Такі справи: у чому «засвітився» Микола Мартиненко

Сьогодні екс-нардеп Микола Мартиненко може знов опинитися на лаві підсудних. Об 11:20 Апеляційний суд міста Києва розглядатиме апеляційну скаргу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) на рішення Солом’янського райсуду столиці, який 22 квітня відпустив екс-нардепа на поруки його колишніх колег. Тоді як САП вимагав арешту або 300 млн грн застави. Mind вирішив згадати, з чого почалася «корупційна епопея Мартиненка».

Микола Мартиненко був затриманий на 72 години представниками Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) 20 квітня. Бюро звинуватило пана Мартиненка в тому, що він разом із керівництвом ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» брав участь у створенні корупційної схеми та виведенні з підприємства понад $17 млн у період з 2013 по 2016 рік. За даними НАБУ, кошти виводилися через австрійську компанію Steuermann Investitions und Handelsgesellschaft mbH. 

За останні три роки це вже четверта публічна справа, у рамках якої Миколу Мартиненка звинувачують в участі у корупційних схемах, і не перша згадка цієї австрійської компанії у зв’язці з колишнім нардепом. САП збирається найближчим часом подати апеляції на «м’які» рішення суду щодо запобіжних заходів і щодо інших фігурантів, які проходять у справах Мартиненка.

Хто ще є фігурантами «справ Мартиненка»? 21 квітня були затримані колишній голова наглядової ради «Одеського припортового заводу» (ОПЗ) Сергій Перелома та колишній в. о. голови правління «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії» (ОГХК) Руслан Журило, які фігурують в аналогічних справах про корупцію на ОПЗ та ОГХК. Втім, Журила НАБУ після бесіди просто відпустило, тому що він свого часу вніс заставу та наразі носить електронний браслет по іншій справі. А Перелому той же Солом’янський суд відпустив на поруки нардепів та міністрів від «Народного фронту».

24 квітня НАБУ вручило підозру й генеральному директору «Схід ГЗК» Олександру Сорокіну. А 26 квітня той самий суд призначив пану Сорокіну нічний домашній арешт. Голова САП Назар Холодницький нагадує, що у НАБУ є ще два місяці, щоби провести додатковий збір доказів. Сам Мартиненко та представники політичної сили «Народний фронт» усі справи про корупцію називають політично вмотивованими. 

З чого все почалося? Микола Мартиненко склав свої депутатські повноваження у грудні 2015 року. Він був не просто депутатом, а головою Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки. Поштовхом до виходу з «великої політики» стала справа про отримання представниками української влади у 2009–2015 роках хабара у 30 млн швейцарських франків за сприяння закупівлям НАЕК «Енергоатом» обладнання у чеської компанії Skoda JS.

Дуже скоро з’ясувалося, що проти низки пов’язаних із Мартиненком фірм ведеться кримінальне розслідування у Швейцарії, Чехії та Австрії. Утім, на той час НАБУ під процесуальним керівництвом САП також вело декілька справ, у яких фігурували державні підприємства всередині України.

Що не так з ОПЗ? Про «сліди» Мартиненка в Одесі першим заявив Міхеїл Саакашвілі – на той час губернатор регіону – наприкінці 2015 року. Генпрокуратура на чолі із заступником генпрокурора Давідом Сакварелідзе провела низку перевірок господарської діяльності заводу – і дійшла висновку, що гроші з заводу виводяться як через непрозору закупівлю газу у фірми-прокладки, так і через продаж готової продукції за заниженими цінами. На думку прокуратури, втрати заводу могли сягати 4 млрд грн.

У липні 2016 року підозри у скоєнні злочину були пред’явлені Сергію Переломі та заступнику гендиректора ОПЗ Миколі Щурикову. Саме Перелому Саакашвілі називав «людиною Мартиненка». Обидва керівники Одеського припортового були затримані й узяті під варту.

«Через компанію «Енергоальянс», яка, як ми бачимо в наших матеріалах, прикріплених до справи, по договорах спільної діяльності провела закупки природного газу на суму 250 млн грн. І саме через цю компанію його було імпортовано за завищеними цінами порівняно із середньою ціною на ринку. 3% від загальної суми закупівлі повинні були залишитися на рахунках згаданого приватного підприємства, а інші – остаточно перераховані на рахунки ПАТ «Укрнафта», – розповідав тоді керівник САП Назар Холодницький.

Основним постачальником газу на підприємство від початку року був НАК «Нафтогаз України». ТОВ «Енергоальянс» – один з найбільших газових трейдерів, належить групі «Приват» Ігоря Коломойського. Компанія співпрацює з ПАТ «Укрнафта» за договором комісії і в липні-серпні поставила на ОПЗ 162 млн кубів газу.
А з листопада поставки газу на давальницьких умовах почала маловідома австрійська фірма Antra GmbH, яка перед цим купувала на заводі аміак за заниженими цінами. І вже цю фірму низка ЗМІ безпосередньо пов’язувала із структурами Мартиненка і Жванії.

Сьогодні «справа ОПЗ» передана до суду і чекає розгляду.

Як будувалися «титанові схеми»? Восени 2014 року державі таки вдалося розірвати вкрай невигідні договори оренди найбільших титанових гірничо-збагачувальних комбінатів – Вольногірського та Іршанського – з компанією Дмитра Фірташа. На їхній базі було створене ДП «Об’єднана гірничо-хімічна компанія». Утім, уже в січні 2015 року ця компанія підписує дев’ять зовнішньо-економічних контрактів з маловідомою австрійською фірмою Bollwerk Finanzierungs-und Industriemanagement AG. Через неї на адресу кінцевих споживачів та трейдерів йде 65% експорту ОГХК (14 000 тонн), на суму 225 млн грн.

У березні 2015 року Геннадій Корбан, на той момент – заступник голови Дніпропетровської обласної держадміністрації, публічно заявив, що «на сьогодні Іршанським і Вольногірським ГЗК керує Микола Мартиненко». А також що Мартиненко «спокійно проводить діяльність із паном Фірташем спільно».

Із заявою до НАБУ щодо перевірки на корупційну складову господарської діяльності ОГХК звернувся екс-міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус. У ході слідства НАБУ з’ясувало, що ОГХК продавала «прокладці» Bollwerk свою продукцію за цінами на 15–55% нижче ринкової ціни. І за січень–вересень 2015 року збитки держави оцінені в 100 млн грн.

Тоді ж з’ясувалося, що компанія Bollwerk належить громадянину Австрії Вольфгангу Айбергеру. Який також є директором та номінальним власником ще однієї австрійської компанії – Steuermann Investitions und Handelsgesellschaft mbH, яка, у свою чергу, здійснює поставки уранового концентрату на державний Східний гірничозбагачувальний комбінат.

На той час «Схід ГЗК» вже потрапив у поле зору СБУ, тож робота НАБУ та САП була просто справою часу.

Як заробляли на урановому концентраті? Як відомо, Україні не вистачає урану власного видобутку, щоб забезпечити потреби всіх чотирьох АЕС. На єдиному урановидобувному підприємстві – Східному ГЗК – держава добуває приблизно третину від необхідної кількості. Ще дві третини обсягу уранового концентрату Україна купує на світових ринках. Передовсім, у Казахстані.

СБУ зацікавилася зовнішньо-економічними контрактами СхідГЗК на початку 2015 року. Вони з’ясували, що між СхідГЗК та НАЕК «Енергоатом» є довгостроковий контракт про поставки уранового концентрату на потреби вітчизняної атомної галузі за рахунок власних ресурсів комбінату. Проте, на митниці з цінами на концентрат діялося щось незрозуміле, а також фігурували треті фірми.

Ще СБУ виявила, що СхідГЗК отримує додатковий урановий концентрат через «треті руки» – австрійську фірму-прокладку Steuermann Investitions und Handelsgesellschaft mbH. Саме вона підписала контракт зі Степногорським горно-хімічним комбінатом (Казахстан), купувала там концентрат за однією ціною, а потім продавала його СхідГЗК за зовсім іншою, на третину дорожче.

Майже рік пішов у НАБУ на розслідування цієї справи. За даними Бюро, тендер (законність якого ще перевіряється) із закупівлі уранового концентрату проводився ще в листопаді 2013 року. Переможцем стала Steuermann Investitions und Handelsgesellschaft mbH. У січні 2014 року ДП «СхідГЗК» швиденько підписує із нею контракт, який потім буде подовжено в лютому 2015 року. За 2014–2015 роки фірма мала завезти 1000 тонн концентрату.

Скільки завезла – поки знає лише слідство, та й ціни на цей товар могли змінюватися. Поки що НАБУ назвали суму втрат держави – $17,2 млн. Також слідчі Бюро направили 16 запитів до компетентних органів восьми країн світу – і повністю відтворили схему, хто, коли й куди витрачав отримані мільйони.

«Не винні ми...». Поведінка самого Мартиненка та представників «Народного фронту» не може не дивувати. «Вистави» із сердечними нападами в залі суду Мартиненко не влаштовував, але від усіх звинувачень, від фірм та участі у схемах відхрещувався. Щоправда, визнав, що особисто знайомий з власником низки зазначених вище фірм – паном Вольфгангом Айбергером.

Представники «Народного фронту» встигли назвати розслідування політичним переслідуванням та брудною піар-кампанією. Замовником призначили «грузинську мафію», вочевидь, маючи на увазі Саакашвілі та Сакварелідзе, разом із колишнім бізнес-партнером Мартиненка – Жванією. Також звинуватили НАБУ та САП у тому, що вони підривають довіру до українського правосуддя, а сам Мартиненко вже пообіцяв притягнути до відповідальності керівництво НАБУ.

І якось поза увагою залишаються питання – чому й навіщо керівники трьох великих державних підприємств користувалися послугами фірм-"прокладок»? Що їх підштовхнуло підписувати завідомо невигідні контракти на купівлю сировини за завищеними цінами, та на продаж продукції – за заниженими? Якщо вони робили це самі – то мають нести відповідальність за непрофесіоналізм та завдання збитків, якщо ні – то хто їх примушував до цього? Чомусь ці питання досі не прозвучали в судах на адресу жодного з підозрюваних.

У цьому контексті варто нагадати, що в Меморандумі між Україною і МВФ фігурує вимога щодо негайного створення в Україні Антикорупційних судів, щоб нарешті почати розглядати подібні справи по суті. Рішення щодо створення таких судів український парламент має прийняти вже у червні, інакше під питанням опиниться черговий транш допомоги.