730 днів. Вісім аналітичних есеїв про українську війну з росією

У міру наближення третьої річниці війни увага до патової ситуації на полі бою не дозволяла уважно розгледіти великі зміни по всьому світу, спричинені російським вторгненням. Основним фронтом цієї війни став політичний, на якому, завдяки розрізненості та сумнівам країн Заходу, владімір путін сподівається здобути перемогу, яку не зміг здобути військовими засобами.

В останні місяці європейські уряди почали збільшувати допомогу Україні, хвилюючись за можливі наслідки для континенту в разі програшу України та від’єднання США. Разом вони поставили та пообіцяли поставити ще більше зброї, ніж Вашингтон – і більш ніж удвічі, якщо врахувати економічну допомогу. Це – значний прогрес, якщо порівняти з першими днями війни, проте все ще недостатній, щоб схилити шальки терезів на бік України.

Коли та як скінчиться ця війна? Кремль недвозначно дав зрозуміти, що єдиними перемовинами для нього будуть перемовини про здачу України, тоді як українці не менш прозоро дали зрозуміти, що не припинять супротив спробам приєднати їх до Московської імперії. Тож уже два роки, як у Європі миру не видно.

Щоб розібратися в цих та інших аспектах війни, редакція видання Foreign Policy опитала вісьмох визначних діячів про те, що буде далі. Mind пропонує адаптований переклад цієї публікації.

Російська війна проти України триває вже третій рік, менше триває патова ситуація на полі бою. Жодна зі сторін не перемагає і не програє. Росіяни поступово захоплюють ледь помітні території ціною неймовірної кількості вбитих солдатів і знищеної техніки. Українці, які не досягли поставленої мети контрнаступу 2023 року, перебувають в обороні й також втрачають багато людей.

Ця війна на виснаження завдає шкоди Україні, президент якої нещодавно змінив Головнокомандувача Валерія Залужного після того, як негаразди між ними стали публічними. Обом країнам треба мобілізувати більше людей. У росії гарантовано не буде мобілізації до фіктивних виборів президента путіна наступного місяця. Україні, населення якої становить менш ніж третину російського, буде складніше мобілізувати достатню кількість військових.

Однак Сполучені Штати лишаються ключовою ланкою: вони є найбільшим постачальником сучасного озброєння, проте їхня поламана внутрішня політика загрожує здатності України протистояти росії. Якщо Конгрес не погодить запит на $60 млрд допомоги для України і якщо уряд не пришвидшить постачання сучасного озброєння, прогнози щодо здатності України вигнати російській війська зі своєї території у 2024 році будуть невтішними.

Існує дуже незначна вірогідність закінчення війни за столом перемовин у 2024 році, навіть попри неможливість обох сторін досягти значної перемоги. Кремль дав зрозуміти, що незацікавлений у переговорах, які не будуть про здачу України та втрату назавжди територій, незаконно анексованих росією до 2022 року.

Вказана росією мета демілітаризації України та її «денацифікації» (російський евфемізм для зміни режиму) не змінилася. Жоден український лідер на таке не погодиться. путін чекає на результати виборів у США восени цього року, сподіваючись, що новий президент Америки припинить підтримку України та повернеться до звичного ведення справ із рф. У цьому випадку здатність України вижити як незалежна, суверенна держава опиниться під питанням, відповідь на яке матиме далекосяжні наслідки – для безпеки Європи та країн поза нею.

Пропозиції щодо того, чим має скінчитися війна – зокрема, «корейська модель», що передбачає перемир’я, відсутність мирного договору та західні гарантії для України – передбачають, що росія колись змириться з фактом існування незалежної України. Допоки при владі у рф путін і будь-який його послідовник зі схожими поглядами, таке навряд чи можливо.

Коли російські війська вдерлися до України в лютому 2022 року, відразу стало зрозумілим, що це поглибить геополітичний розкол між США та їхніми союзниками з одного боку, і китайсько-російською віссю – з іншого. У 2024 році ми впритул наблизилися до двополярного світу – просто як за часів холодної війни.

По-перше, війна сприяла укріпленню російсько-китайських відносин шляхом посилення впливу Пекіну на москву. Радикально ізольована від Заходу через війну росія надзвичайно залежить від Китаю як ринку для її нафти та газу, як постачальника широкого асортименту побутових товарів і як партнера в розробці новітніх технологій.

Підтримка Пекіном військових намагань росії також поглибила розкол між Китаєм та Європою. Це стало зрозумілим після відмови Європи від китайського так званого мирного плану для України, значної втрати впливу Пекіну в Центральній і Західній Європі (зокрема, фактичне припинення діалогу в форматі «16+1» на вищому рівні) та включення Китаю в останню Стратегічну концепцію НАТО.

Проте поточна ситуація відмінна від оригінальної холодної війни. Нинішнє китайсько-російське партнерство базується на більш міцному фундаменті, ніж китайсько-радянське. Водночас трансатлантичне партнерство, породжене російським вторгненням в України, доволі крихке. Деякі європейські країни неохоче збільшують оборонні бюджети, саботують вступ Швеції до НАТО, виступають за автономію від США чи не бажають розривати зв’язки з Китаєм.

Кожен із цих випадків не є загрозою партнерству, однак усі разом вони є доволі значущими. Найвизначнішою ознакою розбіжностей між країнами Заходу є експрезидент США Дональд Трамп, який під час своєї виборчої кампанії розігрує карту НАТО й військової допомоги європейським союзникам США.

Російська агресія також підсвітила зростання націоналізму й популізму, що поляризують Сполучені Штати та деякі країни Європи. Під час попередньої холодної війни між США та СРСР Вашингтон був здатний використати розбіжності між москвою і Пекіном, проте зараз Пекін і москва перебувають в іншій формі, намагаючись використовувати розбіжності всередині Західного блоку.

Якщо Грузія у 2008 році та Крим у 2014-му були дзвіночками для Заходу щодо російських агресивних експансіоністських амбіцій, то повномасштабне вторгнення в Україну 2022 році стало електрошоком для європейської військової машини, яка повільно стагнувала. Якщо й цього було замало, то кандидат у президенти США Дональд Трамп прямо закликав росію атакувати європейські країни – члени НАТО.

Європейські лідери відкрито визнають, що Європі треба готуватися до відходу США, однак голосні слова президента Франції Еммануеля Макрона та канцлера Німеччини Олафа Шольца мають бути підтверджені діями. Заходів, яких Європа вжила на шляху до збільшення оборонних витрат, виробництва зброї та допомоги Україні, недостатньо. Західні дискусії навколо росії сигналізують про відсутність стратегічної чіткості та брак рішень.

Поразка росії настільки лякає багатьох на Заході, що вони готові на варіант, щоб ані росія, ані Україна не перемогли. Для рф такі коливання є запрошенням до продовження війни до перемоги. Ми вже неодноразово чули, що російський президент вважає, що час на його боці.

Для Європи та США ставки дуже високі. Програш України зашкодить ставленню до США по всьому світу більше, ніж виведення військ з Афганістану. Це означатиме програш у конфлікті, у якому цілком можна було виграти – проте Вашингтон не спромігся чи не ризикнув це зробити.

Довготривала підтримка Заходу змусить кремль дійти висновку про неможливість досягнення своєї мети в Україні воєнними засобами. Це також надішле сигнал, що Європа серйозно налаштована забезпечити безпеку Україні – і що росія не має шансів отримати бодай щось, нападаючи на сусідів.

Дивлячись за межі 2024 року, можна стверджувати, що Україна здатна виграти цю війну, якщо Захід підтримає її та зробіть непідйомною ціну війни для росії. москва здатна виграти, якщо Захід не зможе мобілізувати потрібні ресурси й волю.

Якщо ж рф переможе в Україні, є вірогідність, що це нарешті стане достатнім шоком для примушення Європи та США до протидії російській експансії. Я б краще оминула такий іспит.

Після двох років війни в західних обговореннях з’явився небезпечний наратив: мовляв, конфлікт дійшов патової ситуації, а Україна близька до ліміту можливостей на полі бою. Ця оцінка хибна – можливості для перемоги України знаходяться в руках Заходу. Однак лідери Європи та США мають показати політичну хоробрість, щоб Україна її здобула.

Перемога України ґрунтується на двох принципах: по-перше, надання їй усього потрібного для перемоги над рф на полі бою; по-друге, наявність життєздатного плану побудови безпечної та успішної повоєнної держави.

Західні лідери занадто багато вагаються, постачаючи українській армії необхідне для перемоги. Відтермінування надання танків і бронетехніки дозволили росіянам побудувати захисні лінії, що ускладнило повернення території українцями.

Так само неготовність західного військово-промислового комплексу до тривалої війни означає, що росія – за допомоги збіднілої Північної Кореї та обкладеного санкціями Ірану – виробляє більше озброєння, ніж весь демократичний світ. Це неприпустимо! Захід має поставити своє виробництво на воєнні рейки, щоб показати російському президенту путіну, що його намагання переграти Захід у грі в довгу марні.

Щодо гарантій безпеки, то в цьому питанні є суттєвий прогрес. Минулого літа у Вільнюсі «Велика сімка» погодилася розробити низку двосторонніх безпекових договорів з Україною. Сьогодні уряди щонайменше 30 країни ведуть перемовини з Києвом, Велика Британія першою підписала безпекову угоду з Україною в січні, слідом за нею минулого тижня впоралися Німеччина та Франція.

Лідери НАТО мають зрозуміти, що вкотре залишити Україну в «кімнаті очікування» означатиме заохочення до подальших конфліктів і нестабільності. Як визнали у Швеції та Фінляндії – і як вторгнення росії до України у 2014 році показало гранично чітко – «сірі» зони є зонами небезпеки, якщо йдеться про росію. На цьогорічному саміті НАТО у Вашингтоні лідери мають спростувати блеф путіна та запросити Україну долучитися до Альянсу. Членство не відбудеться враз, однак це надішле путіну недвозначну звістку, що процес не зупинити і його війна марна. Таким чином запрошення України допоможе торувати шлях до миру.

Що ми дізналися за два роки функціонування західних фінансових та економічних санкцій проти росії? Три теми визначатимуть подальший шлях.

По-перше, москва виграє інформаційну війну із санкціями, просуваючи наративи, що вони неефективні. Заявляти протилежне складно: кремль і його посіпаки проводять величезну роботу із залякування будь-кого, хто намагається показати дієвість санкцій (запитання: якщо санкції не діють, чого ж кремль так багато часу витрачає на їхню дискредитацію?).

Західні дебати з обговорення провалу санкцій також не дуже допомагають. А газетні заголовки зазвичай висвітлюють обхідні схеми, які дозволяють росії отримати напівпровідники. Контрабанда дійсно існує, проте реальність набагато неоднозначніша за яскраві заголовки. Широка ж картина демонструє, що російський імпорт сучасних технологій впав принаймні на 40% проти довоєнного рівня – і це в час, коли потреби в цих технологіях на піку. Цього недостатньо для зупинки військової машини москви, і ще багато чого треба зробити, щоб посилити експортний контроль. Але 40% падіння є значним, хоча й не дуже висвітленим, успіхом санкцій.

По-друге, вплив санкцій на російський бізнес стає надзвичайно явним, особливо в секторах, що зав’язані на західні компоненти чи ноу-хау, на кшталт аерокосмічної галузі та енергетики. Поступовий знос за умов відсутності доступу до американських і європейських технологій стає постійним головним болем для росіян.

Сибірська авіакомпанія S7 змушена була зупинити експлуатацію літаків Airbus і зменшити із січня їхній авіапарк через брак запчастин до двигунів. Того ж місяця «Лукойл», найбільша нафтова компанія росії, зупинила установку каталітичного крекінгу на Ніжегородському НПЗ через поломку виробленого на Заході компресора.

По-третє, і надалі точитимуться дебати про долю активів російського центрального банку. З одного боку, США та Велика Британія закликають західні країни заарештувати російські активи й віддати їх Україні. Вони апелюють до морального боку: агресор має заплатити. З іншого боку – низка країн ЄС, зокрема Бельгія, Франція та Німеччина, наголошують, що це знищить довіру до західних фінансових інститутів і валют.

Європейський Центробанк (і, що цікавіше, Міжнародний валютний фонд) також пристали до обережного табору. Оскільки більшість арештованих активів росії знаходиться у Бельгії, без згоди цих країн діла не буде. Все одно Париж, Брюссель і Берлін не зрушать найближчим часом із місця, оскільки трансатлантичні відносини поставлені на паузу в очікуванні виборів у США.

У підсумку маємо малу ймовірність конфіскації російських активів у 2024 році. Враховуючи потенційну можливість настання непередбачуваних наслідків, можливо, це не така-то й погана новина.

Щоб зменшити залежність від постачань західної зброї, Україна все більше зосереджується на виробництві власної. Результати можна подивитися, наприклад, у Чорному морі, де українські дрони нищать російський флот, та в глибині території росії, звідки останнім часом усе частіше повідомляється про атаки на об’єкти військово-промислового комплексу, інфраструктури, нафтопереробні заводи та паливні бази. Київ зрідка коментує ці атаки, тому більшість вважає, що удари завдано зробленими в Україні дронами.

Ці успіхи українців важливі, однак перемога у війні вимагатиме вирішальної переваги в огневій силі на полі бою, переважно йдеться про артилерійські боєприпаси та ударні дрони. Що своєю чергою вимагає значного збільшення військового виробництва не лише в Європі та США, а й в Україні.

Поки Україна намагається переоснастити та збільшити свій військово-промисловий комплекс, вона дістає допомогу від західних урядів, оборонних компаній і приватних ініціатив. Наприклад, німецька Rheinmetall уже цього року планує почати випуск бронетехніки на новому заводі в Україні. Ініційований Києвом Альянс оборонних індустрій налічує понад 60 компаній, серед яких десятки іноземних, які розглядають інвестиції в українські оборонні підприємства та переніс виробництва до країни. Baykar, турецький виробник дронів, цього місяця оголосив про будівництво заводу в Україні.

З боку Заході існує значна зацікавленість в українському оборонному секторі – зокрема, місцевих розробках дронів. Однак російські атаки все ще бентежать багатьох європейських та американських виробників, адже один російський дрон чи одна ракета може знищити багатомільйонні інвестиції. Українці намагаються протиставити цим ризикам розділення виробництва на менші, розгалужені виробництва, які російській розвідці важче знайти та складно знищити.

Міністерство оборони України також реформувало та прискорило процеси сертифікації, що дозволяє тестувати нову зброю одразу на полі бою. Виклик полягає не в створенні, а в масштабуванні виробництва, враховуючи нестачу кваліфікованих працівників, вузькі місця ланцюгів постачань, корупцію та російські атаки.

Одним із можливих шляхів розвитку є вихід української оборонної промисловості на територію країн НАТО через спільні підприємства із західними компаніями, під гарантії спеціального інвестиційного фонду. Це не лише забезпечить Україні безперебійне постачання озброєння стандартів НАТО, що не залежить від політичної ситуації на Заході, а й відправить сигнал москві, що в неї немає часу, лише є марні сподівання на мінливість Заходу.

Будь-яка відповідь на запитання стосовно майбутнього російської війни в Україні має починатися з уточнення «залежить від…». Бо перебіг війни насправді залежить від ланцюга критичних подій.

Передусім залежить від рівня підтримки, якій нарешті погодить Конгрес США. Це неймовірно важливо, адже Вашингтон надав стільки ж військової допомоги, скільки вся Європа разом. Ба більше, нерідко рішення США щодо надання якоїсь зброї на кшталт новітніх танків і літаків торувало шлях для постачань з інших країн.

Рівним за значимістю – враховуючи, що Європа надала вдвічі більше за США допомоги Україні, якщо додати невоєнну допомогу – буде рівень підтримки з боку ЄС та його членів, як і інших країн Заходу.

У рамках безпекової допомоги особливо важливими будуть деякі речі. У короткостроковій перспективі це системи, що допоможуть Україні ідентифікувати, відстежувати та нищити ворожі дрони, ракети й літаки. Критично потрібні Україні високоточні ракети великої дальності, західні літаки, артилерійські боєприпаси та додаткові касетні боєприпаси, які довели здатність зупиняти атаки росіян.

Навіть не варто казати, що перебіг війни багато в чому залежатиме від рішень росії та України щодо можливостей мобілізувати, навчити, оснастити й залучити додаткові ресурси. Не варто вважати, що рівень контролю владіміра путіна дозволить продовжувати постійне поповнення мобілізаційного ресурсу в міру зростання втрат і падіння рівня життя.

Багато залежить, звичайно, від здатності обох сторін розвивати безпілотні технології, такі, як морські дрони, завдяки яким Україна змусила російський флот покинути Севастополь, де той стояв понад два століття. По суті, українська кампанія у західному Чорному морі із застосуванням дронів і ракет, відновила великомасштабний експорт збіжжя, критично важливого для Єгипту та інших країн.

У підсумку перебіг війни залежатиме від здатності обох сторін навчатися та адаптуватись у міру еволюції бойових дій; створювати, виробляти й використовувати нові збройові системи та інші технології; поліпшувати спроможності лідерів, штабів, окремих солдатів та об’єднань.

Цей рік обіцяє бути дуже складним як для збройних сил обох країн, так і для тилу. Минули два роки, а на небокраї все ще не видно притомного кінця війни.

Брак значних воєнних успіхів України у 2023 році спричинив глибокі розколи на Заході. Вони можуть бути неочікуваними, але вони зовсім не випадкові. Всі великі війни мають потужний вплив на внутрішню політику залучених до бойових дій країн; воєнні невдачі нерідко провокують політичні кризи. Єдність Європи та Заходу перед обличчям російського вторгнення поступилась серйозним розбіжностям у поглядах на перебіг війни й умови миру.

2024 рік перевірить здатність усіх сторін зберігати єдність на тлі війни, вартість якої зростає. Певний час авторитарна система допомагатиме росії зберегти внутрішню єдність. Проте важко повірити, що висока економічна та людська ціна, яку країна платить за ідеї путіна, не матиме політичних наслідків.

Зараз, однак, постає питання, чи в змозі Захід запобігти перетворенню численних ліній розколу в українській політиці на повноцінні розколи. Перед обличчям такої небезпеки, потужна економічна перевага Заходу над росією дасть змогу Україні вистояти у війні проти рф. Захід повільно використовує цей імператив, тож 2024 рік покаже, чи здатен він вигадати стратегію підтримки й оснащення Києва для утримання лінії фронту в короткостроковій перспективі та для перемоги над путіним у війні, яка вже триває довше, ніж більшість прогнозували на її початку.

Якщо Європа готова до серйозного посилення безпекового фронту, їй буде простіше утримати підтримку американців і довести майбутньому режиму росії безперспективність територіальної експансії, запропонувавши натомість безпекові гарантії та регіональний порядок, у якому москва відіграватиме законну роль.

Інакше європейці можуть очікувати на те, що майбутній американський президент вирішуватиме перспективи їхнього континенту на прямих перемовинах із москвою – і, якщо на те пішло, з Пекіном.