Наші за кордоном: як українці дісталися Іспанії через пів континенту
І як іноземна країна допомагає із прихистком
Подорож у понад три тисячі кілометрів, без чіткого маршруту, за кермом не дуже нової машини, у компанії сина та мами – так Наталя Дибчук, Customer Support Engineer, LeasePlan у Levi9 рятувалася від війни в Україні. Вони проїхали декілька країн, і в кожній містяни зустрічали їх тепло, давали прихисток і емоційно заряджали, а деякі ще й вручали подарунок на згадку. Родина оселилася в Іспанії, де вже облаштувала побут і за лічені дні адаптувалася до місцевого ритму. Наталя продовжила працювати, займатися волонтерством і з ще більшою наснагою допомагати українським дітям вивчати іноземні мови. Про релокацію до Іспанії, життя в новій країні та організацію навчання для маленьких українців за тисячі кілометрів від батьківщини, Наталя Дибчук розповіла Mind.
Наважитися на переїзд
Війна для українців розпочалася несподівано – ми були шоковані, сприймали це як сон і не були готові до кардинальних життєвих змін. Я не пам'ятаю, що робив тоді мій 9-річний син Богдан, але для мене перші дні відчувалися як довжелезна безкрайня ніч.
За день я лише декілька разів вставала з-за комп'ютера – постійно працювала та намагалася допомогти команді, близьким і бути корисною країні. З початку нападу росії на Україну я зайнялася волонтерством – перекладала іспанською та англійською новини для телеграм-каналів іноземних ЗМІ, з родиною передавала продукти та ковдри солдатам, плела сітки із сусідами моїх батьків на Волині, де ми були перший тиждень війни.
Я не уявляла, як покинути в Україні родину та все життя, яке ми так довго створювали разом. Проте як мама я мала якнайшвидше повернути сина в нормальне життя і створити сприятливі соціальні та психологічні умови: він мав гратися з дітьми, ходити в школу, відвідувати футбол, гуляти. Підтримка чоловіка та роль матері переважили. Я наважилася на переїзд як тимчасову міру – до України повернуся за першої нагоди.
Подорож, що досі триває
Наша європейська історія порятунку від війни за 3500 км від батьківщини почалася за кермом вже бувалої машини, що любила ламатися в найнеочікуваніші моменти. Я ще не зовсім вправний водій, але шлях не був важким.
У дорозі ми проводили не більше як шість годин, грали в ігри, переповідали історії та періодично оновлювали стрічку новин. Найгірше й найкумедніше було – це не потоваришувати з навігатором.
За весь час я з десяток разів звертала не туди, та ще й замість платного автобану поїхала серпантином і селами. Зайві кілометри та години в дорозі намотали, зате намилувалися французькою красою та прекрасними Альпами.
Хоча цю подорож я організовувала сама, мені та колегам Levi9 неабияк допомагала при переїзді. Так, для евакуації ми могли обрати одну з країн, де знаходяться delivery-центри компанії, наприклад, Румунію чи Нідерланди, спокійно підготуватися морально та продумати поїздку – всі тяготи організації взяла на себе компанія.
Я обрала складніший варіант – планувати все самостійно. Але відчувала цілодобову підтримку наших менеджерів на кожному кроці. Ба більше – компанія досі допомагає фінансово, наприклад, покриває частину оренди та бензин до кінця літа. Такий всебічний захист неабияк розряджав мою мандрівку.
Їхати в нікуди важко, тож я склала приблизний план, як дістатися Іспанії, та була морально готова до будь-чого. Якби нам сподобалося інше місце, де ми могли б зупинитися надовго, то не їхали б далі.
Колеги з Нідерландів вмовляли приїхати до себе, але це дорога для проживання країна, а я не хотіла від когось залежати навіть перші місяці. До того ж я хотіла повернути дитині нормальне життя, а без володіння мовою це складно.
Іспанську я сама знаю добре та спілкувалася нею із сином Богданом. Він мультилінгв – вчить українську та англійську як рідні і додатково займається іспанською в клубі Enjoy English with Bo, який я заснувала, щоб популяризувати білінгвальну освіту в Україні.
На ночівлю ми зупинялися в Польщі, Німеччині, Франції – всюди нас зустрічали тепло. Ми виїхали з Києва з найнеобхіднішою технікою та документами, а ці люди не лише одягнули Богдана, але й емоційно зарядили.
Наприклад, у Дрездені Богдан малював графіті на спеціальній стінці з німецькими дітьми, у Леоні ми вечорами грали в ігри з молодою парою, що нас прихистила.
Іспанія теж зустріла турботливо – в Матаро містяни записали сина на великий теніс і подарували екскурсію в Камп Ноу в Барселоні, а вже в містечку Альманса, кінцевій точці нашої подорожі, місцева футбольна команда подарувала Богданові іменну футболку з підписами гравців.
Іноземці допомагали цілими родинами – таке ставлення викликає лише сльози радості та безмежної вдячності.
Через 1,5 тижня ми нарешті доїхали до Альманса. Тут нам комфортно – містечко компактне, близько 25 000 мешканців, не туристичне, бо не на морі, проте дуже гостинне та з прекрасними людьми.
За пару днів адаптувалися, налагодили побут і запланували буденні активності. Так, Богдан уже відвідує білінгвальну школу, футбол, уроки малювання, також плануємо разом піти на плавання.
Ми знали, куди їдемо, були в Іспанії багато разів і нам близька їхня культура, кухня та традиції, тож влилися в ритм швидко. Син із іспаномовними друзями спілкується вільно, ніби зростали разом, мама вже відвідує курси іспанської та планує зайнятися спортом. Ми також познайомилися з іншими українськими сім'ями, тож маємо з ким провести час.
Сили надає мій соціальний проєкт
І хоча я в Іспанії, моє серце – в Україні. Там мій чоловік, до якого хочу повернутися за першої ж нагоди. Друзям і знайомим я допомагаю знайти прихисток за кордоном і організовую переїзд до Іспанії. У мене вже неабиякий досвід у цьому, а також у матеріальній підтримці армії та волонтерських організацій.
Понад усе я хочу допомогти дітям пережити жахіття війни, тож із ще більшим завзяттям розвиваю англомовний проєкт “Enjoy English with Bо”. Він несе соціальну місію – хоча б віртуально створити острівець безпеки, нормального та веселого життя для дітей.
З початком війни діти знаходяться в постійному стресі, сидять у бункерах чи підвалах, чують сигнали повітряної тривоги. Це психологічно травмує їх, тож давати можливість дітям вчити мову та спілкуватися з волонтерами з-за кордону стало моїм пріоритетом. Дорогою до Іспанії та на заправках я підключалася до wi-fi, щоб не пропустити zoom-посилання на новий урок і передати його батькам і дітям.
Ми з командою розширили проєкт – на спеціальних умовах відкрили доступ до закритого клубу “Enjoy English with Bо Diaries”. Споживати контент можна безкоштовно чи зробити благодійний внесок – це за бажанням. До нас долучилося багато вчителів і волонтерів з-за кордону, а нові пропозиції отримуємо щодня.
Вчителі-волонтери грають з дітьми в ігри, обмінюються історіями. Окрема група навіть придбала ліцензійний додаток Minecraft, і тепер щосуботи учасники шести і більше років грають у мережі з дітьми з Америки та інших країн. Ми також допомогли організувати уроки англійської за участі іноземних вчителів київській християнській школі «Скарб», де навчається Богдан.
Команда допомагає й маленькому освітньому бізнесу та талановитим вчителям в Україні, що запустили власні ініціативи. Так, ми даємо їм доступ до зацікавленої та активної аудиторії, де вони можуть проводити свої уроки, вебінари і лекції.
Таким чином українці, що втратили стабільний дохід, через систему благодійних внесків від батьків можуть хоч якось вижити в цей складний час. Крім того, ми створили телеграм-канал, де навели посилання на безкоштовну освіту для дошкільнят і школярів, zoom-уроки з носіями, аудіокниги та інші посилання. Вони теж допомагають інтерактивно вчити мову та практикуватися.
Горді бути українцями
У мирні часи ми часто зустрічали здивовані погляди іноземців, коли діти з України вільно говорили декількома мовами. Ми пишалися своїм корінням. При цьому білінгвізм в Україні часто обирали не для виїзду дітей за кордон, а для підняття статусу країни у світі. Більшість батьків дітей-мультилінгвів не планували емігрувати, а просто хотіли, щоб їхні діти відчували себе своїми всюди, але з громадянством «Україна» в документах.
В Іспанії нам комфортно, – зокрема, завдяки підтримці та турботі людей. Розпочалися звичайні будні, життя ввійшло у свої береги, але душа за країну болить щоденно, і сум за домівкою ще дужчий з кожним днем.
Зараз ми розкидані по всій Європі, але продовжуємо дивувати світ. Наприклад, коли ми оформлювали в Іспанії тимчасовий прихисток, поліціянт покликав увесь відділ, коли почув, як мій син розмовляє з охоронцем іспанською, а до мене звертається англійською. І знову іноземці приголомшені, а ми – пишаємося бути українцями.
Ми – не третя країна світу, а прогресивна держава із сучасним підходом до виховання та освіти. Впевнена, що буде ще краща.
Якщо дорогою шукаєте прихисток або домівку на невизначений час, раджу ресурси, що стали мені в пригоді в подорожі:
- https://www.eu4ua.org/ – потрібно зареєструватися, описуючи свою ситуацію (кількість людей, можливі побажання). Через фільтри можна шукати конкретні країни чи міста, це дуже зручно.
- https://icanhelp.host/ – інтерактивна карта з контактами хостелів та описами житла, які вони надають.
- https://www.ukrainenow.org/looking-for-help-abroad – можна подати свою заявку, з вами відразу зв’яжеться волонтер. Або ж шукати житло самостійно по карті.
- https://www.facebook.com/groups/699929631375624 – фейсбук-група з пропозиціями житла з всього світу. Також можете створити публікацію про себе, і вам обов'язково нададуть пропозиції.
Рекомендації для тих, хто обирає Іспанію
Не їхати в переповнену Барселону чи Валенсію, а звертати увагу на маленькі міста. Там легше знайти житло та швидше пройти бюрократичні процедури оформлення (детальніше тут). Для порівняння: нам зробили документи по тимчасовому прихистку, медичні картки та решту документів за тиждень, тоді як у Барселоні подруга записалася на оформлення аж на червень.
Якщо ви з дітьми – варто дізнатися про мови, якими спілкуються в різних областях (наприклад, Каталонія). Особливо якщо ви приїхали з дітьми шкільного віку – така мова часто є першою в школі (як-то каталонська в Іспанії).
Не бійтесь на перші пару тижнів підселитися в сім'ю іспанців, навіть якщо вони вам не знайомі. Попервах у нових умовах, окрім мовної практики, місцеві допоможуть освоїтися, зробити документи, розібратися з інфраструктурою. Ми живемо на третьому поверсі окремого будинку в чудової іспанки. Для Богдана вона «друга бабуся», що залюбки підвезе на гуртки чи забере зі школи в дощ.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
