RAB чи не RAB: як обленерго порозумітися зі споживачами щодо тарифів

У чому суть RAB-конфлікту? Мабуть, єдиною людиною, яка продовжує активно відстоювати умови затвердженої методики на публічному рівні, є голова НКРЕКП Дмитро Вовк. Зокрема, 2 березня на круглому столі з RAB-тарифів у Верховній Раді молодий глава комісії поскаржився на однобічне розуміння проблеми у присутніх.

«Відбувається надмірна концентрація уваги саме на двох пунктах: переоцінці активів обленерго і ставці прибутковості, а також на тому, є у громадськості контроль над НКРЕКП чи ні? Однак ніхто не хоче подивитися, що і як сьогодні відбувається в енергетиці. Наприклад, Словаччина інвестує в розподільчі мережі 600 млн євро на рік. А в Україні вкладається 150 млн євро, і всі вважають, що це супер», – волав до залу керівник Нацкомісії.

Його аргументи, втім, впливу на присутніх не мали і хвилі співчуття до фінансово знекровлених українських обленерго не викликали.

По-перше, нікому сьогодні в Україні не зрозуміло, чому при декларованому недофінансування розподільчих електромереж олігархи з моменту початку приватизації енергокомпаній не припиняли їхні рейдерські «віджимання» один в одного? Якщо «обли» такі бідні, то чому за них б'ються?

А по-друге, рятуючи енергетику, важливо не знищити залишки вітчизняної промисловості. Інакше енергетичні цілі втратять свій сенс. Підвищений інтерес до ставки прибутковості для обленерго пояснюється просто: ці 12,5% призведуть до істотного зростання роздрібних тарифів на електроенергію для промспоживачів, а згодом і для населення. При цьому НКРЕКП так і не змогло переконати громадськість, чому прибутковість обленерго на всі активи повинна бути на рівні 12,5%.

Ніхто в Україні необхідність введення RAB-тарифів не заперечує. Питання тільки, на яких умовах. А також в тому, чи буде при цьому дотримано баланс інтересів між енергетиками та споживачами.

Які моделі та підходи до регулювання існують? Як неодноразово повідомляли ЗМІ, RAB-регулювання, або стимулюючий принцип тарифоутворення для природних монополій, є альтернативою чинному витратному принципу.

За діючої методики «витрати+», НКРЕКП щорічно переглядає для обленерго тариф на передачу електроенергії, приймаючи за базу витрати компанії попереднього періоду. При цьому комісія повністю контролює і постатейно затверджує всі витрати монополіста.

Зрозуміло, що за такого підходу оцінити ефективність витрат компанії неможливо. Особливо якщо врахувати, що загальна довжина розподільчих мереж в Україні становить 800 000 км, що дорівнює 20 земним екваторам. Тобто фактично перевірити нереально.

Подібна методика породжує нецільове використання коштів, суспільну недовіру до обленерго, а також вічний антагонізм між постачальником і регулятором. Якщо енергокомпанія прагне максимально завищити видаткову частину, то комісіонери намагаються її якомога більше знизити, зрізуючи нарівні з нецільовими витратами іноді й життєво необхідні статті. Про реальні потреби монополіста в інвестиціях при цьому залишається лише здогадуватися. Очевидно, що йти в майбутнє з подібною постсоціалістичною практикою неможливо.

На противагу витратній моделі, у ринково розвинених країнах для природних монополій застосовується методика RAB-регулювання (Ragulatory Asset Base – регульована база активів). Її головна відмінність від «витрати+», полягає в розширенні бази регуляторного періоду, коли тариф для компанії встановлюється спочатку на три роки, потім на п'ять років, а потім і зовсім може досягти восьми років (як у Великобританії).

Протягом цього терміну монополіст може вільно планувати свою інвестиційну діяльність, маючи гарантоване тарифне покриття. При цьому рівень прибутковості, що встановлюється для компанії, повинен забезпечувати інвестору справедливу ринкову норму прибутку, а також повернення вкладеного капіталу. Тобто монопольний енерго-, газо- або водопостачальний бізнес при RAB має бути інвестиційно привабливим.

