Чеський інвестор Петр Крогман: «Українські фермери в тилових регіонах отримують $650/га чистого прибутку»

Петр Крогман – відомий в Україні чеський агроінвестор, власник і голова Ради директорів компанії Agromino, а також президент Українсько-чеської торгово-промислової палати (UKRCHAM). Він є одним із небагатьох іноземних інвесторів, який у свій час продав власні активи за кордоном, аби вкласти кошти в український аграрний бізнес.

До приходу в Україну 2014 року Крогман понад 20 років розвивав власний успішний агробізнес у рідній Чехії та в інших європейських країнах. Першим стартом в Україні стало невелике господарство у Львівській області – всього на 700 га. А сьогодні земельний банк його власної компанії Agromino вже налічує декілька десятків тисяч гектарів.

Познайомившись із бізнесменом на профільній конференції Grain Ukraine, Mind детально розпитав його про те, як Agromino переживає воєнні часи в Україні та чи планує розширяти земельний банк, про складнощі з владними структурами й органами контролю, бізнес у Чехії та рф, якість українського зерна й дохідність агробізнесу в Україні, а також про доцільність введення експортного мита на агропродукцію та податку на прибуток для аграріїв.

Про те, як живе й виживає агробізнес у війну

– Наскільки вплинули війна в Україні на ваш бізнес і яких збитків компанія Agromino зазнала за період воєнних дій?

– Ситуація різна на сході й заході країни. У прифронтових регіонах Agromino має дуже багато збитків. Зокрема, це так звані одноразові збитки – те, що росіяни вкрали й знищили 2022 року в період окупації українських територій та деокупації.

І щороку в цих регіонах збитки становлять $200 на гектар. Насамперед вони спричинені тим, що ми працюємо на цих територіях у надскладних умовах. Зараз нас обмежують українські військові, які не дозволяють працювати вночі. А нам, наприклад, саме вночі треба обприскувати поля. Це гальмує робочі процеси й негативно впливає на продуктивність.

Велика проблема прифронтових територій – відсутність залізниці між Вовчанськом і Харковом. Тобто немає залізничного з’єднання з підконтрольною територією України. Тому доводиться перевозити зерно вантажівками, а це дуже дорого.

– Дорого – це скільки?

– У межах $35–50 за тонну додаткових затрат, з яких до $30/т, щоб доїхати до найближчого пункту перевалки на потяг + вартість самої перевалки.

Проблематично й те, що у прифронтових регіонах не працює GPS. А сучасним сівалкам потрібен GPS-сигнал. У разі його відсутності застосовуються старі машини.  

Окрім цього, нам ще треба довезти й засоби захисту рослин, добрива. І тут інший камінь спотикання – дуже багато компаній не бажають надавати сервісні послуги у прикордонних регіонах, тому що там великі ризики. І ці всі нюанси теж збільшують наші витрати.

Ще один блок проблем – ЗСУ риє на наших полях окопи, мінує поля, ставить «зуби дракона», будує різні фортифікації. Зрозуміло, що це потрібно для національної безпеки цілої країни – але за руйнування полів ні Agromino, ні інші агрокомпанії з прифронтових регіонів не отримують жодної компенсації від держави. Тому прифронтові регіони «вмирають».

– А яка в Agromino частка замінованих / окупованих полів і які збитки від втрати Вовчанського елеватору в Харківській області? 

– Окупованих полів – нуль, але 10 тис. га ми не обробляємо. Не тому, що вони заміновані, а тому, що збитки, завдані російською й українською арміями, держава не компенсує, і ведення сільського господарства з цими додатковими витратами є невигідним. І, якщо Україна хоче, аби ці регіони жили, працювали та прагнули бути українськими, а не повільно вмирали – слід компенсувати їм збитки, яких вони зазнають. Захід і Схід повинні мати рівні умови – має бути справедливість.

Щодо Вовчанського елеватора, що за 5 км від російського кордону, – на жаль, його втрачено повністю. Збитки оцінюються приблизно у $3 млн. Було б справедливо, якби після війни бізнесу компенсували всі збитки, спричинені війною.

– З огляду на таку складну ситуацію, чи вдається Agromino зберігати прибутковість?

– Ми тримаємо баланс завдяки тому, що маємо ферми на Житомирщині, Хмельниччині, Київщині й у Кропивницькому. Ці регіони дуже прибуткові. Українські фермери в цих регіонах мають $650/га чистого прибутку. Для порівняння: прибутковість фермерів у Європі – лише $150/га.

– А з чого складається ця цифра в $650/га?

– Існують дані про середній прибуток по Україні, який дорівнює $450/га (що включає і збиткові прифронтові регіони). Тому ми взяли бухгалтерські дані наших компаній у Житомирі й Хмельницькому та усереднили їхній чистий прибуток.

Про податок на прибуток та експортне мито

– Ви пропонували запровадити в Україні 1% експортного мита на всю агропродукцію та 18% податку на прибуток для агробізнесу, який сьогодні працює на спрощеній системі. Але це ж додатковий тиск на бізнес, якому і так важко працювати в умовах війни.  

– Я просто хочу, щоб в Україні була внутрішня справедливість, щоб країна не втратила інші регіони та не розпалася. Тому західні й центральні регіони також повинні зробити свій внесок – не можна, щоб деякі фермери там поводилися як «безбілетники».

Наразі здається, що дехто хоче мати підтримку міжнародних партнерів «на спині» прифронтових регіонів. Усьому світу ці зруйновані українські землі показують як рекламу. А підтримку «інкасують» західні й центральні області.

Загалом на більшості території країни агробізнес може ефективно працювати. Зараз агрокомпанії (у тому числі Agromino), що працюють на заході Україні, мають великі профіти – через те, що війна підіймає ціни вгору на все, а логістика там дешева.

Загалом податок на прибуток в Україні є, але він неактивний. Його можна «обійти», якщо заплатити єдиний податок на землю в розмірі 0,95%. Наприклад, якщо маєте нормативну грошову оцінку землі 30 000 грн/га, то податок становитиме близько 300 грн із гектара. Але $8 за гектар відповідає смішному 1% податку на прибуток!

Європейські фермери платять близько 20% із прибутку, зокрема в Чехії – 21%. Звісно, можна апелювати, що агросектор сплачує МПЗ (мінімальне податкове зобов’язання). Але по суті це не податок, бо якщо агробізнес платить білі заробітні плати своїм працівникам й офіційну орендну плату пайовикам, то податок із доходів фізосіб і військовий збір, які сплачені, не вимагають жодних додаткових платежів до МПЗ.

Захід України має рекордні агроприбутки. Наприклад, 2024 року вони були значно більші, ніж до початку воєнних дій. Хоча й до війни там були хороші прибутки. У 2024 році галузь була «у плюсі» на 327 млрд грн – це більше, ніж було до війни (200 млрд грн у 2021-му).  

– І все ж такі як ваша ідея щодо податку на прибуток для аграріїв та експортного мита на агропродукцію може допомогти економіці й бізнесу?

– Це допоможе фінансувати регіональну політику та створити й підтримувати щит безпеки у прикордонних регіонах для всієї України. Щоб росіяни навіть не дісталися до полів центральної та західної України. І це забезпечить прибутки фермерів у безпечніших районах, щоб через два роки їм також не довелося нести витрати та збитки, які мають фермери у прикордонних районах.

Я спілкувався з міністром агрополітики Віталієм Ковалем – він це розуміє і хоче в такий спосіб гарантувати безпеку полів у центрі та на заході України. Водночас він хоче підтримати переробку в Україні. Його ідея – запровадити експортне мито в 10% на ріпак і сою.

І я підтримую її, тому що це допоможе підвищити безпеку для всіх, рятуючи українські прикордонні території, та збільшити валовий внутрішній продукт України, оскільки експортуватиметься більше продукції з вищою доданою вартістю. Це гарна стратегія, але я наразі не бачу її втілення в життя.

Про фінрезультати Agromino

– До речі, а які прибутки в Agromino?

– Залежить від регіону: на заході України +$650/га. Якщо говорити про результати всіх наших фермерських господарств в Україні, то Agromino виходить «у нуль» (включно з втратами $175/га на прифронтових територіях).

– А скільки зараз становить земельний банк Agromino та чи плануєте розширяти / модернізувати свої потужності? За рахунок чого?

– Наразі Agromino володіє 42 000 га в Україні, але вже не обробляємо 10 000 га. А наступного року ще 6000 га не будемо обробляти, бо держава не компенсує нам шкоду, завдану війною у прифронтових регіонах.

Ще раз наголошую: ці регіони ризикують не бути українськими, тому що держава про них геть забула. Мінімальна підтримка була у 2024 році – коли з $175/га збитків відшкодовувалося лише $36. Також із травня 2024 року діяла логістична знижка 30% від «Укрзалізниці» на перевезення сільгоспвантажів із прифронтових територій у безпечні регіони. Нині всі ці опції державою скасовано.  

– А чи змінилися ваші плани щодо інвестування в Україну?

– Я більше не хочу розвивати діяльність в Україні.

Україна зараз бореться за експорт до ЄС. Але це знову будуть преференції лише для західних українських регіонів, що розташовуються ближче й мають дешеву логістику. Ба більше, ЄС дозволить експортувати Україні максимум 10% агропродукції, а це знищить її майбутнє. Краще було б не експортувати через західний кордон – не провокувати польських, словацьких, угорських та інших європейських фермерів, бо це нівелює політичну й військову підтримку України. 90% української агропродукції може доставлятися через порти.

Про корупцію в Україні

– У зимовому інтерв’ю Mind посол Чехії Радек Пех розповів, що Agromino позивається до ДП «МТП «Чорноморськ», де компанія є портовим оператором.  Питання порушувалося навіть на рівні Мінінфраструктури. У чому суть позову, на якій стадії перебуває конфлікт зараз?

– Там було зловживання монопольним становищем. Директор ДП «МТП «Чорноморськ» забажав від Agromino за перетин ділянки у 130 м отримати суму в $2 млн. Хоча ми вже платимо орендну плату офіційно Фонду держмайна – $700 000 на рік.

Але наразі ми ще очікуємо рішення на нашу скаргу до Антимонопольного комітету України стосовно монополістичної поведінки ДП «МТП «Чорноморськ».   

– Чи має Agromino збитки через цю ситуацію, скільки тривала тяганина?

– Ми не могли працювати з вересня 2024 року. А протягом шести місяців були заблоковані й не мали змоги завантажувати судна. Проте в Україні це нормальна практика, коли посадовці, використовуючи своє службове становище, тиснуть на компанії, щоб вони зрозуміли: «Донесете гроші, а потім отримаєте нормальне обслуговування. Якщо ні – будемо вас блокувати».

Однак наша компанія відкидає будь-який тиск, навіть ціною тимчасових збитків. Я не хочу ставати на шлях корупційних схем, як це роблять чимало бізнесменів. Такий підхід ніколи не зробить Україну успішною державою.

Поки тривала вся ця тяганина, Agromino втратила сотні тисяч доларів. І зараз ми очікуємо на рішення АМКУ – хочемо, аби нам відшкодували збитки за період вимушеного простою.

Ми твердо віримо, що новий директор дистанціюється від поведінки попереднього та зробить усе, щоб справедливість була встановлена, а наша компанія одержала компенсацію. Лише так Україна може стати надійною країною для бізнесу, ліквідувати привілеї та підвищити загальний рівень життя населення.

Про те, як сприймають український бізнес-клімат іноземні інвестори

– Ви спілкуєтеся з багатьма представниками міжнародного бізнесу. Наскільки такі «пікантні» ситуації впливають на бажання закордонних компаній інвестувати в Україну?

– Такі історії вкрай відлякують іноземців і вбивають будь-яке бажання інвестувати.

– Оцініть загалом, як змінився бізнес-клімат в Україні (у частині, яка не пов’язана з повномасштабним вторгненням рф)? Чому і як на це впливають дії держорганів?

– Бізнес-ситуація в період із 2014–2015 років і до початку повномасштабного російського вторгнення в Україні поліпшувалася. Навіть ще 2022 року були жорсткі перепони для розгалуження корупції. Але з 2023-го ми спостерігаємо погіршення ситуації – багато чиновників і суддів вимагають хабарі, бо знають, що втратять цей побічний дохід незалежно від того, чи прийдуть росіяни, чи ЄС.

Окремо хочу зупинитися на перевірках українських органів контролю: їхні візити – це страшно. Вони не бачать різниці між «чорними» й «білими» компаніями. Податкова й інші постійно тиснуть на «білі» компанії, адже чесний бізнес легше пресувати. Проте компанії, які регулярно оперують чорною бухгалтерією й не сплачують податки, чомусь не чіпають.

Податкова воліє їх просто не бачити… Тому в Україні є нормальним явищем, що публікуються два прайс-листи на сільськогосподарські товари – оподатковувані ціни за формою 1 та неоподатковувані ціни за формою 2, які кожен може побачити в Telegram. Фермери занижують своє офіційне виробництво та продають частину за готівку без оподаткування.

Нещодавно Володимир Зеленський заявив, що послабить тиск податкової на діяльність білого бізнесу. Побачимо результат…  

На жаль, в Україні розростається ареал «чорних компаній», у тому числі через острах перед ТЦК. Наприклад, українські чоловіки не хочуть працювати у прозорих компаніях, бо їх у будь-який момент можуть знайти військові органи.       

Про бізнес у Чехії та росії

– Ви є співвласником чеської агроенергетичної компанії ZD Dobruška та директором інвестиційного фонду Mabon SICAV. Порівняйте результати їхньої діяльності та легкість ведення бізнесу з українськими кейсами?

– Найвищі прибутки в нас на заході України, де легко вести бізнес, інфраструктура працює, де ми не зазнали жодних руйнувань від війни та не маємо збільшення витрат чи воєнних обмежень. Також логістичні витрати низькі, і в нас достатня кількість працівників.

На другому місці – наша агроенергетична компанія ZD Dobruška в Чехії, де в нас лише 2000 га землі, проте дуже велика ефективність: там ми також маємо молочну ферму (яка входить у 10 найкращих чеських ферм), вирощуємо цукровий буряк, озиму пшеницю і ячмінь, кукурудзу та рапс.

Також у нас є біогазова станція потужністю 1200 кВт – там виробляємо електроенергію й тепло, що дозволяє ефективно використовувати значну кількість відходів. А торік інвестували у виробництво біометану й уже можемо виробляти екологічно чистий природний газ – до 3 млн кубометрів на рік.  

Найгірша ситуація з веденням бізнесу – на прифронтовій Східній Україні, як я вже описував.

Якщо говорити про комунікацію з чиновниками, бюрократичні нюанси, прозорість судової системи – ці питання краще вирішуються в Чехії. Там ніхто не вимагає хабарів і не рейдерить, бо знає, що на нього чекає невідворотне покарання. Якщо говорити про суди, то в Україні мають бути публічні дані щодо роботи судових установ, щоб кожен міг бачити рівень продажності тих чи інших суддів.

– В Agromino у рф була невелика агрокомпанія. Чи залишився у вас цей актив?

– Ця агрокомпанія була поблизу Санкт-Петербурга й називалася «Добручі». Вона перейшла нам у спадок від попередніх власників Agromino ще 2018 року.

Про цьогорічний врожай та очікувані прибутки

– А які прогнози у вас щодо збіжжя в Україні цього року, наскільки несприятливі погодні умови знизили врожай? На які прибутки розраховуєте цьогоріч проти минулого року?

– Фермери завжди кажуть, що погода несприятлива. Почекаймо, поки зберемо урожай, тоді зможемо зробити оцінку на основі фактів. Подивимося на якість, обсяг, ціни. Наприклад, ціну на пшеницю ми знатимемо через місяць, на ярі культури – у вересні-листопаді.

Якщо говорити про дохідність українського агробізнесу цьогоріч, то вже зараз можна сказати, що на неї позитивно вплинули високі ціни на кукурудзу, пшеницю чи соняшник у першому півріччі 2025 року.

У першому півріччі 2024 року ціни на кукурудзу й пшеницю фіксувалися близько 7000 грн/т, але цього року вони вже були близько 10 000 грн/т. Аналогічно ціна на соняшник зросла з 16 000 до 26 000 грн/т. І звичайно, від цього виграли ті, хто мав урожай, тобто західні регіони, бо схід і південь постраждали від посухи.

Проте трейдерам буде вкрай важко. Адже Західна й Центральна Україна мають настільки рекордно високі прибутки, що їм немає ані інтересу, ані потреби відразу продавати врожай – триматимуть його на складах аж до зими, в очікуванні максимальних цін.     

– З боку європейських фермерів часто лунають претензії щодо якості українського зерна (ГМО, пестициди тощо). В інтерв’ю Mind голова Держпродспоживслужби Сергій Ткачук заявив, що офіційно жодних нотифікацій із приводу якості зерна до держоргану не надходило. Чи дійсно ці претензії мають підстави?

– Усі європейські претензії до якості українського зерна й усі демонстративні висипання агропродукції з вагонів (як це було, наприклад, у сусідній Польщі) – не більше, ніж гра та егоїзм. Це така сама гра, які і скарги фермерів Західної України на те, що вони ледве зводять кінці з кінцями й тому не можуть платити експортне мито з ріпаку чи сої.

До речі, ми проаналізували прибутковість підписантів листа – вони є дуже прибутковими. І я надсилав цю інформацію міністру агрополітики Ковалю. Прибуток цих шести компаній у середньому становить $302 на кожному гектарі (тоді як наша харківська ТФ «Молнія ПП» має збитки $175 на гектар).

Це дуже егоїстично й сумно. І найголовніше – недалекоглядно. Ми всі в одному човні. І коли тоне його одна частина, то вона потягне за собою весь корабель. Це буде як «Титанік». Коли ніс корабля вже занурився у воду, на її кормі ще лунала красива музика. Хотілося б запобігти такому сценарію, змінивши ситуацію. Сподіваюсь, українська приказка «моя хата скраю» – не про Україну 2025 року, яка вже так багато пережила й знаходиться в переломному історичному моменті.