Популізм чи виклик: чого очікувати від закону про олігархів

Одна з найбільш яскравих новин минулого тижня – прийняттязакону про олігархів. Проте, народні обранці так поспішали з його ухваленням, що без казусів не обійшлося. Через затвердження трьох різних варіантів одної статті документ доведеться переголосовувати. Проте, це лише відтермінує закріплення нових правил, а от прецедент ще довго буде привертати до себе увагу. Що ж стоїть за ідеєю впорядкувати діяльність олігархів і як це позначиться на суспільстві? Думками із цього приводу поділився із Mind адвокат, керуючий АБ «Олександра Кудряцева» Олександр Кудрявцев. 

Бо ми є хлопці, хлопці-олігархи,
Нічо нас не колише – ми заробляєм бабки…
Кузьма Скрябін

Прийнятий Верховною Радою закон про олігархів (точна назва – «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)») прогнозовано набув великого розголосу як у політичній, так і в юридичній спільноті.

Перш за все бентежить те, як його ухвалювали. Поспіхом, за скороченою процедурою, без голосів опозиції, всупереч позиції спікера (і взагалі за його відсутності), не дочекавшись висновків Венеціанської комісії, і, як наслідок, з помилкою в статті 5. Добре, що він набуває чинності тільки через пів року, а тому є час на виправлення помилок.

Про обережність у спілкуванні з олігархами

Проте й змістовне наповнення цього закону залишає бажати кращого. Ще на стадії проєкту документ викликав багато нарікань. Але при цьому навіть після доопрацювання комітетом його якість не покращилась.

Наприклад, одразу кидається у вічі обов’язок чиновників повідомляти РНБО про контакти з олігархом або олігархами. Таке повідомлення здійснюється шляхом подання декларації. За неповідомлення про такий небезпечний контакт чиновник несе відповідальність. При цьому вона настає навіть за умови, що чиновник не знав, що контактує з олігархом. Тобто навіть за відсутності умислу.

Якщо олігарх не повідомив, що він олігарх, чиновник все одно несе відповідальність за цей контакт, що є неправильним. Чиновник має знати, що він контактує із особою з реєстру олігархів, і навмисно йти на цей контакт. Такий контакт має бути свідомим, і тільки за цієї умови за нього може наступати покарання.

Як щодо політичної відповідальності?

Є питання і щодо видів відповідальності. Законом передбачена дисциплінарна й політична відповідальність. І якщо з дисциплінарною відповідальністю більш-менш зрозуміло, «Перехідні положення» роз’яснюють, що під нею розуміється звільнення з посади, то, що таке політична відповідальність, не зрозуміло зовсім. Ба більше, наразі визначення політичної відповідальності існує лише в наукових теоріях і жодним законом не закріплене.

Законопроєкт, що стосувався політичної відповідальності, подавався до парламенту ще далекого 2010 року народним депутатом М. Папієвим, але так і залишився проєктом. Отже, притягнути чиновника до політичної відповідальності поки що не вдасться.

І ще одне, на мою думку, суттєве положення. Цей закон зобов’язує чиновника звітувати про контакт з олігархом, який відбувся в проміжок часу між набранням законом чинності іта введенням його в дію. Тобто, якщо чиновник контактував з олігархом до введення закону в дію, він все одно мусить надати про це декларацію.

Чи буде закон дієвим? 

Але виникає питання, якщо закон ще не введений в дію, чи може він породжувати якісь обов’язки? Я в цьому сумніваюся. На мою думку, обов’язок звітувати про контакт з олігархом має наступати після введення закону в дію.

Ну й певна річ – формування реєстру олігархів. Рішення про зачислення особи в олігархи (до реєстру) ухвалює РНБО, а вводить його в дію президент. Отже, не унеможливлюється ситуація, коли до реєстру потраплять не лояльні до влади олігархи та навпаки – не потраплять олігархи, які чинну владу підтримують.

Ба більше, я прогнозую, що через розмиті критерії, олігархи, які не погодяться з рішенням РНБО та указом президента, оскаржуватимуть їх в адміністративному суді з гарними шансами на виграш справи. 

Як висновок можна зазначити, що закон має суто декларативний характер. Недарма багато хто вважає його популістським. У такому вигляді закон не досягне своєї мети (якщо він дійсно ухваливався з якоюсь метою). Його норми не запрацюють допоки під нього не будуть прийняті ще декілька законів та підзаконних актів.