Захворіло у світі
1,002,159 осіб
Померло у світі
51,485 осіб
Вилікувалось у світі
208,949 осіб
Захворіло в Україні
897 осіб
Померло в Україні
22 осіб
Вилікувалось в Україні
19 осіб
Газ і не тільки: чим живе енергетична галузь України

Газ і не тільки: чим живе енергетична галузь України

Розвиток вітчизняного нафтогазового сектору в 2019 році та прогнози на 2020 рік

Цей матеріал також доступний російською
Газ і не тільки: чим живе енергетична галузь України
Фото: pixabay.com

2019 рік відзначився для української нафтогазової галузі та енергетичного сектору декількома важливими подіями. Зокрема, вперше за декілька років були проведені аукціони з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та конкурси на укладення угод про розподіл продукції (УРП) щодо чисельних нафтогазоносних ділянок; відбувся запуск інформаційної платформи українського оператора газотранспортної системи (Оператор ГТС); завдяки змінам у законодавстві іноземні компанії отримали можливість використовувати режим митного складу для зберігання та торгівлі природним газом в українських газосховищах зі звільненням від податків та митних зборів; вперше за 15 років відбувся експорт українського природного газу; завершено відокремлення Оператора ГТС, а також продовжено впровадження заходів для підвищення ефективності газотранспортної системи та газових сховищ.

У цілому сектор продемонстрував позитивну динаміку. Чого чекати надалі від розвитку видобувного сектору, ринку природного газу, а також щодо зусиль уряду, спрямованих на підвищення привабливості галузі для іноземних інвесторів, спеціально для Mind аналізують Володимир Кольвах і Анатолій Долуденко – відповідно старший юрист і юрист міжнародної юридичної компанії CMS.

Що змінилося у видобувному секторі минулого року?

Зважаючи на малу кількість аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами протягом останніх років, склалося відчуття, що держава не прагне збільшувати внутрішній видобуток вуглеводнів. Зокрема, з нетрадиційних родовищ на суходолі, родовищ на континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні України, як це було передбачено в Енергетичній стратегії України до 2035 року.

Однак здалося, що ситуація зміниться у 2019-му, після того як у грудні 2018 року Кабінет Міністрів опублікував рішення про проведення конкурсів на укладення та виконання УРП щодо 12 великих ділянок на суходолі. Ця новина, якій також передувало оголошення про проведення низки аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами через публічну платформу електронних аукціонів ProZorro.Sales, зацікавила навіть деяких великих міжнародних нафтогазових гравців.

Проте, незважаючи на те що уряд дотримався своїх обіцянок, галузь у цілому мала б засвоїти корисні уроки.

Безперечно, УРП залишається одним з найпривабливіших інструментів для надрокористування в Україні. Навіть попри те, що жодна з раніше укладених УРП не дала бажаних плодів, підвів аж ніяк не її механізм. На відміну від звичайного режиму видавання спеціальних дозволів на користування надрами, які часто є більш вигідними з точки зору оподаткування (нещодавно проведені конкурси з укладення УРП продемонстрували, що інвестори готові змагатися навіть за менш як 70% прибуткової продукції з певних ділянок), УРП забезпечує кращу стабільність та дає можливість ефективніше організувати діяльність. Ці фактори відіграють вирішальну роль у великих проєктах, які реалізуються з нуля та мають вкрай обмежені дані з геології; тобто подібні до тих, які наразі пропонуються в Україні.

Водночас важливо розуміти, що УРП не є швидким рішенням ані для інвесторів, ані для держави. Отже, їх реалізація може вимагати багато часу – від визначення ділянки до завершення переговорів щодо добре збалансованої угоди. І надавати достатньо часу міжнародним лідерам у нафтогазовій галузі на вивчення запропонованих проєктів та подання конкурсних пропозицій – це цілком в інтересах держави.

Чому інвестори не поспішають?

З тієї чи іншої причини, але небагато міжнародних гравців взяли участь у конкурсі на укладення УРП щодо дев’яти ділянок у травні. Ще один конкурс щодо великої морської ділянки загальною площею 9496 кв. км (ділянка «Дельфін») був скасований через те, що якість учасників, серед яких було мало міжнародних гравців, не відповідала очікуванням держави.

Як результат, уряд продовжив граничний строк подачі конкурсних пропозицій щодо трьох ділянок надр на три місяці (до 4 лютого 2020 року) та розглядає можливість повторного проведення конкурсу щодо ділянки «Дельфін» у березні 2020 року.

Що стосується аукціонів з продажу спеціальних дозволів – у 2019 році Державна служба геології та надр України провела їх вперше за декілька років, запропонувавши 34 нафтогазоносні ділянки строком на 20 років для геологічного вивчення та видобування. Однак з 19 ділянок 14 спеціальних дозволів отримало Державне підприємство «Укргазвидобування» (УГВ) і лише один спеціальний дозвіл придбало українське дочірнє підприємство міжнародної нафтогазової компанії.

Такий низький інтерес з боку міжнародних гравців лише частково пояснюється недосконалим інвестиційним середовищем. Більш суттєвими причинами вбачаються брак інформації щодо ділянок надр, недостатній час на підготовку до аукціонів та недоліки процедури проведення аукціонів, які не дозволяють іноземним компаніям брати участь в аукціонах напряму.

Яких змін чекає галузь у 2020-му?

Але врешті-решт держава зробила той необхідний крок, який може надати галузі шанс на подальший розвиток з 2020 року. Для закріплення цього успіху законодавча та регуляторна робота мають зосередитися принаймні на наступному: вдосконалення регулювання УРП, зокрема механізму конвертації звичайних спеціальних дозволів в УРП (якщо така конвертація виправдана); вдосконалення порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів; прийняття нового Кодексу про надра для створення таких нових інструментів для галузі, як можливість відступлення, передачі, у тому числі в оренду та заставу, спеціальних дозволів; запровадження договорів спільної участі та відступлення частки у проєктах тощо; а також запровадження визнаних у світі стандартів нафтогазової галузі, таких як принципи оцінки запасів.

Податкова політика також має залишатися стабільною, особливо щодо проєктів, спрямованих на інтенсифікацію видобутку з відпрацьованих та виснажених родовищ.

У той час як звичайний темп видобутку з традиційних продуктивних пластів становить 30–40%, у нових технологій є високий потенціал до збільшення його ефективності. Наприклад, вже зараз у Норвегії робочі обсяги видобування досягають 50%, і цей показник може бути підвищений до 60% протягом наступних п’яти років завдяки застосуванню цифрових технологій нафтогазової галузі.

Якщо говорити про цифрові технології, їх запровадження на інституційному рівні також очікується з нетерпінням. Новопризначений голова Державної служби геології та надр України вже оголосив плани запровадити електронний документообіг. Серед них – створення персональних онлайн-кабінетів надрокористувачів, що має допомогти відповідно до нещодавно прийнятого Закону України «Про забезпечення прозорості у видобувних галузях» (відповідає Ініціативі прозорості видобувних галузей) підвищити прозорість як бізнесу, так і державного адміністрування галузі.

Довгоочікувана реформа у Державній службі геології та надр України продовжиться із запровадженням системи єдиного вікна для отримання дозвільних документів, подання програм робіт та звітів, а також спрощенням доступу до геологічної інформації. Деякі з відповідних законодавчих ініціатив вже прийняті й тепер мають бути запровадженні на практиці. Державна служба геології та надр України також презентувала Інвестиційний атлас надрокористувача, який містить базову інформацію про ділянки надр, виділені для наступних аукціонів.

Загалом прогноз на 2020 рік виглядає оптимістичним. Водночас, проводячи нові аукціони з продажу спеціальних дозволів та впроваджуючи інші зміни, держава все ж має не забувати про свої поточні зобов’язання щодо завершення роботи, розпочатої у 2019 році. Насправді завершення переговорів щодо УРП стане лакмусовим папірцем для багатьох міжнародних гравців, які уважно спостерігають за Україною.

Чим живе ринок природного газу?

Нещодавно лібералізований ринок природного газу України народився у складні для України часи. Він був змушений з’явитися швидко та часто за протидії різних його учасників, які або не встигали за жорсткими строками, або не бажали реформувати звичну для них практику. У 2019 році регуляторна база стала більш стабільною та передбачуваною після того, як Оператор ГТС у повному обсязі запровадив онлайн-платформу обміну інформацією для забезпечення «добового балансування» (тобто визначення різниць між закачуванням та відбором газу до/з газотранспортної системи відносно до кожного користувача).

Добове балансування було запроваджене постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор), від 27 грудня 2017 року №1437, яка мала набрати чинності ще 1 серпня 2018 року. Проте цей момент декілька разів відкладався через неготовність інформаційної платформи, внаслідок чого добове балансування було запущене лише 1 березня 2019 року.

Що досягається за допомогою добового балансування? Воно дозволяє трейдерам та постачальникам ефективніше керувати своїми газовими портфоліо, зменшити вартість банківських гарантій, які вимагає Оператор ГТС, спростити торгівлю на віртуальних торгових точках (ВТП) та у газосховищах, а також надавати Оператору ГТС ушестеро точніші дані про небаланси в системі.

Проте добове балансування не вирішило питання платіжної дисципліни за негативні небаланси, а також несанкціоновані відбори природного газу з газотранспортної системи операторами газорозподільних систем на власні технологічні потреби.

Окрім звичайних торговельних операцій на ВТП та у підземних газосховищах, які проводяться українськими резидентами, у 2019 році українськими газовими сховищами активно користувалися нерезиденти для зберігання та торгівлі газом у режимі митного складу (РМС).

Згідно з Митним кодексом України, іноземні товари можуть зберігатися у РМС на митній території України під митним контролем до 1095 днів із умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами (зокрема, імпортним ПДВ за ставкою 20% та ввізним митом). Після закінчення встановленого законодавством строку, такий природний газ повинен бути поміщений в інший митний режим (наприклад, у митний режим імпорту зі сплатою відповідних митних платежів, або у митний режим реекспорту з вивезенням за межі митної території України.

За даними оператора газосховищ України («Укртрансгаз»), станом на кінець вересня 2019 року в українських газосховищах містилося 2,4 млрд куб. м природного газу, який зберігався нерезидентами у РМС. Хоча регуляторний режим існує ще з 2007 року, зберігання та торгівля газом у РМС стали доступними для європейських компаній лише з 1 січня 2019 року, коли Регулятор знизив навпіл тарифи для точок входу та затвердив тарифи для точок виходу з української газотранспортної системи через міждержавні точки з’єднання Берегдароц (Угорщина), Будінце (Словаччина), Германовичі (Польща), Лиманське та Орлівка/Ісакча (Румунія).

Із затвердженням тарифів для точок виходу декілька українських компаній також протестували експортні можливості на малих обсягах природного газу. Це стало першим успішним експортом газу з України за останні 15 років та продемонструвало, наскільки розвиненою стала регуляторна база за відносно короткий період часу. На 2020–2024 роки Регулятор затвердив нові тарифи для точок входу/виходу, які додатково встановлюють пільгові ставки на транзит природного газу між внутрішніми точками входу та точками виходу та транспортування до/з газосховищ для зберігання газу у РМС, а також для декількох нових міждержавних точок з’єднання, зокрема Великі Капушани (Словаччина).

Що ще належить зробити?

Втім, газовий сектор України ще зарано відносити до розвинутого ринку, адже більшість трейдингу проводиться за двосторонніми угодами замість використання відповідних товарних бірж. Через законодавчі обмеження або відсутність необхідного регулювання, ті із небагатьох газових бірж, що функціонують, пропонують лише обмежені інструменти для торгівлі.

Якщо держава хоче досягти прозорого ціноутворення, добросовісної конкуренції, відкритого доступу та ліквідності на газовому ринку, вона повинна зробити наступне: запровадити механізм ліквідаційного неттингу, дозволити Оператору ГТС закуповувати газ в режимі реального часу (а не через публічні закупівлі) для ефективного балансування, створити ринок деривативів, стимулювати учасників газового ринку вести торгівлю на біржі, та впровадити стандарти звітності REMIT для позабіржової торгівлі.

З іншого боку, учасники газового ринку повинні просувати торгівлю за стандартизованими та прозорими правилами. З 2015 року Рамковий договір EFET є одним з основних інструментів для міжнародної торгівлі природним газом, і ця практика має бути також запроваджена і для внутрішньої торгівлі.

Хоча Рамковий договір EFET повинен бути адаптований до українських реалій (наприклад, необхідно адаптувати положення про ліквідаційний неттинг, європейські ринкові підходи до відшкодування збитків (market-to-market), принципи обчислення сум, які підлягають сплаті при припиненні договору, ввести в нього акти приймання-передачі), ключові гравці вже запровадили низку елементів EFET у своїх внутрішніх договорах купівлі-продажу та постачання природного газу.

Також важливо відзначити, що Україна впевнено рухається в напрямку ринкових цін для побутових споживачів та виробників теплової енергії, що є також однією з умов ліквідного ринку. З 1 січня 2020 року ціна на газ, який постачається НАК «Нафтогаз» в рамках спеціальних зобов’язань встановлюється на підставі середньої ціни на газ для промисловості НАК «Нафтогаз». Обмеження максимального розміру маржі прибутковості постачальників газу побутовим споживачам на рівні 2,5% закінчує діяти 1 травня 2020 року.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті