Серіал «Блокада»: всім залишатися на своїх місцях

15 березня Рада національної безпеки і оборони України ухвалила офіційне рішення: припинити переміщення всіх вантажів на окуповані території Донецької та Луганської областей. Це відбулося через півтора місяці після початку блокади добровольчими батальйонами залізничних колій і автомобільних трас на лінії розмежування. Мета блокади, за словами організаторів, – зупинити «бізнес на крові» та звільнити всіх українських полонених, які перебувають в ОРДЛО. Тоді, в кінці січня, навряд чи хтось вірив, що ця «ініціатива знизу» переросте в настільки значуще протистояння.

Економічні втрати. Від самого початку блокади влада висловлювалася різко проти, аргументуючи це колосальними втратами для економіки. 10 лютого було зупинено всі поставки вугілля з території ОРДЛО, а 15 лютого прем'єр-міністр Володимир Гройсман змушений був ввести надзвичайний стан в енергетиці України. Наступного дня президент Петро Порошенко заявив, що через блокаду бюджет України недоотримає $2 млрд, а під загрозою закриття опиниться 300 000 робочих місць. А також повідомив, що Україна «змушена вести обмежені торговельні зв'язки з непідконтрольними територіями Донбасу, щоб не втратити цей регіон». У медіапросторі відразу ж виник мем – «торговельні партнери з ОРДЛО».

Металурги оприлюднили власні потенційні втрати лише в кінці лютого. Глава Федерації металургів України Сергій Біленький на своїй сторінці в соцмережах 27 лютого заявив, що «... від кожного з не пропущених через лінію розмежування вагона з металом, рудою, готовою продукцією бюджет на поточний рік недоотримає 2,5-3 млрд грн, $ 2,5 млрд валютної виручки не надійде до країни». Скорочення штату робітників, за його словами, може скласти 45 000 осіб. У голови «Укрметалургпрому» Олександра Каленкова втрати виявилися ще більшими: зниження валютної виручки, згідно з його прогнозами, складе $3,5 млрд, недонадходження до бюджету – 4 млрд грн, а скоротити доведеться 75 000 осіб.

7 березня з'явилися нові суми: виконавчий директор фонду Блейзера Олег Устенко повідомив, що від підприємств на непідконтрольних територіях надходило в бюджет $1,5 млрд, а представник Народного фронту Вадим Кривенко нарахував аж $4 млрд. Пізно ввечері того ж дня Володимир Гройсман назвав свої цифри: «Сьогодні 2-4 млрд грн щомісяця ми втрачаємо. Це сьогодні і ціна втрат від блокади». А сама блокада «відбувається виключно в інтересах Російської Федерації», – підкреслив Гройсман.

Привід для «націоналізації». У кінці лютого керівництво «ДНР» оголосило, що, якщо на 1 березня блокаду не буде знято, то самопроголошена влада сама оголосить блокаду Україні й націоналізує всі підприємства на окупованих територіях. Не чекаючи цієї дати, вони одразу ж «націоналізували» склади гуманітарного штабу Ріната Ахметова на «Донбас-Арені» і в кількох інших містах регіону, де зберігалося близько 70 000 продуктових пакетів.

Уже 2 березня голова «ДНР» Олександр Захарченко оголосив список з 43 підприємств, підконтрольних Україні, повідомивши, що тепер усі вони переорієнтуються на ринок Росії, і таким чином будуть відновлені старі економічні зв'язки Радянського Союзу. Глава «ЛНР» Ігор Плотницький також обіцяв оголосити список підприємств, що підлягають націоналізації на окупованій Луганщині. Але зрештою обмежився лише переліком трьох вугільних холдингів, підконтрольних ДТЕК Ріната Ахметова, і Алчевським меткомбінатом, що належить ІСД.

Погрози щодо «націоналізації» підприємств на територіях ОРДЛО  лунають не перший рік, і офіційне оприлюднення цього рішення було тільки питанням часу. Росія категорично відмовляється виконувати Мінські домовленості, визнаючи фейкові «документи» ЛДНР» і вводячи в обіг рубль на окупованих територіях. Це підтверджують і перехоплені телефонні переговори Олександра Захарченка з московськими кураторами, з яких стало зрозуміло, що українські підприємства вже встигли поділити між «наглядачами».

Спроба розгону блокувальників 13 березня силовиками України на одному з «редутів» тільки прискорила процес обрання воюючими сторонами принципових позицій. Президент Порошенко заявив, що Україна не співпрацюватиме з «віджатими» підприємствами, а бойовики і їхні російські куратори почали квапливо шукати варіанти підтримки чергових невизнаних республік. Наразі ситуація розвиватиметься стрімко, хоча й не зовсім зрозуміло – у якому напрямку. Але збитків зазнають усі.

У самій Російській федерації свою зацікавленість в організації блокади заперечують. Так, 9 березня зранку глава МЗС РФ Сергій Лавров публічно закликав керівництво України «застосувати всі можливості, щоб цю блокаду припинити». Більш того, Міністерство надзвичайних ситуацій РФ заявило, що з квітня вдвічі скорочує кількість гумконвоїв, спрямованих на окуповані території Донбасу. Тобто замість двох разів на місяць колони йтимуть лише одноразово.

Що націоналізували самопроголошені республіки. Основний розрахунок влади «ЛДНР» – на металургію. Тому під «націоналізацію» потрапили всі підприємства металургійного ланцюжка, що належать українським олігархам.

«Метінвест» Ріната Ахметова і Вадима Новінського: Єнакіївський метзавод, Макіївська філія Єнакіївського метзаводу, Харцизький трубний – металургія і труби; Єнакіївський коксохімпром, Донецьккокс – виробництво коксу; Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат – флюси; Комсомольське рудоуправління – вапняк. Підприємства Віктора Нусенкіса: Донецьксталь, Донецький електротехнічний завод – металургія; Макіївкокс, Ясинівський коксохім – виробництво коксу. «ІСД» Сергія Тарути і росіянина Олександра Катуніна – Алчевський металургійний завод.

Шахту ім. Засядька, що видобуває в основному коксівне вугілля, «націоналізували» ще у 2015 році, але це ніяк не позначилося на її головному орендареві – Юхимі Звягільському. Але тепер, за даними mind, Звягільський вивіз з адміністративного корпусу та свого кабінету всі особисті речі ще в середині лютого, до всіх оголошень «ЛДНР».

До останнього часу шахта продовжувала працювати “на склад”. А ось металургійні підприємства власники вирішили перевести в режим простою. З одного боку, відвантажувати нікуди. З іншого – немає ніякої впевненості, що місцева «влада» просто не відбере готову продукцію. Наприклад, французька фірма Air Liquid, яка будувала повітророзподільну установку на Єнакіївському метзаводі, 3 березня залишила все своє майно і оголосила про вихід з проекту.

Ще у 2014 році «ДНР» націоналізувала Донецький електрометалургійний завод, який належить російській групі «Мечел». Його роботу зупинили в 2012 році через погану кон'юнктуру ринку, і відтоді він простоює. Але самопроголошена влада урочисто перейменувала підприємство на Юзівський металургійний завод, щоб у Донецьку був свій ЮМЗ (за аналогією зі славетним Південним машинобудівним заводом у Дніпрі), і раз у 3-4 місяці обіцяє його запустити. Остання обіцяна дата – весна 2017 року.

Чим замінити українську руду. Сьогодні металургійне господарство «ДНР» істотно збільшилося. Щоправда, після відмови України працювати з «віджатими» підприємствами, перед Донецьком постало питання – де брати залізну руду. Раніше її привозили з гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) Дніпропетровщини. Тепер цим питанням опікується уряд Російської федерації. За повідомленнями російських ЗМІ, 14 березня віце-прем'єр Дмитро Козак закликав російських металургів поставляти руду на донецькі заводи.

Офіційної реакції від них поки що не надійшло. Заклик пролунав не за найкращих часів. По-перше, декілька днів тому Євросоюз і США продовжили персональні санкції проти фізосіб і підприємств РФ. Будь-яка співпраця з невизнаними республіками загрожує новими санкціями. По-друге, поставити руду – це ще півсправи, головне питання – куди потім збувати продукцію? Четвертий рік поспіль кон'юнктура світового ринку сировини, в тому числі металу, змушує виробників балансувати на межі рентабельності, і конкуренція лише збільшується. А тут мова йде про сотні тисяч тонн чавуну і прокату.

Вже 15 березня у Кремлі Дмитро Пєсков офіційно спростував інформацію, що влада РФ просила російські меткомпанії забезпечити поставки руди в «ЛДНР». Вочевидь, Захарченко поки про це не поінформований, тому що на одному з мітингів заявив, що «їхні підприємства» можуть дозволити собі знизити ціни на метал, щоб вийти на світові ринки.

Які підприємства залишилися в ОРДЛО. У січні 2016 року у сайті «Ради міністрів ДНР» був розміщений Каталог підприємств «ДНР»: металургійних, машинобудівних, торговельних, харчових, транспортних – загалом близько сотні. Не було тільки шахт і пов'язаних з ними підприємств вугільної галузі, хоча в 2014 році на окупованих територіях їх налічувалося більше 240 штук. Сьогодні список із сайту взагалі зник.

Що сьогодні залишилося на окупованих територіях з реального виробництва, крім підприємств Ахметова, і що працює – сказати дуже важко.

Наприклад, «загубився» в зведеннях «ДНР» Сніжнянський машинобудівний завод, що належить ПАТ «Мотор-Січ» В'ячеслава Богуслаєва. Завод спеціалізувався на виробництві лопаток газотурбінних двигунів, деталях для авіаційних двигунів, деталях і вузлах для гірничо-шахтного устаткування. У місцевій пресі з'являлася інформація, що завод вивезли в Росію.

Найцікавіше, що 14 березня гендиректор «Рособоронтеха» Сергій Чемезов заявив, що для цивільних і експортних вертольотів Росія досі купує двигуни в Україні. Але де саме? На сайті Сніжнянського заводу жодної інформації по двигунах немає, зате є повідомлення, що рік тому він розпочав випуск картоплесаджалок.

Також, за даними mind, у Луганську працює фабрика з пошиття спецодягу, яка в дві зміни шиє обмундирування для проросійських ополченців. Працює Луганський хіміко-фармацевтичний завод і фармацевтичний цех «Стирол», які виробляють ліки.

А ось запустити сам концерн «Стирол», відібраний у Дмитра Фірташа, донецькій владі навряд чи вдасться. Сьогодні там базується військова техніка і живуть російські кадрові військові вищого командного складу. «Стирол» – об'єкт підвищеної техногенної небезпеки, тому ВСУ стріляти по ньому не будуть. А щоб запустити завод, звідти треба прибрати техніку і військових, але це рішення не в компетенції Захарченка.

Під питанням залишається і ще одна обіцянка «глави ДНР» – до липня поточного року побудувати пасажирський автобус місцевого виробництва на базі «Донецькгірмашу». Справа в тому, що всі його цехи зайняті танками і БМП – вони використовуються як ангари і ремонтні бази. Сьогодні на всіх машинобудівних заводах і ремонтних базах шахт окупованої території розташовані місця зберігання і ремонту військової техніки армії Росії.

На цих майданчиках працюють десятки тисяч людей, які отримують за це гроші з російського бюджету. Або з українського, якщо це рембази при шахтах, і вони відвантажують вугілля в Україну. Більш того, до останнього часу з України ешелонами йшла вибухівка для шахт, обладнання та комплектуючі, будматеріали і будівельний ліс.

Донецький казенний завод хімічних виробів, який до окупації виробляв вибухівку і тротилові шашки для геологорозвідувальних робіт, сьогодні частково продукує вибухові матеріали для збройного контингенту «молодих республік», а частково – є складом боєприпасів, з яких обстрілюють армію України. Кілька разів вони там вже вибухали.

Забуті підприємства. 15 березня українська та російська сторони обмінялися гнівними заявами щодо блокади ОРДЛО. При цьому російські чиновники – Сергій Лавров у Москві і Борис Гризлов у Мінську – аргументували це тим, що блокада з боку України «виходить за межі Мінської угоди і людських норм». А українська сторона зажадала «скасувати визнання Росією паспортів ОРДЛО, повернути все націоналізовані українські підприємства і скасувати «указ» Захарченка про держкордон між Україною і «ДНР». Петро Порошенко погрожував, що виставить Росії «рахунок за націоналізовані підприємства».

На жаль, українська сторона «забула» згадати про ті підприємства, які були вивезені на територію Росії чи розграбовані бойовиками. Найбільш сильно при цьому постраждала Луганська область.

Втім, влаштована добробатами блокада продемонструвала, що ані влада України, ані російське керівництво, ані вожді окупованих територій, ані вітчизняні олігархи з донецькою пропискою – не очікували, що блокування реально відбудеться. Ні в однієї зі сторін не виявилося більш-менш чіткого плану протидії, а тим більше запасного плану, як переорієнтувати свої виробничі ланцюжки з мінімальними втратами в майбутньому.

Зараз усі сторони блефують одна перед одною і в авральному порядку шукають будь-які варіанти виходу з глухого кута. При цьому можна очікувати найнеординарніших рішень. А президент Петро Порошенко тим часом дав офіційне доручення Кабінету міністрів підрахувати обсяги втрат як від блокади, так і від «націоналізації» українських підприємств самопроголошеними республіками.

Mind продовжує стежити за розвитком подій. У наступному матеріалі ми постараємося розібратися, в якій ситуації опинилася вугільна та енергетична галузі на окупованих територіях.