Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?

Ярослав Ємельяненко, засновник компанії «Чорнобиль Тур» про чорнобильський туризм та подолання інформаційної «травми»

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

Ми звикли думати про аварію на ЧАЕС як про трагедію й навіть не помічаємо, що це сприйняття шкодить нам, робить із нас жертв, – каже Ярослав Ємельяненко, засновник компанії «Чорнобиль Тур». На його думку, потрібно правильно поводитися з інформаційною травмою, з якою усі ми живемо від 1986 року. У межах виїзного навчального модуля учасники MBA-програм kmbs поспілкувалися з Ярославом про чорнобильський туризм та взаємодію бізнесу й держави заради перетворення зони відчуження на зону відродження.

Як виникла ідея чорнобильського туризму

Коли сталася Чорнобильська аварія, мені було всього чотири роки, але я багато чого запам’ятав. Була паніка. Ніхто не розумів, що треба робити, як поводитися з радіацією, яка накрила Київську область. Держава все тримала в таємниці та нічого не говорила людям. Нас із братом терміново вивезли до дальніх родичів за тисячу кілометрів, а батьки залишились у Києві.

Коли ми повернулися, наше життя змінилося. Через радіаційне забруднення довелось викинути більшість речей із квартири, зокрема, батьків акваланг, який я мав успадкувати. Ми щодня контролювали рівні радіації на вулиці та перевіряли дозиметром їжу перед вживанням. У дитсадках та школах вчителі та учні сторонилися дітей, переселених із Чорнобильського району: вважали, що вони настільки радіоактивні, що можуть заподіяти шкоду іншим. Страх від батьків та соціуму транслювався дитині, глибоко засідав у свідомості.

Від того часу про Чорнобиль я чув лише негативні кліше: радіація, рак, ліквідатори, виплата пенсій. Це було загальним сприйняттям Чорнобиля мільйонами українців, які не були глибоко занурені у тему. А коли над Києвом пролітали гвинтокрили, я кожного разу внутрішньо стискався, пригадуючи події 1986 року.

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

15 років тому, коли я вже в дорослому віці працював тележурналістом, вийшла комп’ютерна гра «Сталкер», і я знову згадав про Чорнобиль. Мені стало цікаво поїхати туди та побачити, чого ж я боюсь усе життя? Ретельно готувався: купив одноразовий одяг, декілька дозиметрів, засоби для захисту органів дихання. І от таким екіпірованим та наляканим поїхав у подорож разом із колишніми мешканцями Прип’яті.

Дорогою мені розповідали про Чорнобиль у звичному негативному ключі, яким чудовим було місто, з якими передовими технологіями, як тепер усе погано: усіх розселили, території закинуті, пенсії не платять... А я тим часом дивився у вікно, на неймовірну природу. Вперше у житті побачив просто перед автобусом лосицю з лосеням! У мене був дивний стан: бачу одне, а чую інше. І що ближче ми під’їжджали до епіцентру аварії, то дедалі чіткіше розумів: те, що я чув і знав, не має стосунку до реальності.

Мені пощастило: у тому виїзді з нами був ліквідатор, командир радіаційної розвідки Сергій Мирний, який працював у Чорнобилі в перші місяці після аварії. Тоді вони їздили на броньованій спецтехніці та складали перші мапи забруднення, за якими будувалася стратегія ліквідації.

Після аварії він займався вивченням впливу радіації на організми ліквідаторів та евакуйованих: і фізичного, й інформаційного. І, за його спостереженнями, найбільшої шкоди людям завдав саме психологічний складник. Адже коли у них щось болить, вони звертаються до лікаря, а той говорить: «а що ви хочете – ви ж з Чорнобиля. Йдіть додому й розвалюйтесь». І так десятиріччями. Саме це спровокувало найстрашніші масові наслідки аварії.

Під час нашої подорожі Сергій сказав іншим попутникам: «Хлопці, досить “качати” травму. Адже ви їдете зараз без спецодягу, без шкоди для організму. Подивіться навколо! Це – результат роботи ліквідаторів та природи. Ця історія не лише травматична. Вибір за нами – бути постраждалими від аварії чи її переможцями».

За деякий час після мандрівки я звернувся до Сергія й запропонував йому відкривати людям Чорнобиль саме в такому позитивному, навіть переможному ключі. Так народився проєкт «Чорнобиль Тур», який мав першу робочу назву «CHORNOBYL VICTORY TOUR», тобто тур перемоги Чорнобиля.  Він став втіленням ідеї про ліквідацію інформаційної травми після аварії. До нас цим ніхто не займався: ані керівництво СРСР, ані молодої України, яка мала купу інших питань.

Від зони відчуження до зони відродження

Термін «зона відчуження» виник у перші роки після аварії, й так і залишився у свідомості людей. Але під час моєї першої подорожі туди, 15 років тому, я переконався: визначення не відповідає суті.

У наших генах є певне «інформаційне забруднення»: десятиріччями нам розповідали про проблему Чорнобиля. Ліквідатори мали роками доводити своє право на пільги, евакуйовані – страждали від того, що їх цуралися сусіди. Я знаю безліч таких історій. Інколи батьки навіть забороняли дівчині зустрічатися з хлопцем, «бо він з Чорнобиля, ще народяться діти-мутанти». Ми довго жили у цьому негативному полі.

Туризм, як не дивно, є інструментом подолання цієї інформаційної та психологічної травми. Коли люди почали їздити до зони відчуження, їхнє ставлення до Чорнобиля стало швидко змінюватися, оздоровлюватися. До нас часто приїжджають представники різних АЕС, зокрема з Фукусіми, і перебирають наш досвід. Минулого року японка, побувавши у нашому турі, сказала: «Я бачу, як відновився Чорнобиль, і тепер розумію, що й у наших постраждалих територій теж є майбутнє».

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

Так звана «зона відчуження» відроджувалася без людини упродовж десятиліть. Фактично, цей процес почався одразу після закінчення активної фази ліквідації. Тому логічніше називати цю територію «зоною відродження». Звідти пішли люди, там оновилася природа, і тепер є безліч потенційних пам’яток історії. Причому не лише української, а й глобальної, адже події в Чорнобилі вплинули на світ загалом. Радіаційний профіль забруднення залишився таким самим, як у 1986-му, але рівні радіації впали в десятки тисяч разів. Загалом перебувати у Чорнобилі, виконуючи елементарні правила радіаційної безпеки, зараз безпечно.

Тривалий час чимало людей у світі не могли скласти докупи «Чорнобиль» і «тур». Ми ж намагалися доносити до них те, що там є сьогодні: їздили на міжнародні виставки та конференції, проводили телемости… Доводили практично, що одна година в літаку за дозою отриманого випромінення дорівнює цілому дню на туристичному маршруті в Чорнобилі. Людина, яка один раз потрапила до Чорнобиля з дозиметром, позбудеться усіх страхів щодо радіації й побачить, що там вже дійсно є зона відродження.

Чому важливо розповідати про Чорнобиль?

Україна досі не має жодної державної програми щодо поводження з інформацією про Чорнобиль. Про трагедію згадують 26 квітня, у меморіальний день, і 14 грудня – у день ліквідатора, про який мало хто знає (у цю дату завершили будівництво Саркофагу).

Дітям нецікаво дізнаватися про Чорнобиль. А у підручнику 11 класу про аварію є аж один абзац. Цю ситуацію треба змінювати, адже є дуже багато історій, які можна було б розповідати школярам, хоча б у межах національно-патріотичного виховання. Останніми роками ми працюємо над тим, щоб затвердити маршрут для неповнолітніх у зоні відчуження, без виходу з автобуса (за виключенням спеціально підготовлених санітарних зон). Це буде абсолютно безпечний тур, схожий на інші автобусні екскурсії для школярів, у якому загальна доза опромінення буде нижча за аналогічну автобусну екскурсію Києвом. Впевнений, таким способом можна буде наочно та цікаво розказати дітям про події, які сталися у 1986-му, та знизити кількість нелегальних відвідин Чорнобильської зони неповнолітніми (адже зараз вони не можуть потрапити туди легально).

Загалом зараз «Чорнобиль Тур» є чи не єдиним інструментом, який показує людям, що насправді відбувається у зоні відчуження. Адже найстрашніше – це незнання. Цього року ми підписали меморандум із КМДА та КОДА і починаємо возити до Чорнобиля людей з довколишніх регіонів. Вони мають на власні очі побачити, що знаходиться поряд із ними, походити із дозиметром у руках і зрозуміти, що боятися зони відчуження не варто. Я вірю, що так ми значно полегшимо життя цим людям.

З іншого боку, ми пояснюємо їм, що ходити по гриби у Чорнобильську зону теж не треба. Адже хоча рівень радіації зовсім невеликий, якщо така їжа потрапить всередину організму, то може завдати певної шкоди.

Розповідаючи про Чорнобиль, важливо обрати правильний кут зору.  Адже про нього можна казати як про трагедію, і тоді ми завжди будемо жертвами. А можна дивитися на себе як на переможців у наймасштабнішій техногенній катастрофі світу. Особисто я хочу бути переможцем.

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

Цікаво, що ліквідаторів можна поділити на дві категорії. Одні так і залишилися у травмі, а інші зробили свою справу й пішли далі. З представниками другої категорії ми вже 15 років їздимо у тури. Туристам дуже подобається спілкуватися з ними, ставити їм запитання.

Ці ліквідатори, потрапляючи у зону відчуження, посміхаються, жартують, фотографуються. Вони здолали свою травму. Так, хтось сильно постраждав, хтось навіть помер. Проте це була повноцінна війна, хай і з невидимим ворогом. І не можна увесь час лише плакати через неї, адже перемога все ж здобута. Зрештою, якщо територія через 35 років після боротьби за неї не змінює свій статус, залишаючись тільки місцем трагедії, навіщо тоді були всі жертви ліквідаторів? Наше ставлення – це, зокрема, й визнання їхньої роботи та їхньої перемоги.

