Голова Міжнародної фінансової корпорації (IFC) в Україні: «Виводитимемо «Укргазбанк» на приватизацію»

Міжнародна фінансова корпорація (IFC) з групи Світового банку з початку повномасштабного вторгнення рф інвестувала в український приватний сектор понад $400 млн і взяла на себе функцію стратегічного радника українського уряду із залучення приватного сектору. IFC значно збільшила свою присутність у торговому фінансуванні, секторах агробізнесу та високих технологій. Також вивчає інші потенційні інвестиції у сектор агробізнесу, які, на думку IFC, матимуть вирішальне значення у відновленні української економіки. Також корпорація допомагає банківському сектору надавати більше фінансових послуг українському МСБ. Зокрема, як запевнив у своєму інтерв'ю віцепрезидент IFC у Європі, Латинській Америці та Карибському басейні Альфонсо Гарсія Мора – тривалість війни в Україні не вплине на зобов'язання IFC і не матиме негативного впливу на обсяги інвестицій.

Про подальші плани вкладень в Україну та найцікавіші проєкти, інструменти інвестування в умовах війни та співробітництво з державним сектором, а також про нинішні труднощі з припливом інвестицій у вітчизняну економіку Mind розпитав голову Міжнародної фінансової корпорації в Україні Олену Волошину.

Про роботу IFC в Україні у воєнні роки та динаміку інвестицій

– IFC створювалася для забезпечення стабільного припливу приватних інвестицій у країни, що розвиваються. Які інвестиції вдалося залучити до України у 2022–2023 роках попри військовий стан?

– З моменту повномасштабного вторгнення рф в Україну IFC не припиняла роботу та продовжувала підтримувати насамперед наявних клієнтів. Ми розуміли, що є потреба у критичному імпорті, тому продовжували фінансування цих закупівель як безпосередньо – уже наявним клієнтам (наприклад, «Галнафтогазу»), так і через банки та нашу Програму торговельного фінансування. Те саме стосується й критичного експорту – адже Україна є експортнозалежною країною. У грудні 2022 року Рада директорів IFC та Світового банку затвердила програму ERA, за якою IFC може профінансувати в найближчі кілька років до $2 млрд інвестицій. Це інвестиції не лише IFC, а й країн-донорів, які частково допомагають нам знімати ризики. І на сьогодні із цієї суми понад $1 млрд ми вже профінансували.

Якщо говорити про знакові інвестиції у секторах, то трохи більше $300 млн пішло на програму фінансування через українські банки. З наймасштабніших інвестицій останніх років – наш проєкт спільно з ЄБРР та DFC (Міжнародною фінансовою корпорацією розвитку США) щодо підтримки Миронівського хлібопродукту на $480 млн (IFC – $130 млн; EБРР – $100 млн; DFC – $250 млн). Перед цим IFC  заявляла про велику інвестицію у фонд Horizon Capital Growth Fund VI у розмірі $60 млн, і разом з ним ми далі інвестуємо в невеликі українські компанії, такі, як сервісна IT-компанія Miratech ($5млн) та Preply (EdTech-компанія): IFC – $5млн, ЄБРР – $ 5млн, Horizon – $ 60млн. І зараз ще кілька подібних проєктів уже в роботі.

Також весь цей час ми продовжували підтримувати сільгоспвиробників, сільгосптрейдерів і банки. Це важливо, тому що зараз усі говорять про необхідність підтримки малого і середнього бізнесу. IFC підтримує роботу МСБ через роботу з фінансовими організаціями: нами було зроблено кілька інвестицій – у часткову кредитну гарантію з банком OTP, компанією OTP Leasing та банком Credit Agricole. Це програма розподілу ризиків для всіх трьох банків. Тобто IFC бере на себе половину ризиків (50% потенційних збитків від коштів, наданих банками МСБ) від портфелю кожного банку. Розмір портфоліо кожного банку 40 млн євро – це означає, що IFC покриває по 20 млн євро кожному (і що важливо, робить це у гривневому еквіваленті).

– Чому саме через такий інструмент?

– Тому що банки мають достатньо ліквідності – у них немає потреби в грошах. Їм необхідно було трохи звільнити можливість, щоб вони могли профінансувати ще більше малих і середніх підприємств. У цих угодах IFC з банками прописано, що певна частина фінансування буде спрямована на малих фермерів (про це просив уряд України), а також на бізнеси, які організовані або управляються жінками. Також хочу зауважити, що ми маємо pipeline (метод відстеження потенційних клієнтів) для всіх секторів економіки в розмірі $1,7 млрд.

– А можете назвати трьох нових знакових інвесторів, яких IFC завів в Україну за два роки війни?

– Не можу сказати, що у 2022–2023 роках IFC привела в Україну нових інвесторів. Як я вже зауважила, ми підтримали наявних. Нові інвестори є, але вони чекають – поки не готові заходити та вкладати серйозні інвестиції в Україну в умовах воєнних дій.

Проте вони розуміють, що після війни будуть величезні можливості для сектору будівельних матеріалів, логістики, енергетики тощо. Саме для цього кілька місяців тому IFC презентувала дослідження про можливості участі приватного сектора у відновленні української економіки. У ньому визначено галузі, потенційний обсяг фінансування, який може принести приватний сектор. І зараз ми перебуваємо в діалозі з кількома потенційними інвесторами. Але мені не хотілося б називати їхні імена: поки що все в робочому процесі. Коли підійдемо до фінальної лінії, офіційно озвучимо результати.

– Якщо виходити з того, що IFC у 2022–2023 роках лише підтримувала наявних інвесторів, але не привела в Україну жодного нового іноземного гравця, чи можна охарактеризувати останні два роки як провальні за припливом інвестицій? Образно кажучи, це «зрада» чи «перемога»?

– Останнім часом в Україні все малюють у двох кольорах – «перемога» чи «зрада»… В умовах того, через що зараз проходить Україна, її економіка та бізнес, той факт, що інвестори (українські та зарубіжні), які вже працюють тут, продовжують вкладати гроші в нові проєкти – безперечно, це «перемога».

Про специфіку співробітництва IFC з банками

– Ви згадали, що працюєте з банками OTP та Credit Agricole. А які проєкти в українському фінсекторі підтримує IFC?

– Ми продовжуємо Програму торговельного фінансування, яка йде через державні Укрексімбанк, Укргазбанк і банк «Альянс». І збираємося збільшувати її. З Укргазбанком IFC працює вже багато років, і ми мали стратегічну мету – вийти на приватизацію. Ми не відмовляємося від неї: як і раніше, перебуваємо в активному діалозі з власником, Мінфіном та НБУ щодо того, як виводитимемо Укргазбанк на приватизацію.

– А чому так довго триває цей діалог?

– Завадили воєнні дії в Україні. До вторгнення процес ішов за узгодженим планом, і ми вже виходили на етап наймання радників для приватизації. Тепері переговори відновлені й ведуться дуже активно.

Взагалі потрібно розуміти, що для IFC це нестандартний кейс, оскільки з держкомпаніями ми зазвичай не працюємо. І єдина причина, чому ми це робимо, – чітке бажання власника й узгоджена позиція щодо приватизації.

Окрім Укргазбанку, є ще один проєкт, який ми запустили вже після лютого 2022 року, – це робота з державною компанією «Дунайське морське пароплавство». Їй треба допомогти із закупівлями нового флоту, щоб відновити судноплавство Дунаєм. Уже почали з ними працювати над певними внутрішніми процесами, побудовою корпоративного управління. Але наша головна мета – залучення приватних інвестицій. Докладніше наразі не можемо говорити про цей проєкт.

Про проєкти та масштаби діяльності IFC в Україні на поточний рік

– Розкажіть про проєкти IFC на 2024 рік: чим відрізнятимуться від попередніх, які пріоритетні напрями діяльності?

– Якщо говорити про проєкти в найближчому майбутньому – IFC почала працювати у секторі відновлюваної енергетики. Частково це інвестиції в МХП – $30 млн на будівництво біогазового заводу, який із відходів сільгосппродукції вироблятиме газ. Зараз розглядаємо ще одну велику інвестицію іноземного інвестора у відновлювану енергетику – сподіваємося, до кінця цього року її закриємо. Також дивимося на можливості запуску в Україні проєкту з постачання мобільних сонячних батарей (схожий проєкт IFC реалізовувала в Африці). Зрозуміло, що Україна – не Африка, і тут інші підходи, але ідея має право на життя. Хочемо налагодити процес на постійній основі, бо впевнені, що в умовах війни він може стати значною допомогою для бізнесу, а саме – підтримкою його існування.

IFC розуміє, що слід підтримувати сільське господарство. Тому, як і раніше, контактуємо з наявними гравцями на українському ринку – намагаємося допомогти насамперед короткостроковими інструментами, а також програмами капітальних інвестицій.

Ми розуміємо, що Україна традиційно експортувала здебільшого продукцію первинного сільського господарства. Але сьогодні це трохи змінюватиметься. IFC, як і раніше, братиме участь у програмі глобальної харчової безпеки та постачатиме на ринок зернові й олійні культури (адже «зерновий коридор» запрацював). Але зараз багато розмов про перехід на глибшу переробку сільгосппродукції.

Тому разом із донорами IFC запустила нову консультаційну програму Agri Resilience Project (зазвичай такі даються строком 2–3 роки і мають сприяти інвестиціям не лише з боку IFC). Один із її напрямів – промоніторити, де і які продукти Україна може виробляти зі своєї сільгосппродукції, куди потім їх постачати, де вони будуть потрібні, як налагодити логістику та як розв'язати проблему з експортом до Європи.

Також IFC цікавить сфера будівельних матеріалів: до повномасштабного вторгнення рф у нас було не так багато інвестицій у неї, але сьогодні потреба в будматеріалах буде величезною – тому ми дивимося стратегічно. Крім того, підтримуватимемо сектор IT та телекомунікацій, які також стратегічно важливі для української інфраструктури.

Щодо відмінностей нових проєктів від попередніх, то зараз багато проєктів IFC робить у партнерстві. Тому що в нинішній ситуації підвищених ризиків усі намагаються їх поділити. І тому існують різні механізми. Ми партнеримся з іншими міжнародними організаціями: наприклад, великий кейс МХП – це спільна участь IFC, ЄБРР і DFC. Також працюємо в партнерстві з державами-донорами (ЄС, Велика Британія, Швейцарія, Нідерланди), які нас підтримують і дають можливість збільшувати обсяги фінансування.

– А які інструменти інвестування використовуватиме IFC для роботи в Україні цього року (прямі / синдиковані кредити, входження в капітал, позички, що конвертуються, гарантії)?

– Інструменти будуть різні, залежно від конкретного проєкту та потреб певного бізнесу. Наприклад, пряма інвестиція – як із Horizon Capital, де ми увійшли в капітал. Можливо прямий кредит, як це було з МХП. Це може бути й Risk Sharing (Програма розподілу ризиків для надання банками фінансової підтримки – переважно компаніям МСБ), як у випадку з банками OTP та Credit Agricole, а також OTP Leasing. Може бути щось на кшталт гарантій, бо наша Програма торговельного фінансування – по суті безліквідний інструмент, який працює з кількома банками.

Якщо говорити про прямий кредит або через банки, то це часто пов'язано з розміром бізнесу. А IFC зазвичай фінансує досить великі проєкти. Малий і середній бізнес фінансуємо через місцеві фінансові інститути (банки, лізингові компанії) через те, що ми не маємо можливості оцінювати кредитоспроможність МСБ. Але, підтримуючи банки, IFC робить стійкішим фінансування МСБ.

– Яким чином?

– Ми можемо вигадувати різні інструменти для банків. Наприклад, до повномасштабного вторгнення росії IFC щільно працювала над питанням аграрних розписок. Цей інструментарій ми ввели в роботу кілька років тому: навчили фермерів, нотаріусів, створили реєстр і довели його до стану, коли оборот цих розписок вимірювався мільярдами доларів. І зараз бачимо, що такі аграрні розписки, як і раніше, затребувані.

Хочемо підняти їх на новий рівень – зробити електронними, тим самим знизивши вартість оформлення. Також ми хочемо максимально залучити банки використовувати цей інструмент (не лише постачальників засобів захисту рослин, насіння та палива).

Про збитки IFC в Україні через воєнний стан у країні

– А чи має IFC проблеми з поверненням інвестованих в Україну коштів, зокрема з огляду на воєнний стан?

– Звичайно, воєнна ситуація у країні вносить корективи в життя бізнесу. Зрозуміло, що за таких умов він не може вчасно здійснити певний платіж. І це різні обставини – від руйнування заводу до окупації та замінування полів. Але я не готова обговорювати конкретні імена, кейси. Водночас, наголошую, всі наші клієнти поводяться цивілізовано.

– Тобто IFC не має проблем із поверненням грошей, незважаючи на війну?

– Якщо у нас виникають якісь проблеми у зв'язку з війною – ми сідаємо за стіл переговорів і знаходимо взаємовигідне та прийнятне для всіх рішення. IFC як інститут розвитку не «топитиме» бізнес, а допомагатиме йому. Для нас важливим є цивілізований діалог, при якому бізнес і кредитор / інвестор – це партнери, а не вороги, які намагаються один одного максимально знищити.

– З ким IFC вже вів такі переговори?

– Не можу конкретизувати, бо в нинішніх умовах бізнес уникає публічності. Але зрозуміло, що постраждали насамперед сільгоспвиробники (заміновані поля), а також бізнес, який був або залишається на окупованій рф території (у нас є кілька таких прикладів, але не маю права їх озвучувати). Також ідеться про бізнес, у якого було зруйновано заводи / підприємства.

Про програму ДПП в умовах війни

– До війни IFC активно розвивала Програму державно-приватного партнерства. Чи функціонує вона зараз, у військових реаліях?

– ДПП – дуже складний інструмент, але він буде затребуваним під час відновлення української економіки. До повномасштабного вторгнення росії в Україну ми зробили дві перші портові концесії (Херсон та Ольвія): вони пройшли успішно, і якби не вторгнення рф, то на сьогодні вже були б інвестиції. Проте ми не зупиняємося. Ба більше, на прохання українського уряду розпочали роботу над ще двома концесіями в порту Чорноморська (термінали). Уже є інтерес стратегічних іноземних інвесторів (наприклад, судноплавної компанії Moller-Maersk, Данія). Але це робота тривала, бо подібні проєкти вимагають ретельної підготовки – ми зараз перебуваємо на етапі ТЕО і сподіваємося, що цього року дійдемо до тендеру на вибір концесіонера.

Паралельно намагаємося трохи спростити використання механізму ДПП, оскільки розуміємо, що Україна не має 18 місяців, які потрібні для того, щоб правильно структурувати ДПП.

– А якщо говорити про співпрацю IFC з держкомпаніями – окрім Дунайського морського пароплавства та державних банків, з ким ще працюєте?

– Разом з іншими донорами та міжнародними фінансовими організаціями IFC бере активну участь у процесі реформи корпоративного управління в державному секторі. Вона відбувається непросто. Проте ми беремо участь у Номінаційному комітеті як спостерігачі з відбору директорів до рад директорів держкомпаній.

Хоча це не наша функція, тому що вектор роботи IFC – приватний сектор. Але, враховуючи специфіку України та сьогоднішній стан країни, ми хочемо, щоб частка держсектору була якнайменшою. Водночас ми розуміємо, що є певний перехідний етап, і тому намагаємося допомогти українському уряду зробити це максимально правильно й відповідно до найкращих світових практик.

– А який відсоток становлять збитки IFC за інвестованими коштами (я маю на увазі ті бізнеси, які опинилися зараз під протекторатом рф або частково / повністю розбиті)?

– Повністю знищених бізнесів через військові дії в нашому активі немає. Але збитків ми не рахували. Завдання IFC як інституту розвитку не підраховувати збитки, а зрозуміти, чи зможемо ми допомогти постраждалому бізнесу та чим саме (додатковим фінансуванням, експертизою, допомогою у релокації, пошуком нових партнерів тощо).

Про економічну ситуацію в країні та прогалини вітчизняного бізнес-середовища

– Як IFC оцінює поточну економічну ситуацію і стан фінансового сектору в Україні?

– Економічна ситуація могла бути й гіршою… Ніхто не очікував, що український банківський сектор і взагалі приватний сектор вистоять. Є маса суб'єктивних та об'єктивних факторів, які на це спрацювали. Однак сьогодні в Україні в умовах війни можна проводити всі банківські операції (зокрема, digital), усі вітчизняні банки працюють попри перманентні атаки хакерів – тобто наша банківська система встояла й навіть заробляє гроші.

І загалом економіка теж працює – навіть краще, ніж можна було припустити. Зокрема, очікується приріст ВВП в розмірі 4,5%. Звісно, з дуже низькою базою, бо надто багато втрат у держави. Але бізнес продовжує працювати, зокрема, завдяки функціонуванню «Програми 5-7-9» через українські банки, які підтримують бізнес на плаву. Ця програма підтримала вже майже 80 000 компаній МСБ, виділено 7 млрд грн фінансування.

Тобто загалом приватний сектор виявився набагато стійкішим, ніж очікувалося. Хоча й до вторгнення у ньому генерувалося 70% економіки. Тому приватний сектор у відновленні економіки України відіграватиме величезну роль, оскільки державних фінансів не вистачить.

– А що потрібно приватному сектору, щоб він максимально реалізував свій потенціал?

– Участь приватного сектору може вимірюватися у $73 млрд, що становить 18% від необхідних $411 млрд на відновлення України (за результатами дослідження Світового банку 2023 року). Причому є галузі, у яких приватний сектор практично все може взяти на себе: сільське господарство, торгівлю тощо. А якщо Україна здійснить усі потрібні реформи, то приватний сектор зможе фінансувати вдвічі більше – $132 млрд (це 32% від необхідних коштів).

– Насамкінець розмови не можу не запитати – які ключові ризики українського бізнес-клімату очима іноземних інвесторів (крім військового чинника)? До війни у своїх інтерв'ю ви акцентували на тому, що бізнес не влаштовує адміністрування податків в Україні та «правила гри, що постійно змінюються». Чи змінилося щось на краще?

– Іноземних інвесторів, як і раніше, не влаштовує корупція, неоднакові «правила гри» на ринку, надмірна зарегульованість, монополізація окремих секторів української економіки. Також нікуди не зникла проблема адміністрування податків: ПДВ інвесторам то повертають, то ні. І попри війну весь бізнес (закордонний і вітчизняний) хотів би бачити подальші реформи в країні плюс механізми страхування військових ризиків, зважаючи на сьогоднішню ситуацію.