Чому «референдуми» на окупованих територіях неможливо вважати легітимними

Чому «референдуми» на окупованих територіях неможливо вважати легітимними

(Окрім всім відомих очевидних причин)

Чому 	«референдуми» на окупованих територіях неможливо вважати легітимними
Фото: depositphotos.com, Національна поліція України

Одною з головних новин, яку жваво обговорюють світові ЗМІ, став анонс від «адміністрацій» тимчасово окупованих українських територій про проведення «референдумів» найближчими днями. А головна «родзинка» таких заяв – анонс проведення цих «заходів» в онлайн-режимі. Чому такі ініціативи знаходяться поза правовим полем (окрім всім відомих очевидних причин) та чому вони не можуть бути легітимним волевиявленням суспільства, пояснив Mind юрист Juscutum Єгор Дімідів.

Новини останніх днів з окупованих територій та із самої країни-агресора виділяються з-поміж подій тих двохсот днів війни своєю несподіваністю та неможливістю подальшого прогнозування.

Якщо новини про оголошення мобілізації на території російської федерації пересічному громадянину здаються більш-менш зрозумілими, то каскад новин про проведення «референдумів» на окупованих територіях викликають логічне запитання: «і що?».

19 та 20 вересня окупаційні «адміністрації» Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей виступили із заявами, що в період з 23 по 27 вересня буде проведено референдуми з метою подальшого приєднання окупованих територій до російської федерації. Вони направили відповідні звернення президентові російської федерації. Своєю чергою, заявам «адміністрації» передували звернення до цих самих «адміністрацій» від місцевих «суспільних організацій» та «палат» із проханням про призначення «референдумів». 

Як відомо, в російській політиці не існує ініціативи знизу, тільки директивне керування з центру з подальшим направленням вказівок на місця. Тобто ми можемо констатувати, що ці «звернення громадських організацій», як-то діюча на окупованих територіях Запорізької області «Мы вместе с Россией», отримали вказівку від безпосереднього російського керівництва про влаштування цієї «буфонади». Але з якою метою?

Ось тут і постає проблема номер один – легітимізація процесу

Офіційно для російського законодавства ситуація має такий вигляд: дві «незалежні держави» та два регіони, які виносять на «референдум», окрім питання про «приєднання» до російської федерації, також і питання про вихід зі складу України та створення «незалежних держав», самостійно звертаються за власною ініціативою до керівництва російської федерації. Своєю чергою, на окупованих територіях також офіційно окупаційні адміністрації ініціювали «референдуми» виключно на підставі «народних звернень», тобто вони є лише провідниками «народної волі», «сумлінними виконавцями народних прохань».

Фактично, ці дії не впливають жодним чином на об’єктивну дійсність, російська федерація зможе назвати окуповані території своїми за відсутності будь-яких легітимізуючих факторів. Проте, враховуючи, що згідно з російським законодавством на території України йде не загарбницька війна, а «спеціальна військова операція», подібна легітимізація необхідна для того, щоб дії російської федерації хоч якось відповідали нормам Статуту ООН в контексті принципу самовизначення народів.

Так, офіційна позиція російської сторони будується на трьох основних постулатах:

  • «Народні організації» звертаються до окупаційних адміністрацій.
  • Окупаційні адміністрації проводять «референдуми» і звертаються до російської федерації.
  • російська федерація як «невольна» сторона, «дуже уважно та чуттєво почувши народні прохання, реалізує їхнє самостійне право вибору свого майбутнього».

Таким чином, офіційна російська позиція майже збігається із принципами, які закладені в Статуті ООН щодо реалізації принципу самовизначення націй. Звичайно, російська сторона свідомо ігнорує принцип незастосування сили в міжнародній політиці.

Проте навіть путінська росія усвідомлює всі негативні наслідки, які за собою несе відсутність хоча б мінімальної легітимізації своїх дій. Насамперед може бути новоявлений прецедент, за яким будь-яка держава може шляхом застосування сили відторгнути території іншої суверенної держави виключно за власною волею, чого не було із часів закінчення Другої світової війни та заснування ООН. Апеляція до «волі народу» є основою для територіальних змін у світі протягом останніх 77 років, тож порушення цього принципу призводить до остаточного зламу світового устрою.

Звичайно, світова спільнота цілком усвідомлює, що легітимізаційні заходи з боку російської федерації не мають під собою жодного ґрунту. Але також є усвідомлення того, що російська федерація буде засновувати свою позицію саме на тих трьох засадах, оскільки в міжнародних відносинах «так заведено». Фактично, це ніяким чином не вплине на кінцеві результати та визнання територіальних змін, але ніяким іншим чином російська федерація це зробити не може.

Другою проблемою є саме проведення «плебісцитів» та їхня легальність

Збройні сили російської федерації станом на день проведення «референдумів» контролюють значні за площею території України із населенням в декілька мільйонів осіб. Більшість контрольованих територій є зоною безпосереднього ведення бойових дій, де апріорі неможливо проводити подібні заходи без значного ризику для безпеки населення. Через це на окупованих територіях початково пропонували використати російську систему для електронного (дистанційного) голосування.

Одразу після цих заяв російська ЦВК повідомила, що не надає свого програмного забезпечення для проведення «референдумів», оскільки це «власність російської федерації, яка не може бути надана іншим державам (і тут ми знову бачимо російський наратив про «незалежність та суверенність» цих утворень)». Надалі це було підтверджено керівниками так званих «днр» та «лнр». Зокрема, серед аргументів проти проведення електронного голосування було названо «брак часу».

Таким чином, за заявами представників окупаційних адміністрацій, «плебісцити» будуть проведені у двох формах: очній на дільницях та дистанційній у формі персонального обходу громадян працівниками «виборчих дільниць». Тобто окупаційні адміністрації намагатимуться отримати максимальну кількість голосів від населення на окупованих територіях для надання певної легітимності «плебісциту».

Проте невідомо, ні за якою нормативною базою все це буде проходити, ні про засоби контролю за «прозорістю» голосування, ні про міжнародних спостерігачів, які змогли б підтвердити легальність та легітимність «голосування». Тобто заходи легітимізації «волевиявлення» будуть ще більш обмеженими, ніж у Криму в березні 2014 року.

З огляду на це немає жодних сумнівів у результатах «референдуму», цифри якого будуть наближені до славнозвісних 146%, оскільки жодного контролю та навіть агітації немає і не було. А про приказку «неважливо, як голосують, важливо, як рахують» навіть можна і не згадувати. Легальність цього дійства навіть буде меншою, ніж його легітимність, оскільки порушуються всі принципи виборчого законодавства навіть самої російської федерації. Ігнорування російською федерацією норм Конституції України, своєю чергою, є більш ніж очевидним фактом для всіх сторін, незважаючи на прямі заборони нормами останньої подібних заходів.

То які ж наслідки цих заяв окупантів? (спойлер: ніяких)

Існує цілий комплекс інших моментів, через які ці «плебісцити» не є легальними та легітимними волевиявленнями. Є більш очевидні, такі як «голосування під дулом автомата», і менш очевидні – наприклад, відсутність для населення доступу до  альтернативної інформації, що є очевидним порушенням виборчих прав громадян.

Ця ситуація не може мати юридичних наслідків для жодної держави світу, включаючи Україну. Проте військово-політичні наслідки «плебісцитів» і їхнього подальшого включення до складу російської федерації із закріпленням в конституції шляхом прийняття відповідного федерального конституційного закону може мати непередбачувані наслідки.

Громадянам України необхідно усвідомлювати тільки одне: неважливо, які дії вчиняє агресор в юридичній площині. Важлива тільки допомога нашим Збройним силам, оскільки саме вони будуть «нівелювати» дію російського законодавства на території України.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло