Діти війни: які психологічні проблеми потрібно долати

Діти війни: які психологічні проблеми потрібно долати

І як допомогти дитині пережити втрату батьків під час війни

This material is also available in English
Діти війни: які психологічні проблеми потрібно долати
Фото: Яна Суходольская/Mind

З 24 лютого тисячі дітей втратили батьків. Вони отримують сильні психологічні травми через війну, смерть родичів і складність реабілітації у воєнних умовах. Скільком дітям допомога потрібна вже зараз, з якими психологічними проблемами вони стикаються і як їм можна допомогти, розповіла Mind психологиня благодійного фонду «Діти Героїв» Марта Білик

Благодійний фонд «Діти Героїв» опікується такими дітьми, зараз їх понад 600, а до кінця року під опіку попаде орієнтовно 5000 дітей. Серед основних векторів роботи фонду є фінансова та юридична підтримка, освіта, піклування про здоров’я, соціалізація, менторство та психологічна допомога.

Історії сімей є різними та неповторними, водночас труднощі з якими стикаються як діти, так і дорослі, є часто схожими.

Те, як багато буде тривог і наслідків пережитого досвіду в дитини, залежить від низки аспектів:

  • наскільки тривалим було її перебування безпосередньо у вирі травматичних подій;
  • що саме пережила та побачила дитина;
  • як багато втрат в переживань нашарувалося (втрата когось з рідних, дому, друзів та ін.),
  • віку дитини;
  • хто з дорослих був поруч з дитиною в складні моменти;
  • у яких обставинах дитина опинилася зараз.

Якщо говорити про сім’ї та дітей, якими опікується фонд «Діти Героїв», то основними запитаннями, з яким батьки чи родичі дитини звертаються до психологів, є «Як розповісти дитині про втрату?» та «Як допомогти з нею справитися?».

Як діти переживають втрату близької людини?

Діти по-різному сприймають і переживають смерть рідних. Одні сумують, інші закриваються в собі, мовчать, і, на перший погляд, не хочуть згадувати про втрату. Є діти, у яких переживання проявляються в зміні поведінки, неслухняності, агресії, протестах проти правил та норм. Часто в дітей з’являється страх втратити ще когось із рідних людей.

Діти, що втратили рідних, потребують того, щоб поруч була ресурсна людина, яка зможе допомогти зрозуміти, прийняти те, що відбулося, підказати, як краще справитися з емоціями.

Часто батьки та оточення, що є поруч із дитиною, перебувають у процесі власного горювання і не мають достатньо знань і ресурсу, щоб підтримати дитину.

З чого починається допомога?

Чим довше діти перебувають на відстані від військових дій і всього, що з ними пов’язано, тим більше вони заспокоюються, адаптуються та починають наповнювати своє життя новими враженнями й емоціями. Та все ж частина дітей далі перебувають у тривозі, загострено реагують на гучні, несподівані звуки, схожі до звуків війни.

Частина дітей у снах повертаються до пережитих подій, погано сплять, у них можуть посилюватись інші страхи, не пов’язані із ситуацією. У таких випадках важливо, щоб дорослі чули дитину, не знецінювали її страхів, допомагали з ними справитись.

У роботі з такими дитячими переживаннями в психологів є чималий «арсенал зброї» (методів), що допомагають дітям не лише відпустити чи побороти теперішні страхи, а й  навчитися давати собі раду в майбутньому.

Як змінюються стосунки у сім'ї після втрати? 

Ще одним складним процесом, що нерозривно пов’язаний із війною, є перебудова стосунків у сім’ї, яка часто супроводжується конфліктами та непорозумінням.

У кожній сім’ї за роки вибудовується певна ієрархія, правила комунікації, кордони, узгоджені та «самі собою зрозумілі» правила, традиції. Дитина в них виростала, вони стали звичними, давали їй відчуття стабільності та безпеки (не говоримо зараз про деструктивні, неблагополучні сім’ї). І тут, практично в один день, усе змінилося.

Одні діти жили у великих сім’ях, з бабусями, дідусями, близькими родичами. Звикли до активної взаємодії, розподілу сімейних ролей, обов’язків, взаємодопомоги, певного способу проведення вільного часу. А опинилися, наприклад, удвох з мамою за кордоном.

Мама змушена працювати, залагоджувати багато поточних питань, дитина отримує нові обов’язки, зустрічається з новими очікуваннями та вимогами до неї, залишається надовго сама вдома чи ходить до нової школи, дошкільного закладу.

Інші діти, які завжди проживали своєю сім’єю окремо від всіх, навпаки переїхали до родичів чи проживають у шелтерах, де багато різних сімей.

У цьому просторі вже існують свої правила та порядки, звички, норми. І від дитини ніби очікується, що вона має їх всі знати, розуміти й безумовно дотримуватися. А якщо це не один переїзд, і люди та комунікація довкола постійно змінюються?

В обох випадках потрібен час, щоб кожен зміг адаптуватися, у сім’ї відбулася зміна ролей (особливо при втраті когось із рідних) і перерозподіл обов’язків (хто за що відповідає), сформувалися нові правила та традиції. І якщо дорослі швидше можуть зорієнтуватися та адаптуватися, то дитині на це потрібно дещо більше часу.

Дорослі не завжди це розуміють або й самі не мають ресурсу, a дитина закривається в собі або ж бунтує – і тоді до психологів звертаються із запитами про втрату контакту з дитиною, конфлікти, некерованість, агресивну поведінку.

Як відновити соціальні контакти після травматичних подій?

Разом із перебудовою звичних сімейних/родинних стосунків, діти стикаються з втратою звичних соціальних контактів (спілкування з родичами, друзями, однокласниками, неможливість продовжувати займатися улюбленими видами спорту чи розвивати хобі та захоплення, певна ізоляція в новому просторі, куди переїхала родина). На їх відновлення потрібен час, сила, різні зовнішні можливості та певна власна сміливість та ініціативність.

Актуальною темою наразі для більшості дітей стає адаптація до нової школи, дошкільного закладу. Дехто з дітей уже встиг перевестися до нових навчальних закладів і частково очно/заочно познайомитися з однокласниками, але більшість стикнеться з ними тільки з початком цього навчального року.

Усе частіше серед питань у розмові з родичами чи психологом у дітей звучать «Як мене ставитимуться нові однокласники? Чи задаватимуть багато запитань? Що відповідати на запитання про батьків (особливо тих, хто загинув), пережитий досвід тощо. Чи можна взагалі уникнути цих запитань? Мені страшно, а якщо в мене там не буде друзів, бо там уже всі з усіма дружать».

За роки навчання в школі в кожної дитини формується стабільне коло друзів, певний соціальний статус, певне уявлення дитини про вчителів. А зараз доводиться починати все спочатку. І якщо просто при зміні школи (за нормальних обставин) у дитини є інше стабільне коло спілкування, поза межами навчального закладу, то часто зараз саме на початок навчання збігаються великі очікування як з боку самої дитини, так і з боку батьків.

«От зараз мій син/донька піде до школи, там знайде собі друзів, почне більше виходити з дому гуляти, перестане мовчки сидіти в гаджеті тощо, у дитини зміниться поведінка». Часом такі очікування (особливо якщо вони завищені) підвищують тривогу в дитини. Діти згадують свій попередній негативний досвід у школі і очікують, що він може повторитися.

Як діти реагують на травматичні події в житті?

Для частини дітей додатковим викликом є ще й зміна країни проживання. Коли довкола тебе все нове, незнайоме та незрозуміле, нова мова, традиції, основні правила взаємодії в суспільстві.

У стресових, кризових ситуаціях діти реагують інакше, ніж дорослі. Ці реакції часто залежать від віку та міри порушення відчуття базової безпеки в дітей. Діти загалом здатні значно швидше за дорослих дають собі раду щодо змін у житті, пристосовуватися до нових обставин.

Але, є і ті, яким ці зміни, через різні причин, даються значно важче:

  • може змінюватися звична поведінка;
  • може виникати інші емоційні реакції;
  • вони закриваються в собі;
  • мовчать;
  • віддаляються від оточення;
  • тікають у світ ігор та гаджетів.

І не у всіх виходить дати собі раду з усім вихором внутрішніх емоцій. 

Часто це проявляється у вибуховості, сварках, протесті, відмові від рамок і суспільних норм, регресі до більш дитячої поведінки. Переважно за такою відстороненою чи демонстративною поведінкою ховається перелякана, самотня або емоційно виснажена дитина, яка потребує поруч впевненого та спокійного дорослого.

У перший період після втрати та змін у житті часто буває, що дорослих, що є поруч із дитиною, вистачає лише на виконання основних обов’язків (погодувати, вдягнути, помити відвести-привести тощо). Діти залишаються наодинці зі своїми переживаннями й бачать, що намагання поговорити, поділитися часом ігнорується, викликає агресію або сльози у батьків чи дорослих.

На тлі такої комунікації дитина віддаляється або ж навпаки починає активно привертати до себе увагу зміною поведінки, переважно на негативну.  Дорослим також потрібен певний час, щоб самим оговтатися, повернути хоч якийсь контроль над життям, почати знову себе та своїх дітей фінансово забезпечувати. І в цьому разі ресурсу на дитячі переживання зовсім не вистачає.

Як допомогти родині пережити втрату?

Якщо ми хочемо якісно допомагати дітям, то варто не забувати надавати допомогу та підтримку дорослим. Психологи фонду «Діти Героїв» консультують не тільки дітей, а й тих батьків, опікунів, що з ними поруч, допомагають знайти внутрішні ресурси, налагодити комунікацію з дітьми, зрозуміти та зменшити неконструктивні прояви дитячої поведінки, відновити довірливі стосунки.

Чим більше буде поруч із дітьми дорослих людей, що готові допомогти, підтримати, прояснити, розділити їхні переживання та захоплення – тим швидше наші діти відновляться, ймовірність віддалених наслідків зменшиться.

Дуже приємно спостерігати, як внаслідок підтримки, яку надають помічники та психологи Фонду «Діти героїв», у дітей знову з’являється усмішка, зменшуються тривоги, повертаються плани на життя, вони знову мріють і вірять, що все буде добре. А з цією вірою значно легше успішно справлятися з усіма життєвими викликами.

Допомогти фонду можна за посиланням. Повідомити про дітей, що втратили батьків і потребують допомоги, можна тут

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло