«Вітряки витягуватимуть собак із будок»: як дезінформація в інтересах нафтогазового сектору заважає розвивати «чисту» енергію в Карпатах
Проєкт реалізується за підтримки Bertha Foundation.
Автор: Любов Величко
Жденіївська громада оточена густими пралісами, якими вкриті хребти Карпатських гір. На її території розташовані відразу кілька національних парків – настільки цінних, що Україна зобов'язалася перед Європейським Союзом зберегти їх недоторканними.
Тому тут не можна починати будь-які роботи без висновку Мінекології про те, що конкретний проєкт безпечний для довкілля. І, коли на мальовничий схил гори заїхала важка техніка та почала прокладати дорогу до місця видобутку газу неподалік від села Буковець – місцеві жителі вийшли на протест. Адже компанія «Укргазвидобування» – державне підприємство, яке видобуває близько 73% українського газу – почала ці роботи, проігнорувавши всі екологічні вимоги та засади місцевого самоврядування.
У рамках журналістського розслідування Mind розібрався, як дезінформація в інтересах нафтогазового сектору заважає розвивати «чисту» енергію в Україні. Локальний конфлікт громад у Карпатах із нафтогазовими монополістами й будівельниками вітрових електростанцій добре ілюструє цю проблему.
Газова війна
«Газовики з’явилися в Буківці несподівано, – згадує історію шестирічної давнини екоактивістка Наталія Вишневська. – Громаду належно не поінформували, як того вимагає закон, а дозвільних документів на ці роботи та рішень сесії сільради нам не надали. Вони просто приїхали, домовилися особисто з попереднім головою села й почали завдавати шкоди землі та природі – впритул до охоронних лісів ботанічного заказника».
Протистояння між «Укргазвидобуванням» і громадою села Буковець вилилося не лише в акції протесту, а й у затяжні судові процеси. Позов проти газовиків подала й обласна Закарпатська прокуратура, вимагаючи скасувати рішення Буковецької сільської ради та визнати недійсною угоду про проведення геологорозвідувальних робіт.
Судову справу за позовом громади розглянули суди всіх інстанцій. І нарешті нещодавно Верховний Суд став на бік «Укргазвидобування»: засідання відбувалося в Києві, і з далекого Закарпаття активісти не приїхали. Тож громада сплатила компанії штраф – 6000 грн. І на цьому їхня боротьба в судах закінчилася.
«Спершу, коли газовики тільки заїхали та почали рити, дорогу прокладати, то осіб сто було під селом. Кричали, не пускали техніку, – розповідає місцевий житель Сергій, який також брав участь в акціях протесту. – Потім, коли почалися суди, активних лишилося чоловік 20–30. До кінця було два-три, ледве п’ять набиралося, щоб поїхати на судове засідання на бусику за сотню кілометрів, в Ужгород. Прийшли, погуйкали, сказали, що там нічого не має бути, і все. Суд у Воловці та апеляцію ми виграли, а далі до Києва... Хто поїде?»
Актуальна кліматична мета України – скоротити до 2030 року викиди парникових газів до рівня 35% проти 1990 року.
Авторка цього матеріалу побувала на місці, де пробурена газова свердловина. Це менш як 2 км від центру села, але дорога займає пів години, бо треба підійматися з долини на гору. Нас супроводжував 37-річний Василь, який живе в Буковці все життя. Дорогою він згадував, як у дитинстві взимку ходив по подвір'ю сніговими тунелями три метри заввишки: «Снігу було стільки, що з-під нього було видно лише дахи хат. Морози стабільно були 20–25 градусів. А зараз якщо намете метр снігу, і то добре. Та й літо стало спекотнішим. Колись навіть у липні я вранці завжди брав теплу кофту, бо прохолодно. Зараз же спека сягає подекуди 40 градусів – небувала аномалія для нашого регіону».
Така тенденція спостерігається протягом останніх десяти років. Потепління вплинуло й на водойми – річки пересихають, у лісі ростуть інші види грибів – більше білих. Також розвелося багато змій, і їхні кубла все ближче до людських обійсть.
Діставшись місця георозвідки, пересвідчуємося – зараз там нікого немає і роботи не ведуться. Але «Укргазвидобування» має дозвіл на проведення георозвідки до 2037 року, тому є достатньо часу, щоб повернутися.
Хімія «на згадку»
Місцеві жителі кажуть, що навіть зараз, за кілька років після початку буріння, вони відчувають на собі негативні наслідки цих робіт. За словами еколога Артура Райчинця, який входить до складу активної групи спротиву видобутку газу в Карпатах, він та інші активісти зафіксували яму з хімічними відходами, яку газовики викопали поруч із місцем геологічної розвідки. На його думку, на якість води міг вплинути не лише процес буріння, а й агресивна хімія, яку використовували буровики і яка тепер опинилася в землі.
«У звіті про оцінку впливу на довкілля компанія вказала, що вона застосовуватиме певні хімічні елементи, які допомагатимуть пом'якшувати землю під час буріння. Там були луги, кислоти тощо, – розповідає Артур. – А мало б бути так: викопується умовна яма, ізолюється спеціальними плівками, і тільки потім сюди заливаються бурові відходи. А потім звідти викачуються для утилізації. Але через те, що вони не ізолювали оці ями, де було змішування цих хімічних компонентів, воно все всочувалося в землю. Місце буріння розташовується досить високо, а в долині нижче є колодязі, і під час опадів ця хімія може вимиватися і йти в колодязі, потічки, інші водні об'єкти».
Буровий розчин – це рідина, яку використовують для промивання свердловин під час видобутку нафти та газу. Вона очищає стінки свердловини, рухаючись всередині обладнання. Однак буровий розчин може містити токсичні речовини, небезпечні для природи. Крім води, у ньому можуть бути полімерні суміші, гази, рідини з нафтопродуктами, гіпсом або хлором.
У громади немає доказів того, чи вивезли після себе хімію представники «Укргазвидобування». Але лише після того, як компанія почала тут працювати, селяни помітили, що вода у їхніх криницях стала непридатною для пиття.
«Після їхніх робіт у мене вода у криниці почала тухлими яйцями тхнути. І не в мене одного, – розповідає житель Буковця Олександр. – Лабораторних аналізів ми ще не проводили (але зробимо найближчим часом), але усі пов'язують [псування води] із цим. Почали нові криниці бурити минулого року біля домівок – і запахло. Скільки тут живу – ніколи такого не було».
Неприємний запах може бути пов'язаний із газовидобутком. «Аромат» тухлих яєць свідчить про наявність сірководню (H₂S) – токсичного газу, який часто супроводжує природний газ і нафту в глибинних пластах землі. Під час буріння сірководень може проникати в підземні води й інші ґрунтові шари, що призводить до забруднення криниць та появи у води характерного запаху.
«Пити цю воду нереально, вона годиться тільки для туалету, – додає інша жителька села, Наталя. – І ще вона така жирна стала, що й мила не треба».
Відчуття «жирності» води може свідчити про наявність у ній вуглеводнів або інших хімічних речовин, які могли потрапити до водоносного горизонту внаслідок порушення ізоляції свердловини або через витоки при бурінні. Такий ефект часто спостерігається, коли вода забруднена слідами нафти, мастил або інших речовин, що використовуються у процесі буріння, або коли відбувається витік газу та домішок у ґрунтові води.
«Укргазвидобування» запевняє, що буріння газової свердловини на Закарпатті біля селища Жденієва відбувається виключно у правовому полі, а єдина помітна для місцевих зміна довкілля – це 20 кв. м, які займе після завершення всіх робіт газова свердловина.
«Укргазвидобування» має досвід роботи в гірських умовах і дбає про збереження унікальних екосистем, поблизу яких здійснює свою діяльність, – запевняють у пресслужбі компанії. – Так, по той бік Карпат, в Івано-Франківській області, успішно функціонують нафтогазові промисли, які роблять свій внесок у забезпечення країни власним газом».
Компанія не опублікувала звітів про стан довкілля на місці геологічної розвідки біля села Буковець. І це – типова ситуація для українських нафтогазовиків. Але чи можна вірити тим звітам, що їх нафтогазові компанії таки публікують?
Чиста вода?
За 100 км від Буковця розташоване Верхньомасловецьке нафтове родовище, на якому працює ще один енергетичний гігант – ПАТ «Укрнафта».
Роботи тут почалися у 2021-му, а через два роки компанія опублікувала на своєму сайті звіт про стан довкілля. У ньому йдеться про те, що після роботи нафтовиків стан води, ґрунту та повітря – у нормі. Редакція вирішила перевірити, чи справді це так: для цього відібрали зразки води в локаціях, вказаних у звіті «Укрнафти».
Одна з точок відбору – у селі Яворів Івано-Франківської області. Тут протікає невеличка річка Лущава, яка більше нагадує потічок. Щойно ми почали набирати звідти воду, із сусіднього двору почувся жіночий крик: «Не беріть звідти воду! Вона дуже брудна! Ходіть сюди, я вам чистої дам!»
28-річна Олена на восьмому місяці вагітності. Вона каже, що питну воду бере з водогону, прокладеного з міста Долина за 50 км звідси. Як і жителі Буковця, Олена скаржиться на те, що вода з криниць у Яворові масна та неприємна на смак.
Те, що воду не можна вживати для пиття, підтвердили й в лабораторії «Хіманаліз», куди віддали зразок води з річки Лущава. Вміст марганцю в цій воді всемеро вищий за норму. Якщо таку воду пити регулярно – проблеми зі здоров'ям гарантовані, вважають вчені.
Наукові дослідження говорять про те, що тривалий вплив на організм води з високим вмістом марганцю може призвести до розладів нервової системи, порушень координації рухів, а також проблем із печінкою та нирками. Особливо небезпечно пити таку воду дітям і вагітним жінкам – це може негативно впливати на розвиток мозку малечі.
Чи може видобуток нафти вплинути на збільшення концентрації марганцю в річці? Так.
Під час видобутку нафти та газу використовуються хімічні речовини, які допомагають очищати й підтримувати потік. Якщо ці хімікати потрапляють у природу, вони можуть вимивати метали, як-от марганець, з ґрунту і гірських порід у воду. Також можуть траплятися випадкові зливи чи витоки з обладнання або труб, і це також забруднює воду. Це забруднення містить не лише нафтові продукти, а й важкі метали, наприклад марганець, який є в породах або нафтових і газових пластах.
«Нічого не бачив, нічого не чув»
Голова Жденіївської селищної ради Василь Култан проти видобутку газу не виступає: «Заповідна зона є, але газовики далеко від неї», «Не знаю, з чим може бути пов'язаний цей запах тухлих яєць; це я чую від вас уперше», «Протистояння? Яке протистояння? Там всього кілька невдоволених».
Він переймається фінансовим станом ОТГ, який зараз є плачевним. Автор спілкувалася з головою сель ради 28 жовтня в холодному кабінеті адміністрації: опалювальний сезон вирішили розпочати після осінніх канікул, щоб заощадити хоч трохи грошей.
«Цього року в нас дефіцит бюджету 8 млн гривень, – пояснює Василь Култан. – Мені нічим платити зарплати, а звільняти нема кого, бо й так звільнили всіх, кого могли. Шукаємо хоч якихось інвесторів. А як не знайдемо – доведеться приєднатися до багатших громад».
Під час війни доходи Жденіївської громади значно скоротилися – через брак туристів закрилися дві великі туристичні бази, два лісництва. «Війна зачинила майже все, у нас лише дві турбази, які ще щось платять, та маленькі магазинчики. Ще в нас у районі – славнозвісна дача Віктора Медведчука. Раніше вона приносила нам мільйон гривень щороку – за оренду лісового масиву. Але є кримінальна справа, майно арештували, доходів більше немає», – бідкається голова ОТГ.
Коли ми починаємо говорити про глобальне потепління та його причини, Василь Михайлович згадує про інших інвесторів, які готові платити громаді 1,5 млн грн щороку, якщо громада дозволить побудувати кілька вітряків – для екологічно чистого видобутку електроенергії.
Він підрахував: якщо на їхній території працюватиме 15 вітряків, доходи до місцевого бюджету зростуть удвічі. І це нарешті дасть можливість інвестувати кошти в розвиток громади – ремонт доріг, вуличне освітлення, ремонт дитячого садка та школи.
Місцеві депутати сприймають цю можливість як останню соломинку й майже одноголосно готові голосувати за відповідне рішення. Селищна рада вже підписала меморандум із компанією ТОВ «Вітряний парк Верховинський». У документі йдеться про щорічну сплату 3% від доходів компанії в бюджет громади, а також інші соціальні проєкти, які мають заохотити місцевих жителів підтримати цю ініціативу.
«У нашій громаді в Закарпатті, навіть у Мукачівському районі, є проєкт із вітряками, – каже Василь Култан. – Там уже почали будівництво, і він планує отримувати 3% з цього бізнесу. Я думаю, що наступного року все буде добре, бо цього року завершать будівництво».
Щоправда, не всі місцеві жителі підтримують цю ідею. Вони бояться, що вітряки зіпсують вид на гори, а про вигоди від їх встановлення мало хто знає.
Розмови про вітряки постійно супроводжуються побоюваннями та сумнівами. А роз’яснювальну роботу голова ОТГ ще не проводив – планує організувати громадські слухання найближчим часом.
«Не знаю, як ті вітряки себе покажуть. У жінчиного брата в Чехії вітряк стоїть на рівнині. У нього хата за 500 метрів звідти. Ми колись там біля гаража стояли, і він постійно крутиться, але там абсолютна тиша. Навкруги рівнина, поля, не гори – просто поле, і шуму немає взагалі, зовсім нуль. Але тут гори, зсуви ґрунту були великі. Що тут буде, хто зна?» – каже чоловік пенсійного віку в черзі в місцевому магазині.
«А згадайте, як у серпні тут була велика буря, – відповідає продавчиня. – З однієї з гір зійшла частина землі – був такий сильний зсув, що з того місця полилася вода, стовп води майже у два метри діаметром. І ось коли тут ставитимуть вітряк, їм доведеться вирівняти та забетонувати серйозний майданчик, підрівняти саму гору. Як це вплине на довкілля?»
«...А ще люди говорять, що там землю під ті вітряки виділяли теж не зовсім прозоро», – втручається бабуся в черзі. Всі хитають головами.
Голова ОТГ додає і від себе: «А, так, я знаю: там, де дорогу робили для вітряків, вони залізли в заповідник. Мені сказали, що мають штраф у 2 млн, 50% з яких піде сільській раді. Це хоч якісь гроші у бюджет!»
Насправді жодне джерело енергії не є абсолютно нешкідливим. Тому завжди знайдуться лобісти конкурентів, які використовуватимуть різноманітні аргументи, щоб захистити власні технології.
Але однозначно: вітряна енергетика є набагато безпечнішою альтернативою в порівнянні з викопними джерелами, насамперед щодо викидів і водозабезпечення, особливо якщо проєкти розміщення враховують потенційний вплив на місцеву екосистему.
«Проти всіх»
Зазвичай темою шкоди від вітрових електростанцій для природи зловживають пропагандисти нафтогазових і вугільних компаній. Це робиться для того, аби створити враження, що відновлювана енергетика не є «екологічно чистою» альтернативою проти більш традиційних джерел енергії.
Наприклад, за логікою Shell, інвестувати гроші слід передусім не в розвиток чистих джерел енергії – вітрові та сонячні, а в технології з уловлювання та зберігання вуглецю (CCUS), виробництво водню з природного газу та в компенсації викидів. Хоча насправді, за даними МЕА, саме «чиста» енергія лежить в основі уповільнення викидів: без збільшення впровадження п’яти ключових технологій «чистої» енергії з 2019 року – включно із сонячною, вітровою та електромобілями – зростання викидів було б утричі більшим.
Але на Закарпатті справжні баталії з приводу встановлення вітряків відбуваються не на офіційних сайтах «Укргазвидобування» чи «Укрнафти», а в локальних групах у соцмережах. Наприклад, у групі «Жденієво – проти промзони» 1400 учасників, жоден з яких не представляється представником нафтогазового сектору, регулярно обговорюють небезпеку для довкілля не лише від буріння нових газових свердловин, а й від «стометрових монстрів», як дехто називає вітрові електростанції.
У дописах безліч аргументів, чому в Карпатах не варто розвивати вітрові електропарки: починаючи від можливих негативних наслідків для природи та закінчуючи корупційними схемами, у які, на думку авторів, залучені інвестори та Міністерство захисту довкілля.
До 2050 року Україна має потенціал виробництва 80% енергії за рахунок біоенергетики, гідроенергетики, сонячної та вітрової генерації – ООН
«Розпочинаємо кампанію з інформування місцевих жителів про негативні наслідки від будівництва вітряків у горах», – пише адміністратор групи «Жденієво – проти Промзони» в описі до п'ятихвилинного відео, насиченого кількома десятками аргументів. Його переглянули понад 21 000 разів. Деякі з озвучених тверджень містять дезінформацію.
Наприклад, коли спікер говорить, що «всі річки будуть обов'язково забруднені паливно-мастильними матеріалами, які використовуються для вітряків. За 20 років 500 тонн мастильних матеріалів він використовує».
По-перше, цей вираз містить перебільшення: у середньому один вітряк використовує не 25 тонн паливно-мастильних матеріалів на рік, а до 300 кг. А по-друге, мастильні матеріали не потрапляють у ґрунт чи воду, бо сучасні системи передбачають надійні запобіжні заходи їх витоку.
А тому не дивно, що під подібними маніпулятивними дописами коментатори закликають до опору будівництву вітрових електростанцій. «Ці проєкти впроваджуються не на благо громад, це просто чистий бізнес, до бізнес-проєкту якого не входив ні екологічний, ні соціальний аналіз. А це робить такі проєкти слабкими. Отже, у наших силах їх зупинити», – пише Оксана Станкевич-Волосянчук під дописом про анонс будівництва нових вітропарків на Закарпатті компанією ТОВ «Вітропарки України».
Активістка Наталя Вишневська також не на боці вітрових парків у Карпатах. У коментарях вона зазначає, що «кліматична нейтральність та зелений перехід економіки для Заходу [відбувається] за рахунок знищених гірських екосистем, кричущих порушень природоохоронного законодавства та ознак корупції в Міндовкіллі у цих проєктах».
Тут же в коментарях трапляються тези про те, що «вітроенергетика – сезонна, і без загальної мережі або систем накопичування не може забезпечити безперебійного енергопостачання» і міф про те, що «ненажерливі дяді» через роботу вітряків «заберуть доступ до води».
«Пояснимо, але потім»
Місцеві жителі могли б відрізняти правду від дезінформації, якби місцева влада вела роз'яснювальну роботу про кліматичну кризу та методи боротьби з нею. Голова Жденіївської громади Василь Култан зізнався, що таку роботу він із громадою не проводив. На рівні області справи не кращі – на офіційному сайті Закарпатської ОВА немає жодної публікації про глобальне потепління.
Попри те що Україна ратифікувала Паризьку угоду ще 2016 року, профільне міністерство завершило роботу над стратегією адаптації до зміни клімату аж через вісім років – у вересні 2024-го. І то проєкт готовий тільки для трьох пілотних областей.
Однією зі складових цього проєкту є комунікаційна стратегія, тобто план того, як держава має спілкуватися з громадянами про зміни клімату. Цей документ поки що непублічний. Наприклад, на офіційному сайті Львівської облдержадміністрації є лише короткі тези з нього. Зокрема, у Департаменті екології та природних ресурсів повідомили: у стратегії йдеться про те, що «система інформування населення щодо кліматичних змін є важливою. Люди мають розуміти, що кліматичні зміни в їхньому регіоні можливі. До цього треба готуватися вже зараз».
І це ще не кінцевий варіант документа. Його мають доопрацювати. Коли саме – не вказується.
Якщо український уряд проваджуватиме кліматичні комунікаційні стратегії такими темпами, цілком прогнозовано, що кількість локальних конфліктів із компаніями, які будують вітрові та сонячні електростанції, лише зростатиме. А тому досягнути кліматичної мети у 80% «чистої» енергії до 2050 року Україна навряд чи зможе. Подібна ситуація вже спостерігається в інших країнах, наприклад у США.
У наступному розслідуванні Mind розповість про масштаби фінансування дезінформаційних кампаній нафтогазовим сектором. Їхня мета – примножити спротив відновлюваним джерелам енергії та схилити уряди до неефективних, але вигідних для нафтогазових корпорацій рішень.
