Свобода преси чи (дез)інформація: що заважає Європі протистояти російській пропаганді

Громадська організація  Promote Ukraine, що розташована у Брюселі та займається, серед іншого, відстоюванням позицій України в медійному середовищі ЄС, нещодавно опинилася в центрі ідеологічного протистояння. На тлі активного обговорення необхідності збільшити фінансування боротьби з російською пропагандою в нідерландській пресі пройшла хвиля критики щодо діяльності європейського Страткому (Eaststratcom) та повідомлень, наданих йому Promote Ukraine. Чотири із 117 повідомлень Promote Ukraine для Страткому назвали такими, що викликають сумніви щодо справедливості їх потрапляння у базу даних статей, які містять елементи дезінформації. Всі вони стосуються нідерландських видань. Оскільки це була єдина організація, яка повідомляла про випадки дезінформації нідерландською мовою, її активність у рамках Страткому отримала особливого звучання. Спеціалісти ГО спеціально для Mind підготували короткий огляд ситуації та ті висновки, до яких спонукають реалії європейського інформаційного простору. 

«1984» чи право на помилку?

Ситуація із Promote Ukraine, яка протягом останніх двох років рапортувала про випадки дезінформації (або ретрансляції однобоких повідомлень антиукраїнського характеру), майже стала наріжним каменем у питанні готовності європейського суспільства до усвідомлення наслідків гібридної війни.

Після детального пояснення своєї мотивації та позиції щодо чотирьох спірних новин (адже п’ята «нідерландська» новина із відверто фейковим відео борців «Азова», які погрожують нідерландцям, згодом відпала) в Страткомі вирішили вилучити дві спірні новини із списку під тиском зазначених ЗМІ. Одну вилучили через те, що видання внесло корективи до тексту.

Хоча й у Страткомі заявили, що всі подані випадки дезінформації проходять попередню перевірку на відповідність, але, на жаль, помилки трапляються. Служба та волонтери продемонстрували свою здатність їх визнавати та бажання виправляти. Та чи бажають ЗМІ працювати над своїми помилками, чи статус «незалежного» апріорі виключає таку можливість?

Нагадаємо: Eaststratcom (ESTF) – оперативна робоча група із стратегічних комунікацій Європейської служби зовнішніх відносин створили у 2015 році для боротьби із російською пропагандою. Це команда із 14 осіб, яка відстежує фіктивні новини в інформаційних потоках європейських країн. Основою роботи цього департаменту є дослідження мережі волонтерів, які виявляють статті, що містять елементи пропаганди і направляють їх їм для перевірки.

Очевидно, що Європейський союз виявився не готовий до креативного способу боротьби з кремлівськими тролями і ботами, бо єдиною пропозицією, з якою він вийшов, є база даних списків статей з наративами російської пропаганди. Така перевірка новин у Європі є чи не першою з часів Другої світової війни. У контексті «1984» можна зрозуміти страх наляканих «свавільним Брюсселем» журналістів перед створенням т.зв. «чорних списків». У цьому страху тяжко розгледіти, що «списки» створені для підняття свідомості населення щодо існування цілеспрямованої дезінформації, а «свавільний  Брюссель» – запорука недоторканості цінностей прав людини, зокрема – і на свободу самовираження, не існує примусу чи покарання за дезінформацію, а будь-яку додану новину в базі даних можна відкоригувати, відіславши відповідний запит. 

При цьому всьому упускається загальна картина і причина створення даної оперативної робочої групи – інформаційна агресія Російської Федерації проти Європейського Союзу.

Стратком та його активісти наполягають на тому, що вони беруть до уваги не саме ЗМІ, а повідомлення, яке воно транслює. Тим не менше, попадання у базу даних незалежних нідерландських ЗМІ викликало неабиякий резонанс. Проти аргументів борців із пропагандою, що список статей із елементами дезінформації не має на меті «таврувати» ЗМІ та журналістів, а лише прагне продемонструвати «досягнення» російської пропаганди, яка проникає навіть у поважні ЗМІ, останні наводять контраргументи, що  своєю боротьбою із пропагандою ЄС створює «міністерство правди» на зразок описаного у романі Джорджа Оруелла «1984».

Поле бою – Європа

Те, що проти України ведеться майстерна дезінформаційна кампанія у Східній і Західній Європі, визнають не лише українці, а й самі європейці. І часом, навіть несвідомо, журналісти провідних європейських видань підпадають під її вплив.

У сьогоднішніх умовах засобам масової інформації доводиться застосовувати неординарні методи комунікації, оскільки вони повинні адаптуватися до вимог сучасного інформаційного суспільства. Так, роль преси на себе перебрали соціальні мережі, блоги та інші сайти. Боротьба за увагу змушує діяти швидко і використовувати емоційно насичені тони. Короткі, але гучні назви статей гарантовано приведуть читачів на сайт і заслужать лайк – ЗМІ відверто воюють за право формувати громадську думку. Завдяки своїй репутації «класичні» ЗМІ все ще продовжують отримувати увагу сотень тисяч (NPO Radio та Volkskrant у Голландії), а подекуди і мільйонів читачів (NOS в Голландії, Spiegel Online в Німеччині, The Guardian у Великобританії). У них сформована своя аудиторія, яка читає і дивиться їх у Twitter та Facebook, на сайті та YouTube.

Аудиторія (читач, глядач і слухач) обирає собі такий канал отримання інформації, який найкраще відображає його власні погляди, звучить для нього правдиво, тобто підтверджує його власний досвід, а тому альтернативного каналу не шукає. І тут надзвичайно важливою є компетенція журналіста – свобода дослухатись до власної совісті і взяти на себе відповідальність за формування думок людей. 

Проте, на жаль, часто ЗМІ використовуються як інструмент захисту, нападу і маніпуляції. Маючи сайти і блоги з мільйонними користувачами, їхні власники можуть використовувати їх у якості засобу маніпуляції емоціями. Швидкий доступ до клавіатури та інтернету в поєднанні з боротьбою за першість час від часу змушує оминати такі кроки журналістської діяльності, як перевірка правдивості даних чи отримання коментарів від осіб, які фігурують у новині.

Відтак свобода інформації призводить до свободи дезінформації, яку іноді і розкритикувати не можна без того, щоб не напоротися на тролів. Помилка, кліше чи пропаганда у статтях, що формують враження про інші народи, створюють «шум», який заважає правдивій інформації чи здоровій критиці достукатись до читачів. Більше того, вчинки людей ґрунтуються на основі (дез)інформації.

Більше справжньої України

Є сподівання, що у зв'язку із резонансом, який викликало питання висвітлення України в нідерландських ЗМІ, автори почнуть більш свідомо підходити до необхідності подачі виваженої інформації.

Проте залишається відкритим питання: як українці можуть відстоювати своє право на об’єктивність щодо їхньої країни у медіа. Адже викривлена картина щодо України виливається у прямі наслідки – на кшталт негативного голосування щодо угоди про Асоціацію Україна-ЄС на референдумі у Нідерландах 2016-го року. Важливим фактором подібного результату стала активна антиукраїнська кампанія, в рамках якої розповсюджувалася інформація про негативні явища в Україні, як-то корупція, проституція, наступ ультра-правих тощо. Вони і справді наявні, але є й інша сторона медалі – прагнення українців їх побороти.

Тож, відповіддю має стати збільшення частки «справжньої» України в європейському інформаційному просторі. Іноземні журналісти кажуть, що часто інформацію про Україну вони черпають із інших ЗМІ, зокрема, російських. Адже через мовні та інші перепони, або відсутність такого бажання, журналіст не завжди може «достукатись» до першоджерел в Україні.

Тож час від часу неперевірена інформація або напівправда ретранслюється в онлайн-середовищі сотні разів. Вільна преса – досягнення демократій Європи і Америки, цінність, яку не хочуть здавати навіть в обмін на такий бажаний сучасними ультра-правими силами європейських країн розвал Європейського Союзу. Значна підтримка націоналістичних рухів населенням Австрії, Чехії, Польщі, Нідерландів є прямим наслідком популізму і маніпуляції пресою. Ця маніпуляція залишається невидимою, а тому с першого погляду її важко віднайти, а на «другий» погляд більшість виборців не спроможна.

Матеріал підготовлено у співавторстві з Мартою Барандій – юристом-міжнародником, Ph.D., засновником і головою організації Promote Ukraine в Брюсселі