Розмінувати Україну: як це відбувається та яких спеціалістів тепер треба готувати
І що можуть запропонувати технічні виші
Україна планує застосовувати штучний інтелект (ШІ) для розмінування. Відповідну угоду про партнерство у гуманітарному розмінуванні уклали Міністерство економіки України та технологічна компанія Palantir, яка спеціалізується на аналітиці великих даних. Так, у цій сфері для України постає багато нових викликів, що потребують сучасних рішень. Проте її розвиток не стоїть на місці. Як змінюється ситуація з розмінуванням українських територій, які рішення та фахівці потрібні, а також як розв'язати ці питання, розповів Mind керівник напрямку протимінної діяльності Проєктного офісу НАУ Валентин Майданюк.
Існують різні оцінки того, скільки часу та грошей треба на очищення територій від мін і боєприпасів. ДСНС повідомляє про 156 000 кв. км (третина країни!), які необхідно перевірити та знешкодити все знайдене небезпечне. З них сьогодні доступні до розмінування приблизно 50 тис. кв. кілометрів. Це десятки років у часовому вимірі. Крім того, у ЗМІ можна зустріти цифри в 30–40–100–700 років. У грошах – від $37 млрд до $500 млрд.
Важливо: це надовго, це небезпечно, потребує якісно навчених спеціалістів і технологічних інновацій.
Не всі 156 000 кв. км є замінованими. За оцінками Світового банку, забрудненими вибухонебезпечними предметами є десь 10% від цієї площі. Але, щоб відсіяти безпечні території, треба провести складну технічну роботу. Виявляти небезпечні території допомагає обробка супутникових знімків. Завдяки аналізу вдається вирахувати місця обстрілів, калібр боєприпасів, рух техніки та місця розташування ворога. Паралельно із цим за зразками ґрунту можна визначити ступінь хімічного забруднення. Завжди треба мати у фокусі шкоду для екології.
Три види розмінувань: воєнне, оперативне та гуманітарне
Воєнне – коли військові зачищають територію від мін для здійснення наступу чи інших завдань. Оперативне – коли вибухонебезпечний предмет виявляють, наприклад, посеред міста. Коли боєприпас чи дрон прилітає в будинок і його знешкоджують ДСНС чи поліція – саме цей випадок.
І є гуманітарне розмінування. Деокуповані території потрібно перевірити, виявити небезпечні предмети, картографувати, очистити їх та закрити все документально. Гуманітарне розмінування необхідне, щоб цивільні могли повернутися додому й безпечно там жити.
Гуманітарне розмінування здійснюють міжнародні та внутрішні оператори протимінної діяльності, і це – повноцінний ринок. Оператор протимінної діяльності має пройти складну процедуру сертифікації, щоб мати допуск до розмінування. Таких операторів сьогодні є 30, а ще 50 очікують сертифікації. Фінансується робота операторів переважно на кошти міжнародних донорів.
Паралельно із цими виросли штати державних служб, що здійснюють розмінування: ДСНС, ДССТ, Вибухотехнічна служба Нацполіції. У деяких випадках йдеться про збільшення чисельності в десятки разів. Так, у 2022 році піротехнічну службу ДСНС планували збільшити з 600 до 1000 спеціалістів, у 2023-му – до 1500.
Іншим гравцем є великі агрокомпанії, що самостійно розміновують свої угіддя. Наприклад, Нібулон – це сертифікований оператор протимінної діяльності. Ті, хто не може самостійно стати оператором, звертаються до вже сертифікованих організацій. Бувають випадки, коли аграрні компанії створюють свої неофіційні саперні групи, але розмінування неоператорами є нелегальним в Україні. Ціна розмінування для аграріїв може сягати $1781 за гектар. 2024 року держава запустила програму з компенсації 80% витрат на послуги з гумрозмінування для фермерів.
Проблеми і виклики
Технічну допомогу для розмінування надають іноземні партнери: високотехнологічне обладнання, спеціальні захищені машини, дрони, роботи, підводні безпілотники, саперні костюми, металошукачі. Це дороге обладнання, яке виготовляють у значно менших кількостях, ніж ми потребуємо. Тому в пригоді стають наші внутрішні розробники, технарі та стартапери.
Так, наприкінці березня 17 команд розробників, серед яких більшість – студенти технічних університетів, зібралися в Національному авіаційному університеті, щоб послухати воркшоп про гуманітарне розмінування від UNDP, OSCE та технологічної компанії T4T.
Після цього команди пітчили свої розробки для журі, яке визначить, хто з них зможе податися на грант і виграти гроші для створення MVP (англ. Minimum viable product – мінімально життєздатний продукт).
Ідея цього заходу – дати розумінням молодим розробникам, яких технологічних рішень від них очікує держава й оператори протимінної діяльності.
Галузь переповнена розробками, що дублюють уже успішно реалізовані. Це стає проблемою в ситуації, коли потрібні швидкі та ефективні рішення.
Технології для розмінування
Існують два основні технологічні напрямки розвитку: безпілотні платформи та сканування територій.
Масштаб замінування такий, що ми, з одного боку, не можемо дозволити собі розміновувати третину країни протягом ста років, а з іншого – ми наразі не маємо надійного способу виявити всі загрози.
У частині безпілотників активно розвиваються наземні платформи – універсальні, з можливістю не лише довозити вибухівку до об’єкта, який треба знешкодити, а й додавати маніпулятори, датчики, косарки тощо. З великими машинами розмінування йдеться про принцип «техніка розміновує – людина перевіряє». Прибрати із цього процесу повністю людину ми, на жаль, не зможемо.
Сканування територій – це про засоби, які дозволяють ідентифікувати об’єкти візуально з дронів. Зазвичай такі технології будуються довкола машинного зору – нейромережу навчають визначати небезпечні предмети по відео з дрона. Серйозний виклик – це пластикові та дерев’яні міни, які майже неможливо задетектики металошукачами, а якщо вони в землі – з повітря за допомогою машинного зору. І з подоланням цих викликів може допомогти університет, як місце концентрації науковців, інженерів та авантюристів.
Технічні виші та їхні можливості
Для технічного університету існує кілька рольових моделей у процесах протимінної діяльності.
Великий запит від виробників – це інженери, які уміють робити щось руками. Банально паяти.
Ковід, війна та дистанційне навчання трохи ускладнили ситуацію з кадрами. Для цього НАУ займається створенням студентської R&D лабораторії з розмінування. Це має бути необов’язково щось супертехнологічне, але базовий набір інструментів там має бути. А ще – середовище, спілкування, обмін думками та ідеями.
Інша рольова модель – науковий хаб, куди зможуть звертатися за консультаціями розробники. Університет є місцем концентрації людей із науково-технічною експертизою. Буває таке, що в університеті працює єдиний на всю країну спеціаліст із певної галузі. І ми вже впроваджуємо консультації розробників спільно з кластером BRAVE1.
І останнє – навчання саперів. Навчити якісно вибухотехніка за місяць неможливо. Стрімке збільшення штатів піротехнічних служб – це перевантаженість навчальних центрів, які існували до повномасштабного вторгнення. Університет тут помічний, бо має:
- матеріальну базу;
- викладачів;
- досвід створення нових навчальних програм.
На прикладі НАУ показуємо: студент спеціальності «гуманітарне розмінування» зміг би вивчати тут хімію, екологію, геодезію, безпілотники, електроніку, економіку та менеджмент. Головне, що перелічені дисципліни уже існують, нам треба лише адаптувати їх під нову програму.
За технічними університетами майбутнє галузі defense tech України. Якщо це вчасно зрозуміти та приділити цьому увагу, то в нас є всі шанси стати технологічним хабом Європи. А найголовніше – перемогти в цій війні.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
