Російський солдат, який втік з росії, розповів The Guardian про «деградацію» російської армії
«Я не бачу справедливості у цій війні» – Філатьєв опублікував 141 сторінку своїх мемуарів
Російський військовослужбовець Павло Філатьєв розуміє наслідки того, про що говорить. Колишній десантник знає, що йому загрожує в'язниця, що його назвуть зрадником і відвернуться від нього. Його власна мати закликала його втекти з росії, поки він ще міг. Він все одно це сказав.
«Я не бачу справедливості в цій війні. Я не бачу тут правди», – сказав він журналісту The Guardian у москві після повернення з війни з Україною.
«Я не боюся воювати на війні. Але мені потрібно відчувати справедливість, розуміти, що я роблю правильно. І я вважаю, що все це рухнуло не тільки тому, що влада все вкрала, а тому, що ми, росіяни, не відчуваємо, що те, що ми робимо, є правильним», – каже він.
Два тижні тому Філатьєв зайшов на свою сторінку у «ВКонтакте» і оприлюднив 141-сторінкову бомбу: опис день за днем того, як його десантний підрозділ відправили в Україну з Криму, як вони увійшли в Херсон і захопили морський порт, окопалися. Він більше місяця перебував під сильним артилерійським обстрілом під Миколаєвом – а потім був поранений і евакуйований з гострою інфекцією ока.
Він переконаний, що має викрити гниль, яка лежить в основі російського вторгнення в Україну. «Ми сиділи під артилерійським обстрілом Миколаєва, – сказав він. – На той момент я вже розумів, що ми тут просто займаємося дурнею, на біса нам ця війна? І в мене була така думка: «Боже, якщо я виживу, то зроблю все можливе, щоб зупинити це».
Він провів 45 днів, записуючи свої спогади про війну: «Я просто не можу більше мовчати, хоча знаю, що, мабуть, нічого не зміню, і, можливо, я вчинив нерозумно, накликавши на себе стільки проблем», – каже Філатьєв, його пальці тремтять від стресу, коли він запалює чергову сигарету.
Його мемуари мають назву «ZOV» – на честь позначок, нанесених на машини російської армії, які стали воєнним символом у росії.
Досі не було більш детальної, добровільної розповіді від російського солдата, який брав участь у вторгненні в Україну. Мемуари були опубліковані в російській незалежній пресі, а Філатьєв знявся у телеінтерв’ю на телеканалі «Дождь».
«Дуже важливо, щоб хтось першим висловився», – сказав Володимир Осєчкін, керівник правозахисної мережі Gulagu.net, який допоміг Філатьєву покинути росію на початку цього тижня.
Це також зробило Філатьєва першим солдатом, який втік з росії через опозицію до війни.
«І це відкриває скриньку Пандори», – додає Осєчкін.
«Більшість людей в російській армії незадоволені тим, що там (в Україні. – Mind) відбувається», – каже Філатьєв.
Він служив у 56-му гвардійському десантно-штурмовому полку, що базувався в Криму, розповів, як його виснажений і погано оснащений підрозділ увірвався на материкову частину України під градом ракетного обстрілу наприкінці лютого, не маючи інформації про їхні цілі та не маючи жодного уявлення, чому взагалі почалася війна.
«Мені знадобилися тижні, щоб зрозуміти, що війни на території росії взагалі не було, і що ми щойно напали на Україну», – сказав він.
Їх керівництво не забезпечило їм ніякого продовольства чи інших побутових речей. У якийсь момент Філатьєв описує, як ненажерливі десантники, еліта російської армії, захопили Херсонський морський порт і негайно почали захоплювати «комп’ютери та будь-які цінні речі, які ми могли знайти». Потім вони обшукували кухні житлових будинків у пошуках їжі.
«Ми там, як дикуни, їли все: овес, кашу, варення, мед, каву… Нам було наплювати на все, ми й так перейшли всі лінії. Більшість провели місяць у полях без жодного натяку на комфорт, душ чи нормальну їжу.
«До якого дикого стану можна довести людей, не замислюючись про те, що їм потрібно спати, їсти і митися, – написав він. – Все навколо викликало в нас мерзенне відчуття; як нещасні, ми просто намагалися вижити».
Філатьєв глибоко затягнувся сигаретою, розповідаючи цю історію, нервово озираючись, чи ніхто не спостерігає за ним в московському парку, а потім намагається пояснити.
«Я знаю, що для іноземного читача це прозвучить дико, – сказав він, описуючи крадіжку комп’ютера однополчанином. – Але солдат знає, що це коштує більше, ніж одна його зарплата. І хто знає, чи буде він живий завтра. Тож він бере це. Я не намагаюся виправдати те, що він зробив. Але я вважаю, що важливо сказати, чому люди так поводяться, зрозуміти, як їх зупинити. Людина буде так робити в екстремальних ситуаціях».
Він розповів про «деградацію» російської армії, включно з використанням застарілого обладнання та транспортних засобів, які залишали російських солдатів вразливими до українських контратак. Гвинтівка, яку йому дали перед війною, за його словами, була заіржавіла та мала порваний ремінь.
«Ми були просто ідеальною мішенню», – написав він, описуючи поїздку в Херсон на застарілих і неброньованих УАЗиках, які іноді простоювали по 20 хвилин. – Було незрозуміло, який план – як завжди, ніхто нічого не знав».
Філатьєв описує, як його підрозділ майже місяць був затиснутий в окопах під Миколаєвом під вогнем української артилерії. Саме там снаряд насипав землі в його око, що призвело до інфекції і мало не сліпоти.
Він розповів, що через розчарування на фронті солдати навмисно стріляли в себе, щоб втекти з фронту та отримати 3 млн рублів як компенсацію.
В інтерв'ю він сказав, що особисто не бачив знущань під час війни. Але він описав атмосферу гніву та образи в армії, яка руйнує фасад тотальної підтримки війни, зображений російською пропагандою.
«Більшість людей в російській армії незадоволені тим, що там відбувається, вони незадоволені урядом і своїми командирами, вони незадоволені путіним і його політикою, вони незадоволені міністром оборони, який ніколи не служив в армії», – написав він.
За його словами, з моменту оприлюднення записів у «ВКонтакте» весь його підрозділ припинив з ним контакт. Але він вважає, що 20% з них підтримали його протест. І багато інших у тихих розмовах розповідали йому про величезне почуття поваги до патріотизму українців, які борються за захист власної території. Або скаржився на погане поводження росії з власними солдатами.
«Є купи загиблих, родичам яких не виплатили компенсації», – каже він.
Спочатку Філатьєв планував опублікувати свої мемуари і негайно здатися в міліцію. Але Осєчкін закликав його втекти з країни.
«Я поїду в Америку, а хто я там? Що я маю робити? – казав він. – Якщо я не потрібен навіть у своїй країні, то кому я там потрібен?»
34-річний Філатьєв народився в сім'ї військового у місті Волгодонську. Служив в армії. За його словами, після служби в Чечні наприкінці 2000-х років він майже десять років працював дресирувальником коней, у російській м'ясопереробній компанії «Міраторг» та у багатих клієнтів, перш ніж повернутися на службу у 2021 році з фінансових причин.
Тепер він інша людина – війна і стрес беруть своє. Його щоки вкриті шрамами, він погано бачить правим оком. І гірко сміється з того, що йому доводиться скаржитися на російську армію іноземному журналісту і «як священику за пивом».
«Кажуть, що героїзм одних – провина інших, – зазначає він. – Надворі ХХІ століття, ми розпочали цю ідіотську війну і вкотре закликаємо солдатів до подвигів, до самопожертви. Вмирати – за що?»
Протести в Херсоні 7 березня проти російської окупації
Його дивувало, чому він досі вільний. Він чув, що його підрозділ готувався пред'явити йому звинувачення у дезертирстві, за яке він міг потрапити до в'язниці на довгі роки. І все-таки нічого не сталося.
«Я не розумію, чому мене досі не схопили», – каже він при зустрічі на вокзалі в москві. – Я розкрив більше інформації, ніж будь-хто за останні шість місяців. Можливо, вони не знають, що робити зі мною».
Це загадка, яку він, мабуть, ніколи не розгадає. Філатьєв утік із країни невідомим маршрутом. Через два дні Осєчкін заявив, що Філатьєву вдалося втекти з росії «до арешту». Досі незрозуміло, чи пред'явлено йому офіційне звинувачення у скоєнні якогось злочину в росії.
Протягом двох тижнів Філатьєв щоночі зупинявся в іншому готелі й жив тільки з того, що було в його рюкзаку.
«Чому я маю тікати зі своєї країни тільки за те, що сказав правду про те, на що ці виродки перетворили нашу армію», – написав Філатьєв у повідомленні Telegram. – Мене переповнюють емоції, що мені довелося залишити свою країну».
Він залишається одним із небагатьох російських солдатів, які публічно заявили про війну, хоча і після кількох місяців болісних роздумів про те, як зробити це, не порушуючи при цьому своєї служби.
«Люди запитують мене, чому я не склав зброю, – сказав він. – Ну, я проти цієї війни, але не генерал, я не міністр оборони, я не путін – я не знаю, як це зупинити. Я б нічого не змінив, ставши боягузом, кинувши зброю і своїх товаришів».
Він сподівається, що все це закінчиться народними протестами, як під час війни у В'єтнамі. Але поки що, сказав він, це здається далеким.
«Я просто в жаху від того, що відбудеться далі, – сказав він, уявляючи, як росія бореться за повну перемогу в Україні, незважаючи на жахливу ціну. – Чим ми платитимемо за це? Хто залишиться у нашій країні? Для мене це особиста трагедія. Бо ким ми стали? І чи може бути гірше?»
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