Як взаємодіє бізнес та держава

Чорнобильський туризм ніколи не сприймався державою позитивно. Перші роки вона взагалі не розуміла, навіщо це робити: якщо ви не екологи чи дослідники – навіщо туди їхати? Зрештою, 90% ресурсу наша команда витрачала на взаємодію з держорганами. Зібрати туристів, замовити транспорт – було дуже легко. А зробити так, щоб в’їзд групи відбувся, перевіряльники були вчасно, в’їзд на локації був дозволений, – набагато складніше. Траплялося, що туристів не пускали на територію по 2-6 годин. А серед них могли бути ті, хто прилетів зі США чи Австралії спеціально заради Чорнобиля!

Після Майдану ситуація стала поліпшуватися. Тепер урядовці краще розуміють, чому ми вимагаємо доступу до зони відчуження. Вже є президентський указ №512, де вперше зустрічається словосполучення «чорнобильський туризм». Ми також долучилися до його створення.

Цьогоріч у держави з’явилася грамотна команда, яка займається розвитком туристичних локацій. Зараз вона опікується Чорнобилем, вже зробила виставку на ВДНГ – першу нетравматичну виставку на цю тему. Там є й цікаві факти, і трагічні, й смішні – як у житті.

У Чорнобилі вже побудували дороги: нехай й не заради туризму, а заради інвестиційних проєктів, що стосуються 10-кілометрової зони, зокрема у сфері відновлювальної енергетики. Проте за роки поганої комунікації між бізнесом та державою накопичилося ще дуже багато питань, які вимагають термінового вирішення. Наприклад, потрібно переписувати норми радіаційної безпеки, які не оновлювалися з 1997 року та вже не відповідають сучасному радіаційному стану зони.

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

Ми намагаємося допомагати урядовій команді й сподіваємося, що за один-два роки вийдемо на якісно інший рівень туристичної інфраструктури та створимо нові цікаві маршрути. Адже сталкери часто йдуть у нелегальні походи, бо деякі об’єкти зараз заборонені для відвідування. Ми могли б за допомогою дозиметристів скласти нові маршрути. А гроші, отримані з них, пішли б на прокладання нових доріг, налагодження автентичного освітлення тощо.

За 2019 рік чорнобильський туризм приніс Агентству з управління зоною відчуження 64 млн грн. Лише 10% від цих грошей залишаються у зоні відчуження: на зарплати та інші витрати. Решта 90% йде до загальнодержавного бюджету країни. А механізмів повернення з бюджету на розвиток інфраструктури донедавна не було. Відсоток грошей, які залишаються Чорнобилю, має зростати. Це дозволить запустити поліпшення інфраструктури, зокрема побудувати сучасний КПП «Дитятки».

Ці 64 млн – це тільки ті гроші, що туристи заплатили державі за в’їзд до зони. Ми проводили опитування іноземних туристів – з якою метою вони прилетіли в країну та скільки тут витратили. Результат опитування показав, що 60% людей прилетіли сюди саме заради Чорнобиля. І залишили близька 3 млрд грн у бюджетах різних рівнів – від державних до оплати ресторанів, таксі та готелів. І це тільки за 2019 рік.

На мою думку, саме із заходу бізнесу у Чорнобильську зону почався процес її відродження. Бо він створив осередок нормального соціуму всередині закритої з радянських часів бюрократичної структури. Бізнес вимагає від держави змін. Ми бачимо запит від усього світу й хочемо його задовольнити. Чорнобиль має залишатися зачиненим, режимним, але всередині має бути здорова атмосфера для бізнесу. І тоді ми зможемо привозити мільйон туристів на рік.

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

Яке майбутнє Чорнобильської зони?

Я вважаю, що будівлі та інші об’єкти ліквідації у Чорнобильській зоні мають бути збережені. Природа наступає нещадно: дерева проростають крізь дахи, розсувають бетонні плити. На щастя, держава вже виділила бюджет для утримання деяких будинків у Прип’яті. Отже, місто буде консервуватися.

А потім я б хотів реставрувати збережені будівлі та зробити у них музеї. Тоді люди зможуть побачити не лише як місто виглядає за 30-40 років після аварії, але й яким воно було до неї. Зараз цим трохи займаються «позитивні сталкери»: самі фарбують стіни, приносять речі – і відтворюють атмосферу. Думаю, це має робити держава.

Усе, що відбуватиметься у Чорнобильській зоні, має проходити перевірку на автентичність. Наприклад, там дуже потрібен готель, але він має бути в радянській будівлі. Будь-який сучасний об’єкт знищить справжність цього місця.

Збереження спадщини, розвиток туризму, впровадження новітніх технологій («зеленої енергетики» тощо), освіта є основними напрямками розвитку Чорнобиля. Минулого року вже з’явився Чорнобильській університет, який акумулює ліквідаторський досвід і адаптує інформацію для навчальних закладів. Якщо усі ці напрямки рухатимуться, то незабаром ми зможемо по-справжньому пишатися нашим переможним чорнобильським минулим.

Чорнобиль: Історія про травму чи про перемогу?
Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті