Генеральний директор «Нафтогаз Біоенергія»: «Україна за пів року має створити новий сектор – мобільну енергетику»

В умовах поновлення тотальних обстрілів агресором великих українських енергооб’єктів, від Президента України та багатьох чиновників лунають заклики про розбудову децентралізованої енергетики. Насправді, подібна програма розроблялася ще до війни. І зупинило її реалізацію не стільки вторгнення російських військ, скільки невизначена політика держкомпанії, яка мала її впроваджувати, – НАК «Нафтогаз України».

Реалізувати великі проєкти до зими 2025 року не вдасться, хіба що спорудити невеликі місцеві об’єкти. Але це не врятує обласні та районні центри на мільйони й сотні тисяч мешканців від загрози енергодефіциту. Тому треба вже зараз використовувати інші підходи. Наприклад, мобільну енергетику.

Як Україні втримати енергосистему після втрати 80% потужностей генерації електроенергії та теплопостачання, пережити опалювальний сезон 2024–2025 років і розвиватися далі, Mind обговорив з Олексієм Бутенком, генеральним директором «Нафтогаз Біоенергія» – дочірнього підприємства «Нафтогазу України». Найвідомішим проєктом самого Бутенка за часів його активності у приватному бізнесі є Іванківська ТЕС, яка п’ять років поспіль видавала до 18 МВт електроенергії для шести районів півночі Київської області.

Олексій Бутенко очолив «Нафтогаз Біоенергія» 2021 року. З перших днів повномасштабної війни прийняв присягу та приєднався до Тероборони Київської області. Потім повернувся на посаду в НАК і встиг реалізувати два прогресивні проєкти. Сьогодні всі програми «Нафтогаз Біоенергія» зупинені, хоча останні бомбардування енергосистеми знов виводять на порядок денний їхню величезну актуальність. Що треба зробити для розвитку цих програм, якими мають бути першочергові кроки, щоб пережити наступну зиму, та де шукати перспективи для розвитку децентралізованої високоманеврової енергетики в Україні, Олексій Бутенко розповів Mind.

Про початок роботи у структурі «Нафтогазу» 

– 2021 року ви погодилися очолити підрозділ «Нафтогаз Біоенергія». Які повноваження вам були надані?

– Мене запросив Юрій Вітренко, коли був виконувачем обов'язків міністра енергетики. Йому подобався досвід країн Балтії та Скандинавії, де до 80% тепла виробляється з біомаси. У країнах Балтії заміщення газу відбулося на 100%. Вітренко був зацікавлений, щоб Україна розвивала свої програми заміщення російського газу. При цьому розбудовувала новий децентралізований високоманевровий напрям когенерації енергії. 

Розвитком об'єктів генерації на біомасі я зацікавився 2012 року. Вже у 2013-му, у партнерстві з ЄБРР, ми почали будівництво найпотужнішої в Україні електростанції на біомасі – Іванківської ТЕС на 18 МВт. Я, як приватний інвестор, вклав майже $40 млн, і 2015 року ми дали електроенергію, яка забезпечувала шість районів на півночі Київської області, а це приблизно 400 тис. населення.

– Раніше ви згадували про Офіс антикризових дій, чи використовувалися  його напрацювання під час роботи в НАКу?

– Людей з Офісу антикризових дій я називаю «опорною командою», і запрошення в «Нафтогаз» стосувалося нас усіх. Команда була зібрана у 2010–2011 роках. За 10 років роботи ми, як енергетики, як енергодевелопери, довели, що можемо реалізувати проєкти будь-якої складності. До 2021 року, крім Іванківської ТЕС, ми взяли участь у реалізації багатьох проєктів, які працюють на біомасі, на газі, на вугіллі в різних країнах Європи.

Коли 2020 року світ охопила пандемія ковіду, у команди було багато запитів щодо підтримки різних проєктів. Нас як людей, що багато знають про логістику інженерного й енергетичного обладнання, почали залучати до того, щоб розрулювати складні ситуації. Ми як «швидка допомога» надавали консалтингові послуги й навіть послуги з управління одним енергетичним об'єктом в Україні. Проаналізувавши 2020 рік, ми вирішили сформувати команду для антикризи. Тоді і з’явився Офіс антикризових дій.

– У «Нафтогаз» ви прийшли вже з готовою стратегією?

– Ми підтримали ідеї Юрія Вітренка із заміщення газу шляхом будівництва децентралізованого високоманеврового сектору теплопостачання ще під час його роботи міністром саме як Офіс антикризових дій. Тоді й почалася розробка програми. Вона могла бути на 10–20 років, а ми шукали варіанти, щоб злізти з «газової голки» та децентралізувати сектор теплопостачання за три роки. При цьому важливим елементом було створення мережі високоманеврової генерації. Це специфічні антикризові стратегії, які дозволяють у дуже короткі строки зробити те, що реалізовується набагато довше.

Іванківську ТЕС ми будували 19–20 місяців. А проєкти, які встигли реалізувати вже як «Нафтогаз Біоенергія», втілювалися набагато швидше. Бо були використані стратегії, напрацьовані в Офісі антикризових дій.

– Розкажіть про проєкти та міста, які ви визначили як керівник «Нафтогаз Біоенергія»?

– Для реалізації пілотних проєктів було обрано Житомир, Чернігів, Хмельницький, Кропивницький, Тернопіль, Славутич, Львів. У Житомирі та Чернігові реалізовувалося по два проєкти. Міста використовували багато газу, але мали достатньо стійку місцеву сировинну базу, щоб його замістити. Це не лише про біомасу лісового походження, здебільшого ми розглядали використання агробіомаси.

Одну – у Львові на Грибовицькому полігоні, де ми пробурили близько 40 свердловин, дістали сміттєвий газ і пустили на виробіток електроенергії для 700 будинків. Це скандальне львівське сміттєзвалище – на сьогодні зразковий полігон, де навіть немає запаху. Роботи стартували у квітні, як тільки російські війська відійшли від Києва.

Також за літо – осінь 2022-го ми збудували в місті-герої Охтирка теплову станцію на 40 МВт, яка працює на деревній щепі. Три місяці пішло на будівництво, на четвертий дали тепло.

– Чому використання газу мало зменшитися лише на 2 млрд кубометрів?

– За останні 10 років централізоване опалення України споживало 3–5 млрд кубів газу. Під перший етап проєкту було обрано сім міст для заміщення приблизно 1 млрд кубів. Під другий етап розглядалося ще 10 міст, і скорочення споживання другого мільярду.  

Розумієте, деякі міста просто не захотіли б переходити [на нові види палива] і сказали, що використовуватимуть газ і надалі. А такі міста, як Івано-Франківськ чи Ужгород відійшли від централізованого опалення, порадили людям купувати котли й самим за все відповідати. Звідси і з’явився обсяг у 2 млрд кубів.

Зараз у Європі активно розвивається виробництво біогазу з біомаси. Ми вирішили, що біогаз буде цікавішим для сектору, ніж біомаса. І для себе розділили пріоритети: північні області України можуть використовувати ліс, а такі, як Тернопіль, Хмельницький, Кропивницький – агробіомасу. Проте треба все аналізувати, може, будемо переходити там на біогаз.  

Про сміливих мерів і «дармовий» газ

– Вам доводилося спілкуватися з місцевими органами влади? Вони розуміють важливість і невідворотність переходу?

– Ті керівники, хто розуміє, ті йдуть попереду. Той же Андрій Садовий зі Львова, чи Сергій Сухомлин із Житомира. Останній побудував першу серед українських міст когенераційну теплоелектростанцію на біомасі. Це зразок об’єктів децентралізованої високоманеврової когенерації. Ми планували у Львові будувати таку саму теплову станцію, як в Охтирці. Бо її дуже хотів мер Садовий.

Він приїхав до нас у «Нафтогаз» і просив: «Хлопці, ви мені побудуйте, запустіть, щоб вона почала працювати, а я вам за рік віддам усі гроші. І це буде власністю міста». Тобто людина порахувала, що тарифи не будуть такими низькими завжди. А для міста під час війни дуже важлива децентралізація теплопостачання.

Мер Одеси Геннадій Труханов 2022 року мав потужний план використання сміття у вигляді РДФ (RDF, англ. Refuse-derived fuel, «паливо з відходів». – Mind). В Одесі величезне сміттєзвалище. РДФ – це брикет зі сміття, з якого видалено пластик, скло, метал, а органічні залишки щільно запаковано. Той же Сухомлин у Житомирі вже побудував разом із бізнесом потужний сучасний завод із виробництва РДФ, щоб отримувати тепло чи електроенергію.

Мер Шостки до мене сам приїжджав багато разів і казав, що в регіоні багато деревної сировини. Мовляв, побудуйте мені таку саму теплову станцію, як в Охтирці. Взагалі багато мерів із різних міст приїжджали, дивилися на станцію в Охтирці, і це саме ті люди своєї справи, які готові були співпрацювати. Також багатьох мерів турбувало питання децентралізації об’єктів.

– Як ви контактували з місцевими очільниками?

– У «Нафтогазі» ми мали прямий контакт із мерами міст, тому що теплокомуненерго (ТКЕ) кожного міста зав'язано на газ. Ми ці контакти  використовували при організації зустрічей і роботи. Ба більше, всі мери міст самі до нас зверталися, знаючи, що «Нафтогаз» відкрив напрям енергодевелопменту й активно реалізує програму децентралізації сектору теплопостачання з метою заміщення газу.  

Зараз ми працюємо як Офіс антикризових дій: ведемо консалтингові роботи, допомагаємо містам у пошуках обладнання в Європі, беремо участь у розробці техніко-економічних обґрунтувань.

– Чому місцева влада так споводиться?

– Це політика формування тарифів вручну, через яку ринок теплопостачання «убитий». Керівники міст знають, що їм і так дадуть газ по 8 грн, це копійки.

Частину, що мотивує, вбито. ТКЕ стали місцевими монополіями й корупційними гаванями. Інвестор у сектор не приходить, тому що, виробляючи тепло та віддаючи його місту, не заробляє, а продає дешевше собівартості. Але щойно сектор теплопостачання зайде в ринок, тоді всі подумають і про енергоефективність, і про використання  альтернативного палива.

– А зараз хоч щось із проєктів децентралізації та заміщення газу на альтернативне паливо будується?

– З незрозумілих причин корпоративне керівництво «Нафтогазу» поховало програму, про яку зараз заговорили всі – від експертів до Президента. У цьому ще потрібно буде розбиратися, які мотиви спонукали певних осіб зупинити таку потрібну для країни програму.

– На приватному рівні теж нічого не будується?

– Все стоїть на нулі. Деякі бізнеси для власного споживання будують невеличкі котельні. Тарифи зарегульовані, законом заборонено продавати тепло вище певного рівня. Якщо приватний інвестор купляє біомасу, виробляє тепло, а потім продає його в мережу, то він іде у збиток, бо віддає нижче собівартості. Кому таке цікаво? ТКЕ будуть і далі намагатися постачати тепло від газу, бо він «дармовий».

Треба завести сектор теплопостачання в ринок, дати ринкові тарифи й на газ. Тепло буде дорожчим, може вдвічі-втричі. Але й до людей повернеться мотивація зробити термомодернізацію будинку, утеплити вікна, менше використовувати тепла. Все повертає мотивацію до енергоефективних дій. Що робити з людьми, які «не потягнуть» цю ціну? Адресна дотація: держава допомагає тим, хто не в змозі оплатити, а всі інші – у ринку.

Про мобільну енергетику vs зимовий армагеддон

– Що робити зараз, коли в нас майже все знищене?

– Знищено 6 ГВт потужностей електрогенерації, а сектор теплопостачання – майже повністю. На їх відновлення знадобиться два-три роки. Ми не можемо виробити й не можемо купити необхідне обладнання, тому деякі країни ухвалили рішення розбирати свої старі станції та віддавати обладнання нам. Наступна зима буде просто армагеддон, якщо ми зараз швидко й активно не спрацюємо. Потрібно залучати інвестиції, і сектор вводити в ринок уже зараз.

Я спілкуюся з багатьма компаніями із США, Данії, Швеції. Іноземні партнери готові будувати та вкладати свої гроші. І для них найважливіше не те, що йде війна, а те, щоб їх продукцію, тепло й електроенергію купляли за ринковою вартістю. Не потрібно чекати тотальної перемоги й тоді щось відновлювати, воно має іти постійно. Просто ми мусимо дотримуватися правильної стратегії, а не так, щоб наступного дня знов усе розбомбили.

– Про яку стратегію мова?

– Щоб зробити децентралізовану систему тепло- та енергопостачання з характерним ухилом до високоманеврової генерації, потрібно мінімум два роки.

Сподівався, що задекларовані плани будуть реалізовані ще взимку 2023 року. Але реалізація програми зазнала краху через бюрократію та корупцію на місцях.

У 2023-му ми нічого не робили для децентралізації. НАК «Нафтогаз», зупинивши програму, відкинув нас мінімум на два роки. У нас немає напрацьованих ТЕО, по містах відсутні дозволи на будівництво необхідних об'єктів, відповідно відсутні замовлення на обладнання для когенераційних станцій. Сектор енергопостачання в Україні має бути максимально децентралізованим, і буквально кожен мікрорайон міста повинен мати свою когенераційну станцію. Ми це прорахували ще у 2021 році: заміщення газу й обов’язкове децентралізоване енерго- і теплопостачання при максимальній  маневреності.

Оці два-три роки, за які готуватиметься план децентралізації енергетики, маємо чимось заповнити пустоту. І це сектор мобільної енергетики, яким має опікуватися кожен з очільників громад, мерів міст.

– Поясніть докладніше, що таке мобільна енергетика?

– Це звичайний генератор, який виробляє електроенергію; когенераційна невелика установка, яка виробляє тепло й електроенергію; газова турбіна, яка виробляє електроенергію. Газопоршневі, газотурбінні та газдетандерні станції – вони маленькі та містяться в контейнері: швидко приїхали, поставили, підключили.

У США є компанії, які спеціалізуються на мобільній енергетиці. Вони готові привозити в Україну генераційні, газотурбінні установки, генератори та надавати це все в лізинг, монтувати й навіть потім обслуговувати рік, два, три – скільки потрібно.

Цю стратегію використовували в різних країнах, наприклад в Афганістані, Індії, на Африканському континенті – там, де виникає дефіцит електроенергії.

Коли буде побудовано децентралізовану енергосистему, мобільну енергетику просто згорнуть і відправлять на іншу територію. Це два великі кроки, які ми маємо терміново зробити.

Сьогодні наша команда знає, як організувати роботу під час війни. 2022 рік  показав, як має працювати антикризове управління в енергетичній галузі.

Про Іванківську ТЕС і справжню ціну українського газу

– Багато хто вважав, що перехід на біомасу мав би здешевити тепло й електрику. А ви кажете про подорожчання цих послуг.

– Біомаса здешевить вартість тепла на 10%, а то й більше, як це відбувається у Швеції, Німеччині чи Данії. Але, коли ми «зайдемо» в ринок, свій дорогий газ ми могли б продавати за кордон, наприклад, у вигляді міндобрив. А замість цього дешево спалюємо його у квартирах. От чому енергоефективність у нас на нулі. Величезні прибутки від продажу газу на світових майданчиках – це живі гроші в економіку країни, її розвиток.

Окреме питання – розвиток сектору біогазу, який ми виробляємо з агробіомаси. Ми можемо збільшити об'єм українського газу, додавши до нього біогаз, десь на 25-30%. І можемо його експортувати.

– Ви є власником Іванківської ТЕС, навколо якої останніми роками точилися корпоративні конфлікти. У неї є перспективи запрацювати?

– Іванківська ТЕС у перший же день війни була обстріляна, а потім окупаційні війська її дуже сильно пограбували. Вкрали автотранспорт, який забезпечував логістику сировини, потужні насоси, генератори, комп'ютерну техніку, промислову систему кондиціонування. Зруйнували споруди на території. Втрати становлять приблизно $2 млн. Усе це підлягає відновленню.

Найстрашніше, що разом із комп’ютерами вони викрали всі сервери, де містилася наша АСУТП, автоматизована система управління станцією. Її відновлення дуже дороге.

Я не міг опікуватися приватною електростанцією, бо не хотів конфлікту інтересів, адже займався подібним бізнесом у держкомпанії «Нафтогаз Біоенергія». У лютому 2022-го я один із перших, хто прийняв присягу і пішов воювати, і чотири місяці був на захисті Києва. Я ніколи не думав, що війна затягнеться на два роки, і вважав, що до Іванкова руки дійдуть трошки пізніше. Але життя все коригує.

– А ваш корпоративний конфлікт?

– Нашим партнером був ЄБРР, вони надали кредит у 16 млн євро. На початку війни всі кредитні зобов’язання перед ЄБРР були закриті через реструктуризацію боргів під час війни. І об'єкт став дуже цікавим для моїх  партнерів, які з’явилися ще 2017 року, а під час війни захотіли поживитися у «каламутній воді».

У період будівництва Охтирської ТЕЦ я фактично жив на об’єкті, працював до повного виснаження і від цього отримав хворобу. Мене оперували, і поки я був у госпіталі майже чотири місяці, розпочалося неприємне рейдерське захоплення об'єкта.

Ці люди задіяли корумпованих правоохоронців та почали переслідувати мене, мою сім'ю, мою команду, мої компанії. Вони тиснуть на мою репутацію, на все, на що тільки можуть тиснути, щоб заволодіти величезним об'єктом генерації.

Рейдери завдають шкоди не тільки мені, а насамперед державі та людям, для яких електроенергія зараз є базовою цінністю. Це важливий об’єкт високоманеврової генерації. Плюс це електроенергія для шести регіонів Київської області. Я вже мовчу про робочі місця.

Певними журналістськими розслідуваннями доведено дуже брудні стосунки рейдерів та їхній умисел, який може ховатися не тільки в меті заволодіння майном, а ще й в завданні удару по енергетичній безпеці країни під час війни. Для мене як для бізнесмена, який усе життя інвестував в економіку України, працював в Україні, створив багато відомих успішних проєктів, до сліз боляче дивитися на те, як держава реагує на цей безлад, що коїться навколо об’єкта критичної інфраструктури, який украй важливий для виживання людей.

– До кого з владних структур треба звертатися, щоб урятувати енергетику України?  

– Першим кроком має бути запровадження надзвичайного стану в енергетиці. Другим – необхідно призначити відповідальну особу з надзвичайними повноваженнями у відбудові сектору енергетики, це має бути перший віцепрем’єр-міністр.

Третє, якщо йдеться про базові цінності людей – тепло, вода, електроенергія – саме там держава має посилити свою присутність через держкомпанії або відповідні агентства. На жаль, агентства малоефективні, бо є лише частиною виконавчої влади. Тому саме державні компанії мають стати драйверами  розбудови децентралізованої енергетичної системи.

Поки в нас тарифи на газ і тепло «не зайшли» в ринок, держкомпанії мають  створити всі проєкти «на папері», отримати дозволи на будівництво, розрахувати все. Коли сектор увійде в ринок, то прийде інвестор – і вже все буде готове до відбудови. А поки це не настане, має працювати мобільна енергетика.

Про розбудову всієї нової енергетики України треба говорити тільки тоді, коли розумітимемо, якою має бути Україна за 20–30 років. Якщо вона буде аграрною країною з незначною переробкою, де не потрібно багато електроенергії, це одна історія. Якщо розвиватиметься металургія, машинобудування, порти, то треба закладати великий потенціал електроенергії.

Нам спочатку треба розробити концепцію, якою буде Україна, і тільки потім говорити, яку енергетику їй дати.