Висока прибутковість разом з тривалими регуляторними циклами покликані мотивувати власника компанії ефективно планувати її роботу з метою максимізації прибутку і підвищення капіталізації підприємства. За логікою, при такій моделі інвестор не повинен бути зацікавлений у виведенні коштів з компанії, бо існують всі можливості для прозорого і легального заробляння грошей.

Однак все це лише в теорії, бо західні організаційні бізнес-практики при перенесенні на вітчизняний ґрунт часто призводять до протилежного результату. Безумовно, ні та, ні інша модель не є в цілому ідеальною і кожна має свої мінуси. Зокрема, якщо за витратної моделі ціноутворення монополіст прагне за всяку ціну збільшити свої витрати, то за стимулюючої – скоротити їх з метою максимізації прибутку. Обидві моделі вимагають кваліфікованого і сумлінного регуляторного супроводу, а також громадського контролю.

Як адаптувати RAB-метод до українських мереж? При першому ж зіткненні з українською дійсністю методика RAB-регулювання породжує масу питань.

Перше: на яку ставку прибутковості орієнтуватися в Україні? Одна справа, коли у Великобританії цей показник становить 4,7% і при цьому в рази перевищує рівень прибутковості за облігаціями державної позики, і зовсім інша – коли в Україні тільки облікова ставка НБУ становить 17%. Зрозуміло, що будь-які спроби наблизити ставку для обленерго до рівня прибутковості у фінансовому секторі призведуть до відповідного різкого і невиправданого зростання тарифу на електроенергію. Якщо ж цього не робити, виникає ризик того, що енергопостачальники вважатимуть за краще розмістити частину прибутку на депозитах.

Друге: яка повинна бути різниця між ставками на стару і нову базу активів? У всіх країнах ЄС ставки уніфіковані, за винятком Німеччини, Швейцарії та Хорватії. При цьому в тій самій Німеччині ця різниця несуттєва і становить відповідно 7 і 9%.

Однак специфіка України в тому, що власники обленерго купували активи за цінами, які були в рази нижчими за реальну вартість електромереж. Наприклад, якщо контрольний пакет акцій «Вінницяобленерго» був проданий на конкурсі за 450 млн грн, то вартість активів вінницької компанії, після її переоцінки, згідно з новою методикою, склала 8 млрд грн.

Що стосується енергопостачальних компаній, приватизованих у більш ранні періоди, то їхні власники і зовсім вже давно і багато разів відбили вкладені в покупку об'єктів кошти. Тобто фактично про повернення вкладених у вітчизняні обленерго інвестицій йтися не може. При цьому в країні залишилися неприватизованими лише шість енергопостачальних компаній: «Запоріжжя-», «Харків-», «Миколаїв-», «Черкаси-», «Тернопіль-» і «Хмельницькобленерго».

Третє. Як зазначив екс-член НКРЕКП Андрій Герус, обленерго здатні жити не тільки за рахунок тарифів на електроенергію, а й за рахунок залучення зовнішніх інвестицій. Це можуть бути кошти від продажу акцій або від ринкової прибутковості активів. На жаль, в українських енергокомпаніях структура акціонерного капіталу має тіньову олігархічну природу. При цьому самі власники прагнуть до повної монополізації активів у своїх компаніях, як це сталося минулого року, коли СКМ викупив акції міноритаріїв в енергопідприємства ДТЕК. В умовах акціонерного монополізму обленерго і недостатньої прозорості їхньої діяльності шанси отримати зовнішні інвестиції мінімальні.

Як поєднати RAB-метод з олігархічним характером українських обленерго, забезпечивши розвиток мереж і не знищивши споживача, – питання теж не з простих. Очевидно, що надмірно роздувати дохід на стару базу активів у цьому випадку недалекоглядно. Особливо в умовах регуляторно-правового беззаконня, що панує в країні та не дозволяє контролювати цільове використання коштів монополістами.

Надмірно висока вартість позикового капіталу в Україні, відсутність зовнішніх інвестицій в енергетику, а також олігархічна природа акціонерного капіталу в енергомонополії – це набір тих факторів, в які RAB-метод погано вписується.

Як еволюціонують тарифні апетити? Історія впровадження RAB-регулювання в Україні тягнеться з липня 2013 року, і за цей час апетити енергомонополіста постійно росли. Спочатку колишня НКРЕ своєю постановою №1009 від 23 липня 2013 року встановила ставку на стару базу активів обленерго на перші три роки відповідно від 0 до 2%, а на нову – 14,79%. Ці умови енергетиків загалом влаштували, і перші п'ять приватних компаній серйозно готувалися, щоб перейти на нову методику з 1 січня 2014 року. Однак екс-прем'єр Микола Азаров тоді заборонив підвищувати тарифи для монополістів – і проект «здувся».

Другий етап стартував 8 жовтня 2015-го, коли комісія підвищила ставку на вже існуючі активи до 5%. І нарешті, 23 липня 2017 року встановлено уніфіковану ставку в розмірі 12,5%.

Для можливості впровадження стимулюючого тарифоутворення необхідно, в першу чергу, визначити реальну вартість активів компанії – ні податкова, ні фінансова, ні приватизаційна вартості орієнтиром в цьому процесі бути не можуть. Тому в Україні була проведена переоцінка вартості капіталу енергопостачальних компаній. У результаті реальна вартість активів порівняно з залишковою виросла в 31 раз – до 310 млрд грн. Впровадження вищезгаданої ставки прибутковості у 12,5% на таку базу спричинить за собою зростання тарифів на передачу електроенергії мережами обленерго на 50–100% – за першим класом напруги, і на 200–260% – за другим, що призведе до подорожчання роздрібної ціни кіловат-годин для непобутових споживачів на 30–35%.

Як досягти тарифного компромісу? Безумовно, тарифи в розподільчому секторі потрібно збільшувати. І з цим ніхто не сперечається, як і з необхідністю введення самої RAB-методики. За інформацією директора Департаменту електроенергетичного комплексу Міненерговугілля Ольги Буславець, за останні п'ять років у вітчизняні обленерго за фактом було вкладено 14 млрд грн, тоді як відповідно до плану розвитку електричних мереж ця цифра мала скласти 68 млрд грн. Наразі частка обленерго в структурі роздрібної ціни кіловат-години в Україні становить 8%, тоді як у країнах ЄС – у рази більше.

Однак стимулююча методика все змінює на краще. Згідно з інвестиційними планами перших 12 обленерго, які претендують на RAB, рівень вкладень у мережі повинен зрости у 2–7 разів. Як повідомила Буславець, міністерство на підставі цього факту підготувало звернення до НКРЕКП з проханням проаналізувати можливості енергокомпаній щодо ефективного освоєння такого обсягу коштів.

Поки що в здатності впоратися з майбутнім інвестиційно-виробничим шоком не впевнені навіть представники самих обленерго. Чи готовий до такого різкого зростання замовлень вітчизняний енергомашинобудівний комплекс, теж залишається загадкою.

Недивно, що більшість представників енергетичної громадськості та споживачів почали вимагати на круглому столі у Верховній Раді переглянути цифру 12,5% у бік її зниження за частиною вже існуючих активів.

Як вважають експерти, ставку прибутковості на стару базу необхідно знизити до 0–3% з можливістю її подальшого поетапного зростання. Це в тому випадку, якщо обленерго покажуть і доведуть здатність ефективного використання коштів від підвищення тарифу.

RAB-методика в Україні передбачає відповідне підвищення якості послуг з передачі електрики і з боку обленерго. Йдеться про скорочення тривалості та частоти відключень, зниження рівня нормативних втрат струму, а також поліпшення якості послуг для споживача. Зрозуміло, що зростання тарифу має корелюватися  безпосередньо з цими показниками. У свою чергу, споживачі отримають можливість адаптації до більш плавного тарифного переходу.

Що стосується спорудження нових об'єктів, рівень прибутковості на виконання цих заходів пропонується, навпаки, збільшити. Наприклад, прибутковість нової бази активів може бути закладена на рівні «облікова ставка НБУ + 2%». Це дозволить обленерго брати кредити, а також забезпечить мотивацію вкладати кошти в розвиток електромереж, а не тільки в їх відновлення.

На думку експертів, НКРЕКП може переглянути умови RAB-методики вже цього року. Принаймні, раніше заплановане, з 1 квітня цього року, переведення перших обленерго на стимулюючі тарифи, поки Нацкомісією відкладене.