Втілення оксиморона: все, що потрібно знати інтелігентній людині про націоналізацію ПриватБанку

Володимир Стельмах, який очолив наглядову раду ПриватБанку в кризові 2015–2016 роки, неодноразово попереджав, що банки – суспільно небезпечні інститути. Екс-глава Нацбанку і в минулому радник славнозвісного Фіделя Кастро знав, про що говорив: найбільший з них в Україні виявився найнебезпечнішим. Щоб урятувати цей приватний системний ощадний банк, держава вже наростила борг своїх громадян на 139,3 млрд грн і планує додати до кінця року ще 16,1 млрд грн. Але цього все одно буде недостатньо.

Напередодні річниці початку цих витрат Mind пропонує згадати і проаналізувати, як і чому ПриватБанк був націоналізований, і що з ним буде далі.

Усе пізнається в порівнянні

Хоча Кабмін у грудні 2016 року купив усі акції ПриватБанку в Фонду гарантування вкладів за 1 грн, назвати цю угоду вдалою не можна. Таким чином українські засіки поповнилися новим генератором проблем і витрат, неліквідним у найближчому майбутньому. До того ж для відновлення балансу цієї фінустанови потрібно поповнити його капітал: нові акції банку уряд викуповував, розраховуючись 15- і 17-річними держоблігаціями.

Випуск облігацій для наповнення капіталу ПриватБанку

	Сума, млрд грн	Ставка, % річних	Витрати на обслуговування в перший рік, млрд грн
Індексовані на курс ОВДП-1	73,8	6	4,428
ОВДП-1	43,0	10,5	4,515
ОВДП-2	22,5	9,8	2,205
ОВДП-2 (план)	16,065	9,8	-
Загалом випущено	139,3	-	11,148*
Загалом (з планом)	155,365	-	-

Дані – КМУ, розрахунки – Mind
*Для порівняння: прокладання Бескидського тунелю коштувало близько 2 млрд грн.

Націоналізація – це приватизація навпаки. За всі роки незалежності від приватизації надійшло близько 64 млрд грн, в тому числі в січні–вересні цього року виторг склав 3,3 млрд грн. Якщо такі темпи збережуться, то вже наявні витрати на націоналізацію ПриватБанку вдасться компенсувати «всього лише» за 43 роки. На той час діючому прем'єр-міністру може виповнитися 82 роки.

Президент США Герберт Гувер не зміг перемогти Велику депресію, але зміг чітко визначити: «Благословенні юні, бо вони успадкують національний борг». Судячи з боргової спадщини банкопаду останніх років, український уряд спільно з НБУ має вже зараз особисто дякувати кожній матері кожного школяра і потай міркувати про введення виїзних віз.

Слідкуйте за вагонами

Можна перерахувати випущені для ПриватБанку ОВДП на жителів країни, але одержувані 3300 грн на душу населення не можуть повною мірою проілюструвати масштабність діянь українського уряду. А ось вагони – можуть: при умовному переведенні в готівку витрачених на банк коштів банкнотами по 500 грн їхня вага складе 319 тонн, а для їх перевезення потрібно три вагони.

Конвертація всієї суми капіталізації ПриватБанку в масу і об'єм
за умови монетизації банкнотами номіналом 500 грн**

	Вага (т)	Об’єм (куб. м)*
Загальна сума капіталізації за рахунок коштів уряду (139,4 млрд грн)	319,4	322

Розрахунок за калькулятором.
*Обсяг критого вагона близько 120 м куб.
**У першому півріччі монетизація ОВДП проводилася банком лише в рамках розрахунків з рефінансування від НБУ.

Уявивши ці три вагони з громадськими грошима, що проїжджають повз, логічно перейти до запитання...

Хто винен?

Є думка, що відповіді на це питання можна знайти в макроекономічній, філософсько-історичній та навіть кримінально-правовій сферах. Багато хто також виступає за те, що відповіді немає і шукати її не варто.

Звичайно, зв'язок українських криз із цінами на сировинні товари очевидний. Але він не скасовує дію внутрішніх чинників.

Наприклад, один з найвідоміших вихідців з ПриватБанку і його фактичний засновник, екс-перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу Сергій Тігіпко в далекому 2004 році керував Національним банком України. Саме тоді НБУ дозволив валютне кредитування населення, що стало однією з причин фінансової кризи – 2008, наслідки якої банківська система так і не змогла подолати. Це не та «соломинка», що зламала спину «верблюдові», але це саме та «крапля», що точила «камінь».

Честь нашої частини – це частина нашої честі

З іншого боку, стаття про доведення банку до банкрутства (218-1) поповнила Кримінальний кодекс лише у 2015 році. І вперше за нею було відкрито кримінальну справу саме у випадку ПриватБанку. Звичайно, в розпорядженні правоохоронців було безліч інших статей (190-191, 364-1 тощо). Але вони не працювали належним чином, хоча кількість «померлих» банків уже давно перевищила кількість «живих» (у 2008 році їх було 181, а тепер залишилося 87) і надавала велике поле для діяльності.

Не виключено, що проблема не лише в правоохоронних органах, але і в самому законодавстві: ці та інші статті писали люди, не чужі бізнесу. За даними Світового банку, кількість пов'язаних з корпораціями чиновників і депутатів у Кабміні та Верховній Раді зросла з менше 30% у 1990-х до понад 70% у 2010 році.

Наше «коріння»

Екскурс в історію показує, що передавання грошей платників податків у «хороші руки» почалося не рік тому.

Плодами виняткової лояльності влади стали сотні мільярдів гривень держкоштів, безкарно і безповоротно переданих через банки до рук окремих осіб, а також фактична недоторканність бенефіціарів і контролерів цих операцій.

При цьому виплати вкладникам через Фонд гарантування вкладів досягли 87,6 млрд грн, заборгованість перед НБУ неплатоспроможних банків до листопада-2017 становила 50,9 млрд грн.

Поки не постраждав жоден банкір і жоден чиновник банківського нагляду. Хоча навіть кілька реально притягнутих до відповідальності фінансистів, нехай навіть за банкрутство невеликих банків, могли б збити кураж безкарності у спільноти топ-банкірів.

«В Україні ніхто у владі не хоче брати на себе відповідальність за прийняті рішення... Україну складно назвати країною верховенства права, де дотримуються законів», – діагностував проблеми екс-глава Агентства з банківського нагляду Туреччини Енгін Акчакоча, який очолює наглядову раду ПриватБанку після націоналізації. 

І дійсно, всі пам'ятають законопроект про надання 100% гарантії за вкладами в ПриватБанку і Укрексімбанку, який президент називав невідкладним, а парламент його терміново затвердив. Так ось, президент не знайшов можливості його підписати або заветувати з 22 грудня минулого року.

Будували, будували – й вибудували

ПриватБанк будували довго. Подолавши три великі кризи (1998, 2004, 2008 років), банк отримав держуправління за три місяці до 25-річчя.  Але найбільшим за активами в країні він став лише за підсумками І кварталу 2004 року і відтоді не втрачав лідерства.

Його найбільшими акціонерами до націоналізації були Геннадій Боголюбов й Ігор Коломойський, але ключовою фігурою від банку в Україні завжди виступав саме Коломойський (глава Дніпропетровської ОДА у 2014–2015 роках), якого багато хто знає як Беню.

Справедливості заради варто відзначити глобальність особистості, що протистояла як чиновникам банківського нагляду, так і президентам окремих ядерних держав.

Після ущипливих слів на адресу президента Росії Володимира Путіна ПриватБанк втратив Москомприватбанк, а потім була втрата активів у Криму і ОРДЛО.

«У Коломойського бізнес на кшталт ісламських фінансів – дає грошики, але під дохід від участі. При цьому йому чверть країни виходить умовно пов'язаною. За такого підходу ставка була не ринковою – загалом, було до лампочки, яка – хоч 1%. Дохід же виходив у інших місцях і в інший спосіб. При цьому фондування було і по 19%. Тобто Беня намагався зліпити докупи дві абсолютно різні фінансові системи. Виходив такий собі український варіант банкінгу», – роз'яснила ситуацію Вікторія Страхова, яка брала участь в оформленні націоналізації банку, після чого працювала на посаді корпоративного секретаря ПриватБанку.

За її словами, проводилося кредитування або своїх компаній, або компаній партнерів, які в силу податків і остраху рейдерських захоплень були структуровані як «Роги і Копита».

При цьому Вікторія Страхова не підтримує визначення банку як «фінансової піраміди». «Навряд чи можна вважати злодієм людину, яка хоч і видавала кредити «Рогам і Копитам», але водночас платить по портфелю, хоч і з простроченням», – свідчить вона.

За даними експертів, обізнаних про деталі історії банку, ПриватБанк остаточно сформував таку модель банкінгу в період правління екс-президента України Віктора Януковича через небезпідставні побоювання втрати активів.

З огляду на це в ході переговорів перед націоналізацією Коломойському пропонували більш тривалий період для приведення балансу банку в прийнятний вид, ніж іншим. При цьому нібито навіть допускалося збереження сформованої моделі банкінгу, але із заведенням в банк реальних застав. Але цей шанс залишився лише шансом.

 А в цей час у Нацбанку…

Окреме питання – щодо принципів нагляду. Справа в тому, що перша згадка щодо стабілізаційного кредиту для ПриватБанку датується квітнем 2014 року. А стабкредит несе банкам не тільки гроші, але й особливий режим контролю за діяльністю, а також куратора від НБУ.

Тобто, з одного боку, глава НБУ Валерія Гонтарєва розповідає, що вона так чудово реформувала Нацбанк і банківський сектор, що заслужила відпустку і взагалі пенсію. А з іншого – визнає, що один з ключових наглядових інструментів (куратори НБУ в проблемних банках) є неефективним, і їй про це чудово відомо.

«Ви собі уявляєте: 20-тисячний персонал, далі – правління банку, далі – акціонери банку, і на все це – куратор?», – дивує своїм подивом Гонтарєва.

Очевидно, що принципи нагляду та інструментарій впливу на проблемні банки необхідно змінювати. Зокрема, не зайвим буде перейняти європейський досвід і наділити регулятора правом за необхідності миттєво міняти (тимчасово) весь топ-менеджмент фінустанови.

Куратор банківського нагляду НБУ Катерина Рожкова у звіті банку за 2016 рік анонсує написання книги про націоналізацію ПриватБанку. Але з цієї книги ми навряд чи дізнаємося причину спорадичних нападів принциповості в чиновників НБУ.

До ПриватБанку і раніше виникали питання з приводу «скелетів у шафі», але Нацбанк тоді вміло виявляв вибіркову скромність.

На сьогодні детективи НАБУ ведуть розслідування не тільки за підозрами в розтраті коштів ПриватБанку менеджментом і власниками цієї фінустанови, але і щодо можливого зловживання своїм службовим становищем посадових осіб НБУ.

Слід рептилоїдів?

Система ПриватБанку була життєздатною і могла б існувати і понині, але повноцінно контролювати її міг лише той, хто її створив. І це не влаштовувало багатьох як в Україні, так і за кордоном.

«Націоналізація Привату – це не бажання когось в Україні, ні президент, ні обидва прем'єри не горіли бажанням отримувати собі геморой у вигляді Коломойського. І Приват став крос-граничним, якщо не світовим проектом (за охопленням задіяних організацій і юрисдикцій)... з ідеєю resolution ПриватБанку ходив ще Девід Ліптон. Але наші перманентні політичні кризи не давали реалізувати цей проект», – запевняє Страхова.

Дійсно, тоді ще не до кінця зрозумілий показник витрат на капіталізацію банків у розмірі 166 млрд грн з'явився в документах МВФ задовго до націоналізації ПриватБанку.

Де ж гроші?

Олександр Шлапак, який очолив правління банку після його націоналізації, на прес-конференції в липні 2017-го знову використав термін «піраміда». А ще сказав, що за допомогою нового аудитора встановлено системні порушення з боку колишнього менеджменту банку при видачі позик на 133 млрд грн. Ці матеріали направлені до Генеральної прокуратури.

Суть історії, за його словами, у тому, що 36 компаній у жовтні-листопаді 2016 року одержали кредити на 133 млрд грн, за рахунок яких були погашені позики 193 інших позичальників банку, понад половина з яких мали ставку 12–12,5% річних з прив'язкою до курсу долара і реальні застави. Cтавка за новими кредитами склала 10,5% річних, тоді як банк залучав кошти у юросіб під 14,2%.

Шлапак уточнив, що всі 36 кредитів були підписані колишнім главою правління (на той момент їм був Олександр Дубілет) з перевищенням повноважень. Ці та інші оцінки Нацбанку Дубілет відкидав від самого початку. Пізніше він подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації.

У ході першої прес-конференції після націоналізації перший заступник голови НБУ Яків Смолій сказав, що за новими підрахунками кількість пов'язаних кредитів у ПриватБанку перевищила 90%.

На що Олександр Дубілет зауважив, що «коли називаються такі великі цифри – отже, щось не зовсім точно».

Слово колишнім піднаглядним

Дубілет як визначальну причину націоналізації називав інформаційний тиск і обіцяв розкрити в мемуарах – хто його почав і для чого. «Та інформаційна атака, що пішла на банк в останні два тижні (перед націоналізацією), вона багато в чому визначила поведінку нашу і наші рішення, які були пов'язані з націоналізацією», – сказав він у грудні 2016 року.

Цей самий аспект відзначає і Вікторія Страхова у своїх записах на сторінці у Facebook. «Оскільки банк не здавався (справлявся з відтоками)... комусь у НБУ прийшла в голову ідея трохи підготувати ринок. Форм це мало декілька – зокрема, і робота з експертами і лідерами думок. Тут в нагоді мої широкі контакти», – зазначає вона.

Розбалансованість у рахунках банку, за словами Олександра Дубілета, сформувалася лише внаслідок зміни Нацбанком порядку обліку кредитних ризиків, який набув сили лише з 3 січня 2017 року. Аналогічну думку висловлювали й інші колишні топ-менеджери банку.

«Оголосити-то можна, що це все пов'язані особи, але ця позиція не витримує не те що судового розгляду, вона навіть логічного розгляду не витримує», – припускав він. І реалізацію цього його очікування вже можна було спостерігати.

Аудит аудиторів

Дуже часто в Україні у всьому винні журналісти. Але в історії з ПриватБанком у відповідному антирейтингу НБУ поки що лідирують аудитори. Аудиторську компанію «PwC Україна», яка проводила аудит звітності ПриватБанку за 2015 рік, виключили з реєстру аудиторів банків через підтвердження недостовірної інформації щодо розміру кредитного ризику та регулятивного капіталу.

Компанія не побачила достатніх підстав для такого рішення Нацбанку: до фінансової звітності ПриватБанку за 2016 рік нове керівництво банку не внесло жодних коригувань за показниками 2015 року, зокрема й стосовно пов'язаних осіб або регулятивного капіталу.

«На початок 2016 року ПриватБанк і його мажоритарні акціонери погодили з НБУ комплексний план реструктуризації. За день до того, як було випущено аудиторську думку про фінансову звітність ПриватБанку за 2015 рік, а саме 30 червня 2016 року, представники НБУ підтвердили в ході зустрічі з «PwC Україна», що такий план реструктуризації виконується згідно з графіком», – йдеться в повідомленні PwC.

Новий аудитор EY також не надав остаточних відповідей. Зокрема, оцінка кредитів пов'язаним особам істотно відрізняється від заявленого Нацбанком обсягу (примітка 30).

«Дійсно, річна звітність аудиторів показує цифри близько 10 млрд (за пов'язаними кредитами). Ми називаємо – близько 190 млрд. Я тільки хочу пояснити, що аудитор оцінював портфель за МСФЗ... Вони не передбачають тих реалій, які можуть бути у нас в державі», – зазначив Олександр Шлапак.

Таким чином, виникає питання, наскільки аудит звітності інших діючих банків України відображає реальний стан їхніх балансів.

Процес одержавлення

Якщо вірити Вікторії Страховій, у приростанні української держави крім президента, прем'єра, голови Мінфіну, глави МВС, взяв участь і екс-прем'єр Арсеній Яценюк. Угоду було зафіксовано пізно вночі: «Десь у районі 3:30 двері ліфта відкрилися, і дівчина хостес понесла в кабінет президента пляшку білого вина, обгорнуту білим рушником».

Зобов'язання кінцевих бенефіціарів банку були викладені в листі від 16 грудня 2016 року.

Творчі плани

Приватизація ПриватБанку в найближчому майбутньому малоймовірна. «Такий великий банк мало кому по зубах... Лише через 3–5 років можна буде показувати банк потенційним покупцям... Як можна продавати банк, який судиться по всьому світу, за яким йдуть судові розгляди?», – вважає Галина Пахачук, виконуюча обов'язки голови правління ПриватБанку після звільнення Олександра Шлапака.

«Ми підвели риску. Далі є тільки один шлях – судові процеси... Це триватиме роками. Бо географія розглядів широка. Сила сторін дуже велика. Не потрібно недооцінювати силу колишніх власників», – підтверджує голова Мінфіну Олександр Данилюк.

У судах вже точиться боротьба за рішення, які можуть обернутися новими витратами державних коштів, зокрема, щодо неправомірності процедури bail-in, яка мала б бути застосована і до єврооблігацій банку. А це близько $595 млн.

Процедура bail-in після кіпрської кризи міцно увійшла в європейську практику. Проте є ймовірність, що саме судова тяжба з проведеного bail-in стане «найслабшою ланкою», яке принесе нові значні втрати для бюджету.

У цьому контексті ситуація з юридичною службою НБУ не викликає оптимізму.

Справи суддівські

Про поточні й очікувані судові процеси діючі юристи говорять неохоче, і їх можна зрозуміти. Але зі сказаного слід відзначити відсутність упевненості, що представники держави зможуть успішно довести зв'язаність із банком низки осіб-позичальників.

При цьому подані менеджерами і власниками банку позови про захист ділової репутації цілком можуть бути ними виграні, якщо розгляд відповідних справ не буде призупинено. А це малоймовірно. Як правило, позови про захист ділової репутації розглядаються набагато швидше, ніж кримінальні та адміністративні справи.

У міжнародних юридичних колах також активно обговорюється питання перспективи спору про експропріацію. Є певні проблеми, пов'язані із застосуванням англійського права, яке регулювало євробонди, і з визначенням того, хто є інвестором (власник євробондів або трасті, якому належить глобальний сертифікат на євробонди).

Деякі юристи дотримуються думки, що власники євробондів можуть подавати позови до України. Інші вважають, що, ґрунтуючись на англійському праві, єдиним кваліфікованим інвестором є трасті. Багато що також залежатиме від здатності власників євробондів досягти згоди при визначенні того, як фінансуватиметься судова тяжба.

Замість післямови

До 100-річчя Жовтневої соціалістичної революції в Україні змогли експериментальним шляхом довести можливість краху приватного капіталу в окремо взятій галузі. Приватний ПриватБанк помер, відкривши шлях держбанкам до повного домінування: за підсумками першого півріччя 2017 року вони завоювали 55,6% від сукупних активів системи.

20 млн клієнтів пересаджені зі старої приватної кредитно-фінансової установи в нову – державний ПриватБанк. І розрив між його новим державним статусом і збереженою приватною назвою – не найбільша проблема: всі виявлені пробоїни заткнули мішками з грошима платників податків, але «айсберги» нікуди не поділися.

В ураженій корупцією системі високий ризик того, що банк з часом може перетворитися на нове джерело відносно легкого і безкарного збагачення для зіпсованих бізнесменів, чиновників і політиків.

А тим часом «запас міцності» платників податків вже на мінімальному рівні. Згідно з підрахунками німецької фінансової компанії Allianz, за підсумками 2016 року наша країна остаточно перемогла Казахстан у боротьбі за останні місця в оцінках бідності населення серед 53 країн, показники яких розглядалися.

Фінансові активи на душу населення за підсумками 2016 року, євро

	Чисті фінактиви (без боргів)	Місце	Валові фінактиви	Місце	Чисті фінактиви на кінець 2015 року	Місце	Валові фінактиви на кінець 2015 року	Місце
Угорщина	12 220	30	15 140	31	10 562	30	13 207	32
Естонія	11 320	31	18 740	28	9 913	31	16 969	28
Латвія	10 190	32	13 630	33	9 603	32	13 076	33
Польща	7 070	37	11 200	37	6 540	36	10 548	37
Болгарія	7 050	38	8 920	39	6 370	37	8 170	38
Румунія	4 330	42	6 060	43	3 967	41	5 839	42
Росія	4 180	43	5 660	44	3 086	42	4 229	43
Казахстан	870	50	1 610	49	613	53	1 348	50
Україна	680	53	810	53	696	51	845	53

Джерело: ренкінг 53 країн, складений компанією Allianz