Відкрити своє: як колекціонування українських сорочок перетворилося на онлайн-бізнес

Відкрити своє: як колекціонування українських сорочок перетворилося на онлайн-бізнес

І що з цього вийшло

Відкрити своє: як колекціонування українських сорочок перетворилося на онлайн-бізнес
Фото: надані автором

Відкладати на потім втілення власних ідей, що надихають, – розповсюджене явище як серед творчих особистостей, так і серед тих, хто ніколи не проявляв себе у створенні нового і невідомого. З початком повномасштабної війни українцям довелось переоцінювати власні прагнення та саме життя. Відтепер живемо в режимі «тут і зараз», отже, саме час повернутись до власних ідей і почати втілювати їх у життя. Коли, як не зараз? А щоб було легше пригадати та захотіти діяти, Mind пропонує історії підприємців, які можуть надихнути на подальші дії. Власним досвідом про захоплення українським, відповідальне колекціонування, авторське право та безконтактні способи монетизації поділився із Mind колекціонер, співзасновник бренду «Витвори» Євген Дмитрук.

Впевнений, ви чули вислів: «Оберіть собі роботу до душі, і вам не доведеться працювати жодного дня». У моєму випадку це прозвучало б так: «Знайди полтавську крайку (тканий пояс), і тобі не доведеться думати над тим, який бізнес розпочати!» Перша крайка, перша народна картина, перший рушник, сорочка, скриня, кожух… А далі, як у кіно – «нема сили відмовитись, трішечки, але відро!» І вже за кілька років – власна етнографічна колекція.

Далі оцифрування, класифікація, вивчення кроїв, занурення в естетику і композицію візерунків та орнаментів, концептуалізація, а звідти вже і до онлайн-конструктора вишитих сорочок недалеко!

І це лише частина шляху від «поясу» до бізнесу. 

У пошуках реліквій

У 2005-му на виставці “Наше Різдво” в Українському Домі мене особливо вразили полтавські крайки. Я бував у багатьох західних музеях і бачив оригінали творів авангардистів, кубістів та інших митців, а тут – унікальні вжиткові речі, створені селянками, які не могли бачити всіх тих авангардистів!

І це частина нашої культури! У той момент я зрозумів, наскільки мало знаю наше народне мистецтво, а ще мені чомусь дуже схотілося знайти і собі таку старовинну полтавську крайку.

Це не було моє перше знайомство з народним мистецтвом. Після аварії на Чорнобилі мої батьки купили дачу – сільську хату в Полтавській області. Там я зібрав свій перший «музей»: жлукто, прядку, частини ткацького верстата (то все в нас покрали в середині 1990-х). Також цікавився своїм родоводом, хотів знайти якісь сімейні реліквії (але їх вже не було). Але саме ті полтавські крайки мене захопили. Як казав колега по захопленню: «Не можу логічно пояснити, чому я це роблю, але спинитися не можу».

Власне, так і розпочалася моя колекція.

Першу сорочку порадив купити знайомий художник. Проте мені навіть було неприємно брати її до рук – все ж таки чужий натільний одяг. Але сорочку купив. Після чого ми з дружиною стали постійними відвідувачами антикварних базарів. Навіть у подорожах Україною шукали нових знахідок. А їх виявилося чимало, наразі в нашій колекції лише сорочок понад 1300 одиниць.

Перші прозріння монетизації

Мабуть, рано чи пізно всі колекціонери приходять до думки, що на своєму хобі можна заробляти, принаймні спробувати. Варіантів для наслідування вистачає – варто лише подивитися, як західні музеї заробляють на виставках, мистецьких виданнях та музейній сувенірці.

Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку до пандемії 2020-го на ритейлі, паркінгу та сувенірних товарах щороку сукупно заробляв більше, ніж на продажах квитків ($85 млн проти $55 млн за 2018–2019 роки). Музей Гуггенхайма в Більбао (Іспанія) зумів отримати від власної діяльності майже 19 млн євро. Доходи Британського музею в Лондоні були не такими, як у попередніх «колег», але теж немалими – 4,3 млн британських фунтів у 2019/2020 роках. Тобто колекціонування і виставки за наявності досвіду, менеджменту, грантодавців і меценатів можна вивести на прибутковий рівень.

У нас не було меценатів, великого досвіду та потужної команди. Тож першу виставку зробили на день міста в Борщеві 2010 року своїми силами. Було важко, дуже витратно і цілком збитково. Тоді я зрозумів, що робити тимчасові виставки, а тим більше постійну, дуже дороге задоволення. Та й який сенс робити ще один музей в Києві, коли є Музей декоративного мистецтва та інші профільні музеї? Ми час від часу позичали свої експонати для виставок, показів та фотосесій, але грошей за це не брали.

Паралельно ми занурилися у вивчення закордонного музейного досвіду і збагнули, що, за музейними стандартами, експонати не можна одягати на себе для показів і навіть для фотосесій – це наражає їх на пошкодження. Досі шкодуємо, що не дізнались про це до того, як позичали наші експонати на такі заходи.

Добре, що в нас нічого не вкрали і не порвали, але більшість шкоди від одягання невидима оку. При цьому вона є невідновною. Пігмент, що вигорів, уже ніколи не буде таким яскравим, як був до потрапляння під світло. Косметика, пральні засоби, прасування руйнують органічні волокна. Все це погіршує стан і вкорочує життя експонатів. Те, що можна було б зберегти для наших нащадків, які народяться через 500 років, може не вижити і 50 років. Якби не це наше прозріння, то наші експонати були б уже в значно гіршому стані.

Відкрити своє: як колекціонування українських сорочок перетворилося на онлайн-бізнес

Однак належно зберігати колекцію – дуже витратне завдання: lifetime-витрати значно перевищують витрати на придбання. Виставки, єдиний легітимний «контактний» спосіб монетизації колекції, обходяться гіпердорого.

Витрати на оренду, охорону, клімат-контроль, дизайн і облаштування в десятки разів перевершують навіть найоптимістичніші надходження від продажу квитків. Можна, звичайно, ще продавати свої експонати, але тоді це вже не експонати, а товар на продаж.

Натомість безконтактні способи в наш час пропонують чудові можливості, зокрема продаж власного контенту та продаж реплік експонатів.

Продаж цифрового контенту

Найперше що приходить в голову – це продаж фоторепродукцій. Ви фотографуєте експонати, підбираєте потрібні споживачам ракурси і продаєте ваш цифровий контент через власний сайт чи фотобанк. Ми з наших понад 4000 експонатів зробили понад 40 000 фоторепродукцій, виклали їх на сайті krovets.com.ua (наразі відновлюється) і стали продавати фоторепродукції видавництвам та окремими авторам для ілюстрування їхніх творів. Але ми на цьому не озолотились, принаймні поки що.

Є й прибутковіші безконтактні способи. За законом про авторське право, самі твори народного мистецтва, наприклад, сорочки, не є об’єктом авторського права, а от ваші фоторепродукції є. І ви можете продавати не лише власні фоторепродукції, а й права на використання фоторепродукцій. Наприклад, право на виготовлення реплік експонатів за вашими фоторепродукціями.

Відкрити своє: як колекціонування українських сорочок перетворилося на онлайн-бізнес

Ключова річ – у можливості масштабування. Одна і та сама фоторепродукція може водночас бути на кількох сайтах, і її можуть переглядати одночасно тисячі чи мільйони людей. Право на використання фоторепродукції в інших творах можна продати багатьом охочим. А один фізичний експонат не може одночасно висіти навіть на двох виставках. Під час будь-якого, навіть найпрофесійнішого використання на музейних виставках, фізичні експонати можуть вкрасти або пошкодити. Крадіжки цифрового контенту – теж кримінальні злочини, але самі експонати від цього не страждають. Ваш цифровий контент не псується і не потребує такого догляду, як фізичні експонати.

Продаж реплік

Нічого нового ми не вигадували, тисячі бізнесів виготовляють музейну сувенірку та репліки експонатів. Чи не при всіх західних музеях є музейні крамнички, де можна придбати репліки. Питання, знову ж таки, в масштабах. Скільки однаковісіньких реплік сорочки можна продати – 10, 20 ну нехай 400? Хто схоче носити сорочку таку ж, як в кількох подруг?

Джозеф Пайн та Джеймс Гілмор, безумовно, мають рацію, стверджуючи, що кастомізуючи продукт, ви отримуєте нову послугу. Тож так ми дійшли до створення конструктора сорочок, в якому не просто є стародавні орнаменти з наших експонатів, там можна скласти таку сорочку, якої раніше не було. При цьому така сорочка матиме класичний для свого ареалу поширення вигляд.

Так полтавська крайка за 17 років переросла спочатку в колекціонування, а потім у повноцінний бізнес, в якому ми поєднали і збереження унікальних речей, і кастомізацію товарів, і sustainability-складову. Безумовно, шлях – не з легких, але він того вартий.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло