоброчесний, тоді справді звільняйте. Це був би швидкий та ефективний процес. Натомість сьогодні ми втратили дві тисячі суддів».

Вся суддівська система України наразі чекає на початок роботи ВККС. Її вже сформовано, на перше засідання Комісія мала зібратися 19 вересня, однак воно не відбулося, оскільки не вдалося встановити зв’язок із представниками міжнародних організацій, які увійшли до складу Комісії. Водночас закордонні партнери України продовжують  наполягати також на перезавантаженні ВРП, що має зробити нещодавно сформована Етична рада. «Ми погоджуємось із цією вимогою, але скидається на те, що є прагнення не робити заміну складу ВРП поступово, а одразу звільнити всіх її членів. Якщо це станеться, робота судової системи як такої знову зупиниться», – упевнений пан Моніч.

Він додає: для ухвалення рішення ВККС потрібні 4 голоси «за» з 6 її членів, і хоча б один голос має бути суддівський. Водночас у Етичній раді при ВПР повноваження розподілені таким чином, що для ухвалення будь-якого рішення потрібно 2 голоси представників міжнародних партнерів. «Нині ми намагаємось знайти суддів, які підуть працювати в Етичну раду при ВРП, знаючи, що будуть там фактично статистами, – розповідає Богдан Моніч. – Це відштовхує людей, хоча ми їх переконуємо, що міжнародні партнери дослухатимуться до їхньої думки».

Штучно створений ворог чи запорука демократії?

Щороку українські суди виносять близько 2,8 мільйонів судових рішень. З них лише 13%, або кожне восьме,  оскаржується в апеляційній інстанції. Громадяни, які виступали стороною у судовому процесі, мають рівень довіри до вітчизняної судової системи приблизно на рівні 50%.Це дані Центру Разумкова, на які посилаються працівники судової системи. «Та про це ніхто не говорить, бо це немодно, – обурюється голова Ради суддів України. – Сьогодні з суддів зробили штучного ворога всередині держави. До прикладу, усі чули про суддівську заборону розповсюджувати книжку «Справа Василя Стуса». Та мало хто знає, що Апеляційний суд скасував це рішення».

Голова Верховного суду України Валентина Данішевська наполягає на внесенні змін до Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» № 1635-ІХ.

За її словами, як законодавча влада не існувала б без парламенту, а виконавча – без уряду, так судова гілка влади не може існувати без Вищої ради правосуддя як ключового конституційного органу.

«Коли закривається районний або міський суд, це проблема для населення того регіону, де він працював. А якщо закриється ВРП, це означатиме припинення функціонування судової гілки влади в Україні», – наголосила пані Данішевська. Тож, на її думку, Етична рада при ВРП не може мати таких повноважень.

Реформа судової системи триває, очищення провокує кризу, та Україна має здолати цей шлях, аби зробити судову гілку влади авторитетною, незалежною і справедливою